Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, 30Б (втрачено)

Уважний перехожий, проминувши ріг вул. Олеся Гончара та простуючи в бік Львівської площі, обов'язково зверне увагу на старовинну ґратчасту огорожу праворуч, за якою в глибині невеличкого сквера височить цегляна шестиповерхівка, і в її архітектурі легко впізнати смаки 1950-х pp. Саме тоді на місці старого особняка й було зведено цей відомчий житловий будинок (архітектор В. Гопкало).

Попередній же особняк стояв там само, на тій же відстані від ліній забудови вулиці. Він належав старовинній українській шляхетній родині Тарновських, про що нагадував герб "леліва" (шестипроменева зірка над півмісяцем), вміщений у тимпані трикутного фронтона над порталом парадних дверей.

Будинок був двоповерховий, щедро декорований на чоловому фасаді в дусі еклектики: канелюровані пілястри, ліплення у фризах, фільонках та парапетах, кругла скульптура в екседрі на рівні другого поверху тощо. Асиметрична композиція була акцентована двома ризалітами, а широкі тераси на першому й другому поверхах надавали будинкові вигляду заміської панської резиденції.

Первісно ділянка, на якій стояв особняк, входила до складу значно більшої садиби - наріжної з Мало-Володимирською, 30/18 та № 32. Від 1861 р. садибою, площею 785 кв. саж. (0,36 га), володів учитель Софійського духовного училища Л. Волошкевич. Тут були дерев'яні будинки із службами та просторий фруктовий сад. 1874 р. за проектом архітектора П. Спарро було зведено наріжний двоповерховий житловий будинок з підвалом і мезоніном. Навіть коли вже було споруджено цей будинок, ще існував сад площею 548 кв. саж. (0,25 га), де росло близько 200 молодих фруктових дерев та майже 150 кущів. Наступного, 1881 p., площу саду зменшено задля спорудження нового, двоповерхового будинку по вул. Ярославів Вал, 32.

Колишній особняк Н. М. Тарновської. Ліворуч - прорисовка проектованої добудови.
Кін. 1930-х pp.

Нарешті, 1884 р. в глибині ділянки будується житловий флігель - особняк власників садиби.

А 1888 р. всю садибу (№ 30/18 та № 32) придбав київський 2-ї гільдії купець Ісаак Гутман, який того ж року - 18 листопада продав частину садиби (№ 32) дружині диякона Є. Крижановській.

Від 1898 р. власницею решти садиби (№№ 30/18, ЗОА) стала дворянка Надія Михайлівна Тарновська, за чоловіком - Володимиром Васильовичем.

Володимир Васильович Тарновський - брат Василя Васильовича Тарновського (молодшого), відомого українського мецената, - пирятинський повітовий предводитель дворянства.

1905 р. Надія Тарновська продала наріжну частину (№ 30/18) інженерові шляхів сполучень, старшині Зібрання домовласників м. Києва М. Ржепецькому, залишивши за собою особняк (№ 30А). Син Н. М. Тарновської, МихайлоТарновський, служив чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторі. Володимирович

Колишній особняк Н. М. Тарновської.
Кін. 1930-х pp.

Вдумливий дослідник у галузі історико-культурної спадщини, талановитий белетрист, він водночас професійно займався фотографією, був членом товариства "Дагер", брав призові місця на вітчизняних і міжнародних фотовиставках.

Надія Михайлівна та Володимир ВасильовичТарновські.
Кін. XIX ст. Фото Ф. де Мезера

М. Тарновський наприкінці XIX ст. сфотографував Качанівку - родовий маєток Тарновських і самих її власників. Світлини опублікував 1915 р. у часописі "Столица и усадьба" № 40-41. У 1920 pp. М. Тарновський передав добірку цих знімків до Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Г. Шевченка. Нині вони зберігаються в Національному музеї історії України.

Печатка графів Тарновських з гербом "Леліва". Латунь.
ГІоч XIX ст.
Публікується вперше.

В особняку нижній поверх був мурований, а другий - дерев'яний, обкладений цеглою. На обох поверхах було по сім кімнат, 14 голландських груб, дві ванни, два клозети. У підвалі було дві кімнати і кухня.

М. В. Тарновський.
1910-i pp.

З архівної справи, датованої 1918 p., видно, що тут ще мешкала Н. М. Тарновська з сином і онуками, займаючи десять кімнат з двома передпокоями та кухнею. Шість чоловік прислуги мешкало в трьох, призначених для неї, кімнатах.

23 вересня 1919 p., коли Київ був під владою Добровольчеської армії, власниця здала особняк, залишивши за собою тільки дві кімнати. Із збірки родини Тарновських у Києві до Першого Державного Музею потрапляє велике люстро Рум'янцева-Задунайського з Качанівки, картина В. Штернберга "Переправа через Дніпро під Києвом".

М. В. Тарновський з донькою Надією.
Поч. XX ст.

Потім була націоналізація.

У 1925 р. в особняку розмістилася секція при Спілці письменників "Плуг", під назвою "Західна Україна", реорганізована 1926 p. як окрема спілка під такою ж назвою. До її складу входили письменники із західноукраїнських земель, що перебували в УСРР: В. Атаманюк, Д. Бедзик, В. Бобинський, М. Гаско, В. Гжицький, П. Гірняк, Л. Дмитерко, Д. Загул, Й. Зазуляк, М. Ірчан, М. Качанюк, М. Кічура, М. Козоріз, М. Марфієвич, Г. Піддубний, Д. Рудник, І. Ткачук, А. Турчинська, А. Шмигельський та ін. Тут також містилася редакція заснованого 1927 р. літературно-мистецького та політико-громадського ілюстративного часопису, редагованого В. Атаманюком, пізніше - М. Ірчаном, І. Ткачуком, В. Гжицьким, Й. Зазуляком, Д. Загулом та ін. Ілюстраторами були відомі українські графіки: В. Касіян, Б. Крюков, Я. Струхлянчук та ін.

М. В. Тарновський у маскарадному вбранні.

Кін. XIX ст.

У період денаціоналізації М. Тарновський намагався повернути особняк. На допомогу Михайлові Володимировичу прийшла Всеукраїнська Академія Наук. Від її імені академік К. Воблий звернувся, 11 грудня 1928 p., з проханням до голови ВУЦВК Г. Петровського:

"Громадянин Михайло Володимирович Тарновський - останній в родині Тарновських, що записали своє ім'я в культурному минулому України. Дід його, Василь Тарновський, був приятелем Шевченка і допомагав йому у скрутний час. Так само робив і його син, Василь Тарновський-молодший, а до того ще зібрав величезну колекцію української старовини, між іншим, багатющий Шевченківський відділ - служить тепер за окрасу Чернігівського Державного Музею. Музей свій Тарновський хотів був передати місту Києву, і тільки через те, що реакційна й українофобська міська дума одмовилась цей неоціненний дар прийняти, він, як чернігівський з роду, передав його Чернігівському Земству. Знаючи про такі заслуги Тарновських перед українською культурою, ВУАН вважає за можливе підтримати клопотання гр. Михайла Тарновського, про допомогу - в формі повернення у власність колишнього його, тепер націоналізованого будинку".

Київський Окрвиконком 31 серпня 1929 р. заслухав справу М. В. Тарновського і ухвалив:

"Відзначаючи заслуги родини Тарновських в галузі збирання українських музейних цінностей та поширення української культури й приймаючи до відома, що гр. Тарновський має виборчі права, - визнати за можливе денаціоналізувати на його користь будинковолодіння в м. Києві на вулиці Ворошилова № ЗОБ і доручити Окркомгоспу оформити цю справу". (Ці документи люб'язно надані для цього видання дочкою М. Тарновського - Іриною. - Авт.).

Особняк був переданий М. Тарновському в 1929 p., а вже на початку 30-х pp. будинок знову було забрано під установи. При створенні 1934 р. Спілки письменників України "Західну Україну" ліквідовано, а багато її членів згодом було репресовано, багато розстріляно.

З ліквідацією "Західної України" особняк займав Наркомат соціального забезпечення УРСР, згодом певний час тут містилося консульство Чехословацької республіки - до 1938 р.

Влітку 1941 p., під час оборони Києва, тут містився штаб 37-ї армії, якою командував генерал-лейтенант А. А. Власов. У штабі тоді працювала актриса театру ляльок Д. М. Пронічева, якій судилося стати одною з небагатьох, хто врятувався з Бабиного яру у вересні 1941 р.

К началу страницы
Зміст