Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

Бульвар Т. ШЕВЧЕНКА, 12 (кол. Бібіковський бульвар)

У 1830-х pp. садиба на щойно прокладеному Бульварному шосе, що має нині № 12, належала генералу від кавалерії Павлу Васильовичу Олфер'єву (Алфер'єву). П. Олфер'єв брав участь у війні 1812 p., мав за це високі нагороди, зокрема золоту шпагу "За хоробрість" з діамантами. У 1883 р. за рішенням генерал-губернатора В. Левашова П. Олфер'єв одержав місце для забудови на Липках, на розі Графської та Левашовської вулиць, площею 1050 кв. саж. Але він відмовився від цього місця, і лише згодом на його замовлення на розі бульвару з вулицею Олексіївською (нині - Терещенківською) 1842 р. було споруджено двоповерховий кам'яний Г-подібний у плані будинок. Невдовзі дещо нижче по бульвару та майже поруч побудувала собі особняк дружина лікаря Степанова.

За дарчою від 8 березня 1869 р. наріжна садиба перейшла до сина генерала - поручика у відставці Василя Павловича Олфер'єва. Той заклав садибу в кредитному товаристві. З опису нерухомого майна видно, що на обох поверхах було по 9 кімнат, по два передпокої й кухні; особняк опалювався 19 голландськими кахляними грубами та двома камінами. На другому поверсі у трьох головних кімнатах була відкрита анфілада, фланкована відповідно чотирма колонами з ліпними капітелями. На другий поверх двома маршами вели парадні сходи - дубові, під лак.

У травні 1870 р. В. Олфер'єв мав сплатити кредитному товариству 12 тис. руб. А в жовтні садибу вже придбав колезький радник Павло Павлович Демидов князь Сан-Донато, який у 1873 p., будучи вже київським міським головою, заставляє ерухомість у кредитному товаристві на суму 67200 руб. На його замовлення обидва сусідні будинки було з'єднано вставкою з наскрізним арковим проїздом у двір та з парадною залою над проїздом.

Міський голова П. П. Демидов князь Сан-Донато

За купчою від 18 лютого 1875 р. садибу придбав відомий цукропромисловець і меценат Никола Артемійович Терещенко. 25 березня землемір О. Терський склав план садиби, площею 970 кв. саж. (0,44 га), - з кам'яним двоповерховим з вулиці і і риповерховим з двору будинком, з підвальним поверхом. Передбачалося зробити прибудову й парадний ґанок. За фасадним будинком стояли двоповерхові житлові й нежитлові служби, з'єднані з особняком дерев'яною галереєю. А ще - одноповерхові нежитлові служби, сад з альтанкою.

27 березня архітектор П. Федоров - автор проекту перебуло ни особняка - дав відповідальну підписку про нагляд за ро-ботами, проте у травні відмовився від цього, і з 16 травня ропі памп керував архітектор Р. Тустановський. Відтоді величезний особняк перетворився па розкішний палац, оздоблений в дусі італійського ренесансу.

Колишній особняк Н. А. Терещенка.
1993 р.

Обидва чолові фасади дістали ярусну ритмічну композицію, розчленовану рустованими лопатками та канелюроваиими пілястрами корінфського ордера. Прямокутні та з півциркульними перемичками вікна, згруповані відповідно до окремих приміщень по два, три і п'ять, також виявляють внутрішню архітектоніку на фасадах. Над вікнами другого поверху площину стіни декоровано діагональним рустом з акцентуванням неодмінної симетрії скульптурними античними голівками в круглих нішах. У міжвіконнях ліпний декор збагачено лев'ячими масками. Розвинутий антаблемент включає оздоблений гірляндами фриз та широкий карниз з сухариками. Довершують композицію важкі симетричні балкони на масивних кронштейнах, огороджені класичними балюстрадами. Привертає увагу вміщений у міжвіконні другого поверху над парадними дверима, переробленими з арки колишнього в'їзду, ліпний дворянський герб дому Терещенків із зображенням цукрового буряка з гичкою - адже від цього пішов розквіт родини.

Вишуканим багатством позначено й парадні інтер'єри, починаючи з парадних сходів, що врочисто ведуть з просторого вестибюля у бельетаж та на другий поверх. Тут і мармур різних кольорів, дзеркала, бронзові торшери, касетована стеля тощо. Плафон над сходами включає чотири відреставровані панно пензля Вільгельма Котарбіньського - на билинні теми.

За описом садиби 1884 р. тут була одна квартира з 39 кімнат. У двоповерховому флігелі - екіпажний сарай та 14 кімнат на другому поверсі. А ще - кучерська, льодовня тощо. У звіті - запис: "Прибутку садиба не приносить, живе господар з прислугою". Щорічні витрати на утримання садиби Н. А. Терещенка становили майже 5 тис руб.

Н. А. Терещенко

Інтер'єри парадного другого поверху особняка вражали розкішшю й відповідали суспільному становищу й смакам господаря. Художні паркетні підлоги було виконано з цінних порід дерева, стіни прикрашено альфрейним розписом або оббито тією самою тканиною, що й м'які меблі, дзеркала груб і камінів також розписано, стелі прикрашено ліпленням. У цілковитій гармонії з декором було дібрано художньо виконані ужиткові речі та меблі, люстри й торшери, вази, скульптуру тощо. Особливою гордістю господаря була колекція творів мистецтва, яку пін започаткував ще у Глухові.

Фрагмент фасаду.
1993 р.

Указом Правительствуючого Сенату від 12 березня 1870 р. рід Терещенків за особисті заслуги був удостоєний потомственого дворянства і занесений до родовідної книги дворян Російської імперії.

Вестибюль.
Поч. XX ст.

А 16 березня 1872 р. Артемій Терещенко пожалуваний Дипломом з гербом на дворянське достоїнство. Від 6 червня 1879 р. до книги дворян Київської губернії були занесені Никола Артемійович з дружиною Пелагеєю Георгіївною та дітьми Іваном, Олександром, Марією, Ольгою та Євфросинією.

Кабінет.
Поч. XX ст.

Одним з найбільших акціонерних цукрових підприємств Південно-Західного краю наприкінці XIX ст. було "Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків", засноване 1870 р. Николою, Федором та Семеном Терещенками. Первісний капітал становив 3 млн. руб. З часом сімейна фірма мала вже річний обіг у 12 млн руб., самостійно виходила на європейський ринок. Справами фірми займалося 14 контор у різних містах та містечках. Але частина маєтків і заводів перебувала у власності кожного з братів поза власністю фірми - так було зручно кожному з них.

Будуар.
Поч. XX ст.

У Києві правління та контори цукрових заводів Товариства містилися на вул. Гімназичній, 5 (нині - вул. Леонтови-ча), а контори цукрових заводів та маєтків кожного з членів родини були поруч з особняками. Так, на Бібіковському бульварі, 10 містилися контори й правління Андрушівського, Староосотянського і Тьоткінського цукрових заводів, що належали Н. А. Терещенку.

Поч. XX ст.

Сучасники згадували, що видатними благодійниками для Києва була родина Терещенків і її голова - Никола Артемійович. Жертвуючи великі суми для свого рідного Глухова, Никола Артемійович і члени його родини не забували й Київ. Тут не було жодної просвітницької чи благодійницької установи, якій Никола Артемійович не надавав би допомоги. Про широку благодійницьку діяльність Н. А. Терещенка докладно йдеться у вже не раз згадуваній монографії В. Ковалинського "Меценаты Киева".

Поч. XX ст.

Після смерті Н. А. Терещенка садиба на Бібіковському бульварі, 10-12 за духівницею перейшла до старшого сина - Івана Николовича, а потім до його старшого сина - Михайла Івановича Терещенка.

Танцювальна зала.
Поч. XX ст.

Танцювальна зала.

Поч. XX ст.

Під час Першої світової війни в цьому особняку містилося Управління Червоного Хреста при арміях Південно-Західного фронту.

Поч. XX ст.

У 1917 - січні 1918 pp. було реквізовано майже всі кімнати, де розмістилися різні установи. У будинку № 10 п'ятнадцять кімнат першого і другого поверхів зайняв Генеральний Секретаріат праці УНР, а десять кімнат залишилося за конторою керуючого будинками М. І. Терещенка. За Гетьманату в особняку містилося Міністерство праці, очолюване М. А. Славінським, а в будинку № 10 - Міністерство землеробства.

Максим Славінський народився 1868 р. в с Ставище на Київщині, закінчив юридичний факультет університету св. Володимира. Поет і публіцист, громадсько-політичний діяч, видавець. У 1917 р. був представником Центральної Ради при Тимчасовому уряді в Петрограді. За Гетьманату - член Ради Міністерства закордонних справ, міністр праці у другому уряді Ф. Лизогуба (1918 p.), згодом - голова дипломатичної місії УНР у Празі (1919 p.), пізніше - професор новітньої історії в Українській господарчій академії та історії західноєвропейської літератури в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова. 1945 р. заарештований радянськими органами в Празі. Помер у в'язниці.

У колишньому особняку Терещенків зі встановленням у Києві радянської влади перебували різні установи: у 1921 р. - Житомирський військовий шпиталь, з 1924 р. - Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), котре керувало всім кіновиробництвом УСРР (кінофабрики в Києві та Одесі), а також усіма кінопідприємствами й торгівлею фотоматеріалами та приладдям; з 1930 р. - кіноінститут; від 1937 р. - облвиконком, а в будинку № 10 - обласне управління у справах мистецтв. Невдовзі після визволення Києва від окупації, постановою Київського облвиконкому від 5 грудня 1943 р., за останнім було закріплено будинки по бул. Т. Шевченка, 12 та по Хрещатику, 6.

А 1949 р. в колишньому особняку Терещенків відкрився Державний музей Т. Г. Шевченка, де у 24 залах розміщено понад 4 тис. експонатів, що розповідають про життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря.

К началу страницы
Зміст