Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Дмитро Малаков
Архітектор Городецький
[1]. Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1900 год. - К., 1900, табель домов. - С. 7; таке ж видання на 1901 рік. - С. 8.Вернуться в текст
[2]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 7.Вернуться в текст
[3]. ДАКО. - Ф. 1, оп. 237, спр. 62, арк. 22-29, 33-39.Вернуться в текст
[4]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 19, 20, 52, 53.Вернуться в текст
[5]. Там само. - Арк. 43.Вернуться в текст
[6]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 34.Вернуться в текст
[7]. Кілессо С. К. Дива архітектора Городецького / / "Україна", ч. 52, 1979. - С. 6.Вернуться в текст
[8]. Особняк В. В. Городецкого // "Строитель", ч. 1, 1904; "Киевская газета" (додаток). - 1903. - 4 декабря. - С. 6; Кальницкий М. Дом с химерами на Банковой: старые легенды и новые факты // "Киевские ведомости". - 1998. - № 130. - 8 июня. - С. 18.Вернуться в текст
[9]. Паустовский К. Г. Собрание сочинений. Том третий. Повесть о жизни. - М., 1957. - С. 50.Вернуться в текст
[10]. Шероцький К. В. Названа праця. - С. 322.Вернуться в текст
[11]. Київ. Провідник / За рсд. Ф. Ернста. - К., 1930. - С 147-148.Вернуться в текст
[12]. Ігнатов О. Н. Архітектура України періоду капіталізму. У двотомнику: Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). - К., 1957. - С 266.Вернуться в текст
[13]. История искусства народов СССР. В 9 томах. Том 6. - М., 1981. - С. 230 (Автор статті І. О. Ігнаткін).Вернуться в текст
[14]. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. 1 том. - К.,1983. - С. 38.Вернуться в текст
[15]. ДАК. - Ф. 143, oп. 2, спр. 520, арк. 4.Вернуться в текст
[16]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 7.Вернуться в текст
[17]. Там само.Вернуться в текст
[18]. Чегусова 3. Киевский дом: какова его дальнейшая судьба // "Всеукраинскис ведомости". - 1995. - 24 января. - С. 11; "Киевлянин". - 1897. - 30 июля.Вернуться в текст
[19]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 7.Вернуться в текст
[20]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 9.Вернуться в текст
[21]. Там само. - Арк. 2.Вернуться в текст
[22]. Трипольський В. - Названа стаття.Вернуться в текст
[23]. Жизнь животных. В 6 томах. Том 4, ч. 1. Рыбы. - М., 1971. - С. 474.Вернуться в текст
[24]. ДАК. - Ф. 163, оп. 41, спр. 6065, арк. 1-36.Вернуться в текст
[25]. Киевский трамвай за сорок лет. 1892-1932. - К., 1933. - С 41, 109.Вернуться в текст
[26]. ДАК. - Ф. 163, оп. 43, спр. 51.Вернуться в текст
[27]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 31.Вернуться в текст
[28]. Киевский календарь на 1900 год. Издание В. Д. Бублика. - К., 1899. - С. 193.Вернуться в текст
[29]. Календарь, справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. - К., 1910. - С. 235, 477, 670.Вернуться в текст
[30]. ДАК. - Ф. Р-330, оп. 1, спр. 2784, арк. 7.Вернуться в текст
[31]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 526, арк. 2.Вернуться в текст
[32]. Календарь, справочная и адресная книга г. Киева на 1911 год. - К., 1910. - С. 516; Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1911 год. - К., 1911. - С. 806.Вернуться в текст
[33]. ДАК. - Ф. 163, оп. 8, спр. 96, арк. 20 та зв., 21, 80.Вернуться в текст
[34]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 520, арк. 23.Вернуться в текст
[35]. Спутник по г. Киеву... - С. 120-121.Вернуться в текст
[36]. Календарь, справочная и адресная книга г. Киева на 1913 год. - К, 1913, - С. 12, 416.Вернуться в текст
[37]. ДАК. - Ф. 143, оп. 2, спр. 2785.Вернуться в текст
[38]. Календарь, справочная и адресная книга г. Киева на 1916 год. - К, 1916, наг. 102. - С. 61, 171.Вернуться в текст
[39]. Съемка Киевского Окркомхоза в 1925 г., планшет 212, Липки.Вернуться в текст
[40]. Календарь, адресная и справочная книга г. Киева на 1914 год. - К., 1914. - С. 665; Список абонентов Киевской телефонной сети. - К., 1914. - С. 18, 92 (телефон той самий, що й раніш. - № 8-00).Вернуться в текст
[41]. "Киевлянин", ч. 118. - 1908. - 29 квітня. - С. 5.Вернуться в текст
[42]. "Киевская мысль", ч. 174. - 1911. - 26 червня.Вернуться в текст
[43]. Адресная и справочная книга "Весь Киев" на 1913 год. - К, 1913. - Ст. 52, 427.Вернуться в текст
[44]. ДАК. - Ф. 163, оп. 6, спр. 144, арк. 15-16 та зв.Вернуться в текст
[45]. Кардиналовська Т. Із "Невідступного мииулого" // "Українські вісті". - 1991. - Червень.Вернуться в текст
[46]. ДАКО. - Ф. Р-233, оп. 1, спр. 113.Вернуться в текст
[47]. Ясиевич В. Е. Названа праця. - С. 152.Вернуться в текст
[48]. Степовик Д. В. Скарби України. - К., 1990. - С. 143-144.Вернуться в текст


БАНКІВСЬКА, 10

Після того, як за участю В. Городецького було споруджено міський музей та костьол - в історичних стилях та за чужими ескізами, - за ним мало не закріпилася слава архітектора, який лише вміє переробляти чужі проекти та користатись чужими ідеями. І такий людський присуд здолати було дуже важко, хоч сам В. Городецький побудував досить багато власного, але ж і то все вже здавалося для багатьох лише вмілим використанням історичних стилів. Втім, він викладав киянам історію архітектури.

Аж ось трапилась нагода здобути власну нерухомість і заявити про себе особисто, виявити власні уподобання, вдачу, смак і хист. Вибір прийшовся на непридатну, а тому й дешеву ділянку землі, що лежала на самісінькому крутосхилі, який просто від вузького вуличного хідника на Банківській спадав на долину, до новоутвореного Миколаївського майдану - до ще недавнього ставка на садибі Ф. Мьорінга. Ця ділянка землі, за довідником на 1900 p., належала якомусь Ґолшульку, але вже наступного року стає власністю Домобудівного товариства1, а потім - В. Городецького. 1 лютого 1901 р. В. Городецький здійснив першу купчу на цю садибу по Банківській, 10, завірену в старшого нотаріуса Київського окружного суду 12 березня того ж року. Друга купча була оформлена там само 29 січня 1902 р.2

Драматичний театр "Соловцов". Праворуч - котлован під будинок Городецького, позаду - штаб КВО.
1901 р.

Розробивши проект, навесні 1901 р. В. Городецький заходився споруджувати власний будинок. Копання величезного котловану занепокоїло сусідів - штаб КВО, і військові намагалися заборонити будівництво3. Роботи, за тодішньою практикою, велися в кредит, що його надало Київське товариство взаємних кредитів. З документів, які збереглися в архіві, простежується послідовність в часі виконання будівельних та опоряджувальних робіт. Так, 18 травня 1901 р. "розпочато спорудження", а вже 21 серпня "доведено до даху" стіни і 13 вересня - "встановлення даху, а кам'яні роботи закінчено"4.

Настала загальна економічна криза, а з нею і спад будівництва, і через рік В. Городецький писав вже котру заяву про надання чергового кредиту - 10 серпня 1902 p.- оскільки досі "не міг закінчити будинок"'5.

Із донесення ревізора кредитового товариства від 31 травня 1903 р. видно, що "...заселено тільки квартиру в підвалі та квартиру самого домовласника, але парадні сходи ще не пофарбовані нижче 3 поверху"6.

Театр "Соловцов". Праворуч - будинок Городецького
(листівка поч. XX ст.).

Отже, своє сорокаріччя В. Городецький міг зустріти у власному помешканні, власному дітищі.

Про те, що В. Городецький, звівши на косогорі будинок на Банківській, 10, побився об заклад, пише С. К. Кілессо:

"Свідком цього парі був відомий київський геодезист, архітектор і будівельник професор Володимир Леонтович. Він оповідав авторові цих рядків, що, коли Городецький оголосив про свій намір, відомий київський архітектор Олександр Кобелєв приклав руку до чола зодчого і з пафосом виголосив:

- Ви, добродію, божевільний. Тільки божевільному може спасти на думку така ідея. Через два роки у визначений умовами парі день і час Городецький не без захоплення показував приголомшеним колегам свій будинок...

Окрасою бенкету з приводу оглядин був засмажений на рожні вепр. Підносячи келих, як завжди елегантний і чемний, господар сказав:

- Будинок, може, і дикуватий, але не знайдеться в Києві людини, яка минула б його, не зупинившись поглядом"7.

<Будинок Городецького по вул. Банківській, 10.
Поч. XX ст./i>

З цілком зрозумілих авторських гордощів тоді ж було зафіксовано на світлинах фасади й інтер'єри головних приміщень і опубліковано у престижному фаховому часописі "Строитель" на початку 1904 р. Цікаво, що в цій публікації будинок названий "особняком В. В. Городецького", а "Киевская газета" 4 грудня 1903 р. назвала будинок "зразком архітектури нового стилю". Не було й гадки про шатрові завершення, котрі, як виявив М. Кальницький, передбачалися за первісним проектом8. У ті ж часи деякі відомі київські архітектори теж придбали нерухомість, теж звели власні за своїми ж проектами особняки, як-от: А. К. Краусс по вул. Московській, 5, або І. В. Ніколаєв по вул. Лютеранській, 12, або Е. П. Брадтмап (згодом) по вул. Осієвській, 6. Але ж то все блякне у порівнянні з власним будинком В. Городецького.

Будинок Городецького по вул. Банківській.
Поч. XX ст.

Навіть і без публікації в "Строителе", газеті, доступній, здебільшого, фахівцям, слава про незвичну будівлю набрала широкого розголосу спершу по всьому Києву, а далі й за його межами. Дуже швидко дивний витвір В. Городецького став однією з визначних архітектурних пам'яток Києва, і, як всяка незвична річ, став обростати легендами. Вони виявилися надто живучими й дотепер: що то є згадка про коханку архітектора, що то є реклама цементу, згадка про улюблену доньку, яка втопилася... Втопилася донька Ф. Мьорінга колись давно на морі, але ж людська уява про садибу зі ставком пережила й колишнього власника садиби, саму садибу і живе досі, перенесена вже на Городецького, бо й дівчата на даху будинку по Банківській, 10 сприймаються як русалки, хоч і не мають риб'ячих хвостів...

Ця нестримна фантазія в композиціях фасадів вражала пересічного обивателя, а "київський міщанин" увійшов до історії, тож народжувалися все нові фантазії та легенди.

Головний фасад будинку Городецького.

К. Паустовський у своїй "Повісті про життя" пише: "В стіни цього сірого будинку, схожого на замок, були вмуровані скульптурні зображення носорогів, жирафів, левів, крокодилів, антилоп та інших звірів, що населювали Африку. Бетонні слонячі хоботи над хідниками заміняли ринви. З пащі носорогів капала вода. Сірі кам'яні удави здіймали голови з темних ніш. Він їздив полювати до Африки. На згадку про ці полювання він оздобив свій будинок кам'яними фігурами звірів. Дорослі казали, що Городецький дивак, але ми, хлопчиськи, любили цей дивний будинок. Він допомагав нашим мріям про Африку"9.

Як кожна непересічна особистість, В. Городецький, навіть одійшовши у вічність, завжди дратував обивательську уяву своєю надто очевидною й відчутною самоповагою, інтелектуальною вищістю, неордииаріїістю. І тому бажання поширювати нові вигадки й несенітниці підсвідомо існує й існуватиме довіку, бо одвічним є власне чисельна перевага пересічності, обивателів, невігласів...

План 1-го поверху будинку Городецького по вул. Банківській, 10.

Завжди дивуватиме, чому па окремому постаменті піднято скульптурну групу "Двобій орла з пантерою", чому дракон змагається з орлом, що означає цей велетенський пітон на розі, чому на даху поміж жаб сидять дівчата, що криється за всіма цими сюжетами?.. Можливо, ті кумедні жаби, що так смішно тримають себе лапками за груди, є милою згадкою про батьківський Жабокрич, а латаття є не тільки даниною модній квітці модерну, а й згадкою про замріяні подільські стави...

Як би то не було, а будинок В. Городецького назавжди став однією з цікавих і загадкових київських легенд. Згадують його всі.

У путівнику, виданому 1917 р., К. Шероцький відзначає "...досить відомий в Києві будинок архітектора Городецького, прикрашений фантастичними скульптурними чудовиськами, ніби знятими з балконів Notre Dame в Парижі..."10.

Ф. Ернст 1930 р. гудив будинок у дусі настанов пролеткульту: "Побудований над стрімким схилом гори в формі куба, сумнівно оздобленого величезними, виконаними з цементу зображеннями фантастичних тварин та звірів - невдале наслідування архітектури середньовічних готицьких будівель. У середині - низка покоїв, розписаних "під морське дно". Весь будинок (автор і кол. власник - інж. В. В. Городецький) - яскравий зразок претенсійного декадансу, занепаду буржуазних смаків кінця XIX - початку XX cm."11.

Вестибуль. Ліворуч - двері до помешкання В. Городецького (кв. №3). 1903 р.

Чомусь архітектора хотіли назвати інженером...

За совєтської доби засуджувалася й архітектура "київських підрядників", і сам стиль модерн. Непримиренною більшовицькою критикою таврувалися "непомірно великі маскарони жіночих голів" (адже на все існувала "міра"); "замість волосся у таких маскаронів були зображені або ланцюги, або фантастичне листя і бутони". А це аж ніяк не відповідало засадам соцреалізму - єдино правильній стилістичній лінії, визнаваній комуністичною ідеологією. "Максимальну химерність модерну ми бачимо у будинку, спорудженому в 1902-1903 pp. у Києві на вулиці Банковій (нині вул. Орджонікідзе) інженером В. В. Городецьким". І знов - інженер, а не архітектор - задля приниження. Продовження в тому ж дусі: "Композиція об'ємів будинку нескладна. У трьох поверхах розміщувалися три однакові квартири. Для декорування будинку Городецький використав зображення різних звірів, виконаних у цементі. Голови носорогів, оленів, слонів, гігантські жаби, зображення морських хвиль, рибальські сіті та багато інших деталей оздоблювали його фасади. Відомо, що Городецький у цьому будинку на замовлення промисловців рекламував всебічно будівельні властивості цементу. Відхід від реальної дійсності в світ екзотики і фантазії особливо характерний для архітектури цієї споруди. І хоча ця тенденція була стрижнем розвитку архітектури модерну, більше ніхто з українських архітекторів не наважувався піти у світ творчості за прикладом Городецького" - ніби з полегшенням зітхав автор12, подаючи цей аналіз в середині 50-х pp.

Склепіння вестибуля.
Минали десятиріччя, а совєтські мистецтвознавці затято продовжували не сприймати новацію В. Городецького. Ось як писали про нього в багатотомній "Истории искусства народов СССР" наші ж, київські автори: "Архітектор В. Городецький відомий головним чином вкрай екстравагантним особняком, перевантаженим фантастичними скульптурними зображеннями різних звірів і морських страховиськ"13.

Перекручену дату - за текстом 1904 p. - і критичне ставлення подає київське чотиритомне видання 1983 p.: "...незвичайне скульптурне оформлення пояснюється захопленням автора полюванням у тропічних областях Азії і Африки. Скульптура фасаду водночас була своєрідною рекламою художніх можливостей цементу, вироблюваного київським заводом "Фор", співдиректором якого був В. В. Городецький"14.

Фрагмент інтер'єру передпокою.

Отже, звернемось до першоджерел - власноручних записів самого Владислава Городецького, які, до речі, майже завжди були доступні для дослідників у київських архівах, але ігнорувалися: перевага надавалася авторитетам, попереднім публікаторам, які не переобтяжували, мабуть, себе заглибленням у архівні джерела.

Кабінет В. Городєцького. 1903 р.

З описів будинку, що зберігаються в архівній справі кредитового товариства, зазначено матеріали й вироби, застосовані при спорудженні будинку на Банківській, 10 та наведені в опису нерухомого майна: "... обшивка стін - вільха, 4 живописні плафони роботи Eugenio Sala, парадні мармурові сходи (з білого карарсъкого мармуру в чорну жилку) здано по контракту італійцю Скіавоні на строк 1 червня 1902 p., всі роботи по окуттю дверей та вікон і всі декоративно-металеві вироби - бельгійське товариство металевих виробів, паркети - 3долбунівська паркетна фабрика "Тайкург", керамікові плитки для підлог ванних і клозетів - завод Бергенгейма в Харкові, обличкування стін у ванних - фаянсовими плитками Веллера (Norddeutsche Steingut fabrik), бронза та електричне освітлення всіх квартир - фабрика бронзи Сековського у Варшаві по спеціальним малюнкам"15.

Їдальня. Ліворуч - двері до великої вітальні.
1903 р.

Далі зазначено, що гранітні чорні сходи (овальні в плані) оснащені ліфтом для під'йому важких речей16 - дров для опалення та готування їжі, продуктів та різних вантажів взагалі.

Опалювався будинок печами, причому груби в парадних приміщеннях обкладалися майоліковими кахлями, а в жилих - полив'яними кахлями. Службові кімнати опалювалися залізними "утірморківськими" грубами. А всіх печей, рахуючи й варисті кухонні, було 5217.

До цього переліку не увійшли інші матеріали та вироби: жовта київська цегла, що постачалася, ймовірно, з либідських цегелень, цемент з заводу "Фор", кахлі київського виробництва фабрики І. Анджейовського, розроблені за ескізами скульптора Єви Куликовської18, бемське скло, столярні вироби, пічна гарнітура, металеві конструкції тощо. Тут так само, як і на костьолі, були застосовані палі системи А. Страуса і бетон, зокрема для склепінь системи "Монве".

Їдальня. Ліворуч - двері до будуару. 1903 р.

Проект передбачав високий рівень комфорту в будинку, але ж і розмір річної платні відрізнявся. Так, на першому поверсі, значно заглибленому згідно рельєфу та місцевих умов, розташовувалися дві стайні з кучерськими кімнатами, спільна пральня з російською варистою піччю і дві квартири - кожна з передпокоєм, кухнею, ванною, клозетом, коморою та трьома (одна) і двома (друга) кімнатами. Вартість цих квартир становила відповідно 540 і 420 руб. на рік. На всіх вищих поверхах знаходилося по одній багатокімнатній "панській", як тоді наголошувалося, квартирі. На другому поверсі, рахуючи від Миколаївської площі, квартира мала 6 кімнат, плюс передпокій, ванну, буфетну, коридор, кухню, три кімнати для прислуги, два клозети і дві комори. Коштувала ця квартира 1200 руб. па рік. У бік схилу гори на рівні цієї ж квартири розташовувались льохи для чотирьох горішніх квартир з чотирма винарнями і одна двірницька. Починаючи з цього поверху, піднімалися парадні мармурові сходи. Вхід на сходи був на половині їхньої висоти, що відповідало рівню хідника Банківської вулиці. На третьому поверсі, рахуючи від Миколаївської площі, або в партері по Банківській, квартира складалася з восьми кімнат, передпокою, посудомийної, кухні, коридора, двох кімнат для прислуги, ванної і двох клозетів. Коштувало це помешкання 2000 руб. на рік. Але, незважаючи на гарні слова "в партері", було воно нижче від рівня вулиці, хоч частина вікон і виходила в садочок

Спальня у квартирі В. Городецького. 1903 р.

Найкраща ж квартира, власна, номер 3 - на першому від вулиці поверсі або бельетажі - складалася з кабінету, вітальні, малої вітальні, їдальні, будуару, спальні, дитячої, кімнати для гувернантки, запасної кімнати, передпокою, трьох кімнат для прислуги, посудомийної, коридора, кухні, ванної, двох клозетів і двох комор. Вхід до помешкання був через вестибуль з парадним під'їздом та кімнатою для швейцара. Вартість цього помешкання дорівнювала 3500 руб. на рік. Так само оцінювалася й рівнозначна квартира поверхом вище, а остання, горішня квартира, менша на одну кімнату, коштувала 2750 руб. на рік краєвид з вікон був найкращий, а це теж чогось варте. їдальняні кімнати мали з боку саду й двору тераси, на Банківську можна було глянути й з балконів.

Паркет здолбунівської фабрики "Тайкург".

Крім переліченого, до кожної квартири ще належали: холодильник при спільній льодовні, льох, склад для дров, винарня, а для чотирьох горішніх квартир - по одній стайні, екіпажному сараю, корівнику (!) і кучерській кімнаті. Раціональна довершеність відчувалася на кожному кроці. Окремо існувала креслярня архітектурного бюро В. Городецького. Унікальною особливістю будинку вважалася відсутність глухих брандмауерів: вільне розташування на садибі надавало можливість природного освітлення верхніх поверхів з усіх боків та виводило будинок у рівень особняків - стояв він осібно. Власник законно цим пишався. А ще ж був мальовничий, хоч і крихітний садочок з "альпійською гіркою", фонтаном, мініатюрними доріжками та декоративними насадженнями, за якими вівся дбайливий догляд. Площа садочка дорівнювала 70 кв. саж., або близько 320 кв. м19.

Кахляна груба у великій вітальні.
Скульптор Є. Куликовська. Фабрика І. Анджейовського
(фото 70-х pp.).

Будинок був застрахований від вогню в Першому російському страховому товаристві за 175000 руб. і мав давати 13910 руб прибутку щорічно, як визначав сам господар20. Валовий прибуток оцінювався у 9500 руб., відрахування на витрати складали 2300 руб., тож чистий прибуток давав лише 7200 руб. на рік Якщо врахувати, що вартість всієї будівлі зі службами і землею становила 133000 руб.21, стає зрозумілим, що гарна мистецька витівка могла окупитися досить нескоро...

Звернемо, нарешті, увагу на скульптурні оздоби, бо, як зазначив В. Трипольський ще 1940 р., "...без скульптурних прикрас братів Сала будинок абсолютно нічого не був би вартий... Цей будинок споруджений в стилі модерн, надто оригінальний і з цього погляду мабуть єдиний в Росії. Але вся його оригінальність полягає виключно в дуже своєрідних і оригінальних прикрасах. Якщо зняти їх, лишається малоцікава цегляна коробка"22. Доля істини в такому присуді є, хоча й "коробка" теж вельми оригінальна - із віялом за ходом сонця закрученими приміщеннями.

Фрагмент огородження парадних сходів.

С. К. Кілессо згадує розповіді проф. В. Г. Леонтовича про шаблони, рисовані В. Городецьким вуглем на цупкому сірому картоні, за тими шаблонами, що фактично теж були творами мистецтва, робилися всі оздоби.

Дійсно, за тими численними й зовні строкатими оздобами будинок можна б назвати "мисливським замком", "мрією мисливця" або ще якось так. Але придивившись, побачимо певну логічність всіх композицій, точно знайдене для кожної деталі місце, відзначимо лагідний, мажорний настрій буднику в цілому, незважаючи на явно тривожні, драматичні дві сцени боротьби та сіру тональність фактури самого цементу. Он як лагідно дивляться слони, носороги, жаби, як сновигають ящірки в канелюрах півколоп, схожі на тих ящірок з костьолу. Та в загрозливій йозі застиг па розі будинку гігантський пітон (голову йому втрачено...). І все це - з бетону.

В нижній частині скульптури "Двобій орла з пантерою" зроблено авторською рукою підпис: "Е. SALA. 1902". І авторською ж рукою карбом оброблено всю поверхню бетонної скульптури - відмінна особливість методи італійського скульптора.

Автограф скульптора Еліа Сала.
1902 р.

Ще пишніше, ретельніше оздоблено інтер'єри будинку. Круглий вестибуль перекрито склепінчастою стелею, поділеною на вісім граней, і по тих гранях розпустив свої щупальця величезний спрут. Чотиримаршові парадні сходи, освітлені збоку широчезним стилізованим в дусі модерн вікном, розміщено досить вигадливо й оригінально, з урахуванням бічного проїзду на двір. У центрі сходової клітини - скульптурна композиція, що складається з двох величезних, гвинтом закручених риб'ячих постатей, піднятих догори хвостами й перевитих водоростями. Зверху ті водорості закінчувалися квітами, в які вмонтовано електричні лампи у білих матових кулях. Такий оригінальний світильпик-торшер давав штучне світло на сходах. Самі риби виглядають надто фантастично - з широко роззявленою пащею чи то сома, чи то бичка, з довгими вусами й хвостом тунця. Явно казкові, риби все ж нагадують барабулю чи султанку (mul-lus barbatus - лат.), яку здавна виловлювали на узбережжі Середземного і Чорного морів і яка користувалася великим попитом у стародавньому Римі: за переказами, великі барабулі сплачувалися рівною за вагою кількістю срібла23.

Не менш вигадливо оздоблено огородження сходів - з широким, зручним у дотику поруччям з мармурового крошива та балясинами у вигляді казкових пташиних лап, що спираються, охоплюючи їх гострими кігтями, на мармурові сходинки. Посередині сходового огородження на кожному марші вміщено пару купідонів, котрі тримають картуш із рельєфним луком і стрілами - символіка кохання, зброя Амура. Це не герб Городецького, бо гілка його роду не мала герба.

Скульптурне оздоблення фасаду будинку на Банківській, 10.
Праворуч - спотворений ініціал "Н" (HORODECKI).

А от на розі будинку, над пітоном можна побачити великий картуш з двома вертикальними рисками - ото й була позначка автора і власника будинку - велика латинська літера "Н" - ініціал прізвища Городецький в написанні польською мовою. За совєтської доби комусь здалася недоречною та шкідливою згадка про колишнього власника, і "перемичку" в літері "Н" виламали... Коли б Городецький мав герб, неодмінно дав би його на фасаді.

Та повернімося в інтер'єри.

Стіни парадних сходів раніше було розписано на мисливські теми, але й те знищили. Лишилися тільки ліпні оздоби: "трофеї" з мисливського спорядження, артистично скомпоновані з двоствольної рушниці, ягдташу, ріжка, кинджалу, дротика та баклаги з рельєфним зображенням богині полювання Діани з собакою. А в центрі композиції - капелюх "пиріжком", певно, власника будинку. Попід маршами йдуть гірлянди з битої дичини, листя й шишок, оленячі й турячі роги, биті зайці, косулі тощо. Нагорі - орел, ажурні сталеві Гвинтові сходи на горище й дах.

Скульптурна композиція в центрі парадних сходів.

Цікаво, що на фасадах - "живі" тварини, птахи, істоти, а в інтер'єрах "мисливського замку" бачимо лише трофеї: биту дичину, роги, черепи.

Над кожними дверима зі сходів до помешкань дано так само в рельєфній мисливській композиції номер квартири. Квартиру № 3, що належала В. Городецькому, можна уявити зі світлий, репродукованих у вже згадуваному часописі "Строитель". Тут також було багато мисливських трофеїв - вже справжніх, не ліпних. Люстри, меблі з оленячих та лосячих рогів, шкури звірів, розписні плафони. У кабінеті господаря і поверхом нижче збереглися такі плафони зі сценою полювання давнього мисливця. Ліплені стелі, карнизи, груби збереглися.

Помешкання частково переплановані, тож лише на світлині видно альков у спальні, декорований квітками калла, а над двома ліжками - традиційний католицький хрест над узголів'ям. В інтер'єрах і умеблюванні ще панувала еклектика.

Скульптурна композиція на даху.

Віяння модерну відбилося не тільки в рапортних орнаментаціях, а й в гарно прорисованих та ретельно виконаних металевих деталях оздоблення будинку - красиві ґрати на вікні парадних сходів, довкола гвинтових сходів, а також ґрати ковальської роботи з полосового металу над партером край вуличного хідника. Цікаво, що на одному з стояків-рейци є рельєфний прокатний фірмовий напис: "...SON & CAMMELL DRONFIELD STEEL 8 1878 KE...". Певно, рік: "1878".

Скільки б не роздивлятись будинок В. Городецького, завжди будуть знаходитись якісь цікавинки, як от крокодильчик попід ногами коло брами, або щось інше, що раніше лишалось непоміченим. І, на жаль, час від часу - втрати: комусь заважали сталеві п'ятизубі остені у дівчат край даху, мовляв, нагадували "націоналістичний тризуб", - знято: була ще більшовицька влада...

На початку XX ст. вулиця Банківська або Банкова (вживалося і так і так), крім досить неоковирної композиції з двох симетричних корпусів штабу і інтендантства Київського військового округу (садиби 11 і 13), була забудована переважно особняками відомих у місті осіб і родин: Ліберман, Бродські, Пухальський, Ейсман, Абрагамсон, Ігнатьєва, де-Вітт, Шлейфер, Аршавський та ін.

Огородження парадних сходів.

Розпланування садиби Мьорінга утворило нову містобудівну ситуацію, в якій виник зручний пішохідний зв'язок між Банківською вулицею та Хрещатиком. Цьому посприяв антрепренер М. Соловцов, що влаштував поза своїм театром на Миколаївській площі сходи до горішньої Банківської вулиці. Існували й "приватні чутки", ніби сходи перебудовував архітектор В. Городецький. Обидва варіанти, певно, мають слушне підґрунтя, бо зручність сходів могла б прислужитися, хоч би вони були й тимчасові, для будівельників, котрі зводили спочатку театр Соловцова (1898 p.), а потім - будинок В. Городецького (1901-1903 pp.). Як би там не було, але сходи виявилися дуже зручними передусім для "чинів" штабу КВО. Ці сходи здіймалися крутосхилом між театром і будинком В. Городецького, та досить швидко вони стали потребувати нагляду й ремонту. Тоді виникла бюрократична тяганина, що тривала три роки і не мала жодних вислідів. Міська влада вимагала виконання капітальних робіт на сходах, але театр, орендований у Льва Ізраїлевича Бродського, запевняв, що йому сходи не потрібні. Відсторонювався і В. Городецький, оскільки сходи були на сусідній з ним садибі. І тільки штаб КВО пропонував віддати сходи йому в оренду, навіть вивісив там напис: "Стороннім особам прохід заборонено. Орендує штаб КВО у Л. І. Бродського для проходу службовців штабу". Цю справу припинено 1906 р. безрезультатно, хоч існував уже й проект, розроблений міським інженером П. Лебедєвим24. Сходи було облаштовано поруч будинку Городецького за радянської влади, але з іншого боку.

Парадні сходи. 1903 р.

1905 р. відкрився рух трамваю Липківської лінії, № 18 - від Бесарабського ринку по Круглоуніверситетській, Лютеранській, Банківській, Інститутській, Садовій і далі - по Олександрівській, Микільській, Цитаделі - до Лаври25. Отже, трамваї йшли й повз будинок В. Городецького.

1908 р. було скасовано так звані еспланадиі правила, що обмежували дозволену висоту забудови на підступах до Печерської фортеці, і тоді почалося спорудження багатоповерхових будинків і на Липках. Перший такий велет на Банківській, 5-7 належав генерал-лейтенанту Л. В. де-Вітт26. Район особняків став втрачати свою винятковість, проте ставав більш доступним для тих, кому вже не було вільних місць для спорудження особняків на все ж таки аристократичних (і плутократичних) Липках.

Парадні сходи.

Будинок В. Городецького, як зазначалося, не був прибутковим, і 27 квітня 1909 р. власник заклав цю нерухомість дворянці Єлизаветі Мойсеївні Крушевській терміном на два роки27.

За адресними довідниками, Крушевські мешкали тоді на Фундуклеївській, 27, і Казимір Ієронімович Крушевський мав комісійну контору на Гімназичній, 1. Раніше він був представником акціонерного товариства "Волинь", що постачало цемент, потім займався ще й таксомоторними справами - тодішньою новинкою, а за довідником на 1914 р. мав величезний прибутковий будинок на Фундуклеївській, 32, де й мешкав.

Звернімо увагу на інші деталі, пов'язані з долею домовлас-ництва архітектора В. Городецького па Банківській та в Києві взагалі. За довідником, виданим ще 1899 p., В. Городецький був власником садиби на Шулявці - по Брест-Литовському шосе, 6828. Ця ж адреса фігурує й у виданні на 1910 p., причому під одним і тим самим номером зазначено власників В. В. Городецького і Кроншевських Івана Германовича та Марію Антонівну. Там же подано рід занять І. Г. Кроншевського - виробництво та збут ковбас29. Такі ж відомості містять і наступні видання щорічних довідників, але на 1911 р. В. Городецькому належала ділянка 68-а, а Кроншевським - 68 і 68-6: певно, стався розділ садиби. У виданнях інших років В. Городецький за цією адресою на значиться.

Парадні сходи на останньому поверсі та гвинтові сходи на горище.

На садибі по Києво-Брест-Литовському шосе, 68 ще й після Другої світової війни по фронту вулиці стояли одноповерховий дерев'яний будиночок, праворуч, та цегляний жилий будинок з напівпідвалом - ліворуч; так подано на з'йомці 1941 р.30.

Ще 28 січня 1911 р. В. Городецький, мабуть, маючи якісь розбудовчі плани, придбав у відомого київського інженера і домовласника Всеволода Яковича Демченка земельну ділянку по вул. Банківській, 12 за 12500 руб.- такий самий незручний для будівництва крутосхил. У документі зазначено: В. Городецький живе "по Банківській вулиці, у своєму домі"31. А ділянка ця так і залишилася порожньою.

Віконні ґрати парадних сходів на Банківській, 10.

Адресні книги па 1910 та 1911 роки свідчать, що серед "...окремих осіб, що вибрали з Київської міської управи промислові свідоцтва на торговельні заклади 1-го і 2-го розрядів та на промислові підприємства 1-го, 2-го, 3-го, 4-го і 5-го розрядів..." названий і В. Городецький - "гор. канализ." та "канал, раб."32 - "Банков., 10". То були роботи другої черги по спорудженню міської каналізації, і В. Городецький надав комісії рахунки на виконане ним па суму 21661 руб. 5 коп33.

Можна припустити, що поновлення цих робіт В. Городецьким було пов'язане з наступною подорожжю до Африки, що почалася 6 листопада 1911 p., а до Києва він повернувся вже навесні 1912 р. Певно, витрати на африканське сафарі перевершили всі сподівання й розрахунки, бо вже 24 липня 1912 р. В. Городецький заклав нерухомість - прибутковий будинок на Банківській, 10 у Київському товаристві взаємного кредиту34, і, як виявилося, втратив назавжди.

Цю обставину не могли не відмітити і видавці тодішніх путівників. Так, "Спутник по г. Києву" 1913 р. зазначає уже іншого власника будівлі по вул. Банківській, 10, тоді як автор споруди й не згадується. "Sic transit gloria mundi" - "Так минає мирська слава" (як звертаються латиною до майбутнього папи римського...). Отже, "...оригінальний, споруджений у декадентському стилі будинок Д. Г. Балаховського, фасад котрого весь прикрашений зображеннями звірів і морських чудовиськ"35.

Декор будинку по Банківський, 10.

А Данило Григорович Балаховський був інженером, мешкав, за довідником на 1913 р., но вул. Прорізній, 12 і був французьким консульським агентом у Києві36.

20 жовтня 1913 р. вдова колезького асесора О. А. Коломийцева продала В. Городецькому за 5300 руб. частину "...пустопорожнього садибного місця, що не давало прибутку" - по Круглоуніверситетському узвозі, 3. Йшлося про 177 кв. саж. [805 кв. м - Д. М.]. Купча була затверджена 21 лютого 1914 p., а зобов'язання В. Городецький підписав аж 13 березня 1915 р.37. Чомусь не поспішали, можливо тому, що йшла вже Перша світова війна.

За адресним довідником на 1916 р. садиби на Банківській, 10 і 12 належали товариству цукрових заводів "Благодатинське", а сам В. Городецький мешкав по вул. Катерининській, 11 (тепер вул. Липська), володіючи лише частиною садиби на Крутому узвозі, 3/2 - разом з Ольгою Василівною Магеровською та Надією Василівною Малюгою38, вірогідно, сестрами. Крутий узвіз, 3/2 - це той самий Круглоуніверситетський узвіз, 3.

Як видно з топографічної з'йомки Києва 1925 p.- місце залишалося незабудованим, порожньою ділянкою39.

А В. Городецький з Банківської переїхав до найманого помешкання на Катерининську, 11, і саме там містилося тепер його архітектурне бюро. Вірогідно, це була його остання відома київська адреса40.

Чомусь особняк на Катерининській, 11 продавався давно. Ось газетні оголошення: за 1908 p.- "Особняк із садочком: 9 кімнат окремо. Катерининська, 11, спитати домовласника. Оглядати від 2 до 4 години"41; за 1911 p.- "Особняк 9 кімнат, садочок, дешево здається. Катерининська, 11"42.

Садиба на Катерининській, 11, за адресними довідниками, належала купцю Генріху Алоізовичу Лангвіллу та його дружині Марії Федорівні43.

Настали революційні часи. Як видно з архівного документа "Сведения о доходах, получаемых домовладельцами по Банковой улице Дворцового участка от квартиронанимателей", датованого 31 липня 1918 р., тобто за доби Гетьманату, будинок на Банківській, 10 належав тоді Самуїлу Мойсейовичу Німцю, а серед мешканців - Йосип (Юзеф) Мечиславович Тржецяк (квартира 3, де раніше мешкав В. Городецький), Давид Йонович Зайцев (квартира 4), а от "керуючим будинком" став мешканець квартири 6 (самий нижній поверх) Олександр Сидорович Петренко. Змінилася й річна плата, яка становила, відповідно, 7593, 6500 та ... 420 руб.44, тобто, якщо остання сума залишилася незміною, то "буржуйські" квартири подорожчали проти "мирних" часів вдвічі.

Того ж 1918 р. в "будинку Городецького" мешкав відомий діяч Української Центральної Ради Всеволод Голубович (1885- 1939), тоді - голова Ради міністрів, про що пише у мемуарах його дружина Т. Кардиналовська, згадуючи чомусь "вдову Го- родецького"45...

Із встановленням у Києві радянської влади, по Банківській, 10 у 1921 р. містилися штаб військово-трудової лісозаготівельної дружини та Ветеринарне управління КВО46.

Минув час. Будинок штабу КВО по Банківській, 11-13 було реконструйовано, добудовано й надбудовано у 1938 р. за проектом архітектора С В. Григор'єва. У 1943 р. тут розмістився ЦК КП(б)У, а будинок по Банківській, 10 було пристосовано під поліклініку "№ 1" для зручності тих, хто працював напроти - у ЦК.

Лише в другій половині 1980-х pp. стало можливим віддати належне Владиславу Городецькому і його творчому доробку. Процитуємо В. Ясієвича: "У творах модерну звертання до природи, флори й фауни, як першооснови формотворення, відігравало особливу роль. Властива рослинам криволінійність форм і ліній, випадковий характер їхніх переплетінь, мальовничість стають джерелом мови нового стилю. Сама ця риса привабила симпатії видатного київського архітектора В. В. Городецького..., який реалізував її в особняку на вул. Банківській... Гарний стиліст, палкий любитель екзотичної природи, він сприйняв модерн як повну творчу свободу у винаході нових форм. Принцип мальовничості і вільної компоновки форм В. В. Городецький закладає в об'ємно-просторове рішення. Це реалізується у виборі ділянки на крутому урвищі, у плані, пластиці і асиметрії об'ємів. Будівлю завершуюють скульптурні групи з екзотичними фігурами тварин, риб та жінок, які створюють незвичний силует, що запам'ятовується. В інтер'єрах мальовничі панно на стінах і стелях поєднуються зі скульптурними рослинними формами сходів, облямуваннями плафонів, барельєфами... Застосовуючи бетон і залізобетон як матеріали, здатні втілювати будь-які пластичні форми, архітектор створив унікальний витвір модерну, в котрому, незважаючи на уявну фантастичність і незвичність, досягнуто певної відповідності функції, конструкції та форм. Будинок В. В. Городецького можна порівняти тільки з творами А. Ґауді, зокрема із знаменитим будинком "Каса Міла" в Барселоні, спорудженим, між тим, пізніше (1905-1910)"47.

Ці рядки - одна з кращих фахових характеристик пам'ятки.

Мистецтвознавець Д. Степовик присвятив цьому будинкові вже окремий розділ у своєму виданні для дітей та юнацтва, де, зокрема, зазначає:

"В еклектиці... завжди таїться небезпека ізольованості елементів. Архітектор знав це. Але він любив контрасти. Завдяки добре розвиненому просторовому відчуттю і вмілому використанню декору Городецькому вдалося уникнути різних суперечностей в архітектурі будинку. При всій незвичайності головного фасаду він не позбавлений гармонійності. І все ж будинок Городецького знаменитий не стільки своєю архітектурою, як зовнішнім скульптурним оздобленням, що його виконав київський скульптор Еліо Саля, італієць за походженням"48.

Але ж, наголосимо, скульптор виконав декор не за власним розсудом і смаком, а за творчим задумом архітектора. Інша річ, що виконав не менш талановито. У цій талановитості обох - В. Городецького і Е. Сала - дійсно полягає суть цього геніального мистецького утвору, окраси Києва.

К началу страницы
Зміст