Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикации
Борис Бутник-Сіверський
Архітектор В. І. Беретті
112. Ibid., 1840, спр. № 208, арк. 1. Вернуться в текст
113. Кондаков, Юбил. справочник, имп. Акад. худ., ч. II. Вернуться в текст
114. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1838, спр. № 142, арк. 2. Вернуться в текст
115. Ibid., 1839, спр. № 188, арк. 2. Вернуться в текст
116. Ibid., арк. 7. Вернуться в текст
117. Ibid., арк. 9 і 13. Вернуться в текст
118. Петров П. Н., Сборн. мат. для ист. имп. СПБ Ак. худож., ч. III, ст. 150. Вернуться в текст
119. ДЦІА, фонд. Стр. к-т ун-та, 1836, спр. № 7, арк. 3. Вернуться в текст
120. Ibid., 1839, спр. № 172, арк. 1. Вернуться в текст
121. Ibid., арк. 6-8, 10. Вернуться в текст
122. Ibid., арк. 22. Вернуться в текст
123. Ibid., 1837, спр. № 41, арк. 22, 24. Вернуться в текст
124. Ibid., 1840, спр. № 202, арк. 1. Вернуться в текст
125. Ibid.,, арк. 6. Вернуться в текст
126. Ibid., арк. 7. Вернуться в текст
127. Ibid., арк. 27. Вернуться в текст
128. Ibid., 1842, спр. 60/58, арк. 2 і 6. Вернуться в текст
129. Ibid., Канц. київ, військ., под. і вол. ген.-губ., поліцейська частина, 1837, спр. № 254, арк. 1 і 2. Вернуться в текст

VIII. ЛЮДИ

Ще тоді, коли питання про розпис університетських приміщень постало вперше, Вікентій Іванович Беретті вважав потрібним просити про відрядження до Петербурга і до Москви, мотивуючи своє прохання, між іншим, і тим, що "нужно для расписания университетских зал и церквей отыскать в сих столицах и пригласить художников, которых здесь вовсе не имеется"112.

Попечитель київської учбової округи підкреслив це речення і приписав своє зауваження: "это обстоятельство относится к подрядчику Терлецкому". В. І. Беретті був іншої думки і, добившись все-таки відрядження, він, як ми пам'ятаємо, використав свою подорож, щоб серед багатьох художників врешті зупинитися на кандидатурі художника Коломбо.

Це тільки один Із численних епізодів, який свідчить про те, що Вікентій Іванович Беретті з надзвичайною увагою ставився до добору всіх тих фахівців, які мали допомогти йому у втіленні його проекту в життя.

З самого початку, коли проект Беретті був визнаний кращим за всі подані на конкурс та коли разом з цим було затверджено штати майбутнього будівельного комітету, штати, за якими при головному архітекторі передбачалося мати практичного архітектора, архітекторського помічника та кам'яних справ майстра, Беретті сам добирає своїх помічників. І в цьому доборі він дуже сміливий.

На посаду практичного архітектора Беретті висуває, як ми вже згадували вище, кандидатуру ще нікому невідомого молодого "вольного и свободного художника" Івана Остаповича Вальпреда, який щойно закінчив Академію і не має ані класного чину, ані великого досвіду. Але Беретті, пройшовши і теоретичну, і практичну школу у свого видатного вчителя Тома де-Томона, мабуть, навчився в нього ж пізнавати людей і бачити вперед, що з тієї людини буде. Тільки цим і можна пояснити той факт, що Беретті наполегливо обстоює кандидатуру Вальпреда перед будівельним комітетом і доводить справу до того, що комітет проти всіх існуючих правил починає клопотатися перед вищими інстанціями. про затвердження Вальпреда на посаді "практического' архитектора". І хоча Вальпред не дістає призначення, бо посаду "практического архитектора" було скасовано за новим штатним розкладом, ми все ж можемо сказати, що Беретті в своєму виборі не помилився, бо через шість років згодом Вальпред за свій проект дістав; звання академіка архітектури113.

В помічники собі В. І. Беретті бере ще молодшу людину - свого учня Павла Івановича Спарро. Ще 1835 р. Спарро разом з учителем приїжджає до Києва для огляду і вибору місця, для ознайомлення з місцевою матеріальною базою, а повернувшись до Петербурга, він сідає в креслярській Беретті, допомагає скласти кошторис і креслить додаткові плани, розрізи та деталі проекту з тим, щоб зразу ж після закінчення Академії стати до великої і відповідальної роботи архітекторського помічника по збудуванню університету. А вже через рік. Павло Іванович Спарро так швидко виростає на цій практичній роботі, що з 25 жовтня 1838 р. переходить на самостійну роботу, стаючи київським єпархіальним архітектором114, але не забуває свого вчителя, як це видно, хоча б з того, що 1842 р. за описом Беретті та під його керівництвом він складає ескізи для розпису приміщень, університету.

На зміну Спарро Вікентій Іванович висуває кандидатуру Івана Івановича Блуменштейнгеля, який, ставши 16 грудня 1838 р. помічником Беретті, зразу ж починає працювати над собою і вже 15 листопада 1839 р. посилає до Академії мистецтв дві свої роботи: копію одного з проектів Беретті та один власний проект і просить присудити йому звання некласного художника115. У відповідь на це 19 лютого 1840 р. Академія повідомила, що "Журналом академического совета 15 и 16 числа декабря 1839 г. положено Блуменштейнгелю сдать на звание свободного неклассного художника архитектуры программу, а именно сочинить проект бойни для большого города"116. 20 липня 1840 р. проект був готовий, а 10 вересня Академія повідомила, що автор мусить додатково подати "смету на означенный проект и практические рисунки, также рисунки фигур и орнаментов, с засвидетельствованием, что деланы без постороннего пособия"117. Чим закінчилася справа невідомо, бо в жовтні 1840 р. Блуменштейнгель виїхав працювати на Кавказ. Але й цей факт свідчить про те, що й тут Беретті допомагав своему помічникові, даючи свої проекти для копіювання.

Кам'яних справ майстра В. І. Беретті також привіз з собою з Петербурга. Це був досвідчений майстер-швейцарець Еджіо Матвійович Русско, який разом з Беретті працював на будівництві Ісаакіївського соберу в Петербурзі, потім будував Кронштадтську фортецю118. Зразу ж після утворення будівельного комітету, на запрошення Беретті, Еджіо Русско 12 серпня 1836 р. виїздить з Петербурга і назавжди залишається в Києві119. Прибувши до Києва, Русско мимоволі стає центральною фігурою будівельного комітету, бо за відсутністю в Києві протягом довгого часу головного архітектора, практичного архітектора та архітекторського помічника, функції всіх цих трьох осіб майже цілком падають на нього самого. Еджіо Русско складає кошториси на будівельний матеріал, веде переговори з підрядчиками, складає кондиції на торги, веде матеріальні та касові архітекторські книги. І коли Еджіо Русско невистачає спеціальних для всього того знань і він не може справитись з цією безліччю дуже різноманітних та непосильних для однієї людини обов'язків, то це не з його вини. І коли недостатність його успіхів, в міру розгортання підготовчих робіт, дедалі відчувається більше, то й тут йому не можна цього поставити в провину.

27 квітня 1837 р. Еджіо Русско передав усі справи Беретті, з яким разом прибув і архітектурний помічник П. І. Спарро. Відтепер Русско міг виконувати тільки свої власні обов'язки. Але дев'ять місяців самостійної роботи, мабуть, вплинули на уяву Русско про свої власні змоги. Очевидно, Русско, опинившись у стані обмеженого в правах і обов'язках працівника, продовжував виявляти ініціативу, яка виходила за межі його прав. Але виявилося це значно пізніше.

12 травня 1839 р. В. І. Беретті повідомив будівельний комітет про те, що він, Беретті, "выписал из г. Риги известного мне по искусственной части каменных дел мастера иностранца Вентцеля Гулла... прошу (считать) с настоящего числа каменных дел мастером его Вентцеля Гулла на том же основании, как определен был иностранец Эджио Русско"120.

Це було тоді, коли Еджіо Русско ще працював на будівництві, а від Беретті до того не було на Русско жодної скарги. Отже не дивно, що заява Беретті про запрошення ним нового кам'яних справ майстра була для комітету такою несподіваною, що останній вважав погрібним скликати спеціальне засідання.

На засіданні члени комітету ще раз констатували, що сам Беретті визнавав Русско "благонадежным к занятию должности каменных дел мастера... причем в доказательство благонадежности его представил четыре документа" і що жодних скарг на Русско Беретті не почивав.

В. І. Беретті дав на це пояснення, що, "соображая значительность в искусственном отношении предшествующих по университетскому зданию работ с настоящими способами наблюдения за оными, он не может впредь положиться на помощь каменных дел мастера Эджио Русско, коего официальные даже действия обнаружили ничтожность практических указаний и непочтение к ближайшему начальнику..."

Прохання Беретті про звільнення Русско було задоволено, але попечитель київської учбової округи, на правах голови комітету, запропонував "г. архитектору Берегти поставить на вид, что он обязан был в неспособности прежде им рекомендованного мастера Русско удостовериться в первом. году производства работ, не оставляя его находиться при оных в течение 1837 и 1838 года"121.

Підходячи до справи формально, не можна не визнати справедливості зауваження голови комітету. А по суті правим був тільки Беретті. Коли два роки він міг ховати своє невдоволення, то це тільки тому, що він мав виключну здібність працювати з людьми не тільки тими, які були йому друзями, але й з відвертими йому ворогами, як це ми побачимо далі. І коли він два роки мирився з недоліками роботи Русско, то не через байдужість де справи (цього Беретті закинути не можна ніяк), а лише тому, що він все ж умів використовувати і таких співробітників, які не вдовольняли його цілком. І якщо, нарешті, В. І. Беретті порушив питання про звільнення Русско, то це могло статися лише тому, що Русско виявив свою неповагу до керівника свого (про що коротко говорить сам Беретті), що далі цього терпіти було неможливо. Але й в цьому випадку Беретті, зберігаючи свою гідність, не вважає за можливе оголошувати, в чому саме виявилася неповага Русско.

Новий кам'яних справ майстер Вентцель Гулло працював під керівництвом Беретті до самого кінця кам'яних робіт і вийшов із складу працівників комітету лише 10 червня 1842 р.122.

Слід згадати тут, про те, що в ролі одного з десятників, під керівництвом В. І. Беретті, протягом двох років працював "свободный художник архитектуры" Михайло Сафонов123.

Такий був склад найближчих помічників Беретті в той. час, коли будувався головний корпус університету. Коли будівництво йшло до завершення, коли від архітектурних робіт треба було переходити до живописних, Беретті, як ми пам'ятаємо, всупереч вказівкам попечителя, береться за розшукування художників для виконання розпису університетських приміщень. Але свою увагу він поширює і на менші, а не тільки монументальні живиписні роботи.

6 квітня 1840 р. Беретті передає комітетові "описание образам, предполагаемым в обеих церквах главного университетского здания, вместе с двумя рисунками иконостаса, алтарей и других для католической церкви принадлежностей"124.

З пропозиції Беретті комітет звертається до генерал-губернатора з проханням клопотатися перед міністерством, "дабы значущиеся в описаний образа были написаны при императорской с.-петербургской Академии художеств известными художниками к 1842 году"125.

Міністр народної освіти схвалив рисунки іконостаса "с тем однако ж, чтобы в иконостасе, вместо назначенных в рисунке на карнизе над царскими вратами звездочек, была сделана следующая, находящаяся уже на медали университетской надпись: "во свете твоем узрим свет". Ікони було замовлено найвидатнішому на той час академікові історичного та релігійного живопису Федорові Павловичу Брюллову, рідному братові "великого Карла"126. 7 липня 1842 р. всі 13 ікон для обох церков університету, писані Брюлловим, прибули до Києва в доброму стані127.

Так само з ініціативи В. І. Беретті всі ікони для церкви інституту благородних дівчат, написав петербурзький художник Майков128.

Вікентій Іванович Беретті дбав однак не тільки про те, щоб до виконання свого проекту в усіх його деталях, притягти людей вищої кваліфікації. Забезпечення будівництва робочою силою було справою повсякденних турбот головного архітектора.

В той час, коли будувався університет, ішло ще більше будівництво київської фортеці, заново забудовувався Либедський район, прокладалися та забудовувалися нові вулиці. Робочої сили було так мало, що частину будівельних по місту робіт перекладали на військові частини, на штрафні та арестантські роти. Був навіть у цей час випадок, коли до Києва на міські роботи пригнали кілька сот голодуючих селян з Чернігівщини з тим, мовляв, щоб дати цим людям якийсь заробіток.

Цілком зрозуміло, що в таких умовах говорити про кваліфіковану робочу силу не доводилося зовсім. Правда, справа забезпечення будівництва робочою силою лежить цілком на відповідальності підрядчиків, і Беретті міг би всю затримку цілком перекласти на підрядчиків, які не забезпечують будівництва робітниками. Але це не відповідало вдачі Беретті. Він щодня перевіряє розстановлення робочої сили на кожній ділянці. Наслідком цього були численні рапорти Беретті до комітету з пропозицією "побудить подрядчика" підшукати робітників то на земельних роботах, то на кладці стін, то на столярних роботах. І це втручання майже завжди давало позитивні наслідки.

Борючись за робочу силу, Беретті йшов ще й далі. Досить згадати один факт. 10 червня 1837 р. київський старший поліцмейстер змушений був скаржитись на Беретті генерал-губернаторові в такій саме справі: "По дошедшему до меня сведению, что в числе рабочих, производящих постройку зданий университета св. Владимира, есть беспашпортные люди, я командировал за взятием оных частного пристава Старокиевской части, но находящийся при постройке университета архитектор Берегти к исполнению сего не допустил".

Довелося генерал-губернаторові самому втрутитися в цю справу, підтвердити розпорядження про арешт безпаспортних людей, а Беретті оголосити, що "он не имеет права вмешиваться в распоряжение полиции"129.

К началу страницы
Зміст    VII. Рукою сина  IX. Труднощі