Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ОВРУЦЬКА, 19

Якимось дивом на цій пожвавленій вулиці, прокладеній 1869 р. саме під такою назвою, досі збереглася низка одно-двоповерхових кам'яниць, зведених наприкінці XIX ст. Скромні п'яти-семивіконні "взірцеві" фасади в цегляному декорі, з традиційно бічним входом, з садочками позаду вишикувались по "червоній" лінії Овруцької вулиці. Поруч із сусідньою, вже з середини XX ст. багатоповерховою забудовою, ці провінційні будиночки надають вулиці своєрідного колориту. Раніше, коли на розі Багговутівської височіла мурована парафіяльна церква св. Федора, зруйнована у 30-і pp., весь ансамбль мав довершений вигляд, а нині лише його рештки нагадують про минуле Лук'янівки.

Одною з таких згадок є гранітна плита, що лежить у сквері на розі Овруцької та Багговутівської - там, де стояла церква св. Федора. Напис на плиті свідчить, що тут 1893 р. поховано священика В. П. Ізмайлова.

Як видно з архівних документів, наприкінці XIX ст. власниками садиби по вул. Овруцькій, 19 стали міщани Вольдемар Йоганович та Марія Людвігівна Зевальди, певно, німецького походження. За купчою від 5 липня 1899 р. їм належало тут 1090 кв. саж. (0,5 га) землі - видовжена в глиб кварталу ділянка з півтораповерховим фасадним особняком та флігелем. Тепер, через сто років, зберігся лише особняк та невеличка частина старої садиби - занедбана, як і всяка комунальна власність радянських часів. Фасад особняка на п'ять віконних осей, з бічним, праворуч, парадним входом, оздоблено досить скромно в цеглі. Вертикальне членування подано безордерними пілястрами, що спираються на непропорційно вузенькі п'єдестали цокольного напівповерху. Маленький подвійний фронтончик по центру симетрії також свідчить радше про руку практика-підрядника, аніж архітектора-фахівця. Колись значно поважніше виглядали різьблені фільончасті парадні двері та фігурні віконечка над ними, що давали світло у сіни. Цим входом давно перестали користуватись, і потрапляють до будину знадвору, як колись прислуга.

Особняк по вул. Овруцькій, 19.
1993 р.

В описі нерухомого майна, складеному в липні 1910 p., зазначено, що будинок, з кам'яним нижнім та обкладеним цеглою дерев'яним верхнім поверхами мав по 8 кімнат на кожному поверсі, по два коридори, по кухні. Нагорі стіни чотирьох кімнат було оббито шпалерами, три кімнати мали ліпні прикраси, п'ять - паркетну підлогу. Надворі стояв "глаголем" мурований флігель - з каретним сараєм, стайнею, двома дров'яниками та льодяником у сутеренах.

Первісне оздоблення інтер'єрів збереглося: ліпні карнизи, розетки, кахляні груби, тощо. Особливо пишно декоровано стелю у вітальні, де ще висить бронзова, на три вогні електрична люстра в стилі модерн - під ліпною розеткою, насиченою деталями рослинного характера. У кутку вітальні біліє кахляна груба-камін, декорована теракотою в дусі еклектики; у центрі пічного дзеркала - теракотовий медальйон з мисливським мотивом: рушниця й бита дичина. Так само оздоблено грубу в сусідній великій кімнаті, розкритій потрійним суцільним вікном з дверима на торець будинку, де влаштовано відкриту терасу. Звідси денне світло через широкий отвір між приміщеннями потрапляло до внутрішньо розташованої вітальні з каміном.

Професор А. І. Собкевич

Повного настрою цим приміщенням надають старі антикварні меблі що збреглися частково від попередніх господарів.

З тих же архівних паперів видно, що влітку 1910 р. нерухомість оцінювалася у 20 тис. руб., і Зевальди взяли кредит під заставу цього майна у розмірі 14 тис. руб. Восени 1914 p., коли вже точилася світова війна, власники заставили садибу по мул. Овруцькій, 19 за 10 тис. руб. терміном на три роки міщанинові Йосипу Васильовичу Акулову. Самі ж мешкали па Хрещатику, 28/2. З архівного документа про прибутки домовласників Лук'янівської дільниці, датованого 8 січня 1918 p., також видно, що подружжя Зевальдів продовжувало володіти цим особняком, але не мешкало в ньому й далі. У напівповерсі тоді містилися їдальня та кооперативна крамниця (лавка Лук'янівського товариства споживачів - 10 кімнат, передпокій, кухня, кімната для прислуги). Оренда цього приміщення давала власникам 900 руб. на рік. На першому ж поверсі 11 кімнат з кухнею, ванною, кімнатою для прислуги та двома передпокоями займав лазарет Подільської залізниці. Тут перебувало на лікуванні від 12 до 32 поранених, вартість цього помешкання оцінювалась у 1500 руб. на рік.

Доречно нагадати, що поруч проходила залізнична колія - відгалуження від залізничної станції Київ-Лук'янівка по вулицях Макарівській, Багговутівській до кабельного заводу. Цю гілку проклали в роки Першої світової війни, зокрема для транспортування санітарними поїздами поранених до кількох шпиталів, що функціонували в цьому кутку Лук'янівки. Зважаючи на вкрай нестабільний "лад" доби революції, Зе-вальди зуміли сплатити борги кредитному товариству 19 вересня 1919 p., коли Київ опинився під владою Добровольчеської армії і коли номінальна вартість старих, "царських" грошей давно вже не відповідала, як тепер кажуть, споживчому кошику громадян.

Із встановленням радянської влади тепер вже нічийний особняк націоналізували і передали під комунальне житло робітників сусіднього заводу "Укркабель".

У 1924 р. кілька кращих кімнат на верхньому поверсі одержав доктор медицини Антон Іванович Собкевич - професор Київського медичного інституту, директор Інституту сухот. Останній містився тоді неподалік - по вул. Відрадній, 32 (нині - Інститут нейрохірургії).

Від 1936 р. в особняку живе зять А. І. Собкевича, біограф діячів української культури Георгій Васильович П'ядко, з родиною.

К началу страницы
Зміст