Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикации
В. Владимиров, А. Пучков
Теоретична спадщина української містобудівної школи

 

Західноєвропейське містобудування кінця XIX ст., незважаючи на розбіжності урбанізаційних процесів у промислових країнах, дійшло необхідності вироблення якихось загальносвітових концепцій розвитку міст, чому сприяли індустріалізація й гостра необхідність виходу з транспортної кризи. Виникло становище, яке набуло назви "криза міст", коли перше відчули негативні прояви їх росту.

До початку XX ст. теорія містобудування презентувала досить розмаїту картину різних переконань, не зв'язаних ані загальною концепцією, ані навіть загальними тенденціями, але такою, котра змушувала інколи серйозно замислитись як над принципами реконструкції історичних міст, так і над принципами керування розвитком нових. Якщо які-небудь теорії й погляди філософів, гігієністів, архітекторів та інженерів на ці проблеми до кінця XIX ст. мали переважно "невимушений" характер, їх могли лишити поза увагою і держава, і колеги за професією, вважаючи кумедними пропозиціями, то початок XX ст. з його змінами у політичній системі й розвитком промисловості, особливо Перша світова війна, вимагали оперативного, буквально хірургічного втручання у структуру розселення й регулювання росту міст. Тому лише у XX ст. теорію містобудування було виділено в професії архітектора у спеціальну наукову сферу, що має своїх дослідників, відмінних од теоретиків архітектури.

Одним з перших визначних концептуалістів, що справили помітний вплив на розвиток теорії міста взагалі, можна назвати англійця Ебенізера Говарда, автора чудової концепції так званого міста-саду (кінець XIX - початок XX ст.), яка не давала спокою теоретикам і практикам містобудування всю першу половину XX ст., міцно увійшла в арсенал засобів керування розвитком міської тканини на сучасному етапі. Місто-сад Е.Говарда - своєрідний різновид ідеального міста, заснованого на гуманістичних принципах співіснування, врахуванні зручності людини і її неявних екзистенціальних інтенцій "близькості до землі".

Поруч із ідеями Е.Говарда розвиткові міста сприяв концептуальний проект "Промислового міста" (Industrial City), що належить французькому архітектору Тоні Гарньє (1901-1904 рр.). У цьому проекті виявлено значні новаторські ідеї, містяться багато конкретних практичних пропозицій. Як зауважує І.Ерн, Т.Гарньє зумів побачити ті соціальні сили, наявність і розвиток котрих зумовлювали можливість суттєвих змін у різних сферах архітектурної діяльності -від типологічної структури будинків до заснування довкілля міста й становлення містобудівних комплексів-ансамблів.

Ідея міста-саду Е.Говарда і досвід концепції "Промислового міста", що зародилися перед Першою світовою війною, намітили майбутній чіткий розподіл типів розселення на "урбаністичне" й "дезурбаністичне", який найгостріше виявив себе у 20-30 роки в СРСР. Поряд із вказаними теоретичними концепціями назвемо найвизначніші відкриття у галузі регіональної містобудівної теорії, пов'язані з виникненням районного розпланування, найважливіший внесок у розвиток котрої зробили німецький інженер-планувальник Р.Шмідт (1910-1919 рр.) та англійський архітектор-планувальник Патрик Аберкромбі (1919-1920 рр.). Розвиток регіонального підходу до містобудування означав відкриття нової, соціальне важливої й, разом із тим, надто складної галузі сприятливої діяльності архітектора у галузі міської інженерії та сільського господарства. На думку А.Буніна та Т.Саваренської, неоцінимою заслугою П.Аберкромбі було те, що він підняв сільське розпланування до рівня міського, чим сприяв розвиткові (на прикладі Донкастерського кам'яновугільного басейну) міст-сателітів довкола Донкастера, які з'єднуються з ним радіальними транспортними комунікаціями. Р.Шмідт ще раніше підійшов до значної Рурської агломерації як до єдиного цілого, зорганізувавши й очоливши Союз з розселення в Рурському буровугільному басейні. Пізніше цей Союз розробив генеральний план Рурської агломерації - одну з перших у світі праць з районного розпланування.

Кожна з трьох розглянутих вище концепцій має риси відчайдушної раціоналізації громадського життя міста як цілісного організму, врахування ступеня задоволення різноманітних людських потреб і спробу визначення самого об'єкта містобудівного проектування. Інакше кажучи, у першій чверті XX ст. сформувалися ті провідні системи містобудівної думки, які в подальшому уточнювалися і поглиблювалися.

Теорія міста, набувши рис універсальності, все більше відходячи від вирішення конкретних регіональних завдань, починала впливати на законодавство окремих держав (так, пропозиція П.Аберкромбі примусила британський парламент видати спеціальний закон). Виникли зародки містобудівного моделювання, яке спиралося на теоретичні розробки з суміжних із теорією міста галузей науки.

Переходячи до огляду вітчизняних містобудівних концепцій, зауважимо, що українська школа містобудування, як частина радянської містобудівної школи, завжди мала власне обличчя й відзначалася високою професійною та громадською активністю. На початку 30-х років на основі функціонального й конструктивного підходів до проблем архітектурного формотворення виникає так званий новий стиль, засіб нової, немовби "позастильової" естетичної організації міста.

Проблема цього стилю, безперечно, більше стосується питань художніх, ніж розселенських, однак слід пам'ятати, що після 20-х років проблеми функції і форми, через їх специфічність, стають спільними, часом досить важко виокремити в будь-якій теорії чіткі художні чи функціональні характеристики. Міський простір водночас організує умови для діяльності й обмеження для неї.

Вітчизняні дослідження з теорії міста на зламі ХІХ-ХХ ст. мали переважно ненабридливий, кабінетно-теоретичний характер, хоча вимоги іншого підходу до вирішення розвитку міського організму були вже очевидними. Так, Г.Дубелір, професор Київського політехнічного інституту, у передмові до "настільної книги" інженера-містобудівника першої чверті XX ст. Г.Ковалевського "Велике місто й міста-сади" (К., 1916) влучно зауважує: "Містам-садам порівняно пощастило у нашій літературі. На жаль, більшість книг і статей, присвячених цьому питанню, містять або дріб'язкове описання закордонних поселень, або переказ утопічного характеру, що послужило поштовхом до виникнення міст-садів на Заході. Важко використати цей матеріал для російського життя. У наших містах передусім бракує найелементарнішого упорядкування. Тому нам треба думати не про те, щоб будувати нові поселення на незвичних для нас соціальних та технічних засадах, а потурбуватися, в першу чергу, про можливі, хоча б елементарні, покращення тих умов, у яких тепер мешкають мільйони людей"[1]

Однак революція, що сталася через рік після виходу цієї книжки, змусила змінити "технічний" характер поглядів на розвиток міста й, всупереч порадам вченого, радикально поставити питання про соціальний характер розселення взагалі. Сам же Г.Ковалевський пише про початок покращення принципів забудови у великих містах у гігієнічному та соціальному планах, про загальні завдання розпланування "нової околиці" або нових поселень поблизу великих міст за принципами міста-саду, спираючись на скрупульозний аналіз досвіду створення міст-садів (Лечворт, Вельвін, Бривіль, Порт-Сенлайт, Хампстедт, Вевертрі тощо) в англійському та німецькому містобудуванні першої чверті XX ст.

Взагалі ідея міста-саду на вітчизняному ґрунті вповні прижилася, й у трактатах теоретиків містобудування розглядалася досить ретельно. Майже в кожному дослідженні, присвяченому проблемам міста, аналізувалися й розвивалися ідеї Е.Говарда. Досить глибокими, на наш погляд, дослідженнями з теорії міста постають роботи харківського професора М.Диканського, який започаткував цікаві погляди як з проблем розселення на новітній соціальній та гігієнічній основі, так і з проблем естетики міста загалом. Його програмне дослідження "Побудова міст, їх план і краса" (Пг., 1915) охоплює широкий спектр питань - од поглядів на міське середовище як на ціле, на деякий організм, проблем регулювання міського плану з точки зору гігієнічних вимог і вирішення житлової проблеми до аналізу "ідеальних міст" та розвитку їх ідей в теоріях початку XX ст., де місто-сад, безперечно, не залишено без уваги.

В Україні першим вченим, який комплексно досліджував проблеми містобудування, розвитку мережі міського транспорту та упорядкування структури міського господарства, вченим, який читав теоретичний курс планування міст у Київському політехнічному інституті, був уже згадуваний вище професор Г.Дубелір. Він опублікував курси лекцій "Планування міст" (1910 р.), "Міські вулиці й бруківки" (1912 р.), "Планування соціалістичних міст та районів" (книга видана літографським способом двічі - 1930 р. Інститутом норм та стандартів ВРНГ і 1931 р. Ленінградським інститутом комунального господарства).

До загальних завдань розпланування міста він відносить: а) задоволення житлових потреб шляхом своєчасного розвитку нових частин міста; б) зручне й швидке сполучення околиць із центром та різних частин міста між собою; в) задоволення вимогам художнього характеру. Як бачимо, другий пункт немовби випереджає за часом ідеї мікрорайонування міста Т.Адамов та К. - А.Перрі (друга половина 20-х років).

Своєю роботою Г.Дубелір не тільки заклав підвалини подальших вітчизняних досліджень у галузі теорії міста, а й зробив загальний підсумок усій попередній генезі утворення міського організму. Праці Г.Дубеліра є проміжною ланкою у концепції "теоретичного" розвитку містобудівної думки. З одного боку, вони становлять доволі цілісну ідею створення нової міської тканини "ідеальним чином" (що досить близько до міркувань деяких істориків і філософів-утопістів), а з іншого - служать прогнозом для можливого розвитку міста.

Важко сказати, наскільки точним був автор у своїх висновках, але їх вплив на розвиток теорії міста у сучасному трактуванні є незаперечним. Г.Дубелір спирався на новітні для його часу праці російських, німецьких та англійських міських інженерів (О.Хауке, Р.Баумейстера, Я.Стюббена, П.Шульце-Наумбурга, Дж.Люкса), - змальовуючи новизну власних впроваджуваних ним принципів вирішення просторовосоціальних проблем міського довкілля. Вчений майже не торкається питань створення нового міста, його зусилля спрямовані на реконструктивні засоби, пов'язані з містами, що склалися історично.

У пореволюційний час розвиток вітчизняної містобудівної теорії стимулювала необхідність вирішення зовсім нових народногосподарських та соціальних завдань. Свіжим напрямком у розвитку містобудування (у теорії і практиці) постало районне розпланування. Так, у Діпромісті (спочатку в Харкові, а потім у Києві) під керівництвом Д.Богорада вперше розроблено й впроваджено у розпланувальній структурі Донбасу й Криворіжжя принципи районного розпланування (кінець 30-х років).

О.Єйнгорн при створенні генерального плану Харкова вперше в Україні застосував ідею "мікрорайонування", слідом за американцями Т.Адамсом та К.-А. Перрі увівши термін "мікрорайон". І.Малозьомов при створенні генеральних планів Запоріжжя, Кривого Рогу, Маріуполя використав принцип кваліметричного прогнозування, запропонував ідею руху міського транспорту в кількох рівнях (як не згадати тут пропозиції Леонардо да Вінчі й "Нове місто" Антоніо Сант'-Еліа).

Г.Шелейховський обґрунтував залежність розселення від транспортних потоків, щільності й поверховості забудови, П.Хаустов, слідом за І.Малозьомовим, на підставі розрахунків гіпотетичне вірно визначив збільшення населення Києва на найближчу чверть століття. У цілому швидкі темпи урбанізації теренів УРСР стимулювали розширення проектних робіт з розпланування нових соціалістичних міст і поселень (роботи П.Альошина з розпланування "Нового Харкова", скажімо). При узагальненні проектних робіт з урахуванням досягнень вітчизняного й зарубіжного містобудівного досвіду можна ще у передвоєнний період відокремити українську наукову містобудівну школу (Д.Богорад, О.Касьянов, І.Малозьомов, О.Малишенко, А.Станіславський, П.Хаустов, Г.Шелейховський, О.Єйнгорн та ін.).

Попри широту діапазону вирішуваних питань теорії і практики, майже в усіх містобудівних роботах першої третини XX ст., створених в Україні й СРСР загалом, переважними є технічні, "благоустрійні", "косметологічні" погляди на розвиток міст, в них розробляються й уточнюються практичні засоби такого розвитку, й лише після жорсткої критики на початку 30-х років теорії "урбанізму" і "дезурбанізму" постали завдання глобального (у межах СРСР) розвитку системи розселення у цілому.

На відміну од науково обґрунтованих розрахунків С.Струмиліна, Л.Сабсович (прихильник швидкого перетворення суспільства на соціалістичних засадах, твердо впевнений у своїй непомильності) вважав, що СРСР за дві п'ятирічки далеко обжене США за випуском промислової продукції, за два-три роки буде здійснено повну реконструкцію (колективізація!) сільського господарства, а за три-чотири роки - докорінно реконструйовано структуру транспортної мережі. Л.Сабович пропонував негайно приступити до будівництва нових міст на 50-60 тис. мешканців з повним усуспільнюванням усіх побутових процесів. Виховання дітей, на його думку, повинно бути виключно суспільним (спілкування дітей з батьками припускається лише у порядку "організованого впливу дорослих на життя дітей"). В ідеях крайнього "урбанізму" людина ставала лише необхідним технічним чинником для функціонування якоїсь ідеальної системи, на її інтереси як особистості не зважали.

Вірогідно, це загальна біда будь-якого насильницького "керування" взагалі. Людина вимушена жити не "сьогодні", "тут-тепер", а у стані одвічного очікування покращень, деякого, як завжди, "кращого" майбутнього, постійно відчуваючи дискомфорт перехідного до цього "найкращого" періоду. Тому всі передбачувані зміни у міському житті повинні проходити повз людини, людина не повинна відчувати, що це якийсь новий спосіб її "розселення". У будь-яку абстрактну містобудівну схему людина повинна включатися як би у знятому вигляді. "Соціалістичне місто" Л.Сабсовича лякає будь-кого, але він досить вірно й точно віддзеркалював загальний характер ідеології, яка набирала моці.

У відомій монографії "Плянування міст" (Харків; К., 1931) П. Хаустов і Г.Шпаровський висловлюють низку цікавих зауважень щодо концепцій урбанізму та дезурбанізму (представником останньої був М.Охитович, який також дотримувався крайніх, діаметрально протилежних урбанізму, поглядів), дискусія щодо яких тривала наприкінці 30-х років. "Характер міста... визначить і технічну організацію території, потребу виділити площу спеціального призначення, упорядковану, нарешті, визначить демографічні та побутові властивості людськості. Розмір міста та число його мешканців у майбутньому визначить земельні резерви, що їх треба знати для правильного планування"[2]. Автори не оминули увагою й злободенне все ще у той час місто-сад: "Місто-сад - це місто-село, має поєднувати в собі перевагу обох видів селищ, але без їх хиб. Тут поєднуються праці людності фабрично-заводської та сільськогосподарської, місце праці недалеко, громадське землекористування ліквідує високу ренту"[3]

Поєднання поглядів урбаністів і дезурбаністів знайшло своє віддзеркалення у кількох проектних роботах, наприклад, поселенні Об'єднання сучасних архітекторів (ОСА), спроектованого І.Леонідовим для Магнітограда (1929-1930 рр.), дипломному проекті В.Лаврова (ВХУТЕІН, 1928 р.). Але в цьому самому проекті проявила себе й інша яскрава ідея, що торкалася суто художньої форми організації розселення та розвитку міста, - ідея "динамічного міста", "міста-ракети" М.Ладовського (знаменита "парабола Ладовського"), замислена ним для розвитку Москви (К.Доксіадіс при реконструкції Атен наприкінці 50-х років поклав ідею розвитку Москви за параболою в основу свого "динаполісу").

Найяскравіший і найрізноманітніший за своїми концепціями є перший період еволюції містобудівної теорії (20-30-і роки), котрий може бути названий "соціальним функціоналізмом" (періодизація, яка застосована тут і далі, запропонована Іг.Фоміним). На теренах України він проявив себе в одному з перших в СРСР районному розплануванні Донецького вугільного басейну.

У перші роки стихійне виникнення урбанізованих районів сприймалося як прояв недосконалості містобудівної практики: порушення раціональності міського плану внаслідок непередбаченого росту міста, що презентувало себе у численних фактах паплюження запланованої схеми зонування (черезполосиця функціональних зон), у фактах знесення ділянок забудови, викликаного потребою територіального росту сельбищних територій, у погіршенні громадського обслуговування й умов життя людини внаслідок некоординованого розростання функціональних зон та деформації меж міських районів. Негативні риси цього явища стали для громадської думки переконливішими аргументами на користь нових динамічних концепцій розвитку міста, ніж логічні побудови й сміливі гіпотези (переважно абстрактні) попереднього етапу.

Другий період еволюції вітчизняної містобудівної теорії (30-60-ті роки) - "динамічне й регіональне містобудування". Усвідомлення динамічного характеру існування міського організму, швидке територіальне розростання повоєнного міста внесли зміни у внутрішньоміську організацію, виявляючи переваги відкритої ("гнучкої") структури вирішення містобудівного плану. Сформувалося два типи підходу до методів управління розвитком міської тканини. Перший заснований на тому, що тенденція гіпертрофованого територіального росту великого міста потребувала застосування обмежувально-адміністративних засобів (теорія "міста оптимального розміру", М.Баранов та ін.). В основі іншого підходу лежить розуміння міста як організму, що об'єктивно розвивається. З часом теорія "міста оптимального розміру" втрачає актуальність, на перший план виходить теорія "міської структури, яка оптимально розвивається" (В.Лавров та ін.).

З першою теорією тісно пов'язана теорія міст-сателітів, яка зазнає значних мутацій з моменту виникнення. Спроби протидії динамічним тенденціям у містобудуванні шляхом застосування адміністративних і законодавчих засобів не дали очікуваних результатів, більш того, вони стимулювали ріст зацікавлення ідеями динамічного містобудування. Заслугою власне української містобудівної школи у цей період було фактологічне визначення основних ознак та властивостей регіональних містобудівних об'єктів різного територіального рівня (міські агломерації та урбанізовані райони) з позицій їх функціональної єдності й архітектурно-планувальної організації. Основним для цього напрямку виявився структурно-територіальний і функціональний аналіз складних містобудівних об'єктів, їх параметризація, класифікація й структурування.

Чільне місце в цьому напрямку займають праці Д.Богорада, М.Дьоміна, Г.Заблоцького, Г.Фільварова, І.Фоміна та інших. Наприклад, у роботі І.Фоміна "Планування міських агломерацій" (М.,1967), одній з перших серед досліджень у цій галузі, на основі аналізу зарубіжного й вітчизняного досвіду розглядаються умови формування й розвитку структури агломерацій, розселення в них, питання планувального регулювання промисловості й територіального росту агломерацій взагалі, організація розпланувальної структури й особливості містобудівного проектування агломерацій.

Отже, сучасний процес вивчення урбанізації стали розглядати як нову просторову форму соціального й економічного розвитку. Урбанізм з цієї точки зору не є збільшенням кількості міст чи їх розмірів, а стає утворенням та розвитком складніших просторових структур нового функціонального змісту.

Системний характер і кібернетизація містобудування позначає третій етап розвитку теорії міста (60-80-ті роки), де науковим фундаментом стала розробка теорії розселення на системній основі. В умовах сучасного росту міста, ускладнення його функціональної структури, розвитку транспортних систем і збільшення мобільності населення був необхідний цілеспрямований пошук перспективних розпланувальних розв'язань, які мають вищу (порівняно з містобудівним досвідом попередніх років й спиранням на емпіричні дані) соціально-економічну, суспільно-побутову, технічну й архітектурно-розпланувальну ефективність.

Системний, програмно-цільовий підхід до досліджень проблем розселення при визначенні територіальне зближених груп населених місць як систем став теоретичним обґрунтуванням для пошуку перспективних форм розселення й розробки довгострокової програми у вигляді Генеральної схеми як на теренах України, так і колишнього СРСР загалом (1975 р.). Одною з найактуальніших сфер інтересів містобудівної теорії стала "система населених місць". Особливістю української містобудівної школи в цей період є орієнтація на реальні умови функціонування міста і регіональних систем міст на теренах України, врахування специфіки агломераційних форм розселення. Паралельно з роботами московської містобудівної школи (В.Бабуров, О.Гутнов, В.Давидович, В.Лавров, Г.Лаппо, І.Лежава, Ф.Лістенгурт, Н.Наймарк, І.Смоляр, М.Солофненко, В.Шквариков, З.Яргіна та ін.) назвемо дослідження М.Дьоміна, Г.Заблоцького, Г.Лаврика, В.Нудельмана, І.Родичкіна, В.Тімохіна, І.Фоміна[4]

Для розвитку містобудівної теорії в 70-80-ті роки властива активізація використання методів математичного моделювання, кібернетики й обчислювальної техніки. Тут одним з найфундаментальніших наукових принципів, покладених у підґрунтя регулювання міст і районів, був системно-кібернетичний підхід, при якому виокремлювалися системи - ті, якими керують, і ті, які керують. Комплексний і системний підходи здобули теоретичне обґрунтування у концепції "демоекосистеми" сельбищного довкілля людини, запропонованої Г. Лавриком[5]

Створенню наукових засад кібернетичного підходу до містобудівної діяльності сприяли роботи з вивчення процесу регулювання чи управління розвитком містобудівних об'єктів, представлені як докторські дисертації. Це були міста в їх регіональній сукупності (І.Фомін, 1981 р.[6] регіональні містобудівні системи (М.Дьомін, 1987 р. [7], міське довкілля в цілому (А.Рудницький, 1988 р. [8]).

Фундаментальні дослідження І.Фоміна присвячені вивченню функціональних та структурно-територіальних тенденцій розвитку міського поселення як елемента цілісної системи населених місць, що базуються на узагальненні світового досвіду районного і міського планування. М.Дьомін розглядає питання, пов'язані із визначенням технологічних параметрів об'єкта, що проектується, структурою його зовнішніх та внутрішніх зв'язків, методикою управління розвитком об'єкта, засновані на принципах безперервного процесу містобудівного проектування із використанням засобів автоматизації й "банку містобудівних даних". А.Рудницький вивчає концептуальні питання утворення довкілля у міській тканині, специфіки соціально-економічних та художніх процесів, які тривають у місті як цілісному живому організмі.

Динамічний характер і складність містобудівних об'єктів потребують постійного оновлення й систематизації показників, що характеризують стан територіальних елементів і функціональних систем, реорганізації нинішнього порядку інформаційного забезпечення містобудівного проектування.

У 80-90-х роках паралельно із впровадженням кібернетичних методів управління розвитком містобудівного довкілля виокремлюються екологічний та культурологічний напрямки містобудівної теорії і практики. Використання екологічних знань у містобудівній науці дозволило сформулювати наукові засади нового напрямку - урбоекології (В.Владимиров, 1982 р.). Екологічна проблематика зумовила розвиток у теорії містобудування так званого середовищного підходу до вирішення планувальних завдань. Формуванню концепції середовицного підходу в Україні сприяли раніше розпочаті розробки рекреаційно-курортної проблематики та ландшафтної архітектури (роботи Ю.Бондаря, Т.Панченко, І.Родичкіна, І.Фоміна, В.Щербаня та ін.[9]). Чорнобильська катастрофа 1986 р. зробила актуальними не тільки загальнополітичні аспекти екологічного районування теренів України (праці Б.Солухи, В.Нудельмана, Г.Фільварова та ін.), а й змусила по-новому підійти до проблем розселення з урахуванням теренів, що зазнали радіаційного забруднення.

Культурологічні аспекти розвитку містобудівної теорії тою чи іншою мірою віддзеркалилися в ретроспективних дослідженнях історії містобудування в Україні. Це праці М.Агуфа, Ю.Асєєва, С.Крижицького, Г.Логвина, А.Станіславського, В.Тимофієнка, В.Ясієвича та ін.[10], присвячені історико-архітектурному аналізові й виявленню художніх ознак великих міст України, характеристиці містобудівної форми населених місць та їх структурних елементів, де важливе значення мають не тільки ознаки, які визначають якість житлових функцій міської тканини, але й осмисленість специфіки сприйняття містобудівного утворення та його естетичних властивостей загалом.

Підсумовуючи містобудівні погляди Україні у XX ст. у загальноєвропейському контексті, зауважимо, що теорія містобудування на зламі XIX ст. і в XX ст. завжди містила проблеми функціональної структури міста й систем населених місць, які зумовлені соціальними факторами, художньо-просторовою організацією самих цих факторів, у різний час і різною мірою віддаючи перевагу якомусь із напрямків. У центрі уваги дослідників XX ст. перебувала здебільшого проблема раціоналізації й гуманізації розселення в аспекті переважно розукрупнення.

Жодна культура не самотня, й будь-яка регіональна культура може існувати лише в загальносвітовом у, "космополітичному" контексті, інакше самодостатність й самозамикання викличе її стагнацію, часом нездоланну зупинку в розвиткові. Тому залучення контексту відомої нам "теорії міста" не уявляється зайвим. Самостійної "теорії міста" до 60-х років в Україні не існувало, програмні роботи Г.Дубеліра та М.Диканського не "доросли" до теорії, українське містобудування - ніщо інше, як регіональний прояв загальносвітового містобудівного процесу, проте воно посідає у ньому не останнє місце завдяки творчості таких видатних практиків і теоретиків містобудування, як Д.Богорад, О.Гінзбург, М.Диканський, Г.Дубелір, П.Хаустов, О.Хорхот, О.Ейнгорн та ін. Власне українська оригінальна школа містобудівної теорії викрісталізувалася в останні сорок років (М.Дьомін, Г.Заблоцький, Г.Лаврик, В.Нудельман, А.Рудницький, В.Тімохін, Г.Фільваров, І.Фомін та ін.). Серед цих робіт велике загальнотеоретичне значення мають праці М.Дьоміна, А.Рудницького та І.Фоміна.

Спадщина вітчизняної "теорії міста", особливо на зламі XIX і XX ст. вивчена фрагментарне, багато прошарків його залишилися поза увагою дослідників, тому подальший розвиток цієї теорії тісно пов'язаний із аналізом містобудівного теоретичного набутку - відкритою темою й неодмінною справою архітекторів та істориків архітектури.

 

Перечень источников:

1. Ковалевский Г. П. Большой город и города-сады / С предисловием и под редакцией проф. Г. Д. Дубелира. - Киев, 1916. - С. 3. Вернуться в текст
2. Хаустов П., Шпаровський Г. Плянування міст. - X.; К., 1931. - С. 19-20. Вернуться в текст
3. Там само. - С. 37. Вернуться в текст
4. Демин Н. М. Принципы организации культурно-бытового обслуживания населения сельскохозяйственных районов: Автореф. дис. ... канд. архитектуры. - Киев, 1965; Фомин И. А. Планировка городских агломераций. - М., 1967; Демин Н. М., Лаврик Г И. Системные методы исследования в архитектуре и градостроительстве: Проблемы моделирования. - М., 1970; Лаврик Г. І.: Економіка проектування житла: Системні методи досліджеиня. - К., 1972; Фомин И. А. Развитие городов в промышленных районах: Планировочные аспекты. - М., 1974; Рудницький A. M. Архітектурна композиція у містобудуванні: Нарис теорії. - Львів, 1974; Лаврик Г. И., Демин Н. М. Методологические проблемы районной планировки. - М., 1975; Социальные основы развития городов: Социальные проблемы расселения / Под редакцией Г. А. Заблоцкого. - М., 1975; Рудницкий A. M. Транспорт в планировке городов. - Киев, 1976; Лаврик Г. И. Качество проектирования жилища. - Киев, 1976; Родичкин И. Д. Человек, среда, отдых. - Киев, 1977; Заблоцкий Г. А. Социология градостроительства. - Киев, 1983; Рудницкий A. M. Управление городской средой. - Львов, 1985; Фомин И. А. Город в системе населенных мест. - Киев, 1986; Фомин И. А., Кушниренко М. М. Теоретические основы градостроительного проектирования. - Киев, 1988; Заблоцкий Г. А. Транспорт в городе. - Киев, 1986; Тимохин В. А. Территориальный рост и планировочное развитие города. - Киев, 1989; Демин Н. М. Управление развитием градостроительных систем. - Киев, 1991; та iн. Вернуться в текст
5. Демин Н. М. Управление развитием региональных градостроительных систем: Автореф. дис. ... д-ра архитектуры. - М., 1987. Вернуться в текст
6. Фомин И. А. Планировочное регулирование развития городов в интенсивно освоенных районах (На опыте Украинской ССР): Автореф. дис. ... д-ра архитектуры. - М., 1981. Вернуться в текст
7. Демин Н. М. Управление развитием региональных градостроительных систем: Автореф. дис. ... д-ра архитектуры. - М., 1987. Вернуться в текст
8. Рудницкий A. M. Архитектурно-градостроительные аспекты проблемы управления городской средой: Автореф. дис. ... д-ра архитектуры. - Л., 1988. Вернуться в текст
9. Фомін 1. 0. Організація місць масового відпочинку. - К., 1969; Бондарь Ю.A. Благоустройство нарушеных территорий. - Киев, 1985; Панченко Т. Ф. Проектирование курортов и зон отдыха. - Киев, 1983; Родичкин И. Д. Методология градостроительного проектирования рекреационных систем в условиях Украинской ССР: Автореф. дис. ... д-ра архитектуры. - Л., 1980; Владимиров В.В. Расселение и окружающая среда. - М., 1982; Щербань В. К. Ландшафт и архитектура города. - Киев, 1987; та iн. Вернуться в текст
10. Агуф М. М. Композиция городской жилой среды. - Киев, 1984; Асеев Ю.С. Древний Киев (Х-ХІІІ вв.). - М., 1956; Асеев Ю.С. Архітектура Київської Pyci. - К., 1969; Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. - Киев, 1982; Асеев Ю. С. Стили в архитектуре Украины. - Киев, 1990; Крыжицкий С. Д. Жилые ансамбли древней Ольвии, IV - II вв. до н.э. - Киев, 1971; Крыжицкий С. Д. Архитектура античных государств Северного Причерноморья. - Киев, 1993; Логвин Г. Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки. - К.; 1968; Станиславский A. M. Планировка и застройка городов Украины. - Киев, 1971; Тимофеенко В. И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. - Киев, 1984; Тимофеенко В. М. Формирование градостроительной культуры Юга Украины. - Киев, 1986; Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины XVІІ-XVIII веков. - М., 1967; Ясиевич B. E. Архитектура Украины на рубеже XIX-XX веков. - К., 1988; та iнші. Вернуться в текст

 

К началу страницы
Публикации
Читайте также -