Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

МЕЛЬНИКОВА 8 (кол. В. Дорогожицька, 44)

Двоповерховий будинок має вигляд справді розкішного особняка у стилі модерн. Споруджений він 1911 р. за проектом цивільного інженера Володимира Адріановича Безсмертного на замовлення голови Київського окружного суду Миколи Степановича Грабара. На початку XX ст. М. Грабар виконував обов'язки голови Володимирського, потім Чернігівського окружного судів, а з 1904 р. - Київського.

Цей будинок зведено за всіма традиціями міських особняків: з невеличким газоном, ґратчастим огородженням, що відокремлює фасад від вуличного хідника; з окремим парадним входом та воротами, біля яких розміщено сторожку-двірницьку; з господарським подвір'ям та садком, що уривався над яром, де колись весело дзюрчав струмок Глибочиця.

Відповідно до умов ділянки особняк поставлено глухим торцем ліворуч та розкрито в бік власного подвір'я. На розі, на другому поверсі влаштовано широкий балкон, що півколом забігає на вуличний фасад, спираючись на конічну консоль, поспіль вкриту ліпними, на довгих стеблах квітами. Над парадними дверима також переплелися листям стрункі іриси-півники, улюблені квіти стилю модерн. Раніше вони ховалися, ніби в оранжереї, під скляною, на металевому каркасі конхою - козирком над парадними дверима. На жаль, цей унікальний навіс, що нагадував своєю гранчастою формою носи літаків-бомбардувальників часів Другої світової війни, було знято. Фасад будівлі можна довго роздивлятися, щоразу знаходячи нові й нові цікаві деталі оздоб, як-от лагідно усміхнений дівочий маскарон над величезним вікном парадних сходів, чи примхливе плетиво копаних огороджень балконів, даху тощо.

Цивільний інженер В. А. Безсмертний

Особняк М. Грабара належить до кращих зразків цього типу взагалі, і до творчого доробку архітектора В. А. Безсмертного зокрема. Цей талановитий інженер збагатив Київ такими спорудами, як Винний ректифікаційний склад № 1 (лікеро-горілчаний завод, 1896 p.), міська електростанція на вул. Андріївській, 19 (1897 p.), силова дизельна електростанція трамваю п.і Набережному шосе, 2 (1902-1904 pp.), елеватор на Боричевому узвозі (1907 p.), прибуткові будинки по вул. П. Сагайдачного, 10/5 (1899 p.), Гоголівській, 15 та 23 ("Будинок з котами", 1909 p.), Львівській, 42 (1910 р.) та 40/1 (1913 р.), казенна палата і казначейство на Львівській площі, 14 та ін. Він творчо використовував усі новітні течії в архітектурі, викладав у КПІ. Не менш плідно працював на Волині (будинок Окружного суду в Житомирі, 1893 p., мости, лікарні, інколи тощо) та на посаді київського губернського інженера (1893 1919 pp.), київського міського архітектора (1922-1931 pp.).

Колишній особняк М. С. Грабара по вул. Мельникова, 8.
1993 р.

Весь образ особняка М. Грабара ніби випромінює артистично-витончені віяння "декадансу", хоч важко нині судити, як те все відповідало натурі й уподобанням власника.

М. Грабар, як тоді й належало, крім суддівства, займався й благодійництвом - був головою комітету Рубежівської колонії малолітніх злочинців, що містилася на Брест-Литовському шосе. Дружина, Єлизавета Іванівна Грабар, теж головувала у спостережному комітеті Києво-Лук'янівської практичної жіночої школи домоводства, що містилася по Якубенківському провулку, 10.

Влітку 1913 р. газета "Киевлянин" повідомляла, що "високо корисну діяльність дійсного статського радника М. С. Грабара на посаді голови Київського окружного суду нотаріуси Київського судового округу вшанували встановленням стипендії імені М. С. Грабара при університеті св. Володимира, і з цією метою до Київського губернського казначейства, на депозит університету, було внесено на номінальну суму 2700 руб. з 4,5-відсотковою заставою паперами Державного дворянського земельного банку". Згідно із затвердженим положенням про стипендію ім. М. С. Грабара, вона мала призначатися одному з нужденних синів нотаріусів округу, а за відсутності таких - одному з уродженців Стародубського повіту Чернігівської губернії, або просто чернігівчанинові православного віровизнання. Стипендіат мав призначатися М. С Грабарем, а після його смерті - дружиною Єлизаветою Іванівною, а після її смерті - правлінням університету. Звичайно, стипендія діяла недовго, бо по кількох роках сталося падіння старого режиму, а за радянської влади такі сантименти вже втратили силу.

Фрагмент фасаду.
1993 р.

Варто відзначити, що, коли у жовтні 1913 р. у Києві безпосередньо розпочався процес у справі Менделя Бейліса, посаду голови окружного суду вже обіймав не М. Є. Грабар, а Ф. О. Болдирєв. Він же головував на тому процесі.

Дещо про синів М. С. Грабара.

Андрій Миколайович Грабар народився в Києві 1896 p., коні батьки ще мешкали на В. Житомирській, 4. Закінчив Київську приватну гімназію В. Науменка і став студентом історико-філологічного факультету Петербурзького університету. Провчившись чотири курси, плітку 1917 р. повернувся до Києва.

7 листопада подав прохання на ім'я ректора університету св. Володимира зарахувати його вільним слухачем історико-філологічного факультету, щоб скласти останні чотири іспити і два заліки для одержання випускного свідоцтва. Прохання це було підтверджене і телеграмою міністра освіти. На заяві стоїть адреса А. Грабара: вул. Ново-Багговутівська, 17. Через перебіг революційних подій А. Грабар був зарахований вільним слухачем лише 19 лютого 1918 p., а 22 листопада того ж року забрав документи.

Фрагмент фасаду.
1993 р.

На цей час мешкав він у батьківському особняку. А далі була еміграція. Як подає Енциклопедія українознавства, А. Грабар уславився як "французький візантиніст українського походження, родом з Києва, професор історії мистецтва в Страсбурзі, пізніше в Парижі; автор численних праць". Така от доля.

Його молодший брат, Петро Миколайович Грабар народився 10 вересня 1898 р. також у Києві, теж закінчив гімназію В. Науменка - з золотою медаллю. Але то вже був травень 1916 p., йшла світова війна. Петро подав документи до КПІ, а влітку відбув на фронт, в один із санітарних загонів. Тим часом абітурієнтів без іспитів зарахували студентами (тих, хто був у Києві), тож батькам (Микола Степанович вже став сенатором, таємним радником) довелося клопотати перед міністром торгівлі й промисловості, в чиєму віданні був КПІ, про зарахування Петра Грабара студентом сільськогосподарського факультету, як він і хотів. Щоправда, згодом П. Грабар перейшов на інженерний факультет. А в травні 1918 р. він - юнкер Київського Миколаївського артилерійського училища. Подальша його доля невідома...

Фрагмент фасаду з балконом.
1993 р.

Навесні 1918 р. Грабарі вже не мешкали в особняку по вул. Дорогожицькій, 44, хоча він і належав Єлизаветі Іванівні, яка лише подавала відомості про мешканців. Кращу квартиру з восьми кімнат на другому поверсі наймав М. Шабанов, сплачуючи 2100 руб. на рік, і була ще на садибі хата (саме так у документі), де мешкав А. Перепелиця, сплачуючи за це 108 руб. на рік. Праворуч брами містилася крамниця (лавка) з кімнатою, за які сплачував 420 руб. на рік Август Каспарович Клопотович. Щоправда, квартира Шабанова була вже здана під контору і кімнати для проживання якогось інженера. Із встановленням радянської влади в націоналізованому особняку було влаштовано дитячий будинок № 22, де з весни 1921 р. вихователем і завідувачем був український письменник Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище - Панасенко), і за старою традицією, мешкав тут-таки. У 1922-1925 pp. в особняку функціонувала трудова школа № 61 ім. І. Франка, де С. В. Васильченко був учителем і після того, як школу 1925 р. перевели в приміщення колишньої київської 6-ї гімназії по вул. Мельникова, 77 (там С. В. Васильченку 1970 р. відкрито меморіальну дошку; скульптор А. В. Німенко). У 1932 р. школа № 61 перейшла в нове, спеціально для неї зведене приміщення, яке вона займає й досі (вул. Мельникова, 39).

С. В. Васильчєнко з учнями.
1920-і pp.

В особняку ж залишався дитячий будинок до 1934 p., коли тут містилося Українське відділення Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном, яке займало особняк до 1940 р. З середини 40-х pp. в особняку були різні установи.

К началу страницы
Зміст