Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Тематические блоги
* Журналы, газеты
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Библиотека (статьи и книги) об Павле Алешине.
Тарас Ширяєв
Невідомі 1930-ті у творчості П. Альошина: реконструкція київських готелів
Примітки

1. Справочник. Киев 1923 г. - К., 1923. - С. 251-254. Вернуться в текст
2. Весь Киев на 1925 год. Календарь-справочник. - К., 1925. - С. 129. Вернуться в текст
3. Київ. Довідна книга. - К.: Пролетарська правда, 1929. - С. 62. Вернуться в текст
4. Ляшков, Осипович. Київське готельне господарство прийшло до великого занепаду // За індустріалізацію і колективізацію. - 1931. - № 18-19. - С 43. Вернуться в текст
5. Справочник для приезжающих в Киев. - К.: Рабочая газета, 1937. - С. 157. Вернуться в текст
6. Ляшков, Осипович. Зазнач, праця. - С. 43-44. Вернуться в текст
7. Там само. Вернуться в текст
8. Фрумін Г. Новому Києву - зразкові готелі // Соціалістичний Київ. - 1934. - № 5-6. - С. 44. Вернуться в текст
9. Внутренний информационный бюллетень. Август 1931 г. / Государственное акционерное общество "Интурист". - М., 1931. Вернуться в текст
10. Пояснювальна записка до проекту готелю "Континенталь". П.Ф. Альошин. - ЦДАМЛМ. - Ф.8. - Оп. 1. - Спр. 156. - Арк. 25. Вернуться в текст
11. Там само. Вернуться в текст
12. Там само. Вернуться в текст
13. Бліх М. Київ - центр Чужоземного туризму// Соціалістичний Київ. - 1934. - № 7-8. - С. 33. Вернуться в текст
14.Бліх М. Є. Готелі // Більшовик. - 1935. - № 278. - С. 3. Вернуться в текст
15. Лінецький А. Реконструкція "Гранд-Готелю" // Соціалістичний Київ. - 1936. - № 12. - С 28. Вернуться в текст
16. Там само. Вернуться в текст
17. Там само. Вернуться в текст
18. Канюка Л. Про київські готелі // Соціалістичний Київ. - 1938. - №18. - С 19. Вернуться в текст
19. Геркін Я. Києву - зразкові готелі // Радянський Київ. - 1940. - №2. - С 19. Вернуться в текст
20. Там само. Вернуться в текст

 


Готельне господарство Києва зустріло тридцяті роки XX століття, м'яко кажучи, не в найкращому стані. Безлад та анархія, які коїлися в суспільно-політичному житті країни упродовж трьох років (1917-1920), безумовно, негативно вплинули на всі сфери життя міста. Київські готелі не були винятком у довжелезному списку цих безрадісних змін. Станом на 1916 рік у місті налічувалося близько 80 готелів та 27 великих будинків мебльованих номерів. Ця статистика не враховувала величезної кількості невеликих кімнат та квартир, які підприємливі кияни здавали майже на кожній вулиці Києва. Загальна місткість номерного фонду тільки "офіційних" готелів становила від 2200 до 2500 кімнат, що повністю задовольняло Київ у розселенні приїжджих як за кількістю готельних помешкань, так і за варіантами рівнів комфорту й цін.

Однак після 1917 року кількість готелів стала стрімко зменшуватися. 1923 року - 49 комунальних та 12 готелів, місця в яких відводились для тих, хто прибув у відрядження1, 1925 року - 15 готелів2, 1929 року - 12 готелів (5 - комунальних та 7 - переданих в оренду)3, 1931 року - 5 комунальних готелів на 523 кімнати, об'єднаних в готельний трест4, 1937 року - 13 комунальних готелів5. Як бачимо, загальна кількість підприємств готельного господарства міста за 10 років радянської влади скоротилося майже в 9 разів з 107 до 12 (!!!). Та й ті часто-густо використовувалися не за призначенням.

Так, серед найпоширеніших явищ "непрямого" використання готельних площ були: заселення постійними пожильцями та розміщення у номерах різних установ. Наприклад, в готелі "Марсель", що розташовувався на Бібіковському бульварі, № 3 (нині б. Шевченка), з 90 кімнат 41 - займали постійні пожильці (співробітники Укрліспрому та студенти) і ще 7 - установи "Спецпроект", "Укрліспром". Тобто не за призначенням використовувалося більше половини номерного фонду закладу (53%).

Єдиним готелем, в якому не було постійних мешканців чи установ, лишався "Континенталь", котрий за орендним договором належав "Інтуристові" і призначався здебільшого для прийому закордонних туристів та радянських високопосадовців. Це був єдиний готель, котрий міг запропонувати належний "європейський" рівень комфорту для гостей та суттєво вирізнявся з-поміж інших.

Фасад готелю "Континенталь".
Архітектори Е. Брадтман і Г. Шлейфер. 1895 р. Публікується вперше

Подібне становище готельного господарства міста призвело до того, що на початку 30-х років "десятки й сотні приїжджих залишаються просто неба і мусять ночувати на вокзалі або де попадеться"6. Через переповненість готелів швидко зростала статистика відмов, незважаючи навіть на те, що деякі установи виносили з номерів усі меблі, щоб розмістити додатково 5-8 і навіть 11 ліжок, перетворюючись на звичайні нічліжки. Крім того, ці нечисленні готелі постійно стикалися з проблемами постачання та існуючим незадовільним технічним станом будівель. "Геть усі готелі зазнають гостру нестачу на постільну білизну, подушки, скатертини, щітки та просто ганчірки. Комунальна механічна пральня не встигає прати білизну для готелів і їм доводиться доручати прання своєму персоналу, а деколи й відмовляти у знятті номерів через брак білизни (!)"7. Якщо ж узяти до уваги, що ресторан працював лише в готелі "Континенталь", то загальна картина готельного господарства Києва вимальовувалася дуже безрадісна.

Обідня зала ресторану готелю "Континенталь".
1913 р.
Кабінету японському стилі.
1913 р.

Інтер'єр номера другого поверху готелю "Континенталь". 1913 р. Салон на другому поверсі. 1913 р.

Більярдна зала.
1913 р.

Однак, починаючи з 1932 року, ситуація потроху починає змінюватися. В капітальне будівництво готелів вкладено 1 280 000 крб (хоча за 1928-1932 рр. - лише 456 000 крб)8. Таке стрімке зростання капіталовкладень, пов'язане зі збільшенням відряджуваних працівників та іноземних туристів, особливо коли туристичну організацію - всесоюзне акціонерне товариство "Інтурист" було визнано на міжнародному рівні і підписано нові угоди з найбільшими світовими туристичними фірмами ("Американ експрес", "Томас Кук", "Середньоєвропейське бюро подорожей" та інші). Кількість іноземних туристів, які подорожували до СРСР, відчутно зросла. Найбільша інтенсивність їх прибуття припадає на 1934-1937 роки - тоді наше місто відвідало 70 000 осіб.

Обідня зала ресторану готелю "Континенталь".
1932 р.

Фрагмент парадних сходів готелю "Континенталь".
1932 р. Публікується вперше
Фрагмент вестибюлю.
1932 р. Публікується вперше

Київ посів третє місце в СРСР після Москви та Ленінграда за кількістю прийнятих туристів. А для їх розташування з міського фонду загального користування було передано в орендне утримання "Інтуристові", на додачу до готелю "Континенталь", ще два заклади, а саме: "Червоний Київ" (колишня "Прага") та "Брістоль". Однак ретельне обстеження їх виявило чимало вад, як щодо технічного устаткування, так і забезпечення комфорту для приїжджих. Тому було прийнято рішення про поновлення роботи та добудову "Гранд-Готелю", котрий з 1917 року було виведено зі складу готельного господарства міста та пристосовано під своєрідний "прихисток" для безлічі всесоюзних промислових закладів та громадських установ. А також про капітальний ремонт готелів "Континенталь", "Червоний Київ" та "Брістоль".

Готель "Континенталь" під час реконструкції.
1932 р.

Найважливіші для міста проекти реконструкції і перебудови готелів "Континенталь" (1932-1933) та "Гранд-Готель" (1934-1936) були замовлені видатному українському архітекторові Павлу Федотовичу Альошину. Варто зауважити, що ні до ні після цих замовлень Альошин не був "помічений" як проектувальник подібних об'єктів. Першим у плані змін значився "Континенталь", збудований за проектом архітекторів Е. Брадтмана і Г. Шлейфера на вул. Миколаївській, № 5 (нинішня вул. архітектора Городецького). Готель уведено в експлуатацію 1897 року, до відкриття Київської сільськогосподарської і промислової виставки. Він завжди вважався найкращим готелем міста.

Назовні еклектичні форми: від неокласичних до ренесансних і барочних елементів. Розкішно декоровані загальні приміщення, в яких переважали мавританські мотиви. Готель мав 96 номерів, з них 32 - великі апартаменти з електричним освітленням та вентиляцією, паровим опаленням, окремим регулюванням температури для кожного номера; фешенебельний ресторан у стилі Луї XIII; окремі "саbіnets а рагt" у давньогерманському, російському, тирольсько-готичному, японському, турецькому стилях та стилі Луї XVI; вестибюль та парадні сходи в неомавританському стилі; зимовий сад з басейном; внутрішній двір з дерев'яним павільйоном сцени та танцмайданчиком; велику більярдну залу. "Континенталь" мав ще безліч принад, які дозволяли порівнювати його з першокласними закордонними готелями. Однак на початку 30-х років він вже не відповідав тодішнім європейським нормам, які існували для готелів такого рівня. Відсутність капітальних ремонтів, підвищене експлуатаційне навантаження, особливо в останні 15 років, - все це призвело до значної амортизації як конструкцій будівлі, так і інженерного устаткування.

Парадні сходи Читальна зала

Коридор житлового поверху під час реконструкції Склад меблів у напівпідвальному поверсі.
1932 р. Публікуються вперше

У зв'язку з тим, що замовником виступало державне акціонерне товариство "Інтурист", ще на підготовчому етапі збору інформації про об'єкт проектування до рук Альошина потрапив досить цікавий документ для службового користування: "Внутренний информационный бюллетень" за серпень 1931 року, в якому доволі "сміливо" і незаангажовано, як на той час, було проаналізовано дійсний стан речей у готельному господарстві Радянського Союзу та тенденції розвитку світового туризму у 1930-1931 роках. Ось деякі цитати з цього бюлетеня, які красномовно свідчать про життєві реалії, з якими доводилося стикатись іноземним туристам в СРСР.

"Дальнейшее развитие иностранного туризма упирается в отсутствие соответствующей технической базы, некоторые туристы жалуются на плохое качество питания, на недостаточную чистоту в гостиницах и на транспорте. Последние обстоятельства заставляют крупнейшие туристические фирмы (вроде "Томас Кук"), чрезвычайно сдержанно относиться к вербовке (!!!) туристов в СССР...

Ленинград зимой доставляет мало радости туристу. Может быть, летом бывает и лучше, но зимой из-за слабо протопленной комнаты, за потертую и изодранную роскошь которой платишь около 25 марок (11 руб. 60 коп.) в сутки. В обеденном зале отеля также ледяной холод. Музыкальная капелла и пальмы делают все возможное, чтобы создать атмосферу теплоты. Карта блюд состоит из 2-х блюд: мясного и рыбного, оба с привкусом плохого маргарина...

Только искатели приключений спартанского типа примирятся с этими неудобствами, но пока не будет предоставлен хотя бы некоторый комфорт, с приемлемой стоимостью, едва ли Россия может стать местом для приятного отдыха...

Гостиницы Москвы - самые дорогие в мире. Имеется 31 гостиница, в которых тысячи приезжих должны найти приют. Комнаты, в связи с большим спросом, неимоверно дороги, хотя и обставлены весьма просто, начисто лишены необходимого комфорта. Пребывание в Москве обходится дороже отдыха на Ривьере. Бывали случаи, когда за ночевку в ванной комнате (!!!) отеля иностранцы платили по 13 франков..."9.

Усе це ще раз засвідчує незмірність тих кризових явищ, які панували на початку 30-х років в готельному господарстві Радянського Союзу. До речі, стаття торкалася лише Ленінграда та Москви, де, як відомо, в дореволюційні часи готелі були найкращими та найсучаснішими в Російський імперії, а в деяких випадках нічим не поступалися німецьким чи французьким. Можна лише уявити, наскільки гіршими були справи в готельних господарствах інших провінційних міст СРСР.

Подібне становище навряд чи влаштовувало як керівництво держави, так і фірму "Інтурист", які намагалися всіма способами збільшити потік іноземних туристів, а разом з ним й валютні надходження до скарбниці країни. Та й сам Альошин, як професіонал, розумів важливість виконання цієї роботи на найвищому рівні. Тому нестачу досвіду в проектуванні готелів він намагався компенсувати вивченням професійної довідкової літератури. Однак на Альошина чекала неприємна перешкода. З'ясувалося, що не тільки радянських, а й російських дореволюційних видань з цієї тематики фізично не існувало. Вихід знайдений був напрочуд швидко. Павло Федотович звернувся до своїх німецьких друзів з проханням терміново вислати до Києва іноземну методичну, довідкову та рекламну літературу з цієї теми. Список необхідних посібників складався з 14 пунктів німецьких, австрійських та американських видань. Такий підхід, коли у прийнятті найбільш вдалого рішення архітектор спирається не тільки на свій професійний досвід чи індивідуальні уподобання, а й звертається до ретельного вивчення тематичної літератури та прискіпливого аналізу сучасних світових аналогів готельного будівництва й новітнього технічного обладнання готелів, завжди приносив найкращі результати.

Після Першої світової війни повністю змінилася світова архітектурна концепція. Думками архітекторів заволодів конструктивізм, архітектурний стиль, що базувався на пануванні функціоналізму і раціоналізму в структурі будівлі та відмові від стилістики "украшательства" минулого. Такий різкий злам у філософії сприйняття нової архітектури позначився передусім зміною конструктивних та планувальних рішень, а також пошуками нового візуального образу. У 20-30-ті роки XX століття кардинальних змін зазнала також довідкова й методична література. Ці видання стали більш "технологічними", з акцентом на досягненнях науки та промислового виробництва (застосування сучасних будівельних матеріалів і конструкцій) та використанні раціонального підходу при проектуванні внутрішнього простору. Окремі глави спеціально приділяли увагу готельному обладнанню, а також кошторису будівництва.

Тому не дивно, що своє головне завдання П. Альошин убачав у повній модернізації готелю "Континенталь" за новітніми міжнародними стандартами. Для цього було проведене всебічне обстеження будівлі та позначені основні напрями реконструкції. Слід зазначити, що змін зазнали майже всі функціональні групи готелю (номерний фонд, кухня та зона зберігання; в зонах обслуговування та дозвілля теж відбулося деяке перегрупування тощо). Єдиними приміщеннями, яких майже не торкнулася перебудова, були: вестибюль, ресторанна частина, банкетні зали, парадні сходи, читальна зала на другому поверсі та оздоблення коридорів у центральній частині готелю. їх залишили в первісному вигляді, обмежившись мінімальним поверховим ремонтом.

Реконструкція готелю "Континенталь" цікава тим, що по завершенні її зберігся доволі великий обсяг візуальної інформації (це єдиний такий приклад періоду 1917 - 1941 рр.). До того ж вона представлена не лише фотоматеріалами реконструйованого об'єкта, а й автентичними авторськими кресленнями майстерні П. Альошина. Аналіз цих документів дозволяє глибше дослідити роботу архітектора, а також відстежи-ти зміну стилістичних архітектурних тенденцій у такий "маловивчений" період київської історії, як 30-ті роки XIX століття. Тому вважаю доцільним детальніше зупинитися саме на проектних пропозиціях та авторській документації ще й тому, що майже увесь поданий ілюстративний матеріал публікується вперше та являє собою особливу цінність для дослідників історії Києва.

Для зручнішого сприйняття інформації усі видозміни структурно поділені на групи, які співвідносяться з основними функціонально-планувальними зонами готелю. Це допоможе краще проілюструвати та проаналізувати ті перетворення, які запропонував П. Альошин під час реконструкції готелю "Континенталь".

Номерний фонд. "...Найбільш значної перебудови зазнають номери, які обладнуються ванними, душами, вбиральнями майже всюди (за виключенням 17 номерів) та умивальниками з холодною та гарячою водою, постачання якої обладнується наново"10. Для цього в стінах та перекриттях робилися нові канали, в які закладалися також і труби нової системи опалення номерів. До реконструкції індивідуальні ванні кімнати мали лише 32 найбільших номери, пожильці усіх інших номерів користувалися загальними санітарними вузлами та ванними, які знаходилися окремо на кожному поверсі. Тому перед майстернею Альошина постало завдання - забезпечити якомога більше номерів повноцінними санітарними вузлами, чи туалетами з умивальниками. Варто зазначити також, що в номерах були замінені: шпалери, 60 умивальників зі встановленням дзеркал на металевих кронштейнах, ванни, унітази та крани, перероблено усю дзвінкову та електричну проводку із зовнішньої на приховані під штукатуркою труби Бергмана.

Проект реконструкції житлових приміщень готелю "Континенталь".
Архітектор П. Альошин. 1932 р.
Перспективне зображення спальні 76-го номера

Перспективне зображення спальні 16-го номера План 42-го номера з розстановкою меблів.
Публікуються вперше

У новому дизайні номерів, як у оформленні, так і в умеблюванні, чітко простежуються тенденції конструктивізму (відмова від візерунків і текстури). Аскетичні інтер'єри з мінімальним набором декорування, майже відсутня об'ємна пластика на стелі, окрім дерев'яних розеток під люстри та горизонтальних фризових гуртів між стелею та стіною, які залишилися від "старого" готелю. Класичний кольоровий розподіл в декоруванні стіни на дві зони: світлий верх (біла штукатурка) та темний низ (темно-сині шпалери). Перехід між зонами відбивався темно-коричневим сосновим багетом, також він поділяв темну частину стіни на уявні панелі. Це було зроблено для того, щоб гармонійніше виглядало окантування вікон, дверей та камінів. Каміни, які залишилися в найдорожчих номерах, облицьовувалися на рівні стіни темною кахельною плиткою чи перетворювалися на більш розвинені утворення з камінною поличкою та декоративними, естетичними нішами для різних речей.

Умеблювання номерів також не вирізнялося розкішшю. За майже 15 років (1917-1931) керівництво готелю не змогло зберегти цілісність обстановки: "Зокрема меблі у своїй переважній більшості ринкові, розрізнені та не заслуговують уваги"11. Тому Альошин вирішує повністю її оновити. Підбір нових меблів також відповідав усім критеріям конструктивізму. Взагалі умеблювання номерів для готелю такого рівня було доволі "стриманим". Невеликі м'які крісла, позбавлені декорування стільці, комоди та тумбочки, столи та шафи для одягу.

Пожвавлювали інтер'єр у деяких номерах лише туалетні столики з великими дзеркалами, які ускладнювали сприйняття простору та робили кімнату візуально не настільки "аскетичною".

Подібна "стриманість" в оформленні та умеблюванні, яка була притаманна конструктивізму, істотно "притлумлювала" відчуття розкоші від інтер'єру. Різницю між "старим" і "новим" стилями помітно при порівнянні з номерами другого поверху готелю "Континенталь". Пишність оздоблення, яскраві візерункові шпалери, розкішно декорована стеля з різними фризами та плафонами, "аристократичні" меблі, "важкі", з дорогої тканини, портьєри. Всі ці елементи підсвідомо підвищували рівень комфорту, надавали номерові тієї "значущості", якої так потребував першокласний готель міста.

Конструктивізм з його "скромністю" та аскетизмом відверто програвав у порівнянні з декоративнішими історичними стилями. Особливо такий дисонанс відчувався, коли вони "сусідили" в одній будівлі, як-то готелю "Континенталь", побудованого в епоху розквіту київського еклектизму, де головні громадські приміщення (ресторан, вестибюль, парадні сходи, кабінети, читальна зала, салон) зберегли свій первинний вигляд, натомість номерний фонд повністю змінив своє обличчя. Варто зауважити, що такі помешкання виглядали б природніше в будівлі, зведеній "з нуля" в конструктивістському стилі, де всі інтер'єри готелю створювали б єдиний образ філософії розвитку внутрішнього простору.

Ресторанна зала і кухня. "Ресторанна зала, площею 157 м2, залишається в основі своєї архітектури непорушною, за винятком двох торцевих стін, в одній з яких пробивають частину для утворення естради, а в іншій - для розташування буфета зі стійкою"12. Також у залі було відновлено 18 натюрмортів, заново пофарбовано стіни та стелю мастичною фарбою, пишно оздоблено ліпниною та альфрейним живописом з використанням бронзи та листової позолоти. Відремонтували, із заміною 15% втраченого покриття, паркетну підлогу. В іншому крилі готелю знаходилися три банкетних зали (98,12 м2, 53,6 м2 та 28,4 м2), які були пов'язані з ресторанним блоком переходом (35,10 м2) та зимовим садом (37,86 м2).

Для збільшення "пропускної спроможності" ресторану вдвічі Альошин запропонував аванзали, зимовий сад, перехід між ними і навіть хол використовувати як підсобну площу для ресторану, а банкетні зали пристосувати під ще один великий ресторанний зал, залишивши при цьому їхню трансформаційну функцію: коли при нагоді вони перетворювалися на окремі, не пов'язані між собою, приміщення. Ресторан обладнано новою естрадою з двома кімнатами для музикантів (гардероб - 4,95 м2 та кімната для відпочинку - 9 м2), що давало змогу ефективніше використовувати приміщення під час проведення різних культурно-масових заходів. Найважчою з технологічного боку виявилася реконструкція кухонного блоку. Саме тут були виконані найскладніші інженерно-технічні роботи з "осучаснення" готелю.

Через багатолітню експлуатацію усе устаткування кухні було непридатним для подальшого використання і вимагало заміни. Крім того, увесь кухонний блок перебудовано. Нові цегляні стіни повністю змінили його планувальну структуру. З'явилися кондитерський цех, окремі приміщення для миття та обробки продуктів, кухня кафе. Для полегшення функціонування технологічних процесів у стінах було пробито отвори для прийому брудного посуду та видавання готових страв і чистого посуду, а також подачі дров. Усі приміщення, де за технологією відбувалися "мокрі" процеси, були облицьовані метлаською плиткою та кахлем на бетонній основі, а стіни пофарбовані водостійкою фарбою та облицьовані глазурованою плиткою. Також було повністю розібрано та демонтовано старе обладнання - плиту, російську піч, котли, холодильники тощо. У гарячому цеху заново викладено кухонну піч з вмурованим в неї кубом для двох пароми-йок та обігрівальної шафи для тарілок; перемуровано російську піч, а замість підсобної плити та котла встановлено новий рожен. Заготовочна та гард-манже (комора для провізії) обладнана новими та відремонтованими старими холодильниками. Оновлено вентиляцію усіх приміщень кухні та робочих зон у гарячому цеху. Працівники ресторану отримали відремонтовані роздягальні з душовими кабінами та кімнату для відпочинку.

З громадських приміщень, відсутність яких у "Континенталі", на думку Альошина, істотно впливає на успіх готелю, слід виділити: кафе, перукарню, бар, окремий винний льох та інші. Аби це виправити, почали шукати відповідні площі на нижніх двох (першому та підвальному) поверхах готелю. На першому поверсі Павло Федотович запропонував розмістити велике кафе (190,2 м2), яке б обслуговувало не тільки гостей, а й городян. У кафе на 156 посадкових місць було зроблено естраду та барну стійку. Центральне розташування (біля головного входу, вестибюлю та холу готелю), окрема кухня, а також зручне розміщення, пов'язане з усіма обслуговуючими приміщеннями і кухнею головного ресторану, перетворювало кафе, по суті, в окремий повноцінний ресторан, який міг працювати яку комплексі, так і окремо від головного. Оскільки на обраному Альошиним для розташування кафе місці раніше знаходилися магазини, то інтер'єр закладу завдяки перебудові (зміні внутрішніх перегородок) проектувався від самого початку у стилі конструктивізм. Превалювання синіх тонів (стіни та стеля, а також колір оббивки меблів) разом зі світлом, яке проникало через п'ять вітринних вікон та відбивалося у десяти вертикальних дзеркалах і скляних плафонах усередині приміщення, мало створювати доволі яскравий образ, що відразу запам'ятовувався.

Насичений синьо-голубий колір площини стін та стелі, разом з білосніжною столовою білизною, блакитною оббивкою стільців та світло-коричневим дерев'яним багетом окантовки дзеркал, вікон, дверей і тридцятисанти-метровими плінтусними панелями, а також великим баром і сценою того ж кольору в торцях кафе, викликали швидше асоціації з курортними ресторанами на морському узбережжі. Підкреслити таку візуальну аналогію мали екзотичні кімнатні рослини, котрими так полюбляли прикрашати великі зали шикарних ресторанів та готелів. Вони розташовувалися всередині групи з чотирьох столів та слугували єдиними вертикальними акцентами внутрішнього простору кафе.

Ліворуч від головного входу до готелю, в сусідній будівлі, замість кількох магазинів, розташованих на першому поверсі, Альошин запропонував зробити велике приміщення київського відділення "Інтуриста" (112,80 м2), фотолабораторію (7,8 м2) та перукарню на 2 зали (63,54 м2) з окремими гардеробом (4,16 м2) і входом під аркою для сторонньої публіки. Однак у процесі проектування розміри перукарні істотно зменшилися (більш ніж удвічі: з 63,54 до 25,26 м2). На новому варіанті проекту оформлення, вся перукарня вже вміщалася в колишньому дамському відділенні (20,47 м2), а запланований великий чоловічий зал (36,12 м2), який виходив на головний фасад, був відданий під контору "Інтуриста".

Що ж до відділення "Інтуриста", то в особистому архіві П. Альошина перебувають дві дуже цікаві емблеми, намальовані кольоровими олівцями, з логотипом цього акціонерного товариства. Напевно, отримавши доволі велике нове приміщення в найкращому готелі міста, керівництво "Інтуриста" забажало оновити й емблему свого київського відділення? Композиційна побудова обох ескізних варіантів однакова: мости на передньому плані, стилізовані перспективні зображення Дніпра та круч правого берега, однаковий напис та логотип "Інтуриста". А ось у деталях спостерігається відчутна різниця. Міст Євгенії Бош, зображений на темнішій, помаранчевій емблемі, в іншому варіанті змінив Петровський залізничний міст, з чотирма циркульними (дугоподібними) прогонами. Стилізовані перспективні зображення правого берега взагалі істотно відрізняються. На помаранчевій емблемі його темна пляма та невелика стрічка берега дуже нагадувала справжній київський краєвид. Цьому сприяв чорний колір та дрібна деталізація верхнього контуру, що візуально наштовхували на існуючий абрис київських схилів. На "жовтому" ж варіанті дніпровський схил перетворився на контурне зображення, яке дуже нагадувало Миколаївську вулицю, де й був розташований сам готель "Континенталь" з конторою київського відділення "Інтуриста". Ще одним цікавим моментом слід вважати дзеркальне відображення справжньої емблеми "Інтуриста" на "світлому" варіанті. Напевно, з композиційних міркувань Альошин вважав за доцільне змінити напрям "польоту" стилізованого крила. Його рух назустріч загальному спрямуванню всіх елементів композиції емблеми виглядав досить деструктивно, особливо не маючи іншої композиційної підтримки цього реверсивного напрямку. Тому у "світлому" варіанті змінена емблема виглядала гармонійніше, не порушуючи візуальної єдності та підтримуючи єдину динаміку руху всієї композиції, однак не була подібна до реального логотипу.

Ескізи емблеми київського відділення акціонерного товариства "Інтурист".

1932 р. Публікуються вперше

Емблема всесоюзного акціонерного товариства "Інтурист"

Серед нововведень у блоці громадського харчування готелю, окрім перебудови кухні ресторану та кафе, Альошин запроектував ще й бар на 106 місць у підвальному приміщенні, який мав поєднуватися з першим поверхом за допомогою сходів, що вели нагору прямо до головного вестибюлю готелю, та з кафе і готельною кухнею для офіціантів та обслуговуючого персоналу. Враховуючи таку велику місткість (з додатковими столами це 130 місць), овальну стійку в центрі залу (18 м2), невелику сцену (7,89 м2) та приміщення для музикантів (11,0 м2), загальну площу приміщення (185,47 м2), а також окрему групу обслуговуючих приміщень (гардероб та санітарні вузли), можна з упевненістю стверджувати, що за своєю багатострук-турністю це радше було кафе чи невеличкий розважальний заклад, аніж бар. У сучасному готельному господарстві подібні зали могли б класифікуватися як нічний клуб. Місце розташування та ізольованість приміщення від житлової зони сприяли вочевидь його автономній, "нічній" експлуатації. Дизайн бару, за структурою розвитку внутрішнього простору, нагадував інтер'єр кафе. Та ж кольорова стилістика оздоблення приміщення (сині стіни та коричневі дерев'яні елементи в облицюванні, світла стеля), використання аналогічних прийомів у декоруванні (дерев'яні бар та панелі облицювання, акцентні за кольором меблі, окремі зони для квітів), а також намагання візуально висвітлити та розширити приміщення за рахунок використання великих дзеркал - як на стінах, так і на стелі. Головною особливістю інтер'єру бару було активне використання ніш у внутрішній несучій стіні. Чотири ніші не були закладені цеглою, а перетворилися на окремі обшиті дерев'яними панелями інтимні бокси з м'якими червоними лавами. Такий прийом дав змогу ускладнити візуальний простір та значно збагатив композиційну структуру бару, особливо зважаючи на невелику висоту приміщення (3,2 м). Вертикальним акцентом мали стати два скляні стовпи, які візуально відділяли обідню залу від стійки бару та проходу офіціантів до кухні й підсобних приміщень. Розділені на дев'ять горизонтальних частин, вони не тільки використовувалися для зонування території, а ще й слугували додатковим джерелом освітлення бару - цікавий та нестандартний композиційний прийом.

Кафе "Континенталь".
Проект внутрішнього оформлення. Архітектор П. Альошин. 1932 р. Публікуються вперше

Ще однією родзинкою бару мала стати доволі велика (18 м2) та дивна овальна конструкція, яка розташовувалася в центрі зали і напевно слугувала танцмайданчиком. Порівнюючи три документи: план підвального поверху готелю "Континенталь" (синька), проект оформлення бару та його перспективне зображення, саме на цю думку наводить наявність у центрі вільного простору. Хоча такий вибір місця для танцювального майданчика здається доволі дивним, зважаючи на класичне розташування сцени біля торцевої стіни бару та три ряди столів між ними. Як бачимо, на перспективному зображенні бару ця зона була відокремлена від обідньої зали метровим парапетом з поручнями, до якого по периметру були приставлені столи. За логікою, тут могли б розташовуватися танцювальний майданчик чи нова сцена, що з функціональної точки зору виглядало б природніше. Однак, незважаючи на деяку функціональну "недовершеність", головним залишається висновок, що Альошин спеціально хотів увести до композиції внутрішнього простору бару ще один незвичний акцентний елемент, можливо, навіть на догоду зручності в функціонально-експлуатаційному сенсі.

Проект оформлення перукарні готелю "Континенталь".
Архітектор П. Альошин. 1932 р. Публікується вперше
Проект оформлення бару в готелі "Континенталь".
Архітектор П. Альошин. 1932 р.

Підвальний поверх мав ще одне велике приміщення, котре, за задумом П. Альошина, потребувало капітальної перебудови. Нова велика більярдна зала, розташована на протилежному від бару боці, що мала з ним єдиний спільний вхід з першого поверху і незначну висоту від 2,7 до 3,2 м. Приміщення загальною площею 153,14 м2 було розраховане на чотири гральних столи. Згідно з вимогами до більярдних кімнат, а саме: обмеження бічного світла, обов'язкове вертикально спрямоване освітлення ігрової зони, відсутність у приміщенні великих дзеркальних поверхонь та інших активних джерел світла тощо, а також використання під час капітального ремонту деревини - все це дозволило Альошину внести певні зміни до загальної концепції декорування, що їх використовували в громадських приміщеннях готелю.

Проект перспективне зображення бару в готелі "Континенталь".
Архітектор П. Альошин. 1932 р.
Більярдна "Континенталь". Архітектор П. Альошин. 1932 р. Публікуються вперше

У більярдній простежується активне домінування дерев'яних поверхонь, що в гармонійному поєднанні з червоними вставками на стінах робило приміщення "теплішим" та темнішим за інші. Деревина використовувалася не лише у вигляді вже знайомих вертикальних облицювальних панелей вікон та зон для відпочинку, нею було повністю обшито стелю. Більярдні столи з коричневими вставками на паласі разом з великими дерев'яними площадками біля диванів також становили єдину гармонійну композицію. На тлі дерев'яних панелей облицювання особливо виділяються великі дивани, що розмістилися в нішах внутрішньої несучої стіни. Зелений колір оббивки не тільки візуально пов'язував їх з більярдними столами, а й інтуїтивно надавав ще більшого комфорту та "м'якості". Вони, до речі, були крім більярдних столів єдиними предметами умеблювання кімнати. Кольорова гама зали поєднувала чотири різних кольори: коричневий (загальне дерев'яне облицювання), бордовий (вставки на стінах), зелений (сукно на столах та оббивка на диванах) та білий (колір паласу, ригельних плафонних світильників і вставок під білий мармур над диванами). Незважаючи на таке розмаїття кольорів, інтер'єр виглядав досить гармонійно та збалансовано, що чудово поєднувалося з головним принципом оздоблення більярдних - не відволікати увагу гравців від "процесу" гри.

Ще одним акцентним елементом мали стати світильники, які підвішувалися над столами. Шість круглих ліхтарів з білого матового скла, поєднані між собою тонкими діагональними поперечинами, кріпилися до стелі на двох підвісках. Завдяки цьому вся конструкція була легкою і прозорою та не захаращувала внутрішній простір більярдної зали, особливо зважаючи на невелику висоту приміщення.

Службові машини біля готелю "Континенталь".
Кінець 1930-х рр.

Ось яким побачили готель "Континенталь" кияни після повної реконструкції та відкриття у 1934 році: "Безперечно, він стоїть на рівні тих вимог, що їх можуть поставити до готелю чужоземні туристи. Кімнати комфортабельно обладнані, понад 70% номерів мають окремі ванні кімнати та душі; протягом цілої доби подається гаряча вода, при готелі є великий зал для читання, де організовано фотовиставку, що ілюструє всі об'єкти показу по місту Києву. В готелі є кіоски, де продають чужоземцям художньо-кустарні речі, різні сувеніри та літературу, видану різними мовами... Для харчування туристів є наново відремонтований та устаткований ресторан і, крім того, відкрито комфортабельне кафе при готелі. Щодо автотранспорту, чужоземних туристів обслуговуватиме автобаза, поповнена машинами кращих марок"13.

Однак головною особливістю проведеного капітального ремонту стало доволі дивне поєднання, як для споруди подібного рівня, двох абсолютно різних за своєю філософією архітектурних стилів. Пишний та розрахований на зовнішній ефект історизм, який домінував в екстер'єрі (фасаді) будівлі та в головних громадських приміщеннях готелю (ресторан, вестибюль, читальна зала, банкетні зали, парадні сходи), вступав у взаємодію з функціональним, майже повністю позбавленим зовнішнього декору конструктивізмом (модерном), який був обраний для оздоблення номерного фонду, кафе, перукарні та бару з більярдною залою.

Незважаючи на вдало проведену реконструкцію, для Києва було недостатньо мати єдиний готель, для прийому іноземців та високопосадовців. Тому 1934 року вирішено капітально відремонтувати ще один першокласний дореволюційний готель міста - "Гранд-Готель", доручивши його перебудову знову Павлові Федотовичу Альошину (спільно з О. Колесніченком).

"Гранд-Готель". Початок XX ст.

Слід зазначити, що "Гранд-Готелю" набагато менше "пощастило", ніж "Континенталю". Другий за "впливовістю" першокласний готель після Жовтневої революції змінив своє функціональне спрямування, точніше - будівлю почали використовувати не за її первісним призначенням. У 20-х роках XX століття "Гранд-Готель" перетворився на сучасний аналог бізнес-центру, який буквально окупували різні організації, трести та відділи. Так, скажімо, 1929 року будівлю займали близько 20 установ, серед них: Окружна стажова комісія, Київський окружний відділ народної освіти, Всеукраїнський трест "Порцеляна-Фаянс-Шкло", Книгоспілка, Київське окружне Ленінське товариство "Геть неписьменність", товариство "Друзів Дітей", Лентютюнтрест тощо.

До речі, подібна доля спіткала й інші готелі, які знаходилися на Хрещатику: "Європейський" (№ 2), "Франція" (№ 30), "Савой Готель" (№ 38) та "Великий Національний" (№ 47). Усі вони надали "притулок" різним організаціям, яких чимало з'явилося в Радянському Союзі в 20-х роках XX століття. За час існування "Гранд-Готель" втратив багато досить важливих елементів, котрі до революції ставили його на вершину рейтингу комфорту. Це передусім стосується руйнування зимового саду, який влітку 1899 року за проектом А.К. Краусса прибудували до обідньої зали ресторану. Завдовжки 25 м та площею у 160,5 м2, він по праву носив звання найбільшого і найгарнішого київського зимового саду, та слугував неабияким "магнітом" для залучення нових клієнтів. Готель втратив усе вмеблювання номерного фонду, а також обстановку громадських приміщень (холу, тематичних кабінетів, читальні тощо). Ймовірно, саме через майже двадцятирічне "вимушене відлучення" від первісного функціонального призначення (відомо, що орендарі тих років не дуже акуратно ставилися до приміщень, в яких квартирували), було прийнято рішення не просто здійснити капітальний ремонт, а й зробити досить відчутну перебудову готелю. Зокрема, збільшити кількість поверхів з 3 до 5 та змінити зовнішню і внутрішню архітектуру готелю.

Проте в результаті цієї пертурбації рівень комфорту готелю, як це не дивно, знизився. Хоча в офіційних джерелах він і надалі продовжував фігурувати як готель, здатний вразити іноземних туристів сучасним рівнем комфорту та обладнання. Однак ретельно проаналізувавши проведені зміни, відразу відчувається істотна різниця, особливо порівняно з дореволюційним періодом, коли "Гранд-Готель" по праву посідав другу сходинку в готельній ієрархії Києва (поступа-ючись лише готелю "Континенталь"), а до 1897 року взагалі вважався найкращим в місті. Так, наприклад, за проектом реконструкції в готелі зі 134 номерів, лише 8 (6,6% від загальної кількості) залишилися двокімнатними номерами "люкс", що, звісно, катастрофічно мало як для першокласного готелю, а великих багатокімнатних апартаментів взагалі не було передбачено. Переважну більшість номерного фонду (100, або 75% від загальної кількості, площею від 13 до 15 м2) становили однокімнатні одномісні номери. Решта - 26 номерів були однокімнатні двомісні.

У "Гранд-Готелі" лише 24 номери "отримали" ванні кімнати та ще 16 могли "похвалитися" наявністю туалету. Мешканці всіх інших 104 номерів змушені були користуватися загальними санвузлами та ванними, які, до речі, розташовувалися у найвіддаленішому кінці Т-подібного корпусу. Це вносило додаткові незручності для пожильців, адже деяким з них щодня доводилося долати відстань приблизно у 62 метри, щоб задовольнити свої санітарно-гігієнічні потреби. Для порівняння: у цей же час в готелі "Континенталь" ванні кімнати були у 60% номерів, а умивальники взагалі в кожному. Найкомфор-табельніші номери з ванними кімнатами та окремими санвузлами розташовувалися лише з фронтального боку головного фасаду, який виходив на Хрещатик. Це пояснюється тим, що саме тут загальна довжина внутрішніх стін номерів становила 7,25 м, що давало змогу, на думку П. Альошина, встановити ванні кімнати й туалети без значної втрати корисної площі номера.

Ще одна проблема - використання будівлі готелю для розміщення підприємств, не пов'язаних за профілем своєї діяльності з готельним бізнесом. На відміну від "Континенталю", де з першого поверху зникли міські магазини, а звільнену площу використали під нові готельні приміщення (кафе, бар, більярдну). Під час реконструкції "Гранд-Готелю" у первісному проектному рішенні Альошина, навпаки, передбачалося будівництво на першому поверсі чотирьох магазинів (площею від 48 до 62 м2) з коморами у підвалі та приміщення довідкової служби готельного тресту. Окрім невеликого вестибюлю з гардеробом, парадних сходів та зали ресторану тут не передбачалося жодних інших громадських приміщень. Це зводило до мінімуму використання першого поверху для потреб готелю та негативно відбивалося на рівні комфорту закладу. Адже саме наявність додаткових приміщень для "комфортного" проведення дозвілля (холи, вітальні, окремі кабінети, читальні зали, кафе, бар, більярдна тощо) значною мірою впливала на якість обслуговування.

Відмова при проектуванні від деяких громадських приміщень, котрі раніше приносили готелеві як славу, так і додаткову рекламу (зимовий сад, читальний зал, тематичні кабінети тощо), а також мінімальна кількість справді комфортабельних номерів свідчить, що реконструкція не тільки не додала в цьому аспекті позитивних аргументів, а, навпаки, відібрала в готелю вагомі козирі, які б дозволили йому претендувати на високе звання "першокласний", як це було в дореволюційні часи.

Мабуть, з цих міркувань і було прийняте рішення повністю змінити планування першого поверху, прибравши з нього магазини та додавши необхідні приміщення громадської групи готелю. За новим планом від 10 травня 1935 року на першому поверсі з'являються: замість двох магазинів - велике кафе (152,2 м2) з буфетом та естрадою, замість довідкової служби готельного тресту - вітальня при вестибюлі (23,55 м2), а замість ще двох магазинів - велика перукарня на два зали (46,28 і 49,35 м2), хоча, знаючи, які зміни спіткали перукарню готелю "Континенталь" (площа зменшилася більш ніж удвічі), в "Гранд-Готелі" в кінцевому підсумку можна було чекати аналогічних перетворень. Так, наприклад, заступник директора готельного тресту М. Бліх у своїй статті від 3 грудня 1935 року, надрукованій в газеті "Більшовик", пише: "Реконструйований та надбудований "Гранд-Готель", який в майбутньому році стане в число діючих житлових підприємств нашої нової столиці, буде первенцем реконструкції готельного господарства столиці. Зовнішній фасад цієї будівлі буде оформлений гранітом, мармуровими пілястрами та барельєфами. На першому поверсі буде першокласний ресторан, кафе, більярдна і перукарня..." 14. Отже, за словами Бліха, на першому поверсі мала з'явитися ще й більярдна зала. Можливо, за прикладом готелю "Континенталь" удвічі було зменшено площу перукарні, а більярдна зайняла місце одного з двох її залів? В адміністративному блоці замість канцелярії було запропоновано зробити готельний гардероб для відвідувачів готелю, кафе та ресторану. Стійка прийому та видавання одягу розташовувалась під сходами, що не дуже приємно з візуальної точки зору, однак виправдано з функціонально-планувальної схеми розташування приміщень, на обслуговування яких вона була розрахована. У ресторанному блоці замість великої роздавальні з'явилися два окремі кабінети (11,4 та 11,42 м2), а також, біля входу, кімната завідувача ресторану. Подібний "набір" громадських приміщень першого поверху кардинально відрізнявся від попереднього проектного варіанта та значно підвищував рівень комфорту готелю.

Довідка про неукладення договору з майстернею Альошина.
22 грудня 1935 р. Публікується вперше

Номерний фонд "Гранд-Готелю" складався з трьох типів номерів: двокімнатний номер "люкс", однокімнатний двомісний та однокімнатний одномісний номери. Він на відміну від першого поверху залишився таким самим. Для нового умеблювання житлових приміщень Альошин використовував калькуляцію меблів, дуже схожу на ту, що застосовувалася ним при оздобленні готелю "Континенталь".

Що ж до внутрішнього облаштування номерів, то єдиною згадкою про це є стаття О. Лінецько-го в журналі "Соціалістичний Київ" за 1936 рік: "Для опорядження номерів застосовують штукатурні гурти на стелях і стінах, а почасти -дерево (багети, поліровані наличники), мастичну та альфрейну фарби, поліровану мозаїку для підвіконників, шафи-футляри для приладів опалення, настінні та наземні кахлі, нікельовані металеві частини тощо. Арматура ламп для стелі, столів і стін виконується з цінних порід дерева (горіх, клен, чинара) з інкрустованими вставками дзеркального фацетованого скла з металевими елементами. Зручні і красиві меблі, які виконуються за спеціальними малюнками, пов'язані з усією внутрішньою архітектурою жилих приміщень і мають забезпечити приїжджому максимальний комфорт та вигоди"15.

І хоча проектну документацію з облаштування номерів "Гранд-Готелю" авторові знайти поки що не вдалося, однак, спираючись на "меблеву" калькуляцію та статтю Лінецького, можна з більшою часткою імовірності стверджувати, що зовнішній вигляд номерів був дуже подібний до тих, які нам вже відомі за готелем "Континенталь".

Взагалі з внутрішнім оформленням готелю вийшла доволі дивна історія. Якщо реконструкція з розробкою усіх робочих креслень "Гранд-Готелю" належить авторському колективу на чолі з П. Альошиним та О. Колесніченком, то договір на другу чергу робіт (проект внутрішнього оформлення) з майстернею укладений не був. Однак уже 5 грудня 1936 року з'являється "Калькуляція на проектування архітектурного оформлення внутрішніх приміщень "Гранд-Готелю", підписана особисто Альошиним, де досить ретельно розписаний кошторис будівництва та графічні матеріали, які мали додаватись (такі ж, як при проектуванні готелю "Континенталь") для виконання цих робіт. Загальна сума всього кошторису склала 48 650 крб. І хоча з боку замовника ніяких претензій висловлено не було, а, навпаки, висновок комісії, де наголошується високий рівень виконаних проектних робіт, "Гранд-Готель" передали іншому автору - О. Лінецькому. Докладніше про конфлікт в архітектурно-художніх майстернях міськради викладено у статті О. Мокроусової "Олександр Лінецький vs Павла Альошина: конфлікт на тлі доби".

Єдиним відомим зображенням внутрішнього приміщення готелю є проект оздоблення зали ресторану, який вже робила бригада другої архітектурно-художньої майстерні міськради під керівництвом О. Лінецького, архітектори: І. Ільїнський, С. Томашева та художник В. Єрмілов. Проект було надруковано в журналі "Соціалістичний Київ" за 1936 рік, у статті під заголовком "Реконструкція "Гранд-Готелю"". Однак, через те що це не фотографічне зображення, неможливо з упевненістю стверджувати, що саме такий вигляд мав ресторан після відкриття у 1937 році. Хоча той факт, що автором публікації та проекту оздоблення була одна й та сама людина, а стаття вийшла у грудні 1936 року, можна припустити, що надрукований інтер'єр таки відповідав дійсності. Треба зазначити, що зала ресторану мала доволі еклектичний і "пафосний" вигляд та за стилістикою була далека як від першоджерела, так і від модерністських інтер'єрів кафе і бару готелю "Континенталь", які проектував П. Альошин.

Наведемо уривок опису інтер'єру автора проекту: "Головний зал освітлюється верхнім світлом з ліхтарів у стелі; скло в цих ліхтарях розписане вітражним живописом. В головному залі запроектовано овальний майданчик для танців з невеликим фонтаном у центрі. Стіни опоряджуються матерчатими розписними фільонками, дзеркалами, скульптурою і живописом. Вздовж стіни - полірована панель"16. До цього ще слід додати круглі люстри зі скляними підвісками та "строкату" завісу сцени. Вийшов такий собі невеличкий "калейдоскоп", де в єдиному просторі змішалися вітражі, дзеркала, живопис, скульптура, поліровані панелі, завіса сцени та ще й фонтан у центрі зали.

Звісно, подібний набір візуальних акцентів був притаманний радше радянській еклектиці 30-х років, ніж "стриманому", виваженому стилю, який на той час сповідував Альошин. Індивідуальність та "строгість" в архітектурній стилістиці відобразилися й у зовнішньому вигляді готелю. Змінилися не тільки його поверховість, а й тектоніка фасаду. Замість готелю неокласичного стилю другої половини XIX століття постала будівля у стилі раннього радянського монументального класицизму. Ще не маючи деяких характерних ознак етапу розквіту сталінської архітектури (псевдокласичного ордеру, багатого декору, використання декоративних облицювальних плиток, скульптурних зображень тощо), зовнішній вигляд його вже нагадував "сіру, доволі похмуру" архітектуру адміністративних споруд сталінської доби.

Зберігши вертикальне членування фасаду першоджерела, будівля втратила майже увесь декор, а надбудова двох поверхів кардинально змінила його загальне сприйняття. Відмова від декорування призвела до того, що композиція фасаду вийшла доволі пласкою, як писав О. Лінецький, "фасад спроектований у стриманих формах, в дусі неоренесансу, в натурі має досить імпозантний і привабливий вигляд"17.

У першому варіанті, який Альошин подавав на затвердження, готель був горизонтально розчленований на три частини. Це традиційний прийом, властивий для будинків кінця XIX - початку XX століття, де активно виділяються цокольна та карнизна частини. Нижній рівень вирізнявся рустованою поверхнею, великими вітринними вікнами та головними входами до готелю, кафе й перукарні. Особливу увагу Альошин приділив розробці порталу центрального входу, який мав одразу впадати у вічі та слугувати головним орієнтиром центральної вісі готелю. Павло Федотович зробив кілька ескізних варіантів і дійшов висновку, що для посилення візуального акценту, крім рустованої стіни, портал повинен мати великі замкові камені, розташовані з однаковим інтервалом по всьому його периметру.

Перший варіант головного фасаду "Гранд-Готелю".
Архітектор П. Альошин. 1934 р.
Перспективне зображення другого варіанта головного фасаду "Гранд Готелю".
Архітектор П. Альошин. 9 серпня 1935 р.

Центральна частина готелю, що об'єднувала три житлових поверхи (з 2-го до 4-го), була розбита пілястрами на шість рівних площин та мала в кожній з них ще стару розбивку у три віконних пройми. Саме ця частина виглядала монументальніше, оскільки з елементів декору мала лише спрощені віконні наличники та невеликі зубці з обох боків пілястр. Для збагачення пластики Альошин додав на третьому поверсі шість бетонних балконів з металевою решіткою поручнів. Центральна вісь готелю складалася з великих вікон, майже на всю висоту поверху, щоб зіграти на контрасті з гладкою площею стіни. Верхній рівень відбивав великий карниз п'ятого поверху, який перетворювався на суцільний балкон, що охоплював усю довжину головного фасаду готелю. Його "розбивали" парапетні стійки та простінки з нішами, в яких знаходилися барельєфні зображення, що розташовувались над пілястрами. Огороджувався балкон замість класичних кам'яних чи бетонних поручнів з "важкими" балясинами тонкими металевими поручнями, що значно "полегшувало" його візуальне сприйняття. Ще один карниз - завершальний, був доволі невиразним та слугував радше поличкою для великої парапетної стіни (займала 40% всієї довжини головного фасаду) з написом "Гранд Готель".

Ескізний варіант вхідної групи "Гранд-Готелю".
Архітектор П. Альошин. 1935 р. Публікуються вперше

Невідомо конкретно, з якої причини (можливо, схожий зовнішній вигляд будівлі другого за значенням готелю Києва не надто "надихав" як міських чиновників, так і самого Альошина), але, як і з планом першого поверху, на готель чекав фінішний рестайлінг. 1937 року, коли він прийняв своїх перших пожильців, його вигляд позначили зміни. По-перше, зник проміжний карниз-балкон п'ятого поверху. Замість нього тепер була "гладка" підвіконна площина стіни, яка завершувалася невеликим карнизом та гармонійно переходила у пілястри, утворюючи з ними єдину вертикальну площину, яка вдало об'єднувала всі поверхи готелю в єдиний візуальний ансамбль. З появою цього прийому фасад "Гранд-Готелю" став виглядати більш лаконічно та гармонійно. По-друге, цей дуже "активний" карниз над четвертим поверхом перемістився на один поверх вище і посів місце класичного завершального карниза. Прикрашений дентикулами та маючи консольний виступ приблизно у 60 см, він не лише давав єдину глибоку тінь на фасаді, а й завдяки цьому акцентував на собі увагу. По-третє, з ніш було прибрано барельєфні зображення, а також балкони на третьому поверсі готелю. Тепер за "декорування" фасаду "відповідали" подвійні круглі об'ємні розетки під кожним вікном третього та четвертого поверхів. А замість класичних в центральних вікнах третього поверху з'явилися ніші французьких балконів з "частоколом" невеличких балясин. Над середніми вікнами другого поверху виникли доволі дивні карнизні фронтони (як перегук зі старим оздобленням фасаду), вони об'єднали центральне вікно з міжвіконними простінками, утворивши своєрідний портал. Руст першого поверху зробили не таким активним, а портал головного входу кардинально змінив вигляд. Він став прямокутним, повністю втративши активний руст та замкові камені, перетворившись на пересічний вхід до адміністративної будівлі. Варто зауважити, що ані в ескізному, ані в кінцевому варіанті вхідна група не мала накриття у вигляді піддашшя, такого необхідного атрибуту для першокласних готелів дореволюційного Києва. Нова влада вважала цей елемент пережитком минулого, таким чином прирівнюючи готелі до інших адміністративних споруд міста. Хоча з нового фасаду і зникли деякі об'ємні елементи (балкони, карниз над четвертим поверхом, кам'яний руст), будівля, хоч як це дивно, набула лаконічних форм, які дозволяли сприймати її загалом гармонійнішою та підкреслювати монументально-статичний образ. Єдиним суттєвим недоліком було те, що фасад "Гранд-Готелю" виконаний у темних тонах, а це надавало готелю занадто похмурого, "адміністративного" вигляду. Складалося враження, що він був одягнутий у сірий, нічим не примітний костюм київського чиновника.

Дуже цікавою є світлина із зображенням першого етапу добудови, надрукована в газеті "Більшовик" за 1935 рік в рубриці "Столиця будується". Тут зафіксовано завершення кладки четвертого поверху та початок будівництва п'ятого. При добудові не зводилося суцільне риштування, а використовувалися одноповерхові консольні підмостки, які дозоляли приділяти увагу лише одному поверхові. На етапі нарощування зовнішньої стіни перші два поверхи залишалися незмінними (непорушними лишилися й балкони, а також декоративні елементи старого фасаду).

Насамкінець хотілося б зупинитись на подальшій долі обох готелів, що їх реконструював Павло Федотович Альошин. Якщо готель "Кон-тиненталь" і після перебудови вважався найкращим у місті: приймав іноземних гостей і майже не мав проблем у процесі експлуатації, принаймні не світився в "скандальній хроніці", то з "ГрандТотелем" вийшла зовсім інша історія. Витративши величезні кошти на капітальний ремонт (2,5 млн крб), уже через рік на адресу адміністрації готелю почала постійно "сипатися" критика. Річ у тім, що будівлю знову "окупували" постійні мешканці, головна вада готельного господарства Києва 20-30-х років XX століття.

"В "Гранд Готелі" живе 70 пожильців понад встановлений строк. Більшість цих пожильців сімейні. Прекрасні номери "люкс" - вони перетворили в кухні - готують їжу, перуть білизну. Займаючи площу, яку слід використовувати за прямим призначенням, постійні пожильці, крім того, створюють антисанітарний стан у готелях"18. Однак навіть після такої нищівної критики ситуація не тільки не поліпшилася, а навпаки. До заселення номерів постійними пожильцями додалися незадовільний експлуатаційний та неналежний санітарний стан. У 1940 році пожильці скаржилися на низьку температуру (7-10°С) в багатьох номерах, а також тотальну відсутність гарячої води та неможливість користуватися ванною. Ліфт не працював тижнями, а світло постійно вимикали. Ось як цю ситуацію описує Я. Геркін на шпальтах газети "Радянський Київ": "Пожилець "Гранд-Готелю" скаржиться на ряд неподобств, що є в готелі. - Тут, - заявляє він, -коли зіпсується світло, то проходить 2-3 тижні, поки його полагодять. Персонал грубо поводиться з пожильцями. І це в "Гранд Готелі" - одному з найбільших і найблагоустроєніших готелів міста. Тут розкішні меблі, багато килимів, квітів, але немає головного - бракує культури в обслуговуванні пожильців, бракує ввічливості і чуйності в задоволенні їх законних вимог"19.

Ще однією проблемою київських готелів стало забезпечення чистою білизною. Усюди відчувалася її нестача, а та що була в наявності, вже на 50-60% (!) непридатна для використання. Подібне становище призводило до того, що адміністрація вимагала змінювати білизну один раз на 10-15 діб, замість п'ятиденки. "Такі явища особливо часті в "Гранд Готелі" і "Західній Україні". В "Гранд Готелі" нам демонстрували абсолютно непридатну білизну, але і її тут видають з великими перебоями"20. Отже, як бачимо, не все було так гладко в київському готельному господарстві у 30-40-х роках XX століття. З одного боку, було зроблено перші кроки з осучаснення старих готелів, а з іншого - непрофесійний підхід до експлуатації подібних підприємств зводив нанівець усі ці зусилля.

Доволі символічним є і той факт, що обидва "Альошинські" готелі "померли" майже одночасно. Німецькі окупаційні війська, які увійшли до Києва наприкінці вересня 1941 року, відразу зайняли головні адміністративні та громадські будівлі міста, в основному на Хрещатику. У цьому списку, звісно, опинилися і два наших готелі.

Так, у готелі "Континенталь" розташувався штаб 6-ї армії, а "Гранд-Готель" зайняла німецька військова адміністрація. 24 вересня 1941 року, коли радянські диверсанти підірвали декілька будівель на Хрещатику, обидва готелі, в результаті величезної пожежі та нових вибухів, згоріли вщент (є свідчення, що і в них теж були закладені запальні бомби). І якщо пам'ять про "Континенталь" залишилася у вигляді фасадної стіни Національної музичної академії імені Петра Чайковського, то рештки "Гранд-Готелю" були знищені у 1943 році, а вже після завершення Другої світової війни на їхньому місці (1958 р.) з'явився великий будинок зв'язку (в якому містився київський головпоштамт та телеграф). У цій диверсійній акції загинули також і інші дореволюційні готелі міста: "Національний", "Франція" (другий за ліком будинок, що вибухнув на Хрещатику), "Савой-Готель", "Росія", "Люнівер". Ось так, лише за два дні, знищено згадку про майже всі першокласні готелі дореволюційного Києва.

Остов спаленого готелю "Континенталь".
1943 р.
Сучасний вигляд колишньої фасадної стіни готелю "Континенталь". Тепер - Національна музична академія імені Петра Чайковського.
2011 р.

Такою сумною та незаслуженою виявилася доля двох найкомфортабельніших готелів Києва кінця XIX - початку XX століття. Ця несправедливість проявилася ще й у тому, що вони були єдиними, котрі за часів радянської влади зазнали такої суттєвої капітальної реконструкції та могли приймати доволі поважну публіку ще довгі роки.

Журнал "Пам'ятки України", 2013. № 11, листопад

 

К началу страницы
Библиотека (статьи и книги) об Павле Алешине
Читайте также -