Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ОСОБНЯКИ ЛУК'ЯНІВКИ

У старому Києві Лук'янівська поліційна дільниця починалася від Обсерваторного провулку (нині - вулиця) та Вознесенського або Іларіонівського узвозу (вул. Смирнова-Ласточкіна) і простягалася на північ, у межах Брест-Литовського шосе (просп. Перемоги), схилами гори Щекавиці та урочищ Сирець і Реп'яхів яр. Центральною вулицею Лук'янівки була "вісь" Львівська - Велика Дорогожицька (Артема-Мельникова).

Власне, як район заселення Лук'янівка почала інтенсивно розбудовуватися після руйнівної повені 1845 p., коли вода в Дніпрі поблизу Києва піднялася на сім метрів, і багато подолян залишилося без даху над головою. їх розселили по Житомирській дорозі - давньому шляху, що вів од Житомирської застави (сучасна Львівська площа) вододілом між долинами Либеді, Глибочиці, Сирця, через літописні Дорогожичі (там доброї дороги зичили), на захід - до Житомира, Львова й далі. Від Лук'янівської площі, де теж здавна, як і при всякому перетині чи розгалуженні доріг, існував ринок, розходилися вулиці Велика Дорогожицька (Мельникова) та Старий Житомирський шлях (Дегтерьовська).

З розбудовою міста, зі зміною кордонів адміністративних районів та розширенням поняття "Центр", Лук'янівкою стали вважати той історичний терен, що починався за перетином Львівської вулиці і Кадетського шосе (вул. В'ячеслава Чорновола) і сягав Реп'яхового яру.

Розповідаючи про особняки Лук'янівки, керуватимемося старим адміністративним поділом, оскільки й забудова, про яку йтиметься, виникла саме тоді - сто або й більше років тому.

Якщо до Липок тяжіла вища адміністрація, аристократичні та плутократичні родини, а на Подолі селилися не вельми заможні ремісники й торгівці, то на Лук'янівку з часом звернула увагу трудова інтелігенція. Тут, на узвишші, на відміну від долішнього Подолу, і кліматичні умови були кращі, і не було такої скупченості, відчувався простір і дихання гаїв та дібров, та й життя обходилося дешевше. Завдяки майже прямій головній артерії та прокладеній по ній трамвайній лінії у 1894-1895 pp. зв'язок з центром теж був зручний. Згодом трамваї ходили вже від В. Дорогожицької по Осіївській, Овруцькій, Нагірній, Багговутівській та Макарівській, сполучаючи від 1904 р. Лук'янівку з Куренівкою. Цей останній відтинок, що пролягав по схилах Реп'яхового яру, за свою мальовничість навіть дістав поетичну назву "Київська Швейцарія". У Києві завжди полюбляли гучні назви, а київським інженерам-транспортникам і шляховикам не бракувало сміливості.

Лук'янівка межувала з урочищем Сирець, що вважалося, втім, як і сама Лук'янівка, особливо її нагірна частина, дачною місцевістю. Наявність тут військових частин робила район безпечнішим і щодо громадського порядку. Адже на Лук'янівці містилися казарми Бессарабського (Львівська, 23), Тираспольського (В. Дорогожицька, 68), Бендерського (Кадетське шосе, 22), Луцького (Дегтерьовська, 11) піхотних полків, Артилерійські казарми (Табірна, 1) та ін. Щоліта піхотні війська Київського гарнізону ставали наметовим табором на Сирці, і на цей час діяла окрема трамвайна лінія - від церкви св. Федора (ріг Баг-говутівської та Овруцької) до таборів.

Крім сумнозвісного Лук'янівського тюремного замку (губернська тюрма, нині - слідчий ізолятор), тут розмістився ряд благодійних та громадських закладів, де могли докласти розуму й рук люди інтелігентної праці. Навпроти Лук'янівського ринку стояв однойменний Народний дім Комітету опіки про народну тверезість ("Клуб трамвайників"). Цей заклад провадив значну культурно-просвітницько-виховну роботу, тут діяли гуртки, влаштовувалися спектаклі тощо, існував притулок.

На вул. Гоголівській, 39 містився "Дім працелюбності" з Ольгинським дитячим притулком; на Дикій, 11 - Лук'янівське попечительство про бідних; при церкві св. Федора - Лук'янівське дамське попечительство про бідних зі школою домоводства на Якубенківському провулку, 10; на В. Дорогожицькій, 10 - Києво-Кирилівська богадільня з притулком-яслами; на Дегтерьовській, 9 - знаменитий благодійний заклад ім. М. П. Дегтерьова, кілька притулків діяли при лікарні Покровського жіночого монастиря; а ще на Овруцькій, 2, 14 та на В. Дорогожицькій, 79 - Олексіївський притулок для дітей військовиків; на Макарівській, З - школа-притулок для глухонімих та ін.

Вулиця Львівська і Вознесенська церква.
Кін. XIX ст.

Промисловість на Лук'янівці тоді тільки-но починала розвиватися, хоча на поч. XX ст. вже існували Дніпровський машинобудівний завод (ВО ім. Артема) та кабельний завод (ВАТ "Укркабель").

Заклади освіти на Лук'янівці були представлені 6-ю чоловічою гімназією (В. Дорогожицька, 75), приватними жіночими гімназіями Н. Конопацької (Львівська, 18), "групи батьків" (Львівська, 76), А. Жекуліної (Львівська, 27) - з вечірніми вищими жіночими курсами. Діяли церковно-вчительська школа (Багговутівська, 2), Земська фельдшерсько-акушерська школа (В. Дорогожицька, 50), школа нянь-фребелічок (Львівська, 25), заклади початкової освіти: 1-е Міське двокласне училище ім. М. В. Гоголя (Гоголівська, 39), шість міських парафіяльних училищ, кілька підготовчих училищ та дитячих садочків. Були ще школа живопису й ліплення акад. В. М. Галинського (Львівська, 14), музично-педагогічні курси В. М. Мулової-Барщевської (Львівська, 40), різні курси й школи крою та шиття, ритмічної руханки (!) тощо.

Покровський монастир. Поштівка поч.
XX ст.

На спеціально обладнаному спортивному полі на вул. Пи-липівській (нині - вул. Дончука) влітку 1913 р. відбувалися ігри першої Всеросійської Олімпіади.

Мешканці Лук'янівської дільниці задовольняли свої релігійні потреби в храмах Покровського монастиря, а також у двох парафіяльних церквах - Вознесенській (Львівська, 44), спорудженій у 70 pp. XIX ст., та Федорівській (Багговутівська, 4), зведеній 1872 р. У цих храмах лук'янівці зверталися до Бога, тут хрестили дітей, брали шлюб, тут їх відспівували, проводжаючи в останню путь - на Лук'янівське кладовище, засноване 1878 р. Поруч містилися єврейське та караїмське кладовища. На всіх цих кладовищах знаходили вічний спочинок переважно мешканці Лук'янівки. Нині Лук'янівське цивільне кладовище - Державний заповідник, пантеон слави української інтелігенції.

Поблизу Лук'янівського християнського кладовища містився споруджений за проектом архітектора В. Городецького стрілецький тир із сажковим павільйоном Київського відділення Імператорського товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання. А на Львівській, 14 - Польське гімнастичне товариство.

Вже діяли сінематографи "Меркурій" (Львівська, 76) та "Сіне-Фон" (Брест-Литовське шосе, 24).

З медичних закладів у Лук'янівській дільниці найбільшими були лікарня Імператора Миколи II при Києво-Покровському жіночому монастирі з безкоштовною амбулаторією, Єврейська лікарня (нині - обласна) - також з безкоштовним лікуванням, споруджена і утримувана на кошти коробочного збору з кошерного м'яса (тобто з ритуально забитої птиці різниками на базарах) і приватних жертводавців та безкоштовна лікарня Цесаревича Миколи для чорноробів (нині - Охматдит). А ще діяли амбулаторне відділення лікарні Кирилівських богоугодних закладів, лікарня при губернській тюрмі, лікарня при благодійних закладах, заснованих М. П. Дегтерьовим, лікарня для душевно- та нервовохворих і алкоголіків М. М. Ліхтермана, Римо-католицька лікарня ім. Станіслава Сирочинського (нині - Інститут нейрохірургії), санаторій для душевно- та нервовохворих, утримувана лікарями М. Д. Горбуновим та А. Г. Сікорським тощо.

Звичайно, інтелігенція, яка працювала в усіх цих та ще багатьох інших закладах, здебільшого прагнула знайти й помешкання ближче до місця роботи. Ті, хто мав матеріальні статки та бажання, зводили власне житло (хоч і не завжди особняки) або ж наймали помешкання у прибуткових будинках, що почали вже зводитись і на досить віддалених вулицях Лук'янівки. Так само й офіцери військових частин, дислокованих на Лук'янівці, звичайно, наймали житло поблизу. Але ж і особняки будувалися.

Федорівська церква і каплиця.

Кін. XIX ст.

Серед мешканців Лук'янівки початку XX ст. - чимало відомих імен: художники А. А. Крюгер-Прахова, П. О. Мазюкевич, В. К. Менк, О. О. Мурашко, В. Д. Орловський, М. К. Пимоненко, І. Ф. Селезньов; письменники І. С. Нечуй-Левицький та Олена Пчілка; громадський діяч І. І. Щітківський; композитори Г. А. Бобіньський, М. Д. Леонтович, К. Г. Стеценко; професори Київської духовної академії О. І. Булгаков, М. І. Петров; архітектори Е. П. Брадтман, В. П. Моцок; біолог М. В. Кащенко; десятки інженерів, а серед них - такі всесвітньовідомі імена, як Є. О. Патон, С. П. Тимошенко, та ще десятки лікарів, учителів, журналістів. Звичайно, як уже зазначалось, далеко не всі вони мешкали у власних будинках (дехто мав просто дачу), але своєю присутністю, громадською активністю впливали на оточення і оточуючих.

Наскільки різним і строкатим був склад власників особняків, настільки ж різними були лук'янівські особняки за архітектурою й комфортом. Будиночок по вул. Нагірній, 13/2 мас всі ознаки "зразкового" п'ятивіконного фасаду, характерного ще на поч. XIX ст., за давнім українським звичаєм потинькованого й побіленого. Відгомін англійської Готики, якою захоплювалися у Києві у 1870-і pp., присутній на фасаді будиночка по вул. Овруцькій, 29. У типово київському "віденському ренесансі" оздоблено особняки по вул. Осієвській, 14. Зразки раннього модерну збереглися на Нагірній, 14, 17, розвиненого - на Багговутівській, 14 та Мельникова, 8. У стилі українського національного романтизму оздоблено особняки на Кудрявській, 9А, Полтавській, 4 (знищено). Нагірній, 23. Пізній модерн увічнений на Осієвській (Герцена), 6. Трагічно склалася доля власників і мешканців лук'янівських особняків у роки революції. Хтось шукав долі далеко від Києва, хтось загинув, як художник О. О. Мурашко, підступно вбитий 14 червня 1919 р. на Лук'янівці, яку так любив.

Із встановленням радянської влади більшість особняків Лук'янівки була націоналізована та пристосована до нових потреб. Деякі з них набули статусу "спецособняків", як "відвойоване добро", де стали мешкати, ховаючись за високими парканами, вищі особи радянської України; інші ущільнили переселеними з нетрищ лук'янівськими бідняками. Чимало особняків було знищено: немає вже гарної оселі О. О. Мурашка по вул. Багговутівській, 25, будиночка батьків О. Ю. Шмідта по вул. Верхній Юрківській, 32, особняка Соколових по вул. Татарській, 1, будинку І. Щітківського по вул. Полтавській, 4 (архітектор В. Г. Кричевський). З часом зникла давня забудова цілих кварталів. Час і байдужість беруть своє.

К началу страницы
Зміст