Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
Публикації
Олена Мокроусова
До проблеми атрибутації архітектурних об'єктів Києва: нові знахідки
1. www.alyoshin.ru.Вернуться в текст
2. ДАКО. Ф.1. - Оп. 238. - Спр. 37. - С. 468.Вернуться в текст
3. Гіляров С. Архітектура Києва передвоєнної доби. // Соціалістичний Київ. - 1936.- №4.Вернуться в текст
4. ДАМК. Ф. 164. - Оп. 1. - Спр. 862.Вернуться в текст
5. Лентович В. Архитекторы, инженеры-строители и скульпторы, работавшие в Киеве в период с 1855-1925 гг. // www.alyoshin.ru.Вернуться в текст
6. ЦДАМЛМ. Ф. 8. - Оп. 1.- Спр. 721. - С.2 Тут і далі в цитатах зберігається стиль і орфографія оригіналу.Вернуться в текст
7. Там само. - С. 45.Вернуться в текст
8. Там само. - С. 34.Вернуться в текст
9. Там само. - С. 43.Вернуться в текст
10. Там само. - С. 16.Вернуться в текст
11.Там само. - С. 58.Вернуться в текст
12. Там само. - С. 59.Вернуться в текст
13. Тимофієнко В. Зодчі України кінця ХVІІІ-початку ХХ століть. - К., 1999. - С. 291-292; Малаков Д. В. Архітектор Василь Осьмак. // Бібліотечний вісник. Ч.І. - 1998. - С. 26-31.Вернуться в текст
14. Атрибутація здійснена Гіляровим С. в статті "Архітектура Києва передвоєнної доби". Її повторюють В. Ясієвич, В. Чепелик.Вернуться в текст
15. ДАМК. Ф. 163. - Оп. 6. - Спр. 117.Вернуться в текст
16. ЦДАМЛМ. Ф. 8. - Оп.1. - Спр. 721. - С. 39-39 зв.Вернуться в текст
17. Мокроусова О.Г. Будівельні невдачі початку ХХ ст. в Києві: формування правил забудови. // Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - Вип. 11. - К., 2004. - С. 231-238.Вернуться в текст
18. ДАКО. Ф.1.- Оп. 238. - Спр. 37.Вернуться в текст
19. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 2498, 143. - Оп. 2. - Спр. 2364.Вернуться в текст
20. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 1502.Вернуться в текст
21. Мокроусова О .Г. Прибутковий будинок по вулиці Алли Тарасової 4. Атрибутації пам ятки архітектури за непрямими архівними джерелами в контексті традицій київського домобудівництва. // Українська Академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. - Вип. 12. - К., 2005.Вернуться в текст
22. Пономарьова Л.К. Облікова інвентаризація та історична довідка на будинок по вул.Горького 20-б. - К., 2002.Вернуться в текст
23. ЦНБ. - Інститут рукописів. - Ф. 160. - №814. - Л., 28, 29, 30, 31.Вернуться в текст
24. Скібіцька Т.В. Особняк. Вул.Інститутська 26 // Звід пам'яток історії та культури України. Київ. Кн.І. ч.1. К., 1999. - С. 428.Вернуться в текст
25. ЦДІАКУ Ф. 128. - Оп. 1 заг. - Спр. 3221. Джерело вказано М.Кадомською.Вернуться в текст
26. Мокроусова О.Г., Скібіцька Т.В. Садиба по вулиці Рогнідинській 2. Історико-архітектурна довідка. - К.. 1998.Вернуться в текст
27. Мокроусова О.Г., Скібіцька Т.В. Садиба по вулиці Рогнідинській 1/13. Історико-архітектурна довідка. - К., 2000.Вернуться в текст
28. ЦДАМЛМ. Ф. 8. - Оп. 1. - Спр. 721. - С. 21.Вернуться в текст
29. Дата встановлена автором за даними техніко-поліцейського нагляду: ДАКО. Ф.1. - Оп. 244. - пр.90. - С. 16; ДАКО. Ф. 1. - Оп. 245. - Спр. 450; Мокроусова О.Г. Облікова інвентаризація та історична довідка на будинок по вул.Городецького 12/3. - К., 2000.Вернуться в текст
30. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 633.Вернуться в текст
31. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 2188.Вернуться в текст
32. Кальницький М., Толочко Л. Городецького архітектора вулиця. // Звід пам'яток історії та культури України. - Київ. - Кн. І, ч.1. - С. 315-316.Вернуться в текст
33. ДАМК. Ф. 164. - Оп.1 - Спр. 1347.Вернуться в<br> текст
34. Абрамова І.В. Історико-архітектурна довідка. Будинок по вул. Ярославській 19. - К., 1999.Вернуться в текст
35. ДАМК. Ф. 100. - Оп.1. - Спр. 2735, Мокроусова О.Г. Історична довідка та облікова на будинок по вул. Мало-Житомирській 5. - К., 2002.Вернуться в текст
36. Гречина І., Кальницький М., Товстенко Т. Житловий будинок. Вул. Мало-Житомирська 5. // Звід пам'яток історії та культури України. - Київ. - Кн. І, ч.ІІ. - К., 2004. - С. 397.Вернуться в текст
37. Викладено за історичною довідкою Л.К.Пономарьової на садибу по Мало-Житомирській 20.Вернуться в текст
38.Тарутінова І.В. Історична довідка на садибу по вулиці Червоноармійській 37. - К., 1999.Вернуться в текст
39. ДАМК. Ф. 163. - Оп. 41. - Спр. 6247.Вернуться в текст
40. ДАМК. Ф.143. - Оп. 2. - Спр. 2710.Вернуться в текст
41. ДАМК. Ф.143. - Оп. 2. - Спр. 1864, Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 2001.Вернуться в текст
42. ДАМК. Ф.100. - Оп. 1. - Спр. 2619.Вернуться в текст
43. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 1994.Вернуться в текст
44. ДАМК Ф. 100. - Оп. 1. - Спр. 1756.Вернуться в текст
45. Пономарьова Л.К. Історична довідка та облікова інвентаризація на будинки по вул.Горького 3, 3-а. - К., 1999.Вернуться в текст
46. Мокроусова О.Г. Будівельні невдачі початку ХХ ст. в Києві ; ДАКО. Ф.1.- Оп. 247. - Спр. 81. - С. 172.Вернуться в текст
47. ДАМК. Ф. 100. - Оп. 1.- Спр. 766; Мокроусова О.Г., Скібіцька Т.В. Історична довідка на садибу по вул. Михайлівській 6. - К., 2004.Вернуться в текст
48. Цитата з "Киевлянина" надана М.Кадомською.Вернуться в текст

  Любознательность то же тщеславие. Чаще всего мы хотим знать только для того, чтобы сообщить об узнанном. Не стали бы разъезжать по морям ради одного удовольствия видеть море, без надежды когда-нибудь рассказать о виденном.

Блез Паскаль. Мысли

Атрибутація об'єктів архітектури - найзахоплюючий для дослідника процес, хоча і не завжди успішний. Велика кількість київських пам'яток на сьогодні атрибутована, незважаючи на те, що їх дослідження за архівними джерелами розпочалося лише у 1970-х рр. На той час кожна архівна справа ставала своєрідним відкриттям, з небуття спливали десятки імен архітекторів, підрядників і замовників, які майже нічого не говорили радянському поколінню. Як не дивно, сучасники масштабних перетворень Києва останньої трет. ХІХ - поч. ХХ ст. - того часу, коли з'явився знайомий нам образ міста - також приділяли мало уваги іменам архітекторів. Навіть газетні повідомлення про будівництво цікавих об'єктів зрідка називають їх творців. Про ім'я автора найчастіше свідчить проект будинку та (або) відповідальна підписка архітектора на ведення будівельного нагляду (хоча не завжди співпадає автор-проектувальник та відповідальний будівельник). Більшість майнових документів, в т.ч. докладні описи майна садиб, в яких названа кожна будівельна деталь, ніколи не фіксують ім'я автора. Для архітектурно-будівельної практики тих часів ім'я домовласника-замовника є більш важливим фактом, ніж ім'я творця. Окрім архівних документів, згадуються архітектори у деяких спогадах, в рукопису В.Леонтовича "Архитекторы, инженеры-строители и скульпторы, работавшие в Киеве в период с 1855-1925 гг."[1] Відомі і переліки робіт, власноруч складені деякими архітекторами або вміщені в монографії про них.

Більшість непрямих даних, зокрема, найцікавіші документи техніко-поліцейського нагляду Київської губернської управи, які дозволяють датувати будівництво навіть за відсутності інших відомостей, теж лише зрідка фіксують ім'я архітектора (частіше - особи, що вела будівельний нагляд). Наприклад, в одному з документів за 1911р. мова йде про необхідність виконання розрахунків несучої спроможності конструкцій в будинку по вул.О.Гончара 32.[2] Ці розрахунки підготував і подав архітектор М.В. Клуг. Тобто, скоріш за все, він і був автором проекту, оскільки підготовка всіх необхідних документів, в т.ч. розрахунків, входила до компетенції проектувальника.

Незважаючи на поглиблення наших знань про архітектуру Києва, виявилася певна неприємна для києвознавців закономірність: часто найкращі київські будівлі, зведені, переважно, в епоху модерну залишаються неатрибутованими. Архіви частіше містять матеріали про забудову сер. - кін. ХІХ ст., ніж про більш пізній етап. На деяких вулицях неатрибутованими залишається чи не половина будинків (Костьольна, Горького, Ш. Руставелі, Саксаганського, Червоноармійська тощо).

Будинки, що залишаються неатрибутованими, як правило, вивчалися дослідниками досить ретельно і шансів на встановлення їх авторства залишається небагато. Але трапляються і неочікувані вдачі. Наприклад, вивчивши всі документи, що стосувалися садиби по вул. Січневого повстання №16-18/29, розшукати проекти забудови та встановити авторство і датування двох фасадних будинків, крім відомого кутового в стилістиці північного модерну, нам не вдалося. За бібліографічними джерелами відомо, що наріжний будинок №18/29 будував В.Пещанський[3], хоча архівних креслень не знайдено. Серед архівних документів залишалася одна неопрацьована справа власників садиби Рибинських з фонду Київського Сирітського суду, яка кілька років перебувала на реставрації. Як правило, документи цього фонду, окрім великої кількості особистих документів про людей, можуть містити описи майна, яким вони володіли. Але опрацювавши за 10 років досліджень значну кількість документів фонду, автор жодного разу не натрапляв в них на проекти будинків. Таким виключенням і стала згадана справа - в ній виявилися проекти фронтального будинку по вулиці А.Іванова (зведений у 1900-01 рр. за проектом архітектора М.Казанського) та лицьового будинку по вул.Січневого повстання 16 (1903 р., проект підписав місцевий інженер-підполковник Желтухін).[4]

Наведемо ще один приклад неочікуваної атрибутації. Автор статті та мистецтвознавець Т.Скібіцька багато років вивчали забудову садиби по вул.Городецького 11. Первісний 2-поверховий об'єм будинку (В.Городецький) був надбудований і переоформлений у 1911 р., але авторство надбудови залишалося невідомим. І лише нещодавно Т.Скібіцька звернула увагу на джерело, яким дослідники неодноразово користувалися - згадану вище книгу В.Леонтовича, де автор чітко вказував на авторство Е.Брадтмана.[5]

До об'єктів, вивчення яких не дало результатів щодо встановлення авторства, належать, зокрема, будинки, якими займався і автор статті: по вул.Саксаганського 12, Володимирська 81, Суворова 14, Рогнідинській 2, Рогнідинській 1 тощо. Але трапляються у дослідницькій роботі і щасливі, моменти. Такою подією стало знаходження справи будівельного відділення Київської міської Управи "Об избрании городских архитекторов" за 1917-18 рр., яка, попри назву, збереглася не у відповідному фонді Державного архіву м.Києва, а у персональному фонді архітектора Павла Альошина в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва. Справа містить заяви різних архітекторів на зайняття кількох посад міських архітекторів (в різних поліцейських дільницях). На 1 січня 1918 р. міська управа призначила конкурс у зв'язку з тим, що діючі міські архітектори за різних причин припинили роботу: М.П.Бобрусов звільнився від служби, М.Жуков був призваний на військову службу, І.В.Ніколаєв перебував у відпустці. "...в строительном отделении создалось тяжелое положение, - остался фактически только архитектор Э.П.Брадтман, так как количество работы не уменьшилось, наоборот увеличивается в связи с новыми потребностями города".[6]

Всього збереглися заяви 32 архітекторів та техніків-будівельників, серед яких багато некиївських митців, але на посаду претендували і досить відомі в імперському масштабі архітектори. Назвемо лише тих, діяльність яких була пов'язана з Києвом: Андрєєв П.С., Безсмертний В.А., Дяченко Д.М., Єрмаков Є.Ф., Линко В.Ф., Листовничий В.П., Олтаржевський Ф.М., Риков В.М., Сроковський І.К., Янишевський М.М., Яскевич М.І. П.Ф.Альошина запросили особисто, при цьому запевнили його, що місто не буде заперечувати проти приватної практики відомого архітектора "так как Управа уверена, что Ваша работа для Городской Управы от этого не пострадает".[7] Саме через участь Альошина ця справа і відклалася в його особистому фонді.

Вкрай цікавим є постанова зборів українського технічно-аграрного товариства "Праця" про необхідність влади дбати про історичний захист архітектури Києва "і в нових будинках щоби знаходив собі місце і архитектурний стиль ріднього города, як се ведеться в культурний Європі".[8] Товариство пропонувало міській управі "щоби оголошену посаду архитектора було занято Українським архитектором … відомого в українських колах яко знавця української архитектури". Додамо, що серед поданих заяв цим вимогам міг відповідати лише М.Дяченко, який в радянські часи виявив себе прибічником українського стилю.

В липні 1918 р. будівельне відділення міської управи розглянуло всі подані заяви і виділило кандидатів, що найбільше відповідали вимогам посади: В.Рикова, В.Листовничого, Н.Оболонського, С.Лепешинського, Е.Бая, Д.Дяченка. Останній, на думку П.Альошина, відрізнявся художньо-архітектурними здібностями.[9]

Заяви архітектори писали не за єдиною формою, тому ці документи, певним чином, відображають індивідуальність їх авторів. Дехто навіть викладав своє бачення розвитку архітектури Києва. Але найважливішим для нас стає той факт, що майже всі заяви містять коротку біографію і переліки робіт, які є безцінним джерелом для атрибутації київських будівель. За даними цієї справи вдалося встановити авторство принаймі 34 об'єктів. Хоча, наприклад, Валеріан Риков, впевнений в тому, що його роботи в місті відомі всім написав коротко: "Референции обо мне: все здания, выстроенные мною, как общественные, так и частныя, в течении 15 лет в г.Киеве..."[10]

З іншого боку, і зовсім невідомі сучасним дослідникам архітектори також не завжди ускладнювали собі життя докладним перерахуванням своїх робіт. Так, дехто інженер Микола Олександрович Прейсфрейнд писав, що займається цивільною архітектурою в Києві з 1906р. "за какое время мною выстроен целый ряд доходных домов и особняков".[11] Залишається лише здогадуватися, які це будинки - ім'я інженера не зустрічається в архівних документах (або його підпис не розшифрований).

Інженер-будівельник Микола Миколайович Янишевський, архітектор Київського Земельного банку і страхового товариства "Росія" писав, що за його проектами і під наглядом були зведені гімназія А.В.Жекуліної (вул.Артема 27), комерційне училище групи викладачів (провул.Чеслава Бєлінського 3) та притулок-ясла імені Гладинюка (вул.Клінічна 25).[12] В сучасній літературі авторство гімназії Жекуліної визнано за В.Осьмаком[13], а комерційного училища - за В.Коробцовим.[14] Щоправда, в архівній справі про будівництво училища також названо ім'я Янишевського[15]. Ці відомості потребують перевірки, але навряд чи поважаюча себе людина того часу в офіційній заяві видавала б чужі проекти за свої. Інженер-будівельник особливо підкреслив, що проект гімназії був нагороджений золотою медаллю Педагогічної виставки в Петрограді, а проект училища - великою срібною медаллю на Київській обласній виставці. А об'єкти, де він виступав лише будівельником, а не проектувальником, автор називає окремо.

Не маючи можливості в рамках невеликої статті докладно розглянути кожне зі згаданих імен, зупинимося лише на найцікавіших, на нашу думку, фактах. Про Федора Мефодійовича Олтаржевського нам було відомо зовсім не багато - навчався в Київському реальному училищі, закінчив інститут цивільних інженерів в Петербурзі, деякий час працював архітектором Київського учбового округу. Архівна справа подає нові факти його біографії: інститут закінчив 1895р., з 28 червня 1895р. по 15 липня 1897 р. викладав будівельне мистецтво і залізнодорожну справу в Миколаївському технічному залізнодорожному училищі. З 3 лютого 1898р. до 28 лютого 1904р. був виконавцем робіт будівельного відділення Єлисаветинського губернського правління. Потім, до 1 січня 1910р. працював окружним архітектором Київського учбового округу. З 2 травня 1914р. до 28 березня 1916р. виконував обов'язки земського інженера Ямпольського Уїзного Земства. У 1916р. був мобілізований на військову службу як прапорщик ополчення. На момент подання заяви у березні 1918 р. жив по вул. О.Гончара 40. Останній абзац заяви дозволяє нам атрибутувати 3 невідомі київські будинки: по вул.Саксаганського 12 (один з найкращих зразків київської архітектури, домовласник Паїн Ш.М.), вул.Володимирській 68 та 81. Серед відомих нам до цього об'єктів сам архітектор називає лише будинки по вул.Лютеранській 32.[16] Мабуть, він згадав не всі свої роботи навмисно, обираючи або найбільш цікаві з архітектурної точки зори, або найменш проблемні. Нагадаємо, що на об'єкті Олтаржевського по вул.Артема 14-а сталася катастрофа з людськими жертвами, після чого він навіть перебував під судом.[17] Під час будівництва флігеля в садибі №6 по вул.Лютеранській також були зафіксовані порушення, роботи призупинили, хоча на той час архітектор вже відмовився від нагляду.[18]

Проекти трьох нововиявлених будинків Олтаржевського, ймовірно, не збереглися в київських архівах. Садиби по Володимирській належали Файбишенку Якову Хаїмовичу: №68-а з 1910р., №81- з 1907р. На вузькій ділянці №68-а майже одночасно зведено три багатоповерхові будинки, паралельно один за одним (зберігся фасадний у перебудованому вигляді). Частина іншої садиба на розі Володимирської та Жилянської (№92/39), де на замовлення Червоненкіса Ф.Олтаржевський звів прибутковий будинок, також перейшла у 1908р. до Якова Файбишенка (утворилося окрема домоволодіння №92-б по Володимирській).[19] Отже, три адреси крупних домовласників Файбишенків пов`язані з іменем одного архітектора. Це дає підстави уважніше придивитися до інших прибуткових будинків цієї родини, серед яких залишається багато неатрибутованих.

Але і добре відомі києвознавцям архівні фонди також можуть містити нову інформацію. Нещодавно, працюючи над історією садиби по вул.Саксаганського 125, яка не була освічена в літературі, вдалося виявити ще один проекту Ф.Олтаржевського - 4-поверхового флігеля (1910р.) Порівнюючи його з іншими роботами архітектора можна, безумовно, побачити деякі спільні риси.[20] Але робити висновки лише на підставі порівняльного аналізу, як переконалися сьогодні дослідники, не можливо. За відсутності проекту чи відповідальної підписки архітектора можна враховувати лише комплекс непрямих фактів (приклад - атрибутація будинку по вул.Алли Тарасової 4)[21].

Закінчуючи розповідь про Ф.М.Олтаржевського, слід виправити помилку, пов`язану з його творчістю. В довідниках про митців та архітекторів Києва серед всього 5 його робіт названі прибутковий будинок і флігелі садиби Ф.Зенченка по вул.Горького 20. Але, як встановила дослідниці Л.Пономарьова, проекти флігеля (1908р.) та фасадного будинку (1910р.) розробив В.М.Ніколаєв, застосувавши в останньому нехарактерну для нього стилістику модерну.[22]

Творчість і біографія ще одного претендента на посаду міського архітектора - цивільного інженера Євгена Федоровича Єрмакова досліджені непогано. Йому належать десятки київських будівель. Багато років перебуваючи на посаді єпархіального архітектора (1898-1918 рр.) та архітектора Києво-Печерської Лаври, він був обмежений у стилістичному спрямуванні своїх робіт. Тому виявив себе, переважно, як представник "російського" (російського-візантійського) стилю - домінуючого у вітчизняному церковному будівництві др.пол.ХІХ-поч.ХХ ст. Але пробував свої сили і в стилістиці модерну. Наприклад, за його проектом був побудований корпус лікарні, архіву канцелярії та залу засідань Ради Києво-Могилянської Академії (1906р.) (вул.Г.Сковороди 2),[23] особняк по вул.Інститутській 26 (1910р.)[24] Серед житлових будинків, зведених Єрмаковим були відомі лише прибуткові будинки церковних власників землі - Софійського монастиря (вул.Володимирська 20, 22, Рильський провул.5, Стрілецька 5/7), Трьохсвятительської церкви по вул.Десятинній 7, Микільського монастиря по вул.Січневого повстання 11, Покровського монастиря на Бехтерівському провулку. До невідомих раніше робіт архітектора, які не згадуються в опублікованих джерелах, належать два прибуткові будинки Києво-Печерської Лаври по вул.Московській 30, зведені у 1898-1903рр. Щоправда, проекти підписані В.Ніколаєвим. Отже, Єрмаков міг лише вести будівництво.[25].

Але в його творчості проявися і інший зріз - він проектував житло на замовлення приватних власників, при чому в стилістиці модерну. Це будинок Писарева на Печерську, проти бігової альтанки (мається на увазі сучасна адреса - вул.Суворова 14/12, з 1911р. власницею була Писарева Віра Никанорівна) та будинок Ісаєвич (Ганни Олександрівни) по вул.Рогнідинській 2 (проекти не збереглися). Перший з них, зведений у 1912р., хоча і вирішений в стилі модерн, але з модернізованими неоруськими мотивами (до речі, дещо нагадує особняк по Інститутській 26). Другий з`явився у 1911 р. і відзначається композиційною довершеністю і високим ступенем вираженості стильових рис модерну.[26]. Цікаво, що Єрмаков у тому ж році здійснив надбудову будинку на протилежному боці Рогнідинської вулиці - №1/13 (на розі з Червоноармійською).[27] Таке географічне сусідство також не було випадковим у київській домобудівній практиці. Єрмаков вказує, що є автором багатьох інших прибуткових будинків, нажаль, не називаючи їх адреси.

Заява цивільного інженера Миколи Івановича Яскевича[28] дає невідомі раніше біографічні відомості, наприклад, точну дату закінчення ним інституту цивільних інженерів - 1893 р. (був четвертим на курсі за успішністю). Після навчання вступив на службу молодшим губернським архітектором будівельного відділення Київського губернського правління і через 6 років пішов у відставку. До речі, саме на 1899-1901 рр. припадає найбільша кількість його приватних замовлень. 10 років був інспектором Страхового товариства, "затем строил дома владельцам, как ответственный инженер, применяя систему железо-бетона: в фундаментах, перекрытиях и лестницах". Дійсно, саме після закінчення другої його служби (у 1908 або 1909 р.) розпочинається наступний етап активного проектування Яскевича в стилістиці модерну. На початку 1914р. працював міським інженером у Єлисаветградській міській управі і наприкінці року був звільнений губернатором як політично неблагонадійний (?!). Після звільнення отримав призначення начальником гідроотряду Управління Гідротехнічних робіт Армій Південно-Західного фронту на Галіцийському фронті. Після ліквідації Управління повернувся до Києва. Всього ж перебував на фронті 34 місяці (майже 3 роки), був контужений, поранений в ногу.

Перелік його робіт виявився одним з найбільш повних - 32 об'єкти, з них 26 раніше невідомих (не виключено, що деякі з них він лише будував, а не проектував). Крім того, збереглися і інші його проекти, чомусь не згадані ним (нам відомо, принаймні, ще 5 його робіт). В названому документі архітектор не завжди точно вказував адреси та імена домовласників, не датував свої роботи, тому ми намагалися перевірити інформацію за архівними джерелами. Але залишилося ще багато нез'ясованих питань, які чекають на подальші дослідження.

   1. Миколаївська/Миколаївська площа (вул.Городецького 12/3). Власник Берлінер А.Ф.(Абрам Фроїмович). 1909 р.[29] Не був атрибутований. Проекту немає.
   2. Мерінгівська 3 (вул.М.Заньковецької 3). Власник Герчиков І.Л. (Їзраїль Лейбович). 1901 р. Розріз будинку та поповерхові плани підписані В.М.Ніколаєвим.[30] Скоріш за все, Яскевичем здійснена неатрибутована раніше надбудова УІ поверху (1911р.). Креслення не збереглися.
   3. Мерінгівська/Миколаївська (вул.Городецького 10/1). Власниця Почтар (Мєня Вольковна). 1900 р. Був атрибутований[31].
   4. Миколаївська 3 (вул.Городецького 3) - не зберігся. Власник - Товариство "Страхування життя". Не був атрибутований. За архітектурною подібністю до будинків №№1, 5 по вул.Городецького, автором вважається Г.Шлейфер.[32] Не виключено, що Яскевич працював у співавторстві.
   5.Театральна /Фундуклеївська (вул.Б.Хмельницького 30/10). Власник Самонов М.М (Микола Миколайович). 1901 р. Був атрибутований. Є проект.
   6. Предславинська 24. Власник Просяниченко В.А.(Володимир Антонович). 1910-і рр. Не був атрибутований. Проекту не має.
   7. Львівська/Глибочицька (вул.Артема 84). Домовласник Берлінер А.Ф. (Абрам Фроїмович). 1900-і рр. Не був атрибутований. Проекту не має.
   8. Нестеровська 3 (вул.І.Франка 5). Власник Ващенко В.Ф. (Василь Федорович). 1899 р. Не був атрибутований. Проекту не має
   9. Святославська 7 (ймовірно, вул.Чапаєва 11 (?).Власник Смульський Н.Я. (Микола Якович). 1900 р. Не був атрибутований. Проекту не має.
Садиба №7 у 1900-1918 рр. належала Мировичу З.П. Родині Смульських первісно належала садиба №54 по вул.Б.Хмельницького. Після появи вулиці Святославської з неї виділилися садиби під сучасним №11 та №8 на парному боці.
   10. Святославська 26 (скоріш за все, вул.Чапаєва 8). Власник Дорожинський М.А.(Михайло Андрійович).[33] 1901 р. Атрибутований. Є проект Власницею садиби спочатку була Дорожинська Олена Яківна, сестра власника садиби №11. Вона померла у 1901 р. Її чоловік, вочевидь, закінчував будівництво.
   11. Костянтинівська 22. Флігель з комплексом лазень в глибині садиби[34]. Власник Каплер (Яків Нафтанович). 1900 р. Не був атрибутований
   12. Іпсілантіївський провулок 3 (Аїстова провул., на розі з вул.Г.Анищенка №1/5). Пайовий будинок на Печерську (Перше Печерське товариство домовласників). 1911 р. Не був атрибутований. Проекту не має
   13. У Кріпосному провулку (точна адреса не встановлена). Пайовий будинок на Печерську.
   14. Мало-Житомирська 3 (вул.Мало-Житомирська 5). Власник - Пайовий будинок (4-е Київське товариство квартировласників). 1910-11 рр. Зберігся розріз будинку (копія) з написом: "с подлинным верно гр.инженер Яскевич"[35] В статті до Зводу пам`яток авторство не вказано.[36]
   15. Мало-Житомирська 5 (вул.Мало-Житомирська 7). Надбудова ІІІ поверху і прибудова до фасадного об'єму з переоформленням фасаду в стилістиці модерну. 1911 р. Власник Барський К.П. (Костянтин Петрович). Був атрибутований. Є проект.
   16. Мало-Житомирська 20 (4 будинки) Скоріш за все, маються на увазі ремонтні роботи в садибі та будівництво флігелів №20-Г (1910 р.) і №20-В (1913-14 рр.) Не були атрибутовані. Проектів не має. Замовником названий Карвовський Ф.І. (Франц-Октавіан Іванович, чоловік домовласниці Карвовської Лизавети Володимирівни). Забудова садиби була здійснена у 1890-х рр. за проектом М.Горденіна (№20 і 20-а). Новий етап будівельної діяльності припадає на 1910-і рр. Відомо, що у флігелі №20-В був влаштований кінотеатр "Веста" за проектом Яскевича.[37]
   17. Велика Васильківська 34 (вул.Червоноармійська 37). Власник Щастний (Сергій та Миколай Миколайовичі). 1910 р.(?). Був атрибутований під питанням, оскільки копія креслень 1917р. підписана Яскевичем.[38]
   18. Рогнідинська 1. Надбудова 1911р. (?). Власник Ватін А.І. (Олександр Іосифович). Не був атрибутований. Проекту не має. Всі будинки садиби були зведені у 1880-81 рр. 1911 р. здійснена надбудова двох поверхів над кутовим 3-поверховим будинком №1/13 за проектом Є.Ф.Єрмакова.[39] Тоді ж могла бути зроблена надбудова фасадного будинку по лінії Рогнідинської вулиці.
   19. Басейна 3. Заксон А.М. Ім'я власника відсутнє в адресних книгах, можливо володів майном дуже короткий час і продав його 2-му Київському товариству квартировласників (або був його представником). 1911р. В літературі автором називається інженер В.Л.Максимов, один з засновників кооперативного руху у домобудуванні (проект 1909р.)
   20. Жилянська 42. Заксон А.М. Ім'я власника відсутнє в адресних книгах. Будинок не зберігся.
   21. Кузнечна 16 (вул.Горького 24 (?). Власник Гугель Л.М. (Лейзер Мошкович). Ймовірно, Яскевич переплутав адресу. Гугелю з 1912р. належала садиба №24, де у 1913р. були зведені два нові будинки. Не були атрибутовані. Проектів не має.
   22. Олександрівська 9. Власниця Штакельберг О.П. (Олександра Петрівна). Їй належала садиба №37 (Музейний провул.6). Ймовірно, Яскевич вкотре помилково вказав номер будинку. 1911р. Не був атрибутований. Проекту не має.
До речі, Штакельберг була донькою Барського Петра Олександровича. Для цієї родини Яскевич також будував на Мало-Житомирській вулиці.
   23. Рейтарська/Столипінська (вул.Рейтарська/О.Гончара 21/16). Власник Фурман І.Д. (Олександр Дмитрович). 1900р. Був атрибутований. Є проект
   24. Жилянська/Кузнечна (№7/39) (вул.Жилянська/Горького 13/37). Яскевич вказує прізвище домовласника - Ярославський. Насправді архітектор будував у своїй садибі, яку купив 1898р. 1903р. продав її Ярошевській Рахіль Яківні[40]. 1899-1900 рр. Був атрибутований. Є проект
   25. Львівська/Полтавська (вул.Артема 75). Власниця Шней А.А. (Матрона Євграфівна). 1911 р. Не був атрибутований. Проекту не має
   26. Львівська/Гоголівська (вул.Артема 51/50). Розташований по лінії Гоголівської, кутова забудова садиби не збереглася. Власник Прусаков І.В. (Іван Васильович). 1913-14 рр. Не був атрибутований. Проекту не має. Зберігся проект будівлі пральні 1913 р., підписаний М.Яскевичем.[41]
   27. Рейтарська\Столипінська (вул.Рейтарська/О.Гончара 24/27). Власниця Яскевич О.А. (Ольга Олександрівна), мати архітектора. 1897-1898 рр. Був атрибутований. Є проект
   28. Поліцейська 26 (вул.Федорова 26). Цейтлін. 1910-і рр. Особняк. Не був атрибутований. Проекту не має. Архівні відомості про садибу не знайдені. Цейтліну Ізраїлю Іосифовичу належала садиба №12 по вул.Федорова[42], де у 1913р. був зведений прибутковий будинок в стилістиці модерн-класицизму. Звичайно, виникає спокуса атрибутувати і цей будинок, тим більше, що Яскевич не завжди точно вказував адреси.
   29. Поліцейська 14 (вул.Федорова 14). Власник Вольфман І.Л. Архівні відомості про володіння ним майном не знайдені, в адресних книгах по вулиці Поліцейській прізвище не зустрічається. Фотографія 1930-х рр. та план 1925 р. свідчать, що багатоповерхової забудови садиби не існувало. Враховуючи, що наприкін. ХІХ ст. нумерація по вулиці відрізнялася від сучасної - №14 відповідав №20, можна припустити, що й тут архітектор помилився в адресі. Остання ж садиба багато років належала родині Просяниченків[43], для яких Яскевич будував по вул.Предславинській 24. Крім того, цікаво відмітити, що у 1910-х рр. садиба №14 належала Нордстрему Карлу Івановичу, який з 1913р. володів майном по вул.Ярославів Вал №28/31[44], що раніше належала Яскевичу М.І. і де він звів прибутковий будинок. Безумовно, відчуваються зв`язки між певними адресами, домовласниками і архітектором, але без конкретних архівних підтверджень подібні речі залишаються на рівні інтуїції.
   30. Кузнечна 3 (вул.Горького 3). Домовласник Вольфман І.Л. (Хаїм Срулевич). 1911р. Не був атрибутований. Проекту не має.
   31. Кузнечна 3-а (вул.Горького 3-а). Бродський І.М. (Мірон Ізраїлевич). 1911р. Не був атрибутований. Проекту не має.
Враховуючи, що будівельний нагляд на обох об`єктах-близнюках здійснював Д.Н.Трахтенберг, він вважався і автором проекту.[45]
   32. Гоголівська 12 (вул. Гоголівська 20). Будинок не зберігся. Власник Бродський (Борох Янкелевич). 1911р. Не був атрибутований. Проекту не має.

Серед об'єктів Яскевича, що були атрибутовані нещодавно і не увійшли до довідкових видань, слід ще згадати прибутковий будинок по вул.Воровського 43 (1911р.) В скарзі на недбале будівництво в садибі №32 на тій самій вулиці М.Яскевич прямо називає себе будівником споруди №43.[46] Серед об'єктів, пов'язаних з його іменем назвемо ще дві садиби по вул.Михайлівській. Вони увійшли до "Зводу пам'яток", але без згадки Миколи Яскевича. В садибі №6 він здійснив надбудову лицьового 3-поверхового будинку двома поверхами (1900 р.)[47] Того ж року в садибі №19 планувалося будівництво "на углу огромное 6-ти этажное здание в мавританском стиле с подземными машинами, электроосвещением по плану архитектора Яскевича."[48] Роботи здійснені не були.

К началу страницы
Читайте также -
Публикации