Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, 12 (втрачено)

На місці сучасного будинку Посольства Республіки Польща до 1960 pp. стояв двоповерховий особнячок зі скромними архітектурними оздобами в дусі пізнього класицизму. Невисокий перший поверх було декоровано тягнутим рустом у тинькуванні та простими прямокутними лиштвами вікон. Вікна і балконні двері другого поверху було прикрашено оригінальними сандриками з медальйоном і віттям, а під карнизом, рапортую чергуючись, йшли кронштейни й гірлянди.

Особняк стояв, справді, дещо осібно - у глибині ділянки, відокремленої від вулиці ґратчастою, на цегляному цоколі огорожею з пілонами брами і хвіртки.

У 70-80-ті pp. XIX ст. садиба належала доктору медицини, хірургу Олександру Степановичу Яценку. З 1882 р. він завідував хірургічною шпитальною клінікою, читав у Київському університеті курс хірургічної патології, вчення про хвороби суглобів та кісток, а також малу хірургію з десмологією.

О. С. Яценко - уродженець Таврійської губернії, із обер-офіцерських дітей, народився 1842 р. Виховувався спочатку у сімферопольській, а потім у київській 1-й гімназії, після закінчення якої 1861 р. вступив на медичний факультет університету св. Володимира, де у 1865 р. отримав золоту медаль за студентську роботу. 1867 р. О. Яценко закінчив курс наук зі ступенем лікаря. Певний час працював земським лікарем у Херсонській губернії. Потім здійснив поїздку за кордон, де відвідував лекції професорів у Берліні, Вюрцбурзі, Лондоні та Відні. Наприкінці 1871 p., після захисту дисертації в медично-хірурігічній академії, О. Яценку був присвоєний ступінь доктора медицини, а 1873 р. він був затверджений у званні приват-доцента і з 1875 р. доцента по кафедрі хірургії в університеті св. Володимира.

Колишній особняк на Ярославовому Валу, 12.
1935 р.

До історії вітчизняної хірургії О. Яценко увійшов як один з основоположників методу вільної пересадки шкіри. Значне місце у професійній практиці О. Яценка належить його діяльності як військового хірурга в період сербсько-турецької війни. Він одним із перших почав застосовувати під час війни антисептичне лікування ран. Наприкінці 1870 р. Олександр Степанович першим запропонував і виконав пересадку шкіри на гранулюючій поверхні після вогнепальних поранень.

У роки Кримської війни з Києва відправився загін добро-вольців-лікарів і студентів-медиків для надання допомоги пораненим захисникам Севастополя. Видатні хірурги Київського університету X. Гюббенет, Ю. Шимановський, М. Скліфосовський безпосередньо працювали на полях битви, а також керували військово-медичною службою. Саме ці видатні хірурги були вчителями і прикладом для О. Яценка. Талановитий хірург і педагог, Олександр Степанович провів понад 5000 операцій, у тому числі з видалення пухлини твердої мозкової оболонки, гастростомії (вперше у Росії).

Професор О. С. Яценко

В особняку на Ярославовому Валу, 12 професор О. С. Яценко мешкав з родиною у дев'ятикімнатній квартирі, а іншу - на 11 кімнат господарі здавали у найм за 2 тис. руб. сріблом на рік. За описом 1884 p., будинок - двоповерховий з мезоніном, дерев'яний, низ обкладений цеглою, кухні прибудовані кам'яні. У цьому особняку народилися сини професора Володимир та Олександр. З часом Володимир став присяжним повіреним, зятем архітектора В. Городецького, а Олександр обрав фах свого батька і став лікарем-хірургом.

У січні 1885 р. Олександр Степанович продає свій будинок "з надвірними будовами і садибною землею без винятку дружині присяжного повіреного Юлії Августівні Френкель", а сам з родиною переїздить на Поділ, на вул. Хорива, 40.

Новий власник особняка на Ярославовому Валу, Олександр Федорович Френкель, був відомий у Києві не лише як адвокат, а й як активний член Київського російського драматичного товариства, створеного його колегами-адвокатами Л. Куперником, П. Андрієвським. Найближчий приятель П. Андрієвського і його співробітник по газеті "Заря", О. Френкель був серйозним і вдумливим виконавцем у спектаклях товариства. За весь час перебування у товаристві ним було зіграно велику кількість ролей найрізноманітнішого репертуару. За спогадами сучасників, найбільше враження на киян справило виконання Френкелем ролі Іудушки у п'єсі з тією ж назвою (за романом "Сімейство Голов-льових" М. Салтикова-Щедріна). "Виконання цієї ролі Френкелем можна назвати класичним - до того у нього було обдумане кожне слово, кожен жест..." - пише у своїх спогадах О. Паталєєв.

На поч. XX ст. садиба по Ярославовому Валу, 12 належала дійсному статському раднику Володимиру Андрійовичу Тарновському та його дружині Варварі Валеріанівні.

С. В. Тарновський

В. А. Тарновський походив з потомствених дворян Чернігівської губернії, володів у Козелецькому повіті 1315 десятинами землі. Він одержав юридичну освіту у Московському університеті, службу розпочав членом окружного суду Києва у 1883 р. Був заступником і головою окружного суду до 1911 p., а з 1912 р. працював нотаріусом. Подружжя Тарновських виховувало трьох синів, один з них - Сергій - став знаменитим піаністом.

Сергій Володимирович Тарновський народився 21 жовтня 1883 p., навчався у Київському музичному училищі, яке закінчив 1903 р. з атестатом 1-го ступеня для виконавців. Дебют піаніста відбувся восени того ж року.

Ось як про цей концерт писали киїські газети: "У сьогоднішньому зібранні... музичного товариства, присвяченому камерній музиці Чайковського, виступає молодий піаніст Сергій Тарновський. Музичну освіту він отримав у київському музичному училищі по класу викладача Г. Бобіньського. Тарновський виконує фортепіанну партію в тріо Чайковського... Такий блискучий дебют Тарновського дозволяє побачити в молодому піаністові майбутню віртуозну зірку першої величини". Отримати таку оцінку від музикознавця і композитора Віктора Чечотта було престижно.

Сергій Тарновський успішно виступає з концертами у рідному місті, організовує в залі купецького зібрання 17 лютого 1904 р. концерт на користь поранених на Далекому Сході. Згодом він продовжує навчання у Петербурзькій консерваторії по класу фортепіано у А. М. Єсипової. Професор Петербурзької консерваторії, Єсипова створила одну з найбільших російських фортепіанних шкіл. Сергій Тарновський закінчив консерваторію із золотою медаллю і премією Рубінштейна, повернувся до Києва, блискуче поєднував концертну діяльність з викладацькою - став професором Київської консерваторії. Серед учнів 1918 р. - Володимир Горовиць. У 1920-і pp. їздив до Парижа та Лондона, де з успіхом проходили його концерти. Згодом разом з дружиною, дочкою композитора Олександра Глазунова, та самим Глазуновим, на початку 1930-х pp. С. Тарновський емігрував до США.

Від 1913 р. власником садиби став Іван Оскарович Дома-невський, житомирський міській голова з 1906 р. Оскільки сам він з родиною мешкав у Житомирі, особняк по Ярославовому Валу, 12 здавався в оренду. Тут містився Київський громадський клуб під головуванням О. О. Кістяківського.

29 березня 1916 р. І. Доманевський помер у Києві від невдало проведеної хірургічної операції, а садиба залишилася у власності родини до 1918 р. Окремі приміщення орендував тут Київський комітет Російського товариства туристів, а влітку 1917 р. - містилося бюро Київського обласного комітету РСДРП (меншовиків).

Як видно з архівної справи про прибутки домовласників, восени 1918 р. особняк займали міські народні училища: № 58 ім. А. Терещенка (для хлопчиків) та № 59 ім. Н. А. Терещенка (для дівчаток).

Близько 1922 р. націоналізований особняк був переданий Народним комісаріатом освіти Українській академії мистецтв під житло для професорів і студентів. У великій вітальні часто сходилися на виклади студенти-архітектори, керовані професором В. Г. Кричевським, бо сам тодішній Архітектурний інститут тулився в тісному й малопридатному митрополичому будинку Софійського собору. Восени того ж 1922 р. в особняку поселився з родиною і сам Василь Григорович Кричевський, про що пише його пасерб Вадим Павловський.

У 20-30-і pp. XX ст. тут також мешкали українські художники Андрій Іванович Таран, який 1937 р. організував у Київському художньому інституті, де викладав, мозаїчну майстерню; Софія Олександрівна Налепинська-Бойчук - графік, теж викладач КХІ, дружина М. Бойчука, згодом репресована; сам Михайло Львович Бойчук - видатний художник-монументаліст, один з професорів-засновників Української академії мистецтв, професор КХІ, вихователь плеяди так званих "бойчукістів" і теж репресований (загинув одного дня з дружиною). Віктор Никандрович Пальмов - живописець, професор КХІ; Федір Григорович Кричевський, директор Київського художнього училища, потім - ректор Української академії мистецтв, директор КХІ, видатний український живописець і педагог.

У повоєнний час тут, у переобладнаному на комунальні квартири будинку, мешкав, між іншим, інженер-будівельник М. Паркалоб - один з тих фахівців, хто обстежував спалені у 1941 та 1943 pp. у центрі Києва житлові будинки і вирішував їхню долю. Завдяки його високому професіоналізмові та відповідальності вдалося зберегти чимало гарних фасадів на вулицях Архітектора Городецького, Заньковецької, Пушкінській та інших. На початку 1970-х pp. особняк пішов на злам, і 1975 р. на його місці виріс за проектом архітектора Галини Федотівни Добровольської будинок консульства Польської Народної Республіки - після здобуття Україною незалежності тут-таки розмістилося Посольство Республіки Польща. Фасад цього будинку витримано в дусі раціоналістичної індустріальної архітектури, але для свого часу це було новиною у Києві.

К началу страницы
Зміст