Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Boniecki A. Herbarz Polski, cz. І, t. VII.- Warszawa, 1904. - S. 350.Вернуться в текст
[2]. ЦДІАУ. - Ф. 442, on. 403, cnp. 72, ч. VII, арк. 120 зв.Вернуться в текст
[3]. Slownik geograficzny krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich, t. XIV. Warszawa, 1895. - S. 720.Вернуться в текст
[4]. Slownik geograficzny..., t. V, 1884. S. 287.Вернуться в текст
[5]. Dziadulwicz S, Herbarz rodzin tatarskich w Polsce,- Wilno, 1929. - S. 402.Вернуться в текст
[6]. Руммель В. В., Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. Т. 2. СПб., 1887.-- С. 13.Вернуться в текст
[7]. ЦДІАУ. - Ф. 442, оп. 142, спр. 1074, арк. 1-2.Вернуться в текст
[8]. ЦДІАУ. - Ф. 442, оп. 142, спр. 1074, арк. 4.Вернуться в текст
[9]. Там само, арк. 29 та зв.Вернуться в текст
[10]. Там само.- Оп. 74, спр. 407, ч. 1, арк. 69 та зв., 70.Вернуться в текст
[11]. ЦДІАУ. Ф. 442, оп. 72, спр. 403, ч. VII, арк. 113 та зв.Вернуться в текст
[12]. ЦДІАУ. - Ф. 442, оп. 72, спр. 403, ч. VII, арк. 135 зв. - 137 зв.Вернуться в текст
[13]. Там само. - Оп. 153, спр. 564, арк. 13 зв.Вернуться в текст
[14]. ЦДІАУ. - Ф. 442, оп. 153, спр. 564, арк. 1.Вернуться в текст
[15]. Там само.- Арк. 161 та зв.Вернуться в текст
[16]. Там само.- Оп. 159, спр. 693, арк. 1-30.Вернуться в текст
[170]. Там само. - Оп. 72, спр. 403, ч. VII, арк. 153.Вернуться в текст
[18]. ЦДІАУ.- Ф. 442, оп. 38, спр. 137, арк. 228-229 зв.Вернуться в текст
[19]. Polski slownik biograficzny, t. VIII. - Wroclaw-Krakow-Warszawa, 1959-1960. - S. 86-87.Вернуться в текст
[20]. ЦДІАУ. - Ф. 442, оп. 38, спр. 137, арк. 223 та зв. - 224.Вернуться в текст
[21]. РДІА. - Ф. 789, оп. 11, спр. 76, арк. 3.Вернуться в текст
[22]. ЦДІАУ. - Ф. 490, оп. 1, од. зб. 527, арк. 1.Вернуться в текст
[23]. Там само. - Од. зб. 400, арк. 10.Вернуться в текст
[24]. ЦДІАУ. - Ф. 490, оп. 1, спр. 396, арк. 58-63.Вернуться в текст
[25]. Там само. - Оп. 34, спр. 1025, арк. 1-4.Вернуться в текст
[26]. Там само. - Оп. 180, спр. 447, арк. 18.Вернуться в текст
[28]. Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии. - Каменец-Подольск, 1897. - С. 199.Вернуться в текст
[28]. ЦДІАУ. - Ф. 490, оп. 1, спр. 663, арк. 6.Вернуться в текст
[29]. Там само.- Арк. 189 та ін.Вернуться в текст
[30]. Slownik geograficzny..., t. XIV, 1895.- S. 720.Вернуться в текст
[31]. Вся Россия, т. 2. СПб., 1897. С. 766.Вернуться в текст
[32]. ЦДІАУ. - Ф. 490, оп. 1, спр. 663, арк. 181-183 та зв.Вернуться в текст


РОДИННЕ ПОХОДЖЕННЯ, ЖАБОКРИЧ

Владислав Городецький походив із старовинного польського шляхетного роду з Поділля1, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 р. в Подільській губернії. Його родині належало з 1780-х pp. село Жабокрич на Брацлавщипі2, відоме з джерел від 1598 р. як власність панів Жабокрицьких3. Як і всі старі осади в краї, Жабокрич часто потерпав од нескінченних заворушень: 3 жовтня 1737 p., наприклад, маєток пограбували гайдамаки4.

А ще є свідчення, що Городецькі походили від кримських татар, і далеким предком цього роду є мстиславський татарин Мангут. Близько 1500 р. йому належало село Городець у Мстиславському воєводстві. Ці кримські заходні були в ті часи зовсім не винятковим чи випадковим явищем. Чимало кримських татар осіло і в Україні, і в Литві. У того ж Мангута були сини на ймення Айдар і Лєцко, в останнього син - також Айдар, а в цього Айдара - син Сулеймап, в Сулеймана - Сєйць. Оцей останній, успадкувавши 1625 р. село Городець, став уже писатися Городецьким. Та вважається, що навіть Юзеф Городецький, син Анджея і Ганни, "в 1772 р. товариш в полку легким дивізії булави польней військ литовських і барський конфедерат, напевно ще був мусульманином", а вже його нащадки - християнами-римо-католиками5.

Родовід Городецьких

Через відомі тонкощі геральдичної й родовідної наук важко стверджувати чи заперечувати такі речі, проте до уваги взяти варто.

Прадід архітектора Городецького, жабокрицький поміщик Ян Ігнаци Городецький мав троє дітей: старшого сина Олександра Віктора, дочку Ганну Філіпіну та молодшого сина Юстініаііа.

Ганна Філіпіна 1825 р. взяла шлюб з офіцером російської армії Борисом Петровичем Мартиновим, певно, старшим за віком,- було ж бо йому тоді 44 роки6.

У повстанні, яке спалахнуло в Польщі 1830 p., разом з іншими подільськими поміщиками-поляками взяли участь брати Олександр та Юстініан Городецькі. Повстання 1831 р. царат придушив, а Юстініан - прапорщик російської армії - був позбавлений усіх прав і засланий до Сибіру як "політичний злочинець"- Тоді як Олександр, за добровільну явку з повинною, дістав прощення.

Наступного, 1832 р., в родині сталися дві події: помер Ян Ігнаци Городецький, а Борис Мартинов одержав чин генерал-майора.

За вироком влади від 28 березня 1833 p., жабокрицький маєток мав бути поділений між спадкоємцями натроє - з вилученням долі "заколотника" Юстініана на користь казни. Олександр Городецький, знайшовши в архіві покійного батька заповіт, за яким молодшому Юстіиіану вже дісталося сто тисяч злотих v спадок, звернувся до київського військового, подільського і волинського генерал-губернатора графа О. Д. Гур'єва з прошенієм: мовляв, оскільки брат вже одержав свою частку готівкою, то масмок слід розділити не натроє, а надвоє між ним, Олександром, і сестрою його генерал-майоршею Мартиновою, тож прохав не вилучати третину на користь казни7.

І почалося знамените російське "суд да дело", ускладнене ще й непростими стосунками між братом і сестрою. Остання, мотивуючи свої дії тим, що Олександр недбало веде господарство, а також що "недбалістю його допущено поширення між селянами любостраспої хвороби"8, домоглася передачі маєтку до розділу в її адміністративне управління. Звертався й генерал Б. Мартинов до генерал-губернатора з проханням про розділ, але - на три частини, нагадуючи, що одружений одинадцять років, має двох дочок, дружина хворіла і довелося витратити 12 тисяч асигнаціями на її лікування за кордоном і що його служба в офіцерських чинах триває вже тридцять дев'ять років99...

Маєток складався з села Жабокрич, яке прилучалося до містечка Торкова, та присілків Войцехівка і Майданок. Кількість селян 1841 р. становила: чоловічої статі 369, жіночої - 374, а землі було 2007 десятин 2008 кв. сажнів10, тобто, 2188 га.

Справа про розділ маєтку на три частини була вирішена лише 1 грудня 1843 р.11 Олександр Городецький відмовився брати участь у роботі ліквідаційної комісії, вважаючи рішення про розподіл несправедливим.

В. В. Городецький
(фото не пізніше 1909 р.).

Цікаво, що ж ділили, крім нерухомості? Опис майна становить певний інтерес і як майнова характеристика панів Городецьких, і як сам склад тодішніх побутових речей. Отже: "З нерухомостей, що залишилися після смерті Івана [тобто Яна,- Д. М.] Городецького, 4 грудня 1842 р. надійшло у відання співспадкоємиці маєтку генерал-майорші Мартинової і нею представлені до оцінки такі: корова сіра років 12, одна, меблі: стільців простих з матрацами і без таких 16, столів 11, ширми зіпсовані 1, дзеркал 4, канап простих З, комод з червоного дерева 1, канторків 2, шафа 3. Столів ломбардних [ломберних - Д. М.] 2. Пудло або спод від коляски 1. Бричка краківська поламана і сипанів різного розміру 14. Котрої нерухомості складений докладний опис, і по ньому Чиновником і присяжними ціновщиками ті рухомості 30 вересня 1843 року оцінені у 62 руб. 60 к. сріблом, решта ж наявності, що залишилася по смерті Івана Городецького, зазначена в опису 1-му, зробленому членами Брацлавської Дворянської опіки Засідателем Павлавським та писарем Мечниківським при повітовому стряпчому Жеженковському, як-от: корова сіра років 7 з оцінкою 5 руб., ялівка сіра лиса років 2 за ціною 1 руб., ялівка теж сіра років 2 за ціною 2 руб., плювальниць простих 2 за оцінкою 50 коп., стільців дубового дерева 2 за оцінкою 50 кап., шафа для буфету з простого дерева 1 - 50 коп., годинник їдальняний дерев'яний 1 за оцінкою 3 руб., ложок червоної міді 10 за оцінкою 50 коп., свічників жовтої міді 4 за оцінкою 50 коп., кострулів середніх і малих 5 за оцінкою 6 руб., доріжка стара зеленого кольору за оцінкою 5 руб., сапи, криті шкірою ковані старі за оцінкою 1 руб. 50 коп. Загалом, за оцінкою на 21 руб. сріблом. Речі срібні: ложка розливна вагою 24 лоти, ложок столових 8 вагою 1 фунт 15 лотів, ложечок до кави 5 вагою 8 лотів 1 золот., свічників 2 вагою 22 лоти 1 золотник. Загалом срібних речей вагою З фунти 5 лотів 2 золотники. Та за другим додатковим описом, зробленим Асесором Подільської Казеної Палати Кузьменком про речі, не внесені за об'явою Генерал-майорши Мартинової і свідченнями інших осіб до опису, складеного Брацлавською Дворянською опікою: дзеркал у невеликих рамах 2, ліжко під лаком черешневого дерева 1, ліжок фарбованих 4, канапа з двома шухлядами одна, шафа, покрита тканиною синього кольору 1, стіл з клапанами бельцоваиий 1, шафа бельцована із засувкою 1, шафа кутова 1, годинник їдальняний 1, годинник золотий кишеньковий 1. Посуд господарський, як-от: шафарня одна велика видовжена, друга кругла, діжки й вісти без зазначення кількості даних, казанків мідних 2, чавунних 2. Каструль мідних 12. Форм для тістечок великих З, малих 5. Форма для тіста Андрути 1. Пателень великих з друшійками 2. Пателень [сковорода - Д. М.] круглих без ручок великих 4, менших 5, деків для тіста великих 2, менших 1. Рожен до смаженини 1. Триножок великий поварний 1. Рафа з двома ситцями з дроту 1. Сани криті 1, сани, пофарбовані зеленою фарбою 1. Столик маленький на чотири ніжки 1. Коляска Варшавська зеленого кольору 1. Срібні речі: ложок столових 15, ложка розливна велика 1, ложка соусна 1, ложечок чайних 4, чайник для кави 1, чайник 1, черпачник до вершків 1, цукерниць 2, свічників 4, ситце до чаю 1. Що знаходилося у винокурні - мідні казани 2 шириною 3 локті, заввишки 2 1/2 аршини і два мідні Алембіка [перегонні куби.- Д. М.] помірного розміру та 4 коні, що залишилися по смерті Івана Городецького..."12.

Отже, не так вже й багато - найнеобхідніше. Прадідове...

А драма в Жабокричі набувала нового, пікантного забарвленая, звичайно ж, через жінку. Керуючий маєтком Філіпіни, брацлавський дворянин Калікст Мержеєвський, молодший від її законного чоловіка, старого генерала, знайшов ключі й до серця пані Мартинової та ще й став погрожувати Олександрові Городецькому. Чомусь завжди озброєний, керуючий дозволяв собі цілити з двоствольної рушниці в Олександрову дружину й дітей, а про самого Олександра казав, що "розіб'є йому лоба як собаці"13. То було занадто, і подальші події розгорталися вже за кримінальним сценарієм.

14 травня 1844 p., коли Мержеєвський в'їздив до Жабокрича поштовою дорогою з Брацлава, його зупинили дворові люди Городецького, роззброїли, побили до втрати свідомості, а потім віднесли до папської економії, забили в колодки й кинули на кухню, де привели до тями водою. Вже вночі, нібито з наказу Городецького, ще й відшмагали батогами, а на другий день одвезли до Брацлава, де здали до буцегарні. Городецький навздогін особисто привіз до поліції заряджену двоствольну рушницю, кинджал і 25 рублів сріблом, відібрані в арештованого, бо той вже скаржився, що його пограбували14.

Справа ця розглядалася по судах аж до 1855 p., тобто одинадцять років, і була припинена лише через смерть обох головних її учасників - О. Городецького і К. Мержеєвського15.

Ще 1848 р. до влади зі скаргою звертався генерал-майор Б. Мартинов, нагадуючи губернському начальству "про його нещасне становище, в якому перебуває він з дітьми дочками з нагоди мерзенного зв'язку дружини його Філіпіни з Городецьких з невідомого звання людиною Калікстом Мержеєвським, тому вважаю зайвим повторювати подробиці події, що принесла ганьбу для його дітей мерзенними вчинками матері, що дедалі стають відвертою спокусою, на припинення котрої нібито немає ні засобів, ні сили впливу"... Далі йшлося і про те, що Мержеєвський "має пристрасть до азартної картярської гри", що Олександр не бажає сплачувати податків з прибутків від тієї частини маєтку, яка належить сестрі Філіціні тощо. Порушувалося й клопотання про взяття маєтку в опікунське управління, але справа була надто заплутаною, тож дворянське зібрання не знайшло за потрібне цього робити16.

Врешті-решт, маєток поділили у такий роб: краща, вигідніша частина землі з Войцехівкою відійшла до казни (як частка майна Юстіпіаиа), Філіпіні виділили землі з більшою частиною Жабокрича, а братові Олександру дісталося село Майдан і менша частина Жабокрича17.

Нині все це входить до одного великого села Торків.

Фактично ж, рішення губернської влади тодішні власники проігнорували.

Минав час, і вже підросли троє сипів архітекторового діда - Олександра Городецького: Владислав, Щенсний та Артюр.

Батько майбутнього архітектора Владислав (старший) одержав освіту в дуже почесному на все тодішнє Поділля навчальному закладі - Немирівській гімназії, заснованій тамтешнім поміщиком, меценатом, графом Болеславом Потоцьким у 1838 р. По закінченні гімназичного курсу Владислав склав іспит і вступив до російського війська - в Ольгопольський уланський полк унтер-офіцером. Брав участь у походах і боях, або, як тоді казали, "в ділі" проти турок - від 25 червня 1853 по 30 серпня 1854 pp., а за відзнаку в "ділі" при Ольтініце 23 жовтня 1853 р. одержав у числі інших нижчих чинів 1 рубль сріблом. Ще він мав бронзову медаль на Андріївській стрічці па згадку 1853-1856 pp., тобто про Кримську війну. А втім, служив недовго, хворів. Вийшовши у відставку без чипу 6 лютого 1858 p., повернувся в маєток та був обраний дворянством Брацлавського повіту попечителем сільських хлібних запасних магазинів без сплати винагороди (були й такі досить необтяжливі посади для молодих та не дуже заможних дворян). Успадкований маєток у Жабокричі був поділений на три частини нарівно між трьома братами: Владиславом, Щенсним та Артюром. Селян тоді тут налічувалося 424 душі.

Невдовзі В. Городецький взяв шлюб з Леопольдіною Ґлюзинською188, дочкою поміщика Ю. Ґлюзинського із сусіднього з Торковим села Шолудьки.

Юзеф Ґлюзинський (1799-1866) був агрономом, теоретиком аграрної економіки, етнографом. Все життя він керував чужими великими маєтками, був рахівником у Замойських, а на схилі років служив у маєтку Потоцьких у Тульчині, де приятелював із бібліотекарем Францішком Ковальським, перекладачем творів Ж. Мольєра. Ю. Ґлюзинський відомий як автор наукових праць з економіки сільського господарства і фольклористики. Наприкінці 1850-х pp. він придбав маєток у селі Шолудьки, де й оселився з дружиною Людвікою, сипом Петром і дочкою Леопольдіпою19. Маєток цей з усього лише 106 душами селян був записаний на дружину і дітей, про що свідчать документи 1861 р.20 Як і брати Городецькі, Петро Ґлюзинський теж був попечителем сільських хлібних магазинів.

23 травня (4 червня) 1863 p., у четвер, в Шолудьках первістком у Владислава і Леопольдіни Городецьких народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький. За католицьким календарем на 23 травня припадає римське ім'я Дезидерій, що перекладається з латини як жаданий, бажаний. Через два місяці, 25 липня малюка похрестили в парафіяльному римо-католицькому костьолі в сусідньому з Торковом селі Копіївці. Певно, молода мати, Леопольдіна, перебралася до свекрів у Жабокрич, бо ж Шолудьки належали до парафії Немирівської. Обряд з усіма таїнствами хрещення здійснив преподобний отець Адам Закржевський, хрещеними батьками були маршалек [предводитель дворянства - Д. М.] Овруцького повіту Едмупд Отецький та дворянка Зузаппа Плонська. Присутніми були дворяни Генрік Вольський та Людина Сварчевська21.

Нагадаймо: в січні того ж 1863 р. почалося польське повстання, яке охопило й Поділля. Звичайно, брати Городецькі були "засуджені за зберігання різного роду зброї, бойових снарядів та інших речей для повстання".

Придушивши і цей прояв польського визвольного руху, російська влада не забарилася розправитися з його учасниками. "За участь у заколоті поміщиків Брацлавського повіту Артюра і Щенсного Городецьких частина нерозділеного маєтку їхнього Жабокрицького, згідно до розпорядження Подільського губернського управління від 6 листопада 1864 р. № 17581, заснованому на конфірмації п. начальника краю, вилучена до казни, і від 30 грудня того ж року прийнята до завідування Управлінням державних маєтностей"22, а самих "Щенсного і Артюра Городецьких, що взяли участь у заворушеннях та засуджені до Сибіру на поселення, з позбавленням всіх прав стану" 23, спіткала доля більшості повстанців.

А от молодий батько Владислав Городецький на чолі загону із тридцяти селян вчинив напад на... свою колишню маєтність, передану па збереження дядькові Юстініану, і забрав рухоме майно - меблі, коні, реманент, перевізши все це до тестя у Шолудьки. Так свідчать ті ж таки архівні папери.

Все ще не поділений на той час жабокрицький маєток, де доживали віку Юстініан, що повернувся з Сибіру, і вже вдова Філіпіпа, завдавав одних збитків: крім боргу казні в 219 руб. 53 коп., було заборговано ще тридцяти шести приватним особам 75028 руб. 75 коп.24 - сума досить відчутна.

1865 р. "Корпуса Межевщиків Сільських Міршик Федір Приткін" зняв "план неподіленого конфіскованого маєтку дачі села Жабокрицького". Ці наклеєні на полотно аркуші теж збереглися в архіві. Згідно давньої традиції, маєток з палацом паладіанської архітектури - з півкруглими крилами й флігелями-офіцинами - розташовувався в центрі села, в найкращому місці. Широкий курдонер перед палацом було розкрито в бік шляху Брацлав - Мотилів, а за палацом було розбито англійський парк і фруктові сади. Широкий битий шлях, старий, як і всі навколишні оселі, тягнувся край села, повз висілок Войцехівку, вздовж правого берега річки Жабокрички. З брацлавської сторони течію перетинала довга гребля, на якій стояв папський млин. У протилежному кіпці села, за маєтком була поштова станція. Південніше, в самому селі - папська цегельня. Отже, ставок давав рибу, млин - борошно й крупи, в саду та на городі вирощувалися гарні подільські фрукти-овочі, за селом тягнулися папські ниви та великий листяний ліс25. І все це господарство занепадало.

1866 року, коли помер дід Юзеф Ґлюзипський, село Жабокрич було продане за борги"26. Але земля жабокрицька була все ще в Городецьких. Коли Лєшеку виповнилося п'ять років, за визначенням дворянського зібрання Подільської губернії від 11 листопада 1868 р. він був занесений до 6 частини Родовідної книги27, тобто зарахований особисто до дворянського стану.

Аби якось виплутатися з боргів, Лєшеків батько 1872 р. віддавав у дев'ятирічне орендне утримання в селі Жабокрич 1200 моргів орної землі і 150 моргів [один морг дорівнює 0,57546 га - Д. М.] сіножаті лугової дворянинові Андрію Вікентійовичу Гущі28.

Хоч і повільно, але все ж таки діяв бюрократичний владний апарат, і 1873 р. жабокрицький маєток Городецьких у повному його складі таки перейшов у відання Управління державними маєтностями29. За іншими даними, лише 1891 р. Жабокрич від Городецьких перейшов до Тарутіних30. І неодмінно - до російських рук, як тоді це робилося за таємними і явними настановами на Правобережній Україні. За довідником па 1897 р. 4057 дес. землі при с Жабокрич належали вже М. П. Балашову31, про що йтиметься далі.

...Юному Лєшеку виповнилося того 1873 р. десять років, коли було описано вже й рухоме батьківське майно. Серед майже 50 речей, занесених до переліку, найціннішим виявився "фортеп'ян віденський, фабрики Зейтнера, повної октави, горіхового дерева, оцінений в сто рублів"; за ним, по вартості, йшов більярд (50 руб.), далі - "карета чотирьохмістна з прибором стара" (40 руб.) та коні - четвірка сірої масті та один карої, тобто, для упряжі і верхової їзди. Цей сумний документ підписала мати Леопольда Городецька - за відсутністю на цей час у маєтку чоловіка. Вона ще й виставила права особистої власності на деякі найсуттєвіші речі: "обідній стіл, на шести точених ніжках та на мідних коліщатах, складаний, оцінений у п'ять рублів сріблом; ... комод ясеневого дерева, з трьома дверцятами, до вживання придатний, оцінений у три рублі сріблом; ... дві шафки зі склом для бібліотеки, липового дерева, оцінені у три рублі; диван ясеневого дерева, вибитий напівадамашками вовняними у квіти, оцінений в чотири рублі сріблом; дванадцять стільців ясеневого дерева, вибиті такою ж тканиною, оцінені в шість рублів; комод ясеневого дерева, форнірован, оцінений у шість рублів сріблом; ламбартний столик ясеневого дерева із сукном під темний лак, оцінений у два рублі п'ятдесят копійок"3232. I Леопольда виявила згоду на продаж описаного майна...

За цими переліками проглядає не таке вже й заможне життя поміщиків Городецьких у пореформеиі часи.

К началу страницы
Зміст