Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, 5

Таких старосвітських дерев'яних, потинькованих та донедавна, за давнім українським звичаєм, побілених будиночків у Києві залишилось дуже мало, особливо - в самісінькому центрі міста.

Коли у 40-50-і pp. XIX ст. було зрито рештки старовинних валів "міста Ярослава" і розплановано вулиці та ділянки під забудову, це місце стало власністю надвірного радника Петра Микитовича Бобиря. На його замовлення 1859 р. військовий інженер штабс-капітан Авринський розробив, відповідно до "орієнтовного" (типового) проект дерев'яного будинку на сім вікон, на цегляних підмурках. Тут було десять кімнат, мезонін з балконом, огородженим "дерев'яною решіткою" та зверненим у бік саду. Сюди ж виходила невеличка галерея першого поверху. Кімнати мали ліпні карнизи, опалювалися грубами, а в одному приміщенні був "чавунний камін з білими глянцевими кахлями".

Сусідами були: ліворуч - професор Алфер'єв, праворуч - чиновниця Видіборська.

Навесні 1875 р. П. Бобир продав садибу поручику кінної артилерії Іллі Олександровичу Слєпушкіну. Новий господар дещо змінив чоловий фасад, добудувавши 1879 р. за проектом військового інженера І. Киселевського невеличкий цегляний об'єм ліворуч - з дверима й парою вікон обабіч, з фронтончиком і люкарною (згодом замість дверей тут зробили третє вікно); а також додав згідно з вимогами доби і комфорту обладнані ванну кімнату та ватерклозет.

Перероблені вже у 1990 pp. фасадні вікна дещо зіпсували своїм "вагонним" фасоном зовнішній вигляд особняка, проте основний декор зберігся: канелюровані пілястри композитного ордера, цікаві сандрики й фільонки, прикрашені ліпним орнаментом з квітами.

Чоловий фасад садиби по Ярославовому Валу, 5.
Поч. XX ст.

У спогадах про київське життя 80-90-х pp. XIX ст. педагог, історик Ганна Львівна Берло згадує родину Слєпушкіних. Дружина Іллі Олександровича, Марія Миколаївна, була із дому Киселівських, нащадків відомого київського воєводи Адама Киселя. Г. Берло мешкала в мезоніні Слєпушкіних, коли навчала їхню старшу доньку на початку 1890-х pp. Згодом, у 1911 p., вона найняла дві кімнати на Великій Підвальній, 5, вже у домі професора Образцова.

У 1895 р. власником садиби став професор медицини університету св. Володимира В. П. Образцов, який переїхав сюди з родиною з попереднього помешкання на терені Олексасандрівської лікарні. Купча була оформлена 15 вересня 1895 р. мл дружину Олександру Олександрівну Образцову.

Особняк у 1993 р.Ч

У 1901 р. сім'я Образцових закладає садибу в міському товаристві взаємного кредиту. В документах цього товариства "берігся докладний опис особняка та всіх інших будов на садибі. Будинок одноповерховий дерев'яний з кам'яною прибудовою і мезоніном. У будинку 12 кімнат, всі вони оббиті шпалерами, причому в трьох кімнатах шпалери французькі. Підлога в дев'яти кімнатах - дубовий паркет. Парадні двері дубові, масивні з мідним прибором. Груб всього у будинку дев'ять, із них п'ять кахляних - дві з камінами і чотири груби з межигірської цегли, оббиті шпалерами. Стеля в одній кімнаті з ліпними прикрасами. При будинкові дві веранди і один відкритий балкон.

На садибі був цегляний одноповерховий флігель, у ньому сім кімнат і дві кухні. Під флігелем склепінчастий льох. Поряд із флігелем - дерев'яна одноповерхова служба. Там розмістилися: стайня, дві каретні, дров'яник, льодовня, пральня. А в кам'яній прибудові - кімната для кучера і кімната для двірника.

Фруктовий сад давав прибуток до 75 руб. на рік.

23 жовтня 1916 р. померла Олександра Олександрівна Образцова. Єдині спадкоємці: донька, Наталя Василівна Стражеско, і чоловік - Василь Парменович Образцов. Він заявив про відмову від спадку на користь доньки. Київський окружний суд приймає рішення від 8 грудня 1916 р. про єдину спадкоємицю О. О. Образцовой - Н. В. Стражеско. Виконавчий лист на право володіння нерухомістю по вул. Ярославів вал, 5, Наталя Василівна Стражеско отримала уже за часів Тимчасового уряду - 8 липня 1917 р.

Деталь фасаду - фільонка.
1993 р.

Після того, як В. П. Образцов переїхав 1910 р. на вул. Фундуклеївську, 60 (див.), тут мешкав його учень і зять, згодом - академік і лікар-терапевт Микола Дмитрович Стражеско, одружений 1901 р. з Наталією Василівною Образцового. У них були діти: Дмитро, Олександра (похована в Парижі), Наталя (за чоловіком Труженська, живе в Парижі) та Ірина.

Видатний український лікар М. Д. Стражеско народився 1876 р. в Одесі в родині дійсного статського радника, а прабабуся по жіночій лінії походила з гетьманського роду Конашемичів. Він закінчив Рішельєвську гімназію в Одесі, а 1899 р. - медичний факультет університету св. Володимира; далі працював в університетській клініці (нині - бул. Т. Шевченка, 17), Олександрівській лікарні (нині - Центральна клінічна лікарня № 14). У 1907-1919 pp. - професор Київського жіночого медичного інституту. З 1922 р. - професор Київського медичного інституту. З 1936 р. очолював Український науково-дослідний інститут клінічної медицини, ним заснований (з 1952 р. інститут носить його ім'я).

В. П. Образцов

М. Д. Стражеско вперше у світі дав розгорнутий опис форм інфаркту міокарду, його ім'ям названі описані ним симптоми, а ще - вулиця в Києві та згаданий вже інститут, нині Інститут кардіології.

М. Д. Стражеско

На честь М. Стражеска встановлено меморіальні дошки: по вул. Саксаганського, 75, де знаходиться інститут його імені, та на фасаді будинку по вул. Володимирській, 48А, де він жив у 1938-1952 pp. Перед будинком інституту клінічної медицини (вул. Народного ополчення, 5) встановлено пам'ятник академіку (скульптор І. Шаповал, архітектор І. Шемседінов, 1978 p.). 1981 p. там само відкрито музей на його честь. М. Д. Стражеско похований на Лук'янівському кладовищі, поруч з тестем. На могилі - пам'ятник у вигляді брили білого мармуру із барельєфом на гранітній плиті (скульптор І. Кавалерідзе, архітектор А. Мілецький, 1953 p.).

Зі встановленням радянської влади особняк було націоналізовано. У 1921 р. тут містилось Управління Київської повітової міліції, згодом різні установи.

В особняку первісне анфіладне планування замінено коридорним, зникли деталі оздоблення.

При реконструкції будівлі колишньої караїмської кенаси (Ярославів Вал, 7) із пристосуванням під Будинок актора бічний флігель, що належав до садиби № 5, було переплановано на гардероб і фойє цього закладу, а на вуличному фасаді було знищено гарні класицистичні обрамування вікон старовинного флігеля.

К началу страницы
Зміст