Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Библиотека (статьи и книги) об Павле Алешине.
Тетяна Скібіцька, Олена Мокроусова
Навколо музею
[Простота шляхетного cтилю: оздоблення Педагогічного музею]
1. Державний архів міста Києва (ДАК). Ф. 163, оп. 7, спр. 1457.Вернуться в текст
2. Там само, с.10-11.Вернуться в текст
3. В.В.Ковалинський. Меценати Києва. К., 1999.Вернуться в текст
4. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ) , спр. 430, арк. 16. Вернуться в текст
5. Детальніше про нього див.: В.В.Ковалинський. Меценати Києва. К., 1999, с. 419-432. ДАК, ф. 153, оп.1, спр. 304; ф. 94, оп. 3, спр. 110 (службові формуляри С.С.Могільовцева).Вернуться в текст
6. Детальніше про нього див.: В.В.Ковалинський. Меценати Києва. -К., 1999.- с. 419-432. ДАК, ф. 153, оп.1, спр. 304 (службовий формуляр С.С.Могільовцева).Вернуться в текст
7. Искусство, живопись, графика, художественная промышленность. - 1911, №2.- с. 94.Вернуться в текст
8. Ця тема скляного куполу стала в подальшому дійсно київською, вона була використана М.Шехоніним в клубі "Харчовик" на Червоній площі та В.Заболотним в будинку Верховної Ради України.Вернуться в текст
9. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва Українип (ЦДАМЛМ), № 431, арк. 2-3.Вернуться в текст
10. Киевлянин. - 1910. - №209 (31 июля). - стор. 4.Вернуться в текст
11. В.І.Тимофієнко. Зодчі України кінця ХVШ-початку ХХ століть. Біографічний довідник. К., 1999, с.127.Вернуться в текст
12. Там само, с. 187.Вернуться в текст
13. М.А.Кадомська. Особняк В.Ковалевського по вул. П.Орлика, 1/15 в Києві. Історична довідка. Укрпроектреставрація, К., 1996.Вернуться в текст
14. ЦДАМЛМ, № 404, арк. 7.Вернуться в текст
15. Там само. - арк. 6.Вернуться в текст
16. ЦДАЛМУ, №404, арк. 2.Вернуться в текст
17. "Киевлянин", №223 (14 августа), 1911, с.5.Вернуться в текст
18. Ковалинський В. Меценаты Киева. - с.426.Вернуться в текст
19. ЦДАМЛМУ, №404, арк. 17.Вернуться в текст
20. Там само.Вернуться в текст
21. ЦДАМЛМУ, спр. №38, 39.Вернуться в текст
22. Киевлянин, №209, (31 июля), с.4, 1910.Вернуться в текст
23. Киевлянин, №238 (29 августа), с.4, 1911.Вернуться в текст
24. Нині зберігається в експозиції Державного історичного музею України.Вернуться в текст
25. Кузьмин Е. Письмо из Киева.-Аполлон. Русская художественная летопись, 1912, №1, с.12-13.Вернуться в текст
26. Искусство. Живопись. Графика. Художественная промышленность. - 1911, №8-9.Вернуться в текст

 

  А посреди толпы стоял гравировальщик,
Готовясь перенесть на истинную медь
То, что обугливший бумагу рисовальщик,
Лишь крохоборствуя успел запечатлеть.


Осип Мандельштам. 10 января 1934

Чи замислювались коли-небудь звичайні перехожі, крокуючи по вулиці Володимирській, що роблять на строгому фасаді колишнього Педагогічного музею (тим паче колишнього музею вождя світового пролетаріату), а нині Будинку вчителя напівоголені жінки, ледь прикриті шарфами та мужні мускулисті чоловіки? На головному, бічних та частково дворовому фасадах споруди, на рівні третього поверху розгорнулось справжнє таємниче дійство з десятками персонажей. Його зміст був ясний всім присутнім на урочистому відкритті та освяченні Музею 1911 року. Можна собі навіть уявити, як захоплено роздивлялись героїв цього рельєфного фризу гімназисти та гімназистки сусідніх Першої чоловічої та Ольгинської жіночої гімназій.

Образи, знайомі за підручниками, стерлись у революційному вирі наступних десятиліть. Розрив культурної традиції виразно окреслила написана у дещо іншому контексті метафорична строфа Миколи Зерова про захожих митців, які

"В душі плекали сон далекої Еллади
І для окружних орд, для скитів-дикунів
Різьбили з мармуру невиданих богів".

Винесені на фасади Педагогічного музею образи античних богів та героїв були народжені у загальному річищі пассеїстичних спрямувань європейської культури межі 1900-1910-х років. Відроджену вже в котрий раз тему античності загострив в Росії ювілей 1812 року. Золотий вік російського класицизму відобразився у срібному дзеркалі мистецтва початку ХХ століття різноманітними неокласичними проявами. Вишукану стилізацію являв собою і новозбудований київський Педагогічний музей, який водночас з Ольгинською гімназією завершив формування так званого академічного кварталу поблизу університету Св. Володимира.

П. Альошин.
Світлина 1910-х рр.
Автором обох цих споруд, як і самої концепції забудови кварталу, був тридцятирічний цивільний інженер Павло Федотович Альошин (1881-1961), тоді ще студент Петербурзької Імператорської Академії Мистецтв, де він здобував другу архітектурну освіту. Роль Павла Альошина в долі Музею є унікальною. Впродовж десятиліть - від перших ескізів 1900-х років до реконструкції 1930-х він здійснював весь цикл проектних робіт та вів нагляд за будівництвом, керуючи також і поточними ремонтами свого дітища.

Будівельна історія Педагогічного музею, на перший погляд, достатньо висвітлена у науковій та популярній літературі. Проте, вивчення архівних і газетних фондів дало змогу виявити ще чимало рідкісних матеріалів і цим самим додати окремі деталі в загальну картину створення архітектурної пам`ятки.

Ще у 1896 році "Товариство Письменства" звернулося до Київської міської управи з проханням відвести землю під будівництва Педагогічного музею1. Комісія з оцінки міських земель запропонувала кілька варіантів ділянок: по Вознесенському спуску, біля Житнього ринку та Києво-Флорівського монастиря, на самому Житньому базарі, на Андріївському узвозі. Але всі ці ділянки були відхилені з причини своєї незручності2.

Педагогічний музей як установа був заснований в Києві 1902 року. Первісно він містився у
* Сучасні вулиці Січневого повстання та А. Іванова.Вернуться  в текст
** Сучасна вулиця Б. Хмельницького.
Вернуться  в текст
Києво-Печерської гімназії на розі Микільської та Бутишева провулка*, а потім переїхав на Фундуклеївську, 513, **.

Для розробки проекту спеціального музейного будинку був запрошений П. Ф. Альошин. Він виконав два варіанти проекту, з яких до реалізації був прийнятий другий варіант 1910 року.

Портрет мецената С. Могильовцева з дарчим написом П. Альошину.
1914 р. З фондів Музею історії Києва
Музей намічено було спорудити "в память 50-летия освобождения крестьян от крепостной зависимости на благое просвещение русского народа…"4. Загальна вартість будівництва за кошторисом становила 300 тисяч рублів, фактично було витрачено близько 500 тисяч. Всі кошти на це виділила одна людина - купець, відомий підприємець, голова біржевого комітету, громадський діяч та меценат Семен Семенович Могильовцев5. У 1909 році він, який ніколи не займався державною службою, одержав ранг чиновника 5-го класу - дійсного статського радника, "вне правил, за выдающуюся деятельность на пользу народного просвещения"6.

Він був задуманий автором як монументальна громадська споруда у формах неокласицизму - одного з напрямків архітектури доби модерну, що поширився в кінці 1900-1910-х роках. Вибір стильових форм обумовило також історичне архітектурне оточення, яке складали пам`ятки пізнього класицизму - університет, Перша та Друга гімназії, пансіон Левашової.

У першому варіанті ескізного проекту 1909 року була закладена основа майбутньої споруди, яка в подальшій роботі над проектом залишилась майже незмінною7. Коригувались, зокрема, пропорції вікон головного фасаду, які в остаточному варіанті набули більш гармонійної витягнутої форми.

Проектні креслення представляють двоповерховий монументальний об`єм, розташований з відступом від червоної лінії забудови. Він має центральну напівциркульну в плані частину, перекриту скляним сегментом куполу та два бічні ризаліти.8 Елементи головного фасаду відзначаються тонкою прорисовкою та вишуканістю малюнка.

Проект Педагогічного музею. І варіант. Головний фасад.
Не реалізований. 1909 р.
Проект Педагогічного музею. II варіант. Головний фасад.
1910 р.

У пояснювальній записці до проекту зазначено, що "общий прием плана здания, проектируемого в 3 этажа с цокольным этажом и распределение отдельных помещений взяты в предположении постоянной жизни этого учреждения, а поэтому в центре всего здания помещена, как наиболее типичная часть его, аудитория таких размеров (на 610 человек), чтобы ею можно было пользоваться не только для различных чтений с волшебным фонарем, но чтобы она могла быть использована и как концертный зал с возможностью ставить на небольшой сцене несложные спектакли. Педагогический музей, расположенный по 2-м этаже так же, как и выставочные залы, находящиеся в 3-м этаже, примыкая к общим с аудиторией двум широким лестницам и уборным, обслуживаются центральным вестибюлем с местами для платья около 1000 человек. (…)

Бічний фасад Затильний фасад

Проект живописного фриза в актовому залі Педагогічного музею на розгортці стіни.
Не реалізований

Обычный вход, расположенный с улицы справа, обслуживает те помещения, в которых сосредоточена будет работа по управлению всем учреждением, каковы: канцелярия, кабинет директора, помещение для пособий. Зал собраний, расположенный в 1-м этаже, может быть предоставляем для заседаний ученых обществ, различных совещаний... Цокольный этаж использован для книгохранилища, квартир смотрителя, служителей, машиниста, истопника котельной, вентиляционных камер, топлива, склада и, наконец, кухни с буфетом на случай могущих быть торжеств в здании…"9.

Урочисте закладення Музею відбулося 30 липня 1910 року, в день народження спадкоємця престолу цесаревича Олексія, ім`ям якого названо музей. Для свята був встановлений павільйон-намет в національному стилі, прикрашений стягами і зеленню. У правому куті фундамента в гранітному ящику була закладена дошка з текстом про музей. Після цього перші камені були освячені "…По окончании духовного торжества было подано шампанское…". Промовлялися тости за государя-імператора, начальника края, С.Могилевцева. На заключення урочистостей інспектор Київського учбового округу виголосив промову, високий штиль якої підносив значення Педагогічного музею на неосяжну висоту: "…из сооруженного им источника духовного света широкой струей польется просвещение в русский народ… и длинной вереницей потянется к этому роднику просвещения и стар и млад, чтобы утолить свою жажду знания, чтобы подкрепить свои духовные силы"10. Ці слова нібито перегукуються з основним змістом монументального оздоблення фасадів.

П. Альошин, С. Могильовцев та підрядчик А. Гінзбург на будівництві Педагогічного музею Урочисте закладення Педагогічного музею

Ідея багатофігурного скульптурного фризу на фасадах Музею була закладена П. Альошиним ще у першому варіанті проекту 1909 року. Витоки цього прийому підкреслено очевидні і сягають традиції античних фризів. Насамперед згадується фриз Парфенону на теми миру та благоденства громадян вільного полісу. На кресленнях Павла Альошина мотиви рельєфів намічені ескізно, вони лише задають масштаб, загальну неокласичну стилістику та окремі теми. Біографічні відомості про авторів фризу, скульпторів Л. А. Дітріха та В. В. Козлова вкрай обмежені, що пояснюється епізодичністю їх діяльності в Україні. Леопольд Августович Дітрих (08.12.1877 - ?) в період роботи над фризом був ще студентом Петербурзької Академії Мистецтв, яку закінчив у 1912 році. Для Києва ним спільно з В. Козловим був виконаний також проект надгробку на могилі М. В. Лисенка (1913)11. Про В.В.Козлова відомо лише, що він займався викладацькою діяльністю12. Дослідники вважають обох скульпторів авторами монументально-декоративного оздоблення київського особняка В. Ковалевського, виконаного також за проектом П. Альошина у 1913-15 роках13.

Павло Альошин на будівництві Педагогічного музею.
1911 р.

У фризі Педагогічного музею за задумами Л. Дітріха та В. Козлова мав відобразитись розвиток просвітництва на Русі. В листі до П. Ф. Альошина від 10 жовтня 1910 року скульптори писали:

"Теперь несколько слов об общей композиции барельефа, изображающего просвещение на Руси; у нас он разделен на три периода:
     1. Период изображает первые шаги просвещения, законоучителей Кирилла и Мефодия, переписи книг до нашествия татар.
     2. От нашествия татар до Иоанна Грозного, когда духовенство главным образом поддерживало просвещение на Руси.
     3. От Иоанна Грозного до настоящего времени, которое у нас изображено на центральной части фасада"
14.

Фриз на бічному фасаді.
1910-ті рр.
Фрагмент фриза на головному фасаді.
Світлина 1980-х рр.

Проте, втілити цю широку картину виявилось досить складно, оскільки образотворча іконографія національних героїв не була на той час достатньо розробленою, а побутові деталі майбутніх сюжетів - одяг, атрибути, елементи історичного оточення - мало узгоджувались з класицистичними формами самої споруди. В результаті вирішено було піти протореним шляхом античної травестії.

П. Альошин нагадував скульпторам про важливість їх роботи у листі: "Доверяя Вам такое серьезное дело, я надеюсь, что Вы примите все меры, чтобы Ваша работа могла служить действительным украшением фасада"15.

Все на вівтар просвітництва - так коротко можна визначити тему всього фризу та його частин. Головна постать над центральним порталом - бог Сонця Аполлон з розгорнутою на колінах "книгою знань", який возсідає на троні з палаючими факелами. Прекрасний юнак з довгим волоссям, лучезарний Феб уособлює ідею світла, а відтак, просвітництва, гармонії та краси, перемагає пітьму та нечисть. Глобус за троном - привнесений новітній символ знань свідчить про вільну трактовку міфологічних образів.

У загальному фризовому потоці, між численних рядових фігур, що несуть дари просвіті, вирізняються окремі образи та сюжети. Так, ліворуч трона можна бачити фігуру сина Аполлона, бога лікування Ескулапа зі змією біля ніг, а далі, за ним - Меркурія з кадуцеєм у крилатому шоломі. Меркурій - друга важлива постать у смисловому наповненні фризу. За міфологічними уявленнями, він уособлює обмін, перехід з одного стану в інший, а, отже, процес навчання і росту взагалі. Саме він є богом гімназій та педагогіки. За ним розгорнулась сцена будівництва човна аргонавтів, що має відправитись у пошуки золотого руна - інакше, знань, через незвідані моря та перешкоди. Досить виразна за композицією та символічним змістом сцена вчителя з палаючим світильником та зверненого до нього в шанобі учня зі стосом книг. За напівциркульною площиною центрального ризаліту ліворуч вирізняються фігури бога війни Марса зі щитом та списом та група з чотирьох воїнів в шоломах біля палаючого вівтаря.

"Нам кажется, что вы останентесь в восторге от такой имитации старого античного мрамора", - запевняли П.Альошина скульптори16. І дійсно, форми рельєфу - білим по білому ефектно модельовані на тлі плит інкерманського вапняку красивої фактури і тону, якими облицьований головний фасад. Тогочасна преса зазначала, що "огромные белые камни весом от 70 до 200 пудов поднимались при работе наверх лебедками и тяглями на блоках и из таких камней устроен весь верхний карниз… Портик здания из громадных таких же белых камней весом от 300 до 500 пудов"17. Будівельні роботи по спорудженню музею виконала найбільша в Києві будівельна фірма Л.Б.Гінзбурга. Про патріотизм будівельників С.Могільовцев сказав свого часу: "Не могу не упомянуть, что многие из подрядчиков, имея в виду высокие задачи музея, прилагали во время работы особые старания, нередко в ущерб своих материальных интересов"18.

Але вернемось до фризу. Праворуч від Аполлона, з мечем правосуддя та терезами, своїми незмінними атрибутами завмерла Феміда - образ законності та порядку, яким часто прикрашали фасади громадських споруд. До неї звернені троє в благанні розради. Направленість руху композиційно завершує поодинока фігура юнака-Прометея з піднятим факелом горнього знання. Творці фризу не уникнули символічних зображень власного фаху - архітектури в образі жінки, яка циркулем торкається іонічної колони, а в другій руці тримає модель храму, та скульптури, для якої використаний відомий сюжет Пігмаліона. Хрестоматійно пізнаваємі, всі образи ніби ілюструють навчальний посібник з античної міфології.

Фрагменти фриза на головному фасаді.
Світлини 1910-х рр.

Фрагменти фриза на головному фасаді.
Світлини 1910-х рр.

Фрагменти фриза на головному фасаді.
Світлини 1910-х рр.

Фігури переводились в матеріал (інкерманський вапняк) трьома різчиками з Санкт-Петербурга19. В листуванні Л. Дітріха та В. Козлова з П. Альошиним регулярно постає тема нестачі коштів на платню виконавцям. Масштабний фриз, обіймаючи майже по периметру весь будинок, потребував не лише тем, сюжетів і образів, але й значних матеріальних витрат. "И так как работа теперь окончена и как Вы знаете в нее вложено было очень много труда, времени и затрачено денег, то нельзя ли просить Вас похлопотать о высылке нам оставшихся грошей, так как наше финансовое положение плачевно", - писали скульптори в листі від 23 квітня 1911 року20.

Образно-смислова насиченість фризу, що містить майже 200 постатей, від центральних частин головного фасаду до периферійних ділянок бічних та дворового фасадів поступово спадає. На зміну легко пізнаваємим яскравим античним сюжетам та образам, так чи інакше пов`язаним з темою педагогіки, приходять узагальнені стилізовані типи. Це чисельні варіації на тему учнівства, родини, жертвування, окремі символи - світильник, сувій, жертовник, книга. Задача заповнити погонні метри фризової смуги декоративним матеріалом подекуди природно знизила загальний, дещо дидактичний пафос рельєфу. Прагматизм сучасних ваятелів дозволив навіть брутально обрубати фігури в місцях закінчення стінових площин або ж їх зіткнення з елементами фасаду.

Головна аудиторія.
1912 р.
Головна аудиторія. Над сценою - рельєф з портретом цесаревича Олексія та крилатих геніїв, виконаний скульпторами В. Козловим і Л. Дітріхом.
1912 р.

Однак, в цілому фриз - дійсна окраса музею, місце концентрації і деталізації авторської мови. Чистотою неокласичної стилізації відрізняються і інші деталі споруди - вишукані тимпани сандриків-архівольтів, замкові камені над парадними входами з оригінальними чоловічими маскаронами, прекрасний художній метал.

В музеї був широко застосований новий будівельний матеріал залізобетон в несучих конструкціях карнизу, амфітеатру та балконів, в міжповерхових перекриттях та сферичній стіні залу, що надало інтерьєрам легкості та простору. Залізобетонні роботи виконало Чорноморське будівельне товариство на суму 18144 рублі21. В опорядженні інтерьєрів (художній метал, паркет, прилади освітлення тощо) та технічному оснащенні музею брали участь численні вітчизняні фірми.

Особливо цікавою є інформація про те, що в інтер`єрі архітектором були намічені монументальні розписи на тему історії України. Їх виконання брали на себе художники Б. Кустодієв та О. Мурашко. "Если позволят средства, то верхнюю часть стены аудитории предполагается украсить художественно исполненными панно, на которых будут изображены некоторые важнейшие события из истории русского народа…"22 Цим планам не судилось здійснитись.

Освячення новозведеного музею відбулось 28 серпня 1911 року. Газети повідомляли, що на урочистостях були присутні прем`єр-міністр Росії П. А. Столипін, міністр народної освіти П. А. Кассо, київський міський голова І. Дьяков, С. С. Могільовцев та інші почесні гості. "Почетных гостей встречал лично С. С. Могилевцев; некоторым домам поднесены были букеты цветов. Гости направлялись с вестибюля по широкой каменной лестнице, устланной коврами, во второй этаже в один из выставочных залов..; зал этот очень красиво декорирован был тропической растительностью…"23 До церемонії освячення відомою київською ювелірною фірмою І. А. Маршака був виготовлений срібний макет музею24.

Виступ С. Могильовцева на урочистому відкритті Педагогічного музею 5 жовтня 1912 р. Срібний макет Педагогічного музею, виконаний ювелірною фабрикою Й. Маршака.
1911 р.

Загальний вигляд Педагогічного музею. Головний фасад

Споруда органічно вписалася у комплекс університетського кварталу і завдяки своїм архітектурно-художнім якостям була схвально сприйнята громадськістю міста. Євген Кузьмін, який в кореспонденціях з Києва до петербурзького журналу "Аполлон" надто критично змальовував культурно-мистецьке життя Києва початку століття, все ж відзначав, що "Некоторым утешением среди этого безбрежного моря "художественной" пошлости явилось выстроенное к тому же сроку здание педагогического музея, благодаря чему Киев обогатился образчиком возрожденного в наше время ампира (...) общее впечатление от здания проникнуто простотой благородного стиля, невиданного Киевом со времени постройки киевского университета и здания первой гимназии…"25

Проте, без критики не обійшлося. Сучасна подіям архітектурна преса наголошувала на окремих недоліках споруди, зазначаючи, що "одни уж окна несоразмерно маленькие и словно задавленные несколько крупными наличниками, обращают на себя внимание даже случайных зрителей. Чего то требуют и два верхних боковых окна, не вполне связанные с общим рисунком здания, давая тем впечатление чего-то случайного. Но эти и другие еще недостатки все же не лишают постройки характера благородства стиля, основанного на чистоте исключительно архитектурных форм, связывая тем наше новое зодчество с лучшими заветами гражданского строительства века Томонов и Жилярди"26.

5 жовтня 1912 року Педагогічний музей було відкрито. Короткий щасливий період життя будинку Педагогічного музею закінчився в роки Першої світової війни. Попереду будуть і втрати, і руйнування, і відбудови… Але це вже тема іншої розповіді.
  Тетяна Скібіцька,
мистецтвознавець,
Олена Мокроусова,
історик

В ілюстраціях використані матеріали архіву Науково-дослідного інституту теорії, історії архітектури і містобудування - графічна частина фонду П. Ф. Альошина (од. зб. Г-2991\1-105) та фото з альбому "Педагогический Музей Цесаревича Алексея", Киев, 1912 (од. зб. Ф-3230).

Автори висловлюють подяку за допомогу в пошуку матеріалів кандидату архітектури В. Альошину, мистецтвознавцю М. Кадомській, співробітникам Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

via Журнал "Пам'ятки України", 2013. № 11, листопад

 

К началу страницы
Библиотека (статьи и книги) об Павле Алешине
Читайте также -