Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, 60 (кол. Фундуклеївська, 60)

На червоній лінії, серед щільної забудови кварталу вирізняється незвичним для Києва декором двоповерховий особняк з гостроверхим шатром над еркером та притиснутою банею ліворуч. Особливої химерності надають фасадові цегляні оздоби, що рясно вкривають все тло стін, облямування вікон та дверей. Все це витримано у псевдоросійському стилі, а характер цегли й асиметричність композиції свідчать і про час зведення особняка - 1894 рік.

Автором проекту і власником будинку був цивільний інженер Михайло Григорович Артинов (1853-1913).

Як відомо, його творчість помітна нестримним настирливим впровадженням імітацій московсько-ярославського зодчества XVI-XVII ст. в деталях оздоблення. Найвідоміші приклади в Києві - прибутковий будинок на розі вул. Пушкінської та пл. Толстого (1901 p.) і колишній Лук'янівський народний дім (1901-1902 pp.).

Натомість, молодший брат Артинова - Григорій Григорович Артинов, плідно працюючи у Вінниці, залишив дещо кращі зразки архітектури поч. XX ст. - міський театр, готель "Сапой", ряд інших споруд - в дусі еклектики та модерну. Молодший Артинов стояв ближче до Європи, далі од Москви, працював у іншому часі й руслі.

Нерухомість на Фундуклеївській, 60 була записана на дружину київського інженера, Євгенію Олександрівну Артипову, і заставлена в міському кредитному товаристві з оцінкою в 60 тис. руб. А 1904 р. їй належала і нерухомість на сусідній садибі, по вул. Фундуклеївській, 62, оцінена в 61 тис. руб., з наданням кредиту в розмірі 30 тис. руб.

Особняк по вул. Б. Хмельницького, 60.
1993 р.

Певно, через матеріальну скруту вже з 1910 p. особняк перейшов у власність відомого лікаря-терапевта професора універститету св. Володимира Василя Парменовича Образцова. Він народився 1849 р. на Вологодщині (Росія) в родині священика. 1875 р. закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію, брав участь як лікар у російсько-турецькій війні 1877 1878 pp. Через десять років - завідувач відділенням Олександрівської лікарні в Києві (нині - Центральна міська клінічна лікарня № 14), від 1891 р. - доцент, 1893 р. - профо cop університету св. Володимира, у 1904-1918 pp. - завідувач терапевтичної клініки університету (бульвар Т. Шевченка, 17). 1909 р. разом із своїм учнем, а згодом - зятем М. Стражеском вперше у світовій медичній практиці поставив прижиттєвий діагноз тромбозу коронарних судин серця, а 1910 р. вперше описав клінічну картину інфаркта міокарду.

В. П. Образцов був головою Фізико-медичного товариства. Київського товариства лікарів, створив разом з Ф. Японським київську терапевтичну школу.

Суворої зими 1920 р. В. Образцов, мешкаючи в неопалюваній квартирі, захворів на запалення легенів і помер у Георгіївській лікарні Товариства лікарів-фахівців 27 листопада 1920 р. Він був одружений: вперше з лікаркою Олександрою Олександрівною Гужиною, а вдруге, 1916 p., з розлученою дружиною доктора медицини, директора Київського бактеріологічного інституту В. Ліндемана, Варварою Володимирівною, з дому княгинею Чегодаєвою.

До 100-ліття від дня на родження вченого на терені лікарні № 14 встановлено пам'ятник (скульптор М. Вронський, 1950 p.), ім'ям В. Образцова названо колишню університетську терапевтичну клініку. На могилі вченого на Лук'янівському кладовищі 1994 р. встановлено пам'ятник - лабрадоритову стелу з портретом і написом: "Профессор Василий Парменович Образцов. 1851-1920. От украинских терапевтов". (Рік народження позначено саме так).

Колишня "Дача Любченка"
2000 р.

А в особняку по вул. Фундуклеївській, 60, після переїзду столиці УСРР з Харкова до Києва 1934 р. оселився з родиною голова Раднаркому Панас Петрович Любченко. Його доля склалася за суто більшовицькою схемою: 1917 р. - солдат, член Київської ради солдатських депутатів, член Української Центральної Ради від Української партії соціалістів-революціонерів, 1919 р. - один з керівників партії боротьбистів, 1920 р. - член КП(б)У, далі - просування по щаблях партійної і державної кар'єри, нарешті, 1934 р. - голова Раднаркому. Енциклопедія українознавства закордонного видання 1962 р. називає П. Любченка "реалізатором централістичної політики Москви", нагадуючи, що він "під час процесу СВУ виступав як "громадський обвинувач" від всеукраїнської центральної ради профспілок, відігравав керівну роль у колективізації і примусовому стяганні хліба з українського села, що спричинило голод 1933 р. За "єжовщини" Любченко 30 серпня 1937 p., передбачаючи ув'язнення, разом зі своєю дружиною вчинили самогубство; під час московських процесів 1937-1938 pp. Любченка звинувачено у створенні "національно-фашистської організації". На початку 1960-х pp. П. П. Любченка реабілітовано.

Колишня "Дача Любченка" у парку "Нивки".
2000 р.

До цього можна додати, що самогубство чи, як вважається, інсценоване самогубство сталося саме у спальні цього особняка. А невдовзі було заарештовано брата П. Любченка, Андрія Петровича Любченка, ректора Київського зооветеринарного інституту, що містився на Деміївці. Під час слідства він зрозумів, що на нього чекає страта, та, щоб не терпіти далі знущання й тортури, на одному з допитів вбив слідчого стільцем, а сам викинувся з вікна. Зазнали репресій також інші Любченки - родичі, а часом ті, що мали таке ж прізвище, намагалися його змінити...

Крім особняка в центрі Києва, П. Любченку належала ще й спеціально для нього побудована велика дача на Сирці, яка серед старожилів і досі зветься "дача Любченка". Тоді, 1934 р. влада накинула око на розкішний хутір, колишню Васильчиківську дачу неподалік хутора Нивка, при перетині залізниці з Брест-Литовським шосе над річкою Сирець. За глухим парканом серед вікового гаю виросли два похмурі - через сірі, потиньковані під "шубу" фасади - особняки характерної псевдо-класицистичної архітектури, що так смакувала обом тоталітарним режимам тої доби - гітлерівському та сталінському. Садиба площею 55 га мала кілька в'їздів і довгі асфальтовані, завширшки на односторонній рух під'їзди, попід крислатими віковими дубами й грабами, понад мальовничими ставками з альтанками й лебедями. В разі потреби біля спеціальної хвіртки міг зупинитися "літерний" спеціальний потяг, що підкочував під дачний паркан по Сирецькій гілці залізниці. Можна припустити, що архітектором цих особняків був Сергій Вікторович Григор'єв, який багато проектував і будував для Раднаркому УСРР, для КОВО тощо у 1930-х pp.

Існує інша версія загибелі П. Любченка. Нібито його попередив особисто відданий охоронець про ордер на арешт заздалегідь, у ложі оперного театру. П. Любченко негайно попрямував додому - одні кажуть, що на Фундуклеївську, 60, інші - на дачу. Нібито там, на дачі, все й скінчилося, а тіла таємно закопали енкаведисти... Серед "довгожителів" спецдачі називають радянських керівників Д. С. Коротченка, М. С Хрущова. На початку 1960-х pp., з волі Хрущова та ініційованої ним "відлиги", колишня дача стала міським парком. Він навіть мав назву "імені XXII з'їзду КПРС", оскільки на цьому "форумі комунітів" остаточно було "розвінчано культ особи Сталіна".

А особняк по вул. Б. Хмельницького, 60 реконструювала польська фірма "Енергополь-трейд" (1998 p.).

К началу страницы
Зміст