Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ГОГОЛІВСЬКА, 28 (кол. Кадетський пров., 28)

У глибині великої садиби, традиційно відокремлюваної від вулиці глухим парканом, стоїть на узвишші двоповерховий панський будинок. Його чоловий, видовжений паралельно до вулиці фасад вирішено у стилістичних формах класицизму - з рустованими стінами першого поверху та розчленованим подвійними пілястрами - другого. Виділений розкреповками парадний вхід декоровано тригліфами з розетками-метопами й пальметами. Особняк споруджено у 1892 р. за проектом академіка архітектора В. М. Ніколаєва.

Ця академічність відповідала суспільному становищу власника особняка й садиби - академіка живопису Володимира Донатовича Орловського (1842 - 1914). Він народився у дворянській поміщицькій родині, закінчив київську 2-у гімназію. Блискучі здібності хлопчика до малювання були помічені, підтримані й розвинуті вчителем малювання в гімназії - відомим українським художником І. М. Сошенком та директором гімназії, теж відомим українським діячем і педагогом М. К. Чалим. Саме їм вдалося здолати впертий опір батька майбутнього художника, бо старий пан вважав живопис заняттям принизливим і волів бачити сина лише медиком. З рекомендаційними листами від І. Сошенка та М. Чалого до Т. Г. Шевченка юний В. Орловський восени 1860 р. поїхав до Петербурга. Обласканий поетом, він, за його порадою, спочатку вступив до рисувальної школи, де, втім, вчився недовго. За кілька днів до своєї кончини, Тарас Григорович дав юнакові рекомендаційного листа до конференц-секретаря Академії мистецтв Ф. Ф. Львова, і В. Орловський став академістом. 1868 р. він закінчив курс. Далі вдосконалював майстерність у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії. 1874 р. одержав звання академіка живопису, а 1878 р. - професора.

Колишній особняк В. Орловського по вул. Гоголівській, 28.
1993 р.

До Києва В. Орловський повернувся 1886 р. і оселився на Трьохсвятительській, 16 (нині - Десятинна, 14), у щойно надбудованому там третьому поверсі, в розкішній шестикімнатній, з усіма вигодами і великим балконом-терасою, квартирі. Невдовзі у В. Орловського найняв там майстерню і кімнату художник М. О. Врубель. Він прожив тут зиму 1886-1887 pp., працюючи над темою "Демона" і розписів Володимирського собору.

У Києві В. Орловський взяв участь у діяльності рисувальної школи М. І. Мурашка, був одним із організаторів Київського художнього училища. Як пише мистецтвознавець П. І. Говдя, у 80-х pp. В. Орловський виступив з творами, де виявилося його прагнення дати узагальнений образ української природи, показати життя і працю українських селян. Для полотен В. Орловського характерні продуманий відбір пейзажного мотиву, широка й соковита манера письма, віртуозне володіння тоном, колоритом.

Фрагмент фасаду.
1993 р.

В обласному архіві зберігся план земельної ділянки по Кадетському провулку, наданої згідно визначення міської думи від 12 жовтня 1889 р. у власність професору В. Д. Орловському під спорудження будинку і влаштування садиби. Остання була досить просторою, і такою вона й залишилася, як не дивно, й досі, - 2212 кв. саж. (1 га). Через три роки на тому ж плані, уточненому 23 листопада 1892 р. для складання кріпосного акту, було нанесено "двоповерховий кам'яний будинок" та "двоповерхові кам'яні житлові й нежитлові служби" (ліворуч особняка) як такі, що вже існують. У центрі ж садиби, орієнтованої на південний захід, до вулиці, показано розлогий яр, ліворуч - "міська вільна земля, що дана Розовим під спорудження будинку", праворуч - "садиба полковника Цезарського".

Груба.
1993 р.

Принагідно зауважимо, що генерал-лейтенант у відставці М. М. Розов, одружений з Вірою Василівною Катеринич, був учасником російсько-турецької війни 1877-1878 pp., а, оселившись у Києві, спорудив прибутковий будинок (Гоголівська, 30), був обраний гласним міської думи, входив до багатьох комісій, похований на Лук'янівському кладовищі. А будинок стоїть і досі.

Оселившись на Гоголівській, В. Орловський прожив тут до кінця життя, а у своїй творчості звертався переважно до морської теми. Значна частина творчого доробку митця зберігається у Національному художньому музеї.

Помер В. Д. Орловський 6 лютого 1914 р. в м. Нерві (Італія).

В інтер'єрах просторого особняка Орловського збереглися й після капітального ремонту, здійсненого у 1978 та 1992 pp., великі гарні ліпні розетки, на першому поверсі - білий кахляний камін з теракотовою вставкою "путті" та на другому поверсі - дві груби з брунатних полив'яних кахлів виробництва відомої київської фабрики Й. Анджейовського.

Флігель на садибі.
1993 р.

На тій же просторій садибі, ближче до вулиці стоїть півторапо-верховий будинок, декорований дуже скромно, з різними пізнішими добудовами. На фасаді - біла мармурова дошка, встановлена 1952 р. на згадку про українського живописця М. К. Пимоненка.

Микола Корнилович Пимоненко народився 9 березня 1862 р. у київському передмісті Пріорка. Його батько був іконописцем і різьбярем, тримав невеличку іконописну майстерню. Коли виїздив на села й до містечок Київщини виконувати замовлення парафіяльних церков, брав з собою сина. Допомагаючи батькові, хлопець вчився малювати, спостерігав сільський побут, помічав красу краєвидів. Батько, звичайно, сподівався мати не лише помічника, а й продовжувача справи - тихої, сумирної роботи, яка гарантувала і хліб, і до хліба. Отож, хлопець був відданий у науку до давнього ремісничого осередка - Лаврської іконописної майстерні. Здібного учня помітив Микола Іванович Мурашко і запросин 1878 р. до своєї рисувальної школи. Обдарованість М. Пимоненка дала можливість йому вже з другого року навчання вести малюнок у молодшій групі, як репетитору. 1881 р. за порадою М. Мурашка молодий художник склав при Київському навчальному окрузі іспити на звання вчителя малювання у нижчих загальноосвітніх навчальних закладах. А наступного року М. Пимоненко був прийнятий до Імператорської академії мистецтв, як вільнослухач. Навчаючись у Петербурзі (1882-1884), М. Пимоненко гідно підтримував честь київської художньої школи. Залишаючись вірним своїм свіжим дитячим враженням, художник уже наприкінці 1880 pp. визначає для себе провідну тему - зображення життя українського села. Етапною у творчості М. Пимоненка стала картина "Весілля в Київській губернії" (1891 р.). У ряді інших творів художник звертався також до теми народного побуту, зображаючи з етнографічною достеменністю сцени сватання, ворожіння, побачень, праці. Як киянин, М. Пимоненко увічнив міський побут кінця XIX ст., особливо часто малюючи київських квіткарок - дівчат і молодиць з милої його серцю Пріорки, яка завжди постачала місту свіжу городину й квіти.

Микола Корнилович Пимоненко з 1893 р. був одружений з дочкою В. Д. Орловського Олександрою, а тому й мешкав на тій же садибі по вул. Гоголівській, 28.

Художник М. К. Пимоненко у своїй майстерні.
1900-і pp.

Власну майстерність М. Пимоненко передавав іншим, викладаючи малювання в Колегії Павла Ґалаґана, рисувальній школі М. Мурашка, а іконопис - у Київській духовній семінарії. Мав численних учнів, серед яких - відомі українські художники Г. Дядченко, С Костенко, Ф. Красицький, О. Мурашко.

Від 1899 р. - член Товариства пересувних художніх виставок, з 1904 р. - академік живопису. Викладав і в Політехнічному інституті.

М. К. Пимоненко. Портрет дружини художника в зеленій сукні.
1893 р.

В архівній "Справі про службу викладача малювання (за наймом) класного художника М. К. Пимоненка" привертають увагу такі рядки:

"Обладнання Рисувальних зал і постановка рисування на всіх факультетах є результатом його (М. К. Пимоненка) енергійної роботи. Свого часу, на відзнаку заслуг М. К. Пимоненка, факультет одностайно ухвалив вивісити його портрет у приміщенні засідань факультетської Ради. До дня своєї смерті він залишався працівником в галузі мистецтва і поцінований як в Російській академії мистецтв, що удостоїла його 1898 р. звання Академіка, так і багатьма закордонними мистецькими

М. К. Пимоненко. Портрет Раїси, дочки художника

А закордонні відпустки тривали. Востаннє академік М. Пимоненко поїхав до Італії 20 грудня 1911 р. А помер вдома, 13 (26) березня 1912 р.

Обоє - В. Орловський і М. Пимоненко поховані на центральній алеї Лук'янівського кладовища. Пам'ятники - надгробки обом живописцям мають власну цікаву історію, про яку розповідають автори "Київських некрополів" Л. Проценко та Ю. Квітницький-Рижов. А надгробок М. Пимоненка споруджено за ескізом Іллі Рєпіна.

М. К. Пимоненко. Портрет Ольги, дочки художника.
1902 р.

На початку 1918 р. будинок по вул. Гоголівській, 28 належав Василю Петровичу Кочубею, а в семикімнатній квартирі на другому поверсі мешкала родина М. К. Пимоненка, причому одна кімната у вдови академіка, Олександри Володимирівни, вже була реквізована.

В окупованому в роки Другої світової війни Києві вдова М. К. Пимоненка, 69 років, зверталася на початку 1942 р. до відділу суспільної опіки Київської міської управи по допомогу, наголошуючи, що "погоріла, втратила все майно, дочка потроху допомагає".

Нині садиба В. Орловського належить дитячому санаторію "Салют".

А в с. Малютянка, що неподалік Києва, діє меморіальний музей, створений вже коштом сучасних меценатів на місці спаленого будиночка, де колись була дача М. К. Пимоненка. Музей відкрито 1997 р.

Саме тут, у Малютянці написані численні полотна, для яких художникові позували місцеві селяни, а пейзажем слугували малютянські краєвиди та тиха річечка. Так, на відомій картині М. Пимоненка "Гуси, додому!" зображено тоді ще юну Уляну Самійлівну Сиротинську, яка влітку 1911 р. позувала художникові (це полотно було останнім у житті митця).

А не менш відома картина "На ярмарку" увічнила постаті малютянських п'яничок діда Панаса та бабу Катрю.

К началу страницы
Зміст