Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Stefanski К. Tworczosc Wladyslawa Leszka Horodeckiego w niepodleglej Polsce (1920-1928) // Kwartalnik architektury i urbanistyki, t. XXXVI, zeszyt 2.- Warszawa, 1991. - S. 159.Вернуться в текст
[2]. Loza S. Названа праця. - S. 134.Вернуться в текст
[3]. Stefanski K. Названа праця. - S. 159.Вернуться в текст
[4]. Там само.Вернуться в текст
[5]. Loza S. Названа праця. - S. 134.Вернуться в текст
[6]. Памятники градостроительства и архитектуры, т. 4. - К., 1986. - С. 67.Вернуться в текст
[7]. Лукомские Г. и В. Вишневецкий замок // "Старые годы". - 1912. - март. - С. 3-40.Вернуться в текст
[8]. Архів Інституту археології НАН України. - Ф. 9, од. зб. 166, с. 3-4.Вернуться в текст
[9]. Архів Інституту археології НАН України. - Ф. 9, од. зб. 166, с 3-4.Вернуться в текст
[10]. ЦДВІА РФ. - Ф. 2003, оп. 1, спр. 523, арк. 238.Вернуться в текст
[11]. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. - К., 1973. - С. 296.Вернуться в текст
[12]. Енциклопедія українознавства. Том 2. Перевидання в Україні. - Львів, 1993. - С. 754.Вернуться в текст
[13]. З листа Ярослава Городецького від 31.8.1993 р.Вернуться в текст
[14]. Landau Z. Pozyczki ulcnowskie // Najnowsze dzieje Polski, t. 1.- Warszawa. 1958. - S. 123.Вернуться в текст
[15]. Stefanski K. Названа праця. - S. 160.Вернуться в текст
[16]. Stefanski К. Названа праця. - S. 160.Вернуться в текст
[17]. Stefanski К. Названа праця. - S. 161.Вернуться в текст
[18]. Там само.Вернуться в текст
[19]. Stefanski К. Названа праця. - S. 162.Вернуться в текст
[20]. Stefanski К. Названа праця. - S. 163.Вернуться в текст
[21]. Stefanski К. Названа праця. - S. 163-164.Вернуться в текст
[22]. Там само. - S. 164.Вернуться в текст


У ПОЛЬЩІ

Революція та визвольні змагання в Україні, захоплення влади більшовиками не залишили жодних сумнівів щодо майбутнього для свідомої частини українського суспільства. Згадаймо історію з родиною Кобців... Втративши свою нерухомість та не маючи за нових умов жодних засобів до існування, включно й фахово, В. Городецький 1920 р. емігрував до Варшави1. Там, у новій незалежній Польщі він почав працювати в Міністерстві суспільних робіт як архітектор2. Існують припущення, що для В. Городецького, як фахівця, на варшавському ґрунті дещо стороннього, новачка, були проблеми з одержанням престижних і вигідних замовлень3. Відома лише одна значуща його робота цього періоду - проект курорта в Хелю4. Тоді ж В. Городецький реставрував палац у Вишнівцю5, пошкоджений під час світової війни і визвольних змагань в Україні. Але тепер це вже був терен Польщі. Палац у Вишнівцю на Тернопіллі побудував на руйновищах старого родинного замку князь Михайло-Сервацій Вишпевецький, як тепер вважається, близько 1720 р. Згодом палац перебудовувався6. Колись навколо буяв чарівний парк, а палац вражав розкішшю - всюди були оксамит і атлас, позолота і бронза, картини й дорогі годинники, китайська й турецька зброя, срібний посуд, інкрустовані меблі з гербами. Герби "Корибут" Вишневецьких та "Тромби" Радзівіллів прикрашали пишно декорований фронтон палацу. І знов - зал королів, фамільні портретні галереї, бібліотека, вітальні, а в них - кахляні груби, меблі, меблі... Князь Михайло-Сервацій не мав синів, хоч і тричі одружувався; потім маєток перейшов до Мнішків, Плятерів, і цінніші речі розпорошувались, вивозилися, розпродовувалися. На початку 1910-х pp. Вишнівець вже був, звичайно ж, в російських руках, байдужих, сторонніх, і вже тоді палац являв "лише невиразні тіні минулого", про що з болем писали брати Георгій та Владислав Лукомські7. Але палац ще був цілим, а мистецьких та історичних скарбів вистачило б не на один сучасний музей. Палац дуже постраждав під час Першої світової війни, бо ці місця, як писав Д. Щербаківський, "...були одним з головних теренів війни, де проходив східний фронт. Сотні малих і великих міст та містечок, тисячі сіл протягом декількох років були в самому пеклі війни й переходили не один раз з рук до рук. їх було побито, зруйновано, знищено, а разом з ними було понищено прекрасні пам'ятки мистецтва, особливо будівлі. Для штабів, шпиталів, складів та інших військових потреб були конче потрібні великі просторі будинки, і ось по селах, цілком зрозуміло, в першу чергу для цього було використано як будівлі найбільші і просторіші,- панські-поміщицькі будинки, старі історічні палаци, по родових маєтках графів, князів, родовитих панів і багатіїв, - фактично найкращі з мистецького й найцінніші з історично-культурного боку будови. Здебільшого, це чудові будівлі XVIII і першої половини XIX ст., роблені за проектами видатних, першорядних архітекторів свого часу, будівлі, на які затрачено колосальні кошти й працю тисяч кріпаків. По цих старих поміщицьких гніздах сторіччями збиралось і зберігалось не лише звичайне хазяйське добро, але й чудесні твори мистецтва, картини видатних європейських майстрів, цілі серії родинних портретів, прекрасні збірки порцеляни, бронзи, старовинних меблів, добірні бібліотеки, родинні архіви, збірки рукописів й т. ін. У цих старих садибах можна було здибати виключні своєю витриманістю ансамблі палаців, домашніх театрів, оранжерей та огрудів [парків. - Д. M.] з альтанками, гротами, ставочками й іншими розкошами, що так соковито малюють побут і веселе життя старого панства"8.

Вишнівець. Портик замку Вишневецьких.
1912 р.

Все це повністю стосується й Вішнівця, так само, як і наступні рядки Д. Щербаківського: "Саме в ці сільські палаци переважно били з важких гармат, намацуючи штаби, саме їх найбільше грабували й нищили в перші менти наступів і палили, відступаючи, щоб не залишити їх ворогові. Кому доводилось бувати на війні, той не раз бачив по панських палацах затулені дорогими картинами або килимами вікна, потовчені на порох колекції прекрасної порцеляни, виритої з землі, куди заховали її, утікаючи, власники, обідрані, побиті старовинні меблі, купи дорогих книжок у чудових оправах: французьких енциклопедистів XVIII ст., дорогі англійські, німецькі і французькі видання з мистецтва, розбиті, подерті, що вживались і використовувались за певною своєрідною системою: тонкий папір з книжок москалі скурювали, товстий йшов на підпал, а малюнками з книжок обліплювали стіни своїх помешкань"9.

Так, Вишнівець, що лежав у 1914 р. в межах Волинської губернії, неподалік державного кордону Російської та Австро-Угорської імперій, був місцем розташування штабу 25 корпусу російської 11-ї армії та складів зброї, спорядження, продовольства10. Власне штаб і містився у палаці Вишневецьких. Звідси також скеровувалися дії корпусу в ході Галиційської битви у серпні-вересні 1914 р.

У лютому 1918 р. Вишнівець окупували австро-німецькі війська, а наприкінці того ж року містечко визволили українські війська. В кінці травня 1919 р. у Вишнівець вступила Червона Таращанська бригада В. Боженка, а 19 липня - військо польське, через рік - 8-а дивізія Червоного козацтва, яка, втім, вже 15 вересня 1920 р. відступила на схід11. Згідно умов Ризького мирного договору від 21 березня 1921 р. Волинь відійшла до Польщі.

Певно тоді й постало питання про відбудову Вишнівецького палацу, якою, як зазначалося вище, займався В. Городецький.

Як згадує стриєчний онук В. Городецького, Ярослав Городецький з м. Туриньська у Польщі, на початку 1920-х pp. В. Городецький дійсно був у Вишнівцю. Він відкупив ділянку і ліс у с Зарваниця на Тернопіллі і подарував це батькові н. Ярослава. Зарвапиця була відома як місце прощ греко-католіків, з чудотворною іконою Богородиці, що походила, за переказом, з XII ст.12. Батько п. Ярослава побудував там дім, став з намови того ж В. Городецького лісничим. Обоє часто разом полювали в тих місцях. Дід п. Ярослава (батько батька) жив у Медусі і в Межигірцях. Там також жив стрий (брат матері) п. Ярослава - греко-католицький священик Дерлиця Городецький. Коли він учився на священика, то йому помагав його стрий - В. Городецький. А з приходом у Західну Україну більшовиків цю родину Городецьких вивезли 10 лютого 1940 р. до Сибіру. Там вони поховали батька й старшу сестру13.

Отакі подробиці з життя В. Городецького за перших років незалежності Польщі. У 1923 р. В. Городецький відмовився від посади в міністерстві (сповнилося 60 років) і впродовж наступних двох років не виконав жодного значного проекту. Новий розділ в його творчості почався з появою у Польщі американської фірми "Генрі Улен і К°" з Нью-Йорку. Ця фірма у 1924 р. запропонувала польській владі інвестиції з позичкою у 10 млн. дол. на розбудову господарства кількох польських міст. Пропозиція була зустрінута з прихильністю, і вже в листопаді того ж року компанія підписала угоду з владою чотирьох польських міст середнього розміру: Пьотркова Трибунальського, Радома, Ченстохови і Любліна. Інвестиції передбачалося внести в розбудову сучасної інфраструктури і поліпшення санітарного стану цих міст. Люблін одержав позичку в розмірі 2,858 млн. дол. па водогінна-каналізаційну мережу, міську бойню (м'ясокомбінат) та електростанцію; Радом і Ченстохова - по 2,571 млн. дол. на водогінно-каналізаційну мережу і бойні, а Пьотрков Трибунальський - 1,714 млн. дол. також на водогінно-каналізаційну мережу та торговельний зал14.

Розмах робіт вимагав створення відповідного проектного бюро, де й почав працювати В. Городецький, - адже він вже мав неабиякий досвід подібних робіт у передвоєнній Україні. Вважається, що він очолив проектне бюро, оскільки на кресленнях, що збереглися в польських архівах, стоїть його підпис у рубриці "перевірив"15. Вірогідно, проекти було виконано до середини 1925 p., оскільки невдовзі розгорнулися будівельні роботи. В липні розпочали спорудження водогону в Пьотркові Трибунальському, а в січні 1928 р. цей важливий для міста об'єкт було здано в експлуатацію. Відтоді помітним архітектурним акцентом міста стала водонапірна вежа, споруджена при головній артерії Пьотркова Трибунальського - вулиці Словацького, біля залізничного вокзалу. Проектував вежу В. Городецький близько 1926 р.16.

Водонапірна вежа в Пьотркові Трибунальському.
Фото Я. Мацієвського.

Кругла у плані вежа отримала риси ренесансної архітектури, що подані тактовно, стримано й артистично. Циліндрична споруда розчленована по висоті на цоколь, що первісно був рустований, середню частину, прорізану вузькими вікнами-бійничками, що спірально збігають за внутрішніми гвинтовими сходами, та віншуючу частину. Остання складається з антаблементу, в який закомпоноваио невеличкі прямокутні вікна, згруповані попарно між коротких пілястр, та високого глухого аттика, піднятого над карнизом з модульйонами. З боку вул. Словацького вежу прикрасив ліпний герб міста, вміщений поміж акантових пагонів. Тонкий естет, В. Городецький надав цій суто інженерній споруді рис шляхетності й декоративності, зважаючи па пануюче положення вежі у міській забудові.

Другою цікавою архітектурною домінантою Пьотркова Трибунальського, зведеною за участю В. Городецького, стали торгові ряди, споруджені менш ніж за рік - у вересні 1927 р. об'єкт був зданий в експлуатацію. Чудовий зал 70x37 м був розрахований па 48 м'ясних лавок, 16 рибних басейнів, 96 лотків, мав холодильник і виробництво штучного льоду. Ззовні, у бічних приміщеннях розташовувалося 40 крамниць17. Тут співавтором В. Городецького був лодзінський повітовий архітектор Юзеф Кабан, який розробив вельми цікаві й виразні пластичні фасади - симетричні, в основі своїй класицистичні. Скульптурне оздоблення фасадів виконав варшавський скульптор Сігізмунд Отто за власним проектом і моделлю Яна Рашки з Кракова. Скульптурні прикраси було відзначено першою премією на попередньо оголошеному конкурсі. Торгові ряди (критий ринок) було сплановано з розмахом, на перспективу і попервах вони виявилися завеликими для такого міста, а окремі недоліки довелося усунути вже згодом, що й здійснено 1933 р. за проектом інженера Станіслава Соколовського18.

Торгові ряди у Пьотркові Трибунальському.
Фото К. Стефанського.

Водночас з роботами у Пьотркові тривало будівництво і в Радомі, де у 1925-1927 pp. споруджено у складі системи водопостачання і водогінну вежу. Вона мала ренесансно-барокові форми, високий дах. Тоді ж побудовано м'ясокомбінат, що складався з 25 корпусів. Головний зал площею 3688 кв. м виходив фасадом на вул. Басенову (тепер Мірецького); в центрі був холодильник з бойнями обабіч - для худоби і свиней. Авторство Городецького у частині споруд, зведених на інвестиційні кошти в Радомі, повністю архівними матеріалами не підтверджено19.

Натомість, зберігся проект м'ясокомбінату, виконаний В. Городецьким для Любліна. Це також був великий комплекс, що займав терен площею 26 га і був обладнаний за новітньою технологією. Люблінська бойня, як вона називається у Польщі, спеціалізувалася на експорті бекону до Франції та Чехословаччини.

В. Городецький брав участь у проектуванні люблінської електростанції, а от про участь його в роботах для Ченстохови архівних свідчень не збереглося.

Вдалий і продуктивний внесок інвестицій спонукав фірму "Генрі Улеи і К°" надати 1926 р. другу позичку в розмірі 6 млн. дол., якою скористалося ще шість польських міст: Кельце, Сосновець, Домброва Гурніча, Острів, Отвоцьк і Згірж. Надані суми виявилися, втім, значно нижчими, і перші три з названих міст спромоглися побудувати лише водогінно-каналізаційні мережі, а Острів - електростанцію. Інакше скористалися інвестиціями Отвоцьк і Згірж, де були споруджені, відповідно, казино за 150 тис. дол. та лазня з критим басейном за 230 тис. дол. Ті два об'єкти приписують В. Городецькому, хоч співавтором міг бути і Фелікс Міхальський (1879-1946), котрий також працював для тої фірми20.

На думку польського дослідника К. Стефаньського, ті два об'єкти є найцікавішими витворами В. Городецького на терені Польщі. В обох він виявив свою прихильність до історичних форм з класично-бароковим корінням.

Лазня, точніше купальний заклад у Згіржу, є досить велика споруда, що має у плані форму літери "Т". Головною частиною став 25-метровий критий басейн, що має горішнє освітлення в склепінні та періметральну галерею. Два тильні крила, висунуті у формі ризалітів, містять ванни й душі. З головного фасаду широкі двері ведуть до просторого вестибуля з палацовими сходами, оздобленими гранітними колонами тосканського ордера. Енергійна пластика фасадів збагачена двома бічними вежами під сферичними банями. Пам'ятка є архітектурною окрасою цього промислового міста21, розташованого поблизу Лодзі.

Лазня у Згіржу.
Фото К. Стефаньського.

А найвизначнішою спорудою В. Городецького на терені Польщі став будинок казино в Отвоцьку. Архітектор втілив у цьому об'єкті схему палацових планів і фасадів доби класицизму - таку поширену й укохану в самій Польщі та на її кресах. П'ятичастковий фасад з трьома розвиненими ризалітами, під високим черепичним дахом, з високою терасою віддзеркалювався у басейні, романтично нагадуючи давню велич магнатських палаців. Споруджено будинок казино в Отвоцьку близько 1925 р.22.

Казино в Отвоцьку.
Фото з приватної збірки Т. Григля.

Як цілком слушно зазначає К. Стефаньський, діяльність архітектора В. Городецького у 1920-1928 pp., у порівнянні з його ж доробком до 1914 p., виглядає відносно скромно. Звертаючись до історичних стилів, таких звичних, знаних і милих серцю, В. Городецький досить помітно тяжів до зразків давньої польської архітектури, до мотивів "рідних", кращі зразки яких він бачив тоді не тільки в Україні, але вже й у Польщі. До речі, це повністю відповідало тодішнім, середини 1920-х pp., архітектурним течіям і уподобанням Європи і польського декораційного мистецтва. Водночас В. Городецький і в Польщі ще раз продемонстрував широкий творчий діапазон, здатність розв'язувати будь-які архітектурні завдання.

К началу страницы
Зміст