Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, З

Садиба відома з 50-х pp. XIX ст. У 1858 р. за проектом архітектора Федора Федоровича Голованова був зведений двоповерховий особняк на замовлення дійсного статського радника Сергія Петровича Алфер'єва - клініциста-терапевта, професора медицини університету св. Володимира, декана медичного факультету (1850-1854 pp.), дядька по матері російського письменника М. Лескова.

Будинок дістав симетричний фасад на сім вікон, оздоби у стилі класицизму: рустований перший поверх, великі наличники з прямими сандриками й фільонками прямокутних вікон другого поверху; акцент центральної частини - розвинутий антаблемент, з пілястрами іонічного ордера, завершений парапетом.

Будинок мав добротний і ошатний вигляд. За матеріалами кредитного товариства (1873 р.) відомо, що в усіх кімнатах особняка підлога була паркетна, двері і вікна - дубові; будинок опалювався десятьма грубами, був також білий кахляний камін. При будинкові влаштований чавунний тамбур на чавунних колонах. Крім фасадного будинку, на садибі містився кам'яний двоповерховий флігель, розташований глаголем у глибину двору. Там розмістилися стайні на 12 стійл, каретні, льодовня. На другому поверсі флігеля мешкала прислуга. Більшу частину садиби займав сад з павільйоном та фонтаном.

С. Алфер'єв здавав будинок, і річний прибуток становив 4200 руб. У 1873 р. власник заставив садибу в міському товаристві взаємного кредиту і отримав позику на суму 25200 руб. У 1877 р. С. П. Алфер'єв змушений був продати садибу з переведенням на покупця боргу кредитному товариству, а ще через десять років помер і його поховано на Байковому кладовищі.

Проект особняка С. П. Алфер'єва з автографом архітектора Ф. Голованова.
1858 р.

Новим власником особняка став 1877 р. барон Максим Васильович (Магнус Карл Олександр Вільгельмович) Штейнгейль, старший брат Рудольфа Васильовича Штейнгейля (див.: Воровського, 27), колишній військовий. Після спорудження братом Ростово-Владикавказької залізниці з відгалуженням до Новоросійська, М. В. Штейнгейль придбав 1874 р. землі в 7 верстах від Туапсе і заснував там, на схилах гори Туїшхо, однойменний маєток - з виноградником (12 дес), фруктовими садами (16 дес.) та зразковою пасікою, обладнав фруктосушарки новітньої системи та консервну фабрику. Став "піонером" освоєння Чорноморського узбережжя Кавказу з метою промислу.

Придбавши особняк на Ярославовому Валу, З, М. В. Штейнгейль одразу ж заходився його розбудовувати. У червні 1878 р. він подав прохання до міської управи про дозвіл зробити прибудову. Автором проекту реконструкції став архітектор О. Шіле. Відтак, парковий фасад особняка дістав центральний ризаліт, ті ж самі, що й на чоловому фасаді, сім вікон і тотожне оздоблення. Але тут, крім віконечок мезоніну, що прорізали антаблемент та випиналися в аттіку, впадав у вічі великий тамбур, оздоблений, як портал з трикутним фронтоном дверей, що припадають на рівні проміжної площадки парадних сходів. Від тих дверей у садок збігають двосторонні сходи, огороджені парапетом-балюстрадою. Все це також витримано в дусі класицизму. На чоловому фасаді красувався герб баронів Штейнгейль. Інженерна думка господаря відчувалася й у таких деталях, як-от: встановлення спеціальних дефлекторів над пічними коминами - для поліпшення тяги в димоходах, що, мабуть, погіршилася після зведення висотного будинку поруч - на Ярославовому Валу, 1.

Особняк на Ярославовому Валу, 3.
1998 р.

Ще 1883 р. борги попереднього власника було сплачено. У міському архіві зберігаються страхові документи товариства "Саламандра" на 1912-1920 pp.: останній страховий поліс був оформлений 3 вересня 1919 р. на рік, на суму 291600 руб. Другий поверх і мезонін були зайняті під житлові покої, а частина кімнат першого поверху - під контору і правління товариства Юзефівсько-Миколаївського цукрового заводу, головою правління якого від часу заснування (1898) був М. Штейнгейль. Цей завод, з казармами й лікарнею, побудовано у 1898- 1900 pp. за проектом військового інженер-полковника І. І. де Лільс. Сам М. Штейнгейль володів 25 паями товариства, його дружина, Софія Володимирівна, - теж. Серед членів товариства були багаті землевласники Київської губернії: Я. Тарновський, родина Безак, М. Равіч-Думітрашку, а також члени родини відомого педагога К. Ушинського - дружина Надія Семенівна та діти - Надія, Костянтин, Ольга та Віра.

Барон М. В. Штейнгейль

М. Штейнгейль прожив тут, на Ярославовому Валу, 3 понад сорок років (1877 - 1919). Підприємець і хазяїн, барон Максим Васильович обладнав у сутеренах особняка винний погріб. Київські газети повідомляли: "Виноградні вина барона М. Штейнгейля із садів маєтку Туїшхо в Чорноморській губернії. Винний погріб у Києві, на В. Підвальній, 3 - великий запас старих витриманих вин. Продаж і надсилання виконується пляшками й відрами (у діжках). Прейскуранти надсилаються на вимогу безкоштовно. Торгівцям робляться знижки. Замовлення, що передаються в погріб на В. Підвальній, будинок № 3 поштою чи телефоном № 91, виконуються негайно. Винний погріб має для роздрібного та оптового продажу кавказький мед із пасіки маєтку Туїшхо".

Барон М. Штейнгейль експонував на різних виставках численні сорти власних виноградних вин, котрі відзначалися тонким смаком і приємним букетом. За якість вин фірма удостоювалась ряду нагород на виставках.

Садовий фасад особняка.
Поч. XX ст.

Винна торгівля містилася у спеціально прибудованому праворуч особняка магазині з окремим входом між двох вікон. Максим Васильович був різносторонньо обдарованою людиною - підприємцем, банкіром, громадським діячем. У 1880 pp. він обирався гласним Міської думи, був членом правління Земельного банку - разом із М. Гессе (див:. Шовковична, 9 та 11) та М. Філіпповим (див:. Липська, 2).

Ще на початку 1881 p. М. Штейнгейль разом з пруським підданим Емілем Рудольфом Міллером подали до господарчого відділення міської управи заяву про видачу дозволу на кідкриття товариства під назвою "Металоткацька фабрика Міллера та К°". Там мали виготовлятися переважно металеві машинні паси, а основний капітал становив 33800 руб. Згодом М. Шгейнгейль - директор-розпорядник товариства дротяно-хвяхового та механічного заводу.

Герб баронів Штейнгейль

У 1909 р. він - засновник страхового товариства "Дніпро" та член правління київського товариства взаємострахування від нещасного випадку. В обласному архіві зберігаються матеріали про особистий промисловий податок на особисті промислові заняття за 1909 р. барона М. Штейнгейля. В цей час він був членом облікового комітету в Російському для зовнішньої торгівлі банку та директором-розпорядником товариства Юзефівсько-Миколаївського цукрового заводу.

Серед замовників акціонерного товариства, організованого в Києві під фірмою "Південноросійський машинобудівельний завод" (1895 p.), був і барон М. Штейнгейль.

Реклама.
Поч. XX ст.

У 90-ті р. XIX ст. Максим Васильович очолював правління Земельного банку. Разом з ним працювали Олександр Михайлович Бердяев, Михайло Єгорович Філіппов, Олександр Миколайович Виноградський. Разом з О. Виноградським барон М. Штейнгейль був членом Київського відділення Імператорського Російського музичного товариства (1890).

Ґанок.
1998 р.
Як видно із списку по-жильців особняка на 20 жовтня 1918 p., десять кімнат належали родині барона М. Штейнгейля (22 особи), а шість кімнат на першому поверсі займала контора бухгалтерії Будівельних загонів Всеросійського союзу міст. Торгове приміщення - магазин продажу фруктів і підвал - наймав азербайджанець Якуб Кербалай Абдул Алі огли Парваров. Як зазначив у додатку до своєї заяви барон М. Штейнгейль, реквізиція будинку сталася внаслідок чотирнадцятимісячної відсутності господаря, оскільки ще 30 червня 1917 р. він з родиною відбув на Кавказ.

У 1921-1923 pp. у колишньому особняку барона М. Штейнгейля розмістився кабінет голови Особливої повітової Опродко-місії, а також заготівельний відділ. А з 1923 по 1938 р. - консульство Німеччини. У 1933-1936 pp. консулом був пан Хенке. З старовинного чавунного, на чавунних колонках, балкону звисав нацистський червоний прапор з чорною свастикою в білому колі. З 1938 року в особняку розмістився Будинок письменників та редакція "Літературної газети", згодом "Літературної України". З 1954 р. - посольство ПНР, з 1974 - Добровільне товариство любителів книги УРСР. Нині - посольство Індії.

К началу страницы
Зміст