Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, 46 (кол. Фундуклеївська)

Двоповерхова, асиметрична й дещо приземиста кам'яниця стоїть напроти Пироговської вулиці, на завжди людному місці. Споруджена за власним проектом і для своєї родини інженером шляхів сполучень Миколою Івановичем Максимовичем у 1888 р.

Син статського радника, професора, він закінчив київську 2-у гімназію та Інститут інженерів шляхів сполучень (1878 р.) з правом на чин колезького секретаря. Був одружений з дочкою радника комерції, Марією Миколаївною Хряковою. Тесть, Микола Григорович Хряков, був у Києві особою відомою - понад тридцять років від заснування, очолював у 1869-1900 pp. Київський біржовий комітет, був почесним блюстителем Київської духовної семінарії, гласним міської думи, одним з ініціаторів створення Товариства взаємного кредиту, успішно торгував зерном та хлібопродуктами (реклама торгового дому М. Хрякова ще й через сто років проступала крізь шари фарб на торці будинку на Верхньому Валу коло Житнього ринку). Хрякови мали родинне поховання на Аскольдовій могилі.

А Микола Іванович Максимович почав службу в Київському окрузі шляхів сполучень, де упродовж подальших майже двадцяти років був виконавцем, а потім і керівником робіт з поліпшення стану р. Дніпро, як судноплавної артерії. Надалі - начальник Управління внутрішніх водних шляхів та шосейних доріг, від 1900 р. - професор КІН, від 1902 р. - начальник Варшавського округу шляхів сполучень, від 1906 р. - начальник управління в міністерстві шляхів сполучень, дійсний статський радник. Мав друковані наукові праці, зокрема двотомник "Проект Киевской Гавани" (1896 р.), "Днепр и его бассейн" (1901 р.), "Проект р. Десна" (1902 р.). Він робив доповіді на Всесвітній виставці у Парижі (1900 р.), в Гаазі (1894 p.).

Колишній особняк М. І. Максимовича по вул. Б. Хмельницького, 46.
1994 р.

Та головним інженерним здобутком М. І. Максимовича було спорудження Київської гавані, яка остаточно вирішила проблему вантажно-транспортного забезпечення міста водним шляхом.

Ще 1900 p. М. Максимович був призначений на посаду екстраординарного професора КПІ (за відсутністю ступеня магістра) по кафедрі будівельного мистецтва. Він передавав багатющий інженерний досвід студентам КПІ і далі, вже за радянської влади.

Фрагмент фасаду.
2000 р.

Заповнюючи чергову, останню в житті, анкету 1927 p., писав, що є штатним заслуженим професором, головою Гідрологічної секції при ВУАН, завідувачем секції водних шляхів НДІ водного господарства України, що може викладати російською, українською мовами, а німецькою та французькою читає й пише, що позапартійний, удовець, на утриманні - дочка (39 р.) - вдова лікаря та онука (10 р.) та хворий інвалід небіж (49 р.).

А 24 лютого 1926 p., відповідаючи на прискіпливі запитання анкети, зокрема щодо української мови, писав: "Я з дитинства добре володію народною розмовною українською мовою. В юні роки багато разів грав у аматорських українських спектаклях, брав участь у хорі покійного українського композитора М. В. Лисенка, але наукової та технічної термінології повкраїнськи не знаю, оскільки такої нема і її треба ще укласти. Ця обставина утруднює можливість викладання лекцій українською мовою".

Яскрава особистість, Микола Іванович упродовж багатьох років обирався командором Київського яхт-клубу, опікуючись облаштуванням його акваторії.

Після багатьох переїздів, остаточно повернувшись до Києва, де поховав дружину 1907 p., професор Максимович до останніх днів життя мешкав по вул. Гімназичній (нині - Леонтовича), 6, кв. 2, - у будинку, що належав його матері, вдові статського радника Марфі Максимович. Ця садиба, поруч із Володимирським собором, належала їй від 1871 p., звідси майбутній інженер ходив до 2-ї гімназії. Тут за проектом архітектора П. Спарро 1874 р. зведено двоповерховий кам'яний будинок з монограмою "М" на фронтоні. А 1883 р., за проектом і під наглядом М. Максимовича було зроблено двоповерхову добудову. А ще через п'ять років з'явився отой особняк на Фундуклеївській, 46, у модному дусі еклектики та "віденського ренесансу". Згодом особняк і вся садиба з великим флігельним будинком перейшли у відання різних установ. За адресним довідником на 1914 р., тут містилося Південно-російське товариство заохочення землеробства та сільської промисловості, очолюване М. Шестаковим, власником особняка по вул. Шовковичній, 14 (див.). Аграрна скерованість різних установ традиційно тривала й надалі: у 20-30-і pp. тут були Центральна агрохімічна лабораторія Наркомзему, сільськогосподарчі та контрольно-насіннєві лабораторії, канцелярія, лабораторія та бібліотека заповідника "Конча-Заспа".

З переїздом столиці УСРР з Харкова до Києва 1934 р. і до початку війни тут містилися: Інститут соціалістичного землеробства, редакції газет "Вісті" та "Шахіст".

Отож, зроблене М. Максимовичем - і гавань, і цей особняк - продовжують служити киянам.

К началу страницы
Зміст