Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Библиотека (статьи и книги) об Павле Алешине
Олена Мокроусова
Проектування комплексу Ольгінської гімназії на розі вулиць Володимирської і Б. Хмельницького як приклад розвитку творчої думки П. Альошина


Стаття присвячена маловідомим аспектам будівельної історії видатної пам`ятки архітектури - комплексу будинків Академії наук УРСР на розі вулиць Володимирської, Б. Хмельницького та Терещенківської № 55/15-13/2, який первісно проектувався для Ольгінської Міністерської жіночої гімназії. Комплекс є прикладом унікальної 50-річної праці одного архітектора - Павла Федотовича Альошина. Він, який прожив життя у двох різних світах - імперському та радянському, так само поєднав в одному об'єкті дві архітектурні епохи, різні за ідеологією, але в окремі періоди свого розвитку схожі за естетичними уподобаннями. У першій частині нашої розвідки ми зупинимося лише на одному з етапів будівництва гімназії - від виникнення самої ідеї до припинення робіт напередодні подій 1917 року.

Авторство і загальне датування об'єкту подав 40 років тому В. Ясієвич у єдиній і до сьогодні монографії про архітектора П. Ф. Альошина.[1] Проте, серед майже трьохсот статей та досліджень, вміщених у бібліографічному довіднику, що присвячений життю і діяльності П. Альошина, ми не знаходимо жодної фундаментальної праці про цей унікальний комплекс.[2] Невелика стаття, що базується на відомостях монографії В. Ясієвича та матеріалах особистого архіву підготовлена онуком зодчого - Вадимом Альошиним.[3] Стаття до "Зводу пам'яток" найбільш повно на сьогодні розкриває історію Міністерської гімназії, функціонування установ та музеї Академії наук.[4] Проте, не всі важливі аспекти висвітлені в ній. Зокрема, будівельна історія змальована досить коротко.

В результаті архівно-бібліографічного пошуку, працюючи з рідкісними документами фондів П. Альошина в державному архіві-музеї літератури і мистецтва України*,
* Багато років фонд перебував у стадії комплектування і лише на початку 2007 року був знову відкритий для дослідників.Вернуться  в текст
Ольгінської гімназії державного архіву м. Києва та центрального історичного архіву України, з пресою 1910-х рр. нам вдалося поточнити важливі моменти з надзвичайно складної і заплутаної історії визначної пам`ятки. Не тільки встановити всі етапи проектування та будівництва, а й простежити еволюцію творчих пошуків Альошина, які, не зважаючи на зміни ідейного наповнення, об?єднувала цілеспрямованість архітектурно-містобудівного задуму.

Перш ніж перейти до основної теми, слід визначити загальну історико-архітектурну систему координат, в якій виник комплекс. Довгі часи ця територія була пустинною місцевістю між Верхнім (Старим містом), що закінчувалося по лінії сучасних вулиць Ярославів Вал та Прорізна та шляхом на Васильків (вулиця Червоноармійська). Основний вектор її розвитку був покладений будівництвом київського університету у 1830-40-х рр. За оцінкою П. Альошина, університет став першим визначним архітектурним твором поч. ХІХ ст. в нашому місті.[5] Величезний будинок в стилі російського класицизму істотно вплинув на формування в сер. ХІХ ст. архітектурного вигляду Києва, в забудову якого було внесено крупний масштаб. Тут вперше було закріплено основи класицистичного архітектурного ансамблю, що стало поштовхом для подальшого розвитку ансамблевої забудови нового району. Не випадково на цих теренах, одночасно з університетом, В. І. Беретті спланував новий міський район, головними осями якого стали Володимирська вулиця та бульвар Т. Шевченка.[6] У промові на відкритті університету 15 липня 1834 року професор Цих змалював, здавалося б, утопічну картину майбутнього Києва, яка, проте, стала дійсністю впродовж половини сторіччя: "Университет даст совершенно другой вид сему городу. Бедные лачужки, теснящиеся одна подле другой в отдаленных частях города, обратятся в огромные красивые здания; на обширных пустырях, отделяющих одну часть города от другой.., возникнут прекрасные строения или красивые гульбища; полный, широкий Днепр покроется бесчисленными судами... Народонаселение увеличится; просвещение распространится на все классы общества! (...)"[7]

Перш за все, університет вплинув на функціональну специфіку прилеглих кварталів, де у 1840-50-х роках постали будинки провідних учбових закладів міста - Першої (Т. Шевченка, 14) та Другої (Т. Шевченка, 18) чоловічих гімназій, училища з пансіоном графині Левашової (Володимирська, 54). З боку Терещенківської вулиці у 1852 році за проектом О. Беретті побудували 2-поверховий флігель І-ї гімназії. На поч. ХХ ст. ансамбль учбових закладів доповнив нео класицистичний комплекс бібліотек по вулиці Володимирській №№ 58 та 62 та Педагогічний музей по Володимирській № 57. Різночасові споруди, зведені майже за 100 років, об'єднав не тільки єдиний стилістичний напрямок класицизму (неокласицизму), а й імена кількох видатних архітекторів - В.Беретті, О.Беретті, П.Альошина. Архітектурознавці особливо підкреслюють роль останнього у завершенні цього архітектурного процесу: "Будинок Ольгинської гімназії… разом з Педагогічним музеєм, Першою чоловічою гімназією О. В. Беретт... створив своєрідний "альошинський квартал"… замкнувши в єдиному ансамблі береттієвський класицизм з альошинськими модерном та неороманікою…"[8]

Будівельна історія Ольгінської гімназії (з 1920-х рр. - закладів Академії наук) охоплює величезний період з 1873 по 1970-і рр. З цього сторіччя з ділянкою на розі вулиць Володимирської, Б. Хмельницького та Терещенківської пов?язано трохи більше 70 років. П. Альошин взяв участь в проектуванні у 1906 р. і продовжував роботу майже до кінця свого 80-річного життя (помер у 1961 р.), розробивши безліч варіантів нових об`ємів, надбудов і прибудов. Працюючи над забудовою кварталу, який не випадково отримав назву альошинського, архітектор завжди відстоював свої творчі позиції, підкреслював зв'язок проектів і обраної ним стилістики з більш ранніми спорудами батька і сина Беретті. Він прискіпливо ставився як до загального планування кварталу, так і до дрібніших деталей оформлення будівель - монументального-декоративного мистецтва, пофарбування фасадів, будівельних матеріалів, металевої огорожі в кварталі тощо.

Київська жіноча гімназія була найстарішою зі всіх жіночих гімназій Міністерства народної освіти в Російській імперії. Її відкрили 10 січня 1870р.[9] 1909 р. гімназії надали ім'я Св. Кн. Ольги, враховуючи її педагогічні здобутки та розцінюючи як "...очаг просвещения русских женщин в древнем Києве... "[10] До 1892 р. гімназія розміщувалася в орендованих будинках: на Андріївському узвозі, вулицях Володимирській 23/27 і Михайлівській 24.[11] Станом на 1913 р., тобто напередодні закладення нового будинку, в гімназії було 14 класів. Планувалося, що із закінченням нової споруди, всі класи отримають паралельні відділення.[12]

Проте, необхідність зведення окремої гімназичної будівлі, розуміли з самого заснування учбового закладу. За ініціативою Київської міської Думи вже у 1873 р. для цього виділили дві: по вулиці Трьохсвятительській (2350 кв.саж.) та напроти Присутствених місць (сквери). Обидва місця визнали незручними. Попечитель учбового округу вважав, що ділянка по вулиці Трьохсвятительській знаходиться "...в местности глухой и возвышенной открытой при том для ветров", а садиба поблизу Присутствених місць "расположена в местности слишком шумной и потому неудобной для женского учебного заведения."[13] Тому 1879 р. Дума виділила сквер по вулиці Олександрійській (сучасна - М. Грушевського) площею 1072.5 кв.саж. Міський голова особисто оглянув цю ділянку і визнав її достатньою для будівництва і розбивки парку. "Находясь в пункте соединения трех центральных частей города, Женская Гимназия, построенная в этой местности, была бы удобною для обширного района городского населения…Движение по Александровской улице не слишком значительное и потому нельзя опасаться, чтобы уличный шум мешал педагогическим занятиям"[14] Незважаючи на аргументи міського голови, керівництво гімназії відмовилося від запропонованої ділянки, з дивних на сучасний погляд причин. По-перше, це місце вважалося далеким від Старого Києва, де, переважно, жили, вихованки. По-друге, віддаленість від інших учбових закладів заважала б наймати викладачів. По-третє, воно виявилося сирим і тому шкідливим для дітей. Зважаючи на всі ці обставини, Педагогічна рада звернулися до Думи щодо закріплення ділянки біля Присутственних місць, але з тим, щоб гімназія мала право продати ділянку і на отримані кошти купити власний будинок. Дума не погодилася з таким варіантом. 1884 р. новий начальник гімназії повернувся до розгляду ділянки по вулиці Олександрівській, але справа не була вирішена.

У 1890 р. виникла компромісна думка передати для жіночої частину садиби Першої чоловічої гімназії, яка охоплювала цілий квартал між сучасними вулицями Терещенківською, Володимирської, Б. Хмельницького та бульваром Т. Шевченка. Більшу частину її території займав гімназичний сад. Пристосування 2-поверхового флігеля з боку Терещенківської вулиці №4 (колишній № 2) замість спорудження нового будинку дозволяло значно скоротити витрати.[15] Міністерство народної освіти передало жіночій гімназії 1670 кв.саж. землі з флігелем та службами. Розробку проекту ремонту і прибудови доручили губернському інженеру Я. В. Кривцову. Виконавцем робіт виступив цивільний інженер Г. Позняков. Закладка прибудови до флігеля була здійснена 15 вересня 1891 р., закінчили роботи швидко - до 1 вересня 1892 р.[16] Певний час відремонтована будівля задовольняла потребам учбового закладу.[17] Але вже через кілька років вона знову потребувала розширення. Для цього ще у 1897 р. архітектор-технік київського учбового округу Карл Шиман виконав нереалізований проект 3-поверхової прибудови.[18]

Як бачимо, будівельна передісторія Ольгінської гімназії розпочалася задовго до 1904 р., коли, власне, з'явилася справа канцелярії гімназії "О постройте нового здания для гимназии."[19] Питання можливості нового будівництва розглядалося 40 років. Проте, мабуть невипадково було обрано місце саме в цьому кварталі. Воно відображало навчальну специфіку місцевості і якнайкраще вписувалося в історико-архітектурне середовища, що сформувалося навколо університету. Цікаво, що влітку 1913 р., коли питання будівництва гімназії було вже вирішено, голова будівельної комісії запропонував ще раз обговорити її місцерозташування. Виявилося, що будівельні підрядчики "находят нецелесообразным постройку здания для женской гимназии на такой дорогой, стоющей около миллиона руб., усадьбы (…) но комиссия единогласно признала, что надлежит строить здание на отводимой усадьбе, так как будущия судьбы женскаго народного образования в Киеве должны быть поставлены выше каких бы-то ни было коммерческих разсчетов" [20] Як бачимо, вибір місця був одним з головних завдань і виконував не тільки містобудівні функції, але й ніс ідеологічне навантаження.

Первісно існувало два варіанти розширення гімназичного флігеля - прибудова нового об'єму або надбудова 3 поверху. Надбудова здавалася дешевшою і її планували закінчити за один будівельний сезон без перерви занять.[21] Перший проект надбудови був складений колишнім архітектором Київського учбового округу інженер-полковником М. М. Чекмарьовим весною 1904 р. Трохи пізніше проект перезамовили цивільному інженеру Ф. М. Олтаржевському. Але вже через рік роботу планували перезамовити цивільному інженеру О. Кобелєву.[22] Втім, жодний з проектів не був використаний - влітку 1905 р. відновилася дискусія щодо міцності старого перекриття та фундаментів. Бюрократичні і технічні процедури значно затримували процес. У 1906 р. генерал-майор М. Чекмарьов довів, що економія при надбудові виявляється не значною і практичніше виконати прибудову.[23]

Нарешті, восени 1906 р. начальник гімназії доручив розробити проект прибудови по лінії Терещенківської вулиці (в бік Б. Хмельницького) цивільному інженеру П. Альошину, який став шостим спеціалістом, працюючим на об`єкті. І всі попередні роки будівельної історії гімназії здаються нам сьогодні підготовкою пам`тки до зустрічі з творцем. Він, ще молодий тоді 25-річний архітектор, який лише за два роки перед тим закінчив Петербурзький інститут цивільних інженерів, ще на мав значних архітектурних робіт. Але вже захоплювався шкільним проектуванням: 1903 р. він переміг у конкурсі на проектування училища ім.Терещенка в Києві (вул. Ярославів Вал 40) та гімназії у Катеринодарі. Підготував проект реального училища у В?ятці (1905 р.), гімназії в Єкатеринбурзі, отримав 4-у премію за проект комерційного училища в Казані (1906 р.) тощо.

Збереглися креслення об'єму по вулиці Терещенківській, виконані П. Альошиним у березні 1907 р.[24] 3-поверхова Г-подібна прибудова планувалася впритул до старого будинку по Терещенківській № 4. Будівля мала асиметричну композицію, фасади вирішувалися у неокласицистичній стилістиці, враховуючи стиль основного об`єму. Парадності надавали видовжені по висоті напівциркульні віконні прорізи ІІ поверху з багатодільними заповненнями. Відкритий бічний фасад виходив в бік вулиці Б. Хмельницького, вільної від забудови.[25]

Дозволимо собі припустити, що саме історичне середовище, в якому опинився в Києві митець і його близьке знайомство з роботами Беретті істотно вплинули на художній смак Альошина. І чи не захоплення Альошина творчістю Беретті - головних представників класицизму в Києві - примусило вже сформованого майстра у 32-річному віці (1913 р.) вступити до Вищого художнього училища при Академії мистецтв, де античність "… вгоняли в нас, как пенициллин при воспалении легких. Она должна была пропитать все поры нашего мозга. Ее ритмы, музыка пропорций должны выскакивать из под руки, "не думая", как только рука потянется к карандашу..."[26] В. Ясієвич вказував, що Альошин був вихований в традиціях руської "раціональної архітектури" з її гаслом "преобразование полезного в изящное". Такому кредо відповідав і класицизм - наслідувач античності, яку, перш за все, і сприймали як симбіоз прекрасного і корисного. А що могло найкраще відповідати призначенню класичної гімназії?

Завжди відчуваючи алгоритм історичного середовища [27], Альошин майстерно застосовував різні стильові напрямки, в залежності від містобудівного оточення. Так, будинок батька на Софійській площі (не зберігся) він запроектував в стилістиці необарокко, враховуючи домінування комплексу Софійського монастиря. Сучасні дослідники невипадково підкреслюють, що будівлі Альошина "благодаря индивидуальности авторского почерка очень органично вжились в городскую ткань, стали ее неотъемлемым пространственным содержанием".[28]

З якихось причин будівництво прибудови не здійснили. Натомість, розпочався другий етап будівельної історії гімназії. Вже у вересні 1908 р. Альошин виконав перший ескізний проект окремої споруди на розі вулиць Володимирській та Б. Хмельницького.[29] Хоча проект неодноразово перероблявся, в наступні роки, його основна планувальна ідея виявилася вдалою і не мінялася в наступні десятиліття.

Трохи пізніше, у січні 1910 р., П. Альошин зібрав всі зауваження щодо неможливості використання старої споруди, враховуючи нові тенденції шкільного будівництва. Він підкреслював, що в будинку по Терещенківській відсутні вірна орієнтація класів по сторонах світла, вентиляція приміщень, вікна кімнат і самі класи маленькі, тощо: "...все вышеуказанные недостатки настолько велики и бесспорны, что не только с точки зрения школьной гигиены, но и с точки зрения общечеловеческой пользы нельзя допустить отравления, сокращения жизни молодого поколения русских женщин."[30] Для розробки нового проекту була складена спеціальна програма, яка відповідала основним потребам учбового закладу, перелічувала всі необхідні приміщення. Окремо від головної будівлі, але зі зручним сполученням через теплий коридор мали звести флігель для службових квартир та їдальні. В цій програмі вперше постала ідея будівництва гімназичної церкви з дзвіницею.[31] Начальник Ольгінської гімназії М. Стороженко також висував свої аргументи на користь спорудження окремого будинку. Він вважав, що недоцільно розміщувати жіночу гімназію на території чоловічої. Підкреслював, що Київ потребує окремої гімназії на околицях, для чого Дума погоджувалася виділити земельні ділянки в Либідській та Лук'янівській дільницях. Свою позицію начальник гімназії мотивував тим, що "богатейшая усадьба 1-й гимназии останется нетронутой, как запасный земельный фонд на будущее время, так как покушаться на ея неприкосновенность можно было лишь при условии более грандиозного здания гимназии…"[32] Як бачимо, ним був продемонстрований вельми виважений підхід до містобудівного розвитку центральної частини Києва, який мав позитивні наслідки. Крім того, зміна рішення щодо майбутнього будинку, вочевидь, пов'язана з підвищенням статусу гімназії - вона отримала назву Ольгінської, також її покровителькою стала донька імператора велика княгиня Ольга.

За новим проектом 1909 р. фасади також вирішувалися автором в стилістиці неокласицизму (неоампіру). Вибір стилю сам Альошин аргументував його найбільшою відповідністю оточуючому історичному середовищу: "и если таковой стиль для классных помещений, требующих больших световых отверстий, в сильной степени затруднял проектирование, то он все же являлся необходимым в виду того, что данная усадьба, занимающая центральное положение г.Киева, уже частью застроена прекрасным зданием Первой Мужской Гимназии итальянского архитектора Беретти в стиле Empire, а также Женская Гимназия в этом же стиле и цельность впечатления всего квартала естественно наталкивала на принятый автором стиль… В той же усадьбе, в этом же стиле в данное время закончено автором и здание Педагогического Музея Цесаревича Алексея."*[33]
* Проект Педмузею з'явився пізніше, ніж перші варіанти Ольгінської гімназії, але музей відкрився у 1911 році, а будівництво гімназії затягнулося. Стилістика обох споруд у проектах мала багато спільного.Вернуться  в текст

Оскільки Альошин жив у Санкт-Петербурзі, а кошторис весь час скорочували, йому надсилали зауваження і архітектор переробляв креслення. Остаточний варіант ескізного проекту був погоджений 17 грудня 1909 р. на засіданні Будівельної комісії. У фонді Альошина зберігся чудовий малюнок фасаду по вулиці Володимирській, виконаний сепією [34]. На ньому напис - "Ольге Федоровне Мухортовой* свой труд посвящаю. 23 сентября 1909 года".[35]
* Майбутня дружина Альошина.Вернуться  в текст
Нашу увагу привертають виразні елементи декоративного оздоблення: в полі невисокого трикутного щипця герб і напис "Первая женская гимназия", під ним - орнаментальний ряд з букраній. Віконні прорізи 3-го поверху бічних розкреповок фланковані схематичними напівфігурами каріатид (?), що зображені у профіль. Вони з єднані лавровими гірляндами з жіночими голівками по кутах розкреповок.

Фасад з боку вулиці Б. Хмельницького завдяки перепаду висот був вирішений архітектором ступінчасто, що пожвавлювало його композицію. [36] Наріжна з Володимирської 3-поверхова частина найбільш висока, далі йде видовжений прямокутний в плані об єм, ритм якого доповнений розкреповками. Їх невисокі щипці розривають лінії вінчаючого карнизу та парапету з балясин. В полі щипців вміщено стилізовані геральдичні композиції з факелами і лавровими гірляндами. Третій, нижній об єм, наріжний з Терещенківською, мав 2 дещо понижені поверхи. Висота всього об єму дорівнювала висоті першого поверху центральної частини.[37] За задумом архітектора, споруда була віднесена вглиб від червоної лінії вулиці і відокремлена від неї палісадником та чавунною огорожею, ритмічний малюнок якої мав спільні риси з огорожею біля гімназії по бульвару Т. Шевченка 14. У тому ж 1909 р. П. Альошин розробив проект флігеля для квартир служителів гімназії, який у загальних рисах повторював архітектуру парадних об ємів.[38]

Аналізуючи варіант 1909 р., можна побачити, що він мав найбільше спільних рис з Педагогічним музеєм по Володимирській 57 у трактуванні класичних елементів. Незважаючи на яскраво виражений ампірно-класицистичний характер, в архітектурі споруди відчувається вплив модерну, який в цей період став особливо популярним в Києві. Але він виражений не в елементах декору чи в побудові об ємів, а, скоріше, у певній м якості ліній і камерності будівлі, які відсутні у більш пізніх варіантах. Другий варіант окремої будівлі був складений 1911 р.[39] Він значно відрізняється від попередніх креслень. Складний у плані комплекс складався з кількох прямокутних, квадратних та Г-подібних зблокованих об ємів, які утворювали декілька дворів.[40] Центральний об єм, видовжений по лінії вулиці Б. Хмельницького, поєднувався з навісом для прогулянок в глибині садиби (галереєю), утворюючи замкнений прямокутний двір - майданчик для ігор. Всі об єми, що стояли з відступом від лінії вулиці, оточувалися невеликими палісадниками.[41]

Новаторською ідеєю проекту став акцент на об ємі гімназичної церкви (з боку вулиці Терещенківської) і дзвіниці (по лінії вулиці Б.Хмельницького)(іл.5). Більшість учбових закладів Києва мали свої домові церкви, але вони не впливали на загальну архітектуру будівель. Ризаліт з боку Б. Хмельницького містив головний вхід, вирішений у вигляді порталу зі сходами. Ризаліт завершувався кількома баштоподібними ярусами з ротондою наверху, яка увінчувалася шпилем. В середині верхніх ярусів дзвіниці знаходилися гвинтові сходи.[42] Напівциркульна апсида монументальної церкви з колонадою по периметру завершувалася напівциркульним куполом, що прилягав до трикутного увінчаного хрестом фронтону. При фронтальному огляді цього фасаду за куполом і фронтоном читалася вертикаль дзвіниці. Проте, будівництво церкви перевищувало фінансові можливості, тому у 1913 р. преса звернулася до меценатів по допомогу: "…быть может, щедрые русские благотворители придут на помощь своими жертвами на осуществление толь благого дела, так как помимо общаго важного значения возникновения столь прекрасного храма в центре города, нахождение его при женкой гимназии будет особенно благотворным для воспитания подрастающих поколений."[43]

В оформлення віконних прорізів ІІІ поверху архітектор ввів фланкуючі масивні напівколони. Аналогічні напівколони розкреповували фасад церкви з невеликими круглими вікнами. Під карнизом будинку, Альошин розмістив широкий фігуративний багатофігурний фриз на античну тему. Фасад з боку вулиці Володимирської завершувався трикутним фронтоном, в полі якого знаходився герб.[44]

Якщо придивитися уважніше до схематичних зображень фігур в античному одязі, то, здається, вони повторюють тематику фризу на будинку Педагогічного музею, що присвячений розповсюдженню просвітництва. Враховуючи, що влітку 1911 р. відбулося освячення музею, можна припустити, що архітектор ввів аналогічне оздоблення і до нового проекту, щоб об єднати гімназію та Педагогічний музей спільною ідеєю. В цілому, будівля стала значно монументальнішею і суворішею, незважаючи на введення монументально-декоративного мистецтва. Завдяки появі нової вертикалі гімназія могла претендувати на роль значного містобудівного акценту в забудові Києва. Але цей варіант, як і попередні, не був реалізований, хоча спрощена башта збереглася у побудованому значно пізніше об'ємі.

Чистовий проект і кошторис були вкотре розглянуті і затверджені у травні 1912 р. Вартість же будівництва зросла у 4 рази порівняно з 1906 р. Для здешевлення проекту запропонували скасувати колонаду (галерею) у дворі. Бронзовий герб на головному фасаду був замінений на цементний.[45] Але і цей варіант не став останнім. У 1913 р. архітектор закінчив проект перебудови споруди по Терещенківській, 4 під канцелярію учбового округу.[46] 30 березня цього ж року імператор доручив вести роботи новій Будівельній особливій комісії, яка надіслала Альошину затверджені інструкції. Третій варіант проекту гімназії датований березнем 1914 р.[47] Найкраще уявлення про величність авторського задуму дає перспективний малюнок гімназії з боку вулиці Б. Хмельницького 1914 р.[48]

Об'єм по Володимирській вулиці став 2-поверховим, приземленим. Його центральну частину розкреповували іонічні напівколони великого ордеру. Автор відмовився від оздоблення стіни І поверху дрібним рустом, замінивши його на менш помітну розшивку стіни під дощатий руст. Завершення фасаду також змінилося: замість трикутного щипця варіанту 1909 р. або фронтону 1911 р. архітектор ввів прямокутний аттик з двосхилим верхом, в полі якого розмістив великомасштабне напівциркульне вікно з тридільним заповненням. Віконний проріз П. Альошин облямував сандриком з клинчастих елементів, який акцентувався більш крупним замковим каменем. Перед центральною частиною вікна було встановлено крупний герб Російської імперію - двохголовий бронзовий орел. Подібний віконний проріз був реалізований через 15 років. Його Альошин відстоював в архітектурній дискусії 1920-х рр. як одну з оригінальних своїх знахідок.

У 1914 р. архітектор відмовився і від фігуративного фризу (скоріш за все, через дорожнечу), залишивши античну тему в пятьох різних маскаронах над вікнами І поверху. На засіданні будівельної комісії П. Альошин виголосив свою програму оздоблення фасадів. Фасад по Володимирській він планував спочатку прикрасити п'ятьма скульптурними головами із зображеннями великих діячів педагогіки. Але політична ситуація внесла корективи. "До великой войны*
* І Світова війна (1914-1918 рр.)Вернуться  в текст
мною были изображены на фасаде следующие лица: Пифагор VI в, Аристотель VII в, Платон V в до Р.Х., Пестолоцци XVIII-XIX, Гербарт XVIII-Х1Х. Предложение вместо Аристотеля изобразить Квинтилиана не осуществимо в виду неимения под руками его изображения, когда грандиозныя военныя события заставили нас, русских, оглянуться на свое прошлое, поближе присмотреться ко всему, что есть хорошего у себя дома. Ныне, когда национальные инстинкты открыто выступают наружу, невольно хочется воскресить в памяти всех тех русских деятелей по народному просвещению, изображения коих могли быть помещены на указанном фасаде. По моему разумению такими лицами являются в первую голову Ярослав, Владимир, Св. Ольга, Александр II и Александр III."
[49] Комісія постановила прийняти пропозицію автора, але вона так і не були реалізована у зв язку з переробкою проекту і зміною призначення будинку. Закінчені у 1928 та 1930-х рр. об'єми не мали оздоблення у вигляді монументального мистецтва. Проте, для Альошина ці елементи були вкрай важливими. Збереглися креслення нового об'єму по вулиці Терещенківській 2, виконані у 1948 р., коли продовжувалася розбудова академічного кварталу. На головному фасаді олівцем схематично домальовані сюжетні багатофігурні композиції між вікнами на 4 поверсі, які повторювали малюнок 1911 р.[50] Скоріш за все, їх наніс сам Альошин, можливо вже після затвердження проекту (вже у 1957 р).

Урочисте закладення гімназії відбулося 11 липня 1914 р. Преса підкреслювала оригінальність "(...) очень красивой архитектуры домовой церкви во имя св.княгини Ольги, вместимостью на 1000 человек, проект которой утвержден, но осуществление постройки этой церкви, которая будет соборным храмом женских гимназий гор.Киева, отложено до накопления средств.."[51] Перед початком богослужіння член будівельного комітету, настоятель Благовіщенської церкви протоієрей М. І. Вишневецький, виголосив патріотичну вступну промову: "(…)и вот теперь полагается основание для нового грандиозного здания, которое… будет украшением г.Киева. Постройка эта является событием важным не только для Киева, но даже и всей России: отсюда будет выходить поколение за поколеним просвещенных русских девиц, которыя на различных поприщах общественной жизни и в различных местах всякого государства будут трудиться и оказывать... влияние на всех.... Важно, значит, чтобы учащиеся здесь получали самое лучшее и самое полезное для них просвещение и настроение.(...)"[52] Як бачимо, будівництво гімназії мало яскраве ідеологічне спрямування. Молебен у декорованому зеленню шатрі провів Флавіан, митрополит Київський і Галицький. Владика освятив і заклав наріжний камінь в одному з кутів майбутньої дзвіниці при церкві. На мідній закладній дошці був виконаний напис, що увічнив всіх осіб, причетних до будівництва.[53] Після урочистостей начальник краю на прохання будівельного комітету відправив телеграми імператору та імператриці з повідомленням про значну подію.[54]

Помічником Альошина на початковому етапі будівництва був київський цивільний інженер М. О. Даміловський, який працював за відсутності автора в Києві.[55] З його діяльністю пов`язаний цікавий епізод, який яскраво характеризує етику минулих часів. У травні 1914 р., ще до початку будівельних робіт, Микола Даміловський звернувся до Альошина з листом, в якому скаржився на те, що отримує гроші, не виконуючи ніякої роботи: "Если я Вам действительно нужен и работы предвидятся то напишите мне об этом. Если же работы откладываются на неопределенный срок, то я разумеется не считаю возможным оставаться у Вас без всякого дела и прошу в таком случае освободить меня и прекратить уплату моего жалованья."[56] Підрядні і земляні роботи виконував Іван Шкаруба, але вів їх недбало і повільно. 3 липня 1914 р. навіть відбулася аварія - землею засипало кількох робітників у котловані, двоє людей загинули.[57] Серед найвідоміших київських підрядчиків торги будівництво виборов Лев Гінзбург.[58]

Проте, І світова війна не дозволила завершити будівництво, до якого місто готувалося 10 років. Комісія по спорудженню гімназії у засіданнях 11 лютого та 10 березня 1916 р. постановила "постройку этого здания приостановить впредь до более благоприятных обстоятельств, так как в виду военных действий, не представляется возможным приобрети необходимые материалы по сметным ценам."[59] З часом роботи відновилися, але вже в інших умовах, навіть в іншій країні. Проте, це не завадило П. Ф. Альошину втілювати свій задум впродовж наступних 50 років. Другий, післяреволюційний, етап історії комплексу буде освічений у другій частині статті.

Перелік джерел:

1. Ясієвич В.Є. Київський зодчий П. Ф. Альошин. - К. 1966. Вернуться в текст
2. Павло Федотович Альошин (881-1961). Бібліографічний покажчик. - К. 2000. Вернуться в текст
3. www.alyoshin.ru.Вернуться в текст
4. Артемов А., Гаврилюк Л., Кіпоренко М., Кучерук О., Овчаренко О., Осташко Т., Панькова С., Піскова Е., Трегубова Т., Федорова Л. Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги комплекс 19-20 ст., в якому містилася Всеукраїнська рада військових депутатів, департамент позашкільної та дошкільної освіти, наукові установи УАН - ВУАН - АН УРСР - НАН України, працювали і проживали відомі вчені, педагоги, громадські і політичні діячі. // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. - Кн. І, ч. ІІ. - К. 2003. - С. 695-709.Вернуться в текст
5. Альошин П. Батько і син Беретті. // Архітектура Радянської України. - 1938. - №3. - С. 39-50.Вернуться в текст
6. Будник - Сіверський Б.С. Архітектор В. І. Беретті в Києві. - Київ - Львів, 1947.Вернуться в текст
7. Із промови професора Циха на відкритті університету у Києві. // З іменем святого Володимира. - К. 1994. - Т.1. - С.78.Вернуться в текст
8. Пучков А. Павло Альошин. Архітектор. // Павло Федотович Альошин (1881-1961). Бібліографічний покажчик. - К. 2000. - С.7.Вернуться в текст
9. ДАМК. Ф.55. - Оп.1. - Спр.1297.Вернуться в текст
10. ДАМК. Ф.55. - Оп.2. - Спр.374. - С.1.Вернуться в текст
11. ДАМК. Ф.55. - Оп.1. - Спр.1298; 1308.Вернуться в текст
12. ЦДІАК України. - Ф.707. - Оп.198. - Спр.319.Вернуться в текст
13. ДАМК. Ф.55. - Оп.1. - Спр.1319. - С.3.Вернуться в текст
14. Там само.Вернуться в текст
15. ДАМК. Ф.55. - Оп.1. - Спр.1352. - С.109.Вернуться в текст
16. Міністерської жіночої гімназії св. княгині Ольги комплекс… - С.695-709.Вернуться в текст
17. Александрович В. С. Двадцатипятилетие Киевской женской гимназии Министерства народного просвещения. Очерк состояния Киевской женской гимназии с 1870 по 1895 год. - К. 1895 - С.95.Вернуться в текст
18. ДАМК. Ф.55. - Оп.2. - Спр.1368.Вернуться в текст
19. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.2.Вернуться в текст
20. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.16. - С.4.Вернуться в текст
21. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.1. - С.1.Вернуться в текст
22. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. -Спр.2. - С.7.Вернуться в текст
23. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. -Спр.1. - С.4.Вернуться в текст
24. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.6.Вернуться в текст
25. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.10.Вернуться в текст
26. Мілашевський В.О. Вчера, позавчера... Воспоминания художника. Цитується за: http://alyoshin.ru/Files/arhiv/milash.html.
27. Алешин В. Здание Ольгинкой гимназии по ул. Хмельницького 15 в Києве./ http://alyoshin.ru/Files/obstches/olg_gimn.html.- С.1-5.Вернуться в текст
28. Пучков А. Проблема стиля в архите творчестве П.Ф.Алешина (на примере киевских построек)./ http://alyoshin.ru/Files/publika/puchkov/pu_styl.html.- С.6.Вернуться в текст
29. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.35; 43 (в опису остання справа помилкова названа кресленнями Київської чоловічої гімназії).Вернуться в текст
30. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1.- Спр.2. - С.143.Вернуться в текст
31. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.11. - С.11.Вернуться в текст
32. ДАМК. Ф.55. - Оп.2. - Спр.374 - С.3.Вернуться в текст
33. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.11. - С.73.Вернуться в<br> текст
34. ЦДАМЛМ. Ф.8.- Оп.1. - Спр.6.Вернуться в текст
35. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.9.Вернуться в текст
36. Там само.Вернуться в текст
37. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.6.Вернуться в текст
38. Там само.Вернуться в текст
39. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.5.Вернуться в текст
40. Там само.Вернуться в текст
41. Там само.Вернуться в текст
42. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.11.Вернуться в текст
43. // Киевлянин. - 1913. - №176. - 26 июня.Вернуться в текст
44. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.5.Вернуться в текст
45. ЦДАМЛМ. Ф.8.- Оп.1. - Спр.11.Вернуться в текст
46. Там само. - С.110 і далі.Вернуться в текст
47. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.9. - С.2-3.Вернуться в текст
48. //Киевлянин. - 1914. - №189. - 11 июля; Ясієвич В.Є. Київський зодчий П.Ф.Альошин. - С.20-а.Вернуться в текст
49. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.21. - С.289.Вернуться в текст
50. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.104.Вернуться в текст
51. //Киевлянин. - 1914. - №189. - 11 июля.Вернуться в текст
52. //Киевлянин. - 1914. - №189. - 11 июля, №190. - 12 июля. Вернуться в текст
53. Там само.Вернуться в текст
54. 54. ЦДІАК України. - Ф.442, оп.644. - Спр.17. - С.52; ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.21 - С.170.Вернуться в текст
55. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.21. - С.3.Вернуться в текст
56. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.20. - С.50.Вернуться в текст
57. // Киевлянин. - 1914. - №182. - 4 июля; №183. - 5 июля.Вернуться в текст
58. ЦДАМЛМ. Ф.8. - Оп.1. - Спр.21. - С.101.Вернуться в текст
59. ЦДІАК України. Ф.707. - Оп.200. - Спр.81. - С.304.Вернуться в текст

В статті розглядаються маловідомі аспекти історії видатної пам`ятки архітектури - комплексу будинків Академії наук УРСР на розі вулиць Володимирської, Б. Хмельницького та Терещенківської №55/15-13/2, який первісно проектувався для Ольгінської Міністерської жіночої гімназії. Надзвичайно вдало розташований в історичному та містобудівному оточенні, комплекс є прикладом унікальної 50-річної праці одного архітектора - Павла Федотовича Альошина. Поточнюються важливі моменти з надзвичайно складної і заплутаної будівельної історії пам`ятки. Встановлюються всі етапи її проектування та будівництва, простежується еволюція творчих пошуків Альошина. Перша частина присвячена подіям до 1917 року.

В статье рассматриваются малоизвестные аспекты истории выдающегося памятника архитектуры - комплекса зданий Академии наук УСС на углу улиц Владимирской, Б. Хмельницкого и Терещенковской №55/15-13/2, который первоначально проектрировался для Ольгинской женской Министерской гимназии. Очень удачно размещенный в историческом и градостроительном окружении, комплекс является примером уникального 50-летнего труда одного архитектора - Павла Федотовича Алешина. Уточняются важные моменты чрезвычайно сложной и запутанной строительной истории памятника. Устанавливаются все этапы его проектирования и строительства, прослеживается эволюция творческих поисков Алешина. Первая часть статьи посвящена событиям до 1917 года.

К началу страницы
Читайте также -