Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПОЛТАВСЬКА, 4 (втрачено)

До 1970-х pp., тут стояв компактний двоповерховий будинок, споруджений з жовтої київської цегли 1907 р. за проектом архітектора-художника В. Г. Кричевського на замовлення відомого українського громадського діяча І. І. Щітківського.

Іван Іванович Щітківський (1866-1942) походив з родини священика, освіту здобув у Київській духовній семінарії, яку закінчив у 1887 р. Але служити пішов по цивільному відомству. Згодом, як активний гласний міської думи, І. Щітківський був членом багатьох міських комісій: земельної, берегової, садової, з освітлення, про красу міста, з влаштування школи садівництва та городництва і (особливо!) зі спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку. Він сліжив діловодом у Києво-Подільській управі землеробства та державного майна. Був одружений з Ганною Миколаївною Лужинською, вдовою Д. В. Караваева - сина відомого київського лікаря В. О. Караваева. На неї й було записано особняк по вул. Полтавській, 4, куди подружжя переїхало з вул. Гоголівської, 41.

Загальновизнано: той будинок став "першою ластівкою" архітектури українського національного романтизму, що з'явилася у Києві, дякуючи хистові В. Г. Кричевського, який перед тим уславився вельми оригінальною будівлею Полтавського земства - першим об'єктом започаткованого ним стилю.

Певної принадності надали фасадові будинку І. Щітківського майолікові вставки, виконані відомим керамістом з Опішні І. Гладиревським.

І. І. Щітківський

За дизайном В. І. Кричевського було влаштовано також і майстерню-робітню господаря по вул. Полтавській, 4. Приклад виявився вдалим, мав значний резонанс у Києві, і в тому ж українському стилі В. Кричевський спорудив школу ім. Сергія Грушевського на Куренівці та прибутковий будинок М. С. Гру-шевського по вул. Паньківській, 9. Стиль здобув визнання й продовження у творах послідовників та учнів.

В. Г. Кричевський.
1905 р.

І. Щітківському належала також інша нерухомість на околицях міста: ділянка землі площею 300 кв. саж. (0,14 га) на Звіринці і така ж на Лук'янівці - по вул. Великій Дорого-жицькій, 86 (згодом - 80), "призначена за постановою Міської думи 1899 р. до відчуження губернському секретареві І. І. Щітківському для утворення садиби". 1901 р. ця ділянка-садиба відійшла до М. Огонь-Догановського - з двоповерховим дерев'яним на кам'яних підмурках, обкладеним цеглою, будинком з прибудовами, зведеним під наглядом архітектора М. Казанського того ж 1901 р.

А особняк по вул. Полтавській, 4 на початку 1918 р. належав І. Острожинському, який займав шестикімнатну квартиру на першому поверсі, а на другому таку ж саму наймав лікар-хірург військового шпиталю О. Черняхівський разом з дружиною Л. Старицькою. А сам І. Щітківський, у цей час уже колезький радник, службовець банку Київського міського кредитного товариства, наймав семикімнатне помешкання, на другому поверсі будинку М. Огонь-Догановського на В. Дорогожицькій, 80. Такі реалії життя зумовлювалися неспокійною вдачею дружини, Ганни Миколаївни - нестримним бажанням міняти адреси після того, як її пограбували на Гоголівській, 41.

Дивлячись на старовинну світлину, яка увічнила молодого Івана Щітківського в українському народному вбранні, можна припустити, що він рано усвідомив себе, як тоді казали, щирим українцем. Залишався таким усе життя, брав активну участь в усіх проукраїнських починаннях, спілкувався з М. Грушевським, А. Крамським, В. Кричевським та іншими. Справою життя І. Щітківського стало увічнення пам'яті Великого Кобзаря у Києві. У 1908 р. прогресивна й свідома українська громадськість у зв'язку з наближенням ювілейних дат - 50-річчя від дня смерті та 100-річчям від дня народження Т. Г. Шевченка, утворила комітет при міській думі зі спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченкові у Києві. Цей комітет домігся дозволу на збирання коштів, на оголошення конкурсів на кращий проект. Упродовж 1909 1913 pp. комітет провів чотири міжнародні конкурси, в яких взяли участь тогочасні провідні скульптори Європи. І хоч пам'ятник так і не встановили, бо цьому всіляко намагалися перешкодити антиукраїнські сили, підтримувані шовіністично налаштованою місцевою владою, проте сам факт проведення цих заходів мав велике патріотично-виховне значення за тих умов. А далі на заваді стала світова війна. Варто назвати, втім, лише вражаючу кількість запропонованих проектів - 158! І душею всієї справи був гласний міської думи, невдовзі голова комітету І. Щітківський.

Особняк І. Щітківського по вул. Полтавській, 4. Фото М. Юхновець-Юхновецького.
1900-і pp.

А ось ще деякі епізоди з діяльності І. Щітківського. 1912 р. він був одним з відповідальних за нагляд над Лук'янівським кладовищем. 23 лютого 1917 p., ще за царату, порушував перед міським головою питання про неприпустимість перейменування вулиць Києва, які мають історичні, "сивої давнини" назви, зокрема Кловської вулиці. А невдовзі він мав щастя особливо піднестися духом: у неділю 19 березня того ж вікопомного 1917 р. у Києві відбулася грандіозна за чисельністю й патріотичним настроем перша вільна Українська маніфестація. Процитуймо уривок із споминів М. С. Грушев-ського:

"Я йшов у громаді депутатів Центральної ради, клубу жіноцтва; їв. їв. Щітківсь-кий, голова міського комітету будови пам'ятника Шевченка, виготовив гарну корогву з пор-третом Шевченка, і ми йшли при ній...".

Збігли роки. Восени 1924 р. І. Щітківський - член комісії з дослідження Київського некрополя. У 20-х pp. він - секретар Комісії районового дослідження Києва і Правобережної України ВУАН. У збірках праць ВУАН побачили світ дослідження І. Щітківського: "Пам'ятник Т. Шевченкові в Києві та київська адміністрація" (1925 p.), "Невідомий архітектурний твір академіка О. В. Беретті в Києві" (1930 р.), "До історії забудування Києва на поч. XIX ст." (1930 р.), "До історії першого театрального будинку в Києві" (1930 p.).

Портал особняка І. І. Щітківського. Акварель В. Чепелика.

На 1-й квартал 1931 р. було заплановано здати до друку в збірнику ВУАН статті І. Щітківського "Т. зв. Ярославів Вал у Києві", "Київський театр 1815 p.", "Торгівля м. Києва в першій половині XIX ст.". Але у зв'язку з фактичним розгромом Історичної секції та висилкою до Москви її голови академіка М. С. Грушевського, зазнали репресій і інші науковці.

Так, 6 серпня 1930 p., комісія по чистці апарату ВУАН зробила такий запис у протоколі: "Щітківський Іван Іванович, 64 роки - син попа; в ВУАН працює з 1924 року як науковий співробітник і одержує 125 крб. на місяць. До 1924 р. був на пенсії і отримував 12 крб. на місяць. Починаючи з 1927 року науковою роботою не займається, а виконує канцелярську роботу при Кафедрі.

Г. М. Лужицька.
1887 р. Фото Ф. Мезера

Освіта середня (кінчив духовну семінарію). Був гласним Київської думи. Ухвалили: по чистці апарату зняти з цієї посади за відсутністю потрібної наукової кваліфікації...".

Відтак Іван Іванович остаточно позбувся роботи. Мешкав по вул. Пушкінській, 7, кв. 8 - в будинку, спорудженому 1930 р. для працівників ВУАН за проектом архітектора Д. М. Дяченка у стилі українського неоромантизму.

Коли у 1939 р. в Києві та Каневі нарешті було встановлено пам'ятники Т. Шевченку, - справа, якій І. Щітківський віддав ще за царату так багато енергії, - старий вчений 12 грудня 1940 р. звернувся до Рукописного відділу бібліотеки УАН, вже російською мовою, про передачу рукописних матеріалів на цю тему.

Залишившись в окупованому німцями Києві, І. Щітківський опинився без даху над головою, коли запалали заміновані радянськими фугасами Хрещатик і прилеглі вулиці центру міста. Пушкінська, від Прорізної до Фундуклеївської вигоріла дощенту. Тисячі киян позбулися житла. У будинку на Пушкінській, 7 згорів дах, повилітали од вибухів всі шибки, і жити там без води і тепла, без даху було неможливо. Щойно створена міська управа, до якої колись входив Щітківський, розподіляла порожні помешкання між погорільцями. Так Іван Іванович опинився на Гоголівській, 34А, квартира № 134 (нині - вул. Юрія Коцюбинського, 14).

І. І. Щітківський в молоді роки. Фото В. Висоцького

Вже старий і немічний Іван Іванович страшенно бідував. Але й за тих жахливих умов новостворений українською інтелігенцією Український комітет взаємодопомоги (перед тим - Український Червоний Хрест) клопотався перед відділом суспільної опіки міської управи про надання пенсій, зокрема й І. Щітківському. В обласному архіві збереглися протоколи засідань цього відділу: 26 січня 1942 р. слухали, серед іншого, й про надання допомоги, цитуємо: "громадському і культурному діячеві Щітківському Івану Івановичу, першому українському представнику в Міській думі царського складу (має 75 років життя і понад 50 років громадської й культурної роботи в Києві)".

Комісія ухвалила: "Вважати за потрібне видавати Щітківському І. І. щомісячно шістьсот (600) карбованців з 1 січня 1942 р."

Однак невідомо, чи здійснилася ця ухвала, та й гроші то були невеликі. Сили танули...

28 червня того ж 1942 р. Іван Іванович Щітківський був похований на Новому Байковому кладовищі, на ділянці № 43, неподалік Вознесенської церкви, могили М. С. Грушевського та поховань Караваєвих, поруч з лабрадоритовим "дубком", під яким уже шість років покоївся прах дружини Ганни Миколаївни, між іншим - онуки архітектора А. Меленського, праонуки знаменитої Артемихи з Подолу. Дітей у Івана Івановича та Ганни Миколаївни не було...

К началу страницы
Зміст