Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ФРАНКА, 28 (кол. Несторівська)

Двоповерховий цегляний особняк стоїть тут, на вузькій ділянці, торцем до вулиці, а фасадом на подвір'я. Будинок належав Ганні Миколаївні Кіх, дружині інженера шляхів сполучення Олександра-Адольфа Олександровича Кіха, лютеранського віросповідання. Його батько, Олександр Якович Кіх, був київським 2-ї гільдії купцем від 1873 p., мав, крім сина, дочок - Іду, Ельму та Ольгу. 1880 р. батько придбав за 90 тис. руб. 2578 десятин (бл. 2820 га) землі при с Наливайківка Мака-рівської волості Київського повіту.

О. О. Кіх закінчив 1893 р. Інститут інженерів шляхів сполучення з правом на чин колезького секретаря. Працював на будівництві Західно-Сибірської залізниці. Від 1896 р. - виконавець нових додаткових робіт на Південно-Західній залізниці, з листопада 1901 р. - викладав будівельне мистецтво у КПІ. Вже у Києві був зарахований до міщанської громади з купців, став 1906 р. гласним міської думи та земським гласним Київського повітового земського зібрання. Як думський діяч очолював театральну комісію, був членом будівельної комісії та комісії про красу міста, а 1911 р. його відряджено до Італії для нагляду за відвантаженням для Києва бронзових частин пам'ятника Олександру II, що був тоді встановлений на Царському (нині - Європейському) майдані. Того ж року він відмовився від посади у міській управі, бо його обрано до губернської земської управи, де він став заступником голови. А 1913 р. О. О. Кіха обирають членом Державної думи.

Колишній особняк по вул. Франка, 28.
1994 р.

Під час Першої світової війни, з просуванням лінії фронту на схід, було прийнято закон від 13 грудня 1915 р., за яким припинялося землеволодіння та землекористування австрійських, угорських, турецьких та німецьких вихідців у прикордонній місцевості. Відтак "Киевские губернские ведомости" вмістили списки осіб та установ, що підпадали під дію цього закону. Серед них опинився й О. О. Кіх, якому, крім землі у с. Наливайківка, належав також Наливайківський винокурний завод № 107 (13 робітників, річний виробіток на суму 25500 руб.). Але Кіх довів, що дія закону на його нерухомість не поширюється; справа дійшла до Сенату, який і скасував рішення Київської губернської управи. Було це на початку 1917 р.

А в липні того ж 1917 p., вже за часів Української Центральної Ради, відбувалися чергові вибори до міської думи. І газета "Киевская мысль" уїдливими кпинами коментувала список кандидатів "позапартійного блока російських виборців: на цей список дивляться просто: чорносотенний, монархічний. Хто повірить у республіканські переконання Вас. Віт. Шульгіна, Савенка, Кіха! Адже це самісіньки партійні націоналісти!.. За що тільки не брався істинно росіянин Кіх! Міська дума, державна дума, земська управа, театральна комісія! І що він створив! Де сліди його діяльності! Купи паперів за підписом "Кіх". І більш нічого.". І далі: "Всі чорносотенці специфічно київського штибу".

Навесні 1918 р. особняк ще належав родині Кіх, розмір умовної платні господині дорівнював 1700 руб. А Олександр Кіх (молодший), прапорщик, загинув на фронті у липні 1916 р.

14 червня 1919 р., при більшовиках, власниця особняка Ганна Олександрівна Кіх підписала заяву до музейного відділу ВУКОПИСу, очолюваного М. Біляшівським, з проханням оглянути картини й меблі в особняку, взяти їх на облік та видати їй охоронний лист. У переліку - меблі червоного дерева XVIII ст.: шафка, стіл круглий, дві тумби, люстро так само в оправі червоного дерева з бронзовими утримувачами Єлизаветинської доби, годинник (мармур, бронза) XIX ст., дві картини пензля І. К. Айвазовского, картина В. Д. Полєнова (1893), картина невідомого художника - сучасна копія "Мадонни" Б. Мурільйо.

Подальша доля родини Кіх і цих речей невідома.

За спогадами старожилів, у 30-х pp. тут мешкав "поплічник" наркома НКВС УРСР В. А. Балицького чекіст Д. Н. Рєзанов. Потім - голова президії Верховної ради УРСР (1938), голова Раднаркому УРСР (1939-1944 pp.), заступник голови Раднаркому УРСР (1944-1953 pp.), член ЦК КПУ Л. Р. Корнієць. Далі пішов на підвищення: був міністром заготівель (1953), а з 1956 р. - міністром зернових продуктів СРСР: адже основним постачальником збіжжя в імперії завжди була Україна.

За тими ж спогадами, у повоєнний час в особняку за глухим парканом мешкав міністр закордонних справ УРСР Д. 3. Мануїльський. У 1966 р. йому встановили величний пам'ятник на розі Інститутської та Липської, а із здобуттям Україною незалежності неодноразово стало порушуватися питання про демонтаж того монумента. Щоб розібратися в ролі Д. Мануїльського в українській історії, процитуймо відповідну статтю з Енциклопедії українознавства за редакцією проф. В. Кубійовича (1962):

"Більшовицький діяч родом з Крем'янеччини на Волині. Вчився в Петербурзькому університеті, потім у Сорбонні, де належав до російських соціал-демократичних груп, але дописував і до української соціалістичної преси; більшовиком став у 1917 р. У 1918 р. - член Наркомпроду РСФСР і член російської делегації для мирних переговорів з Україною; 1919 р. - активний діяч КП(б)У, учасник недозволеної Москвою опозиційної конференції в Гомелі, після, якої, однак, швидко перейшов на бік Москви, видавши Ленінові опозиційні наміри В. Лапчинського і його групи "федералістів". У 1919-1920 pp. - член Всеукрревкому, в 1921-1922 pp. - секретар ЦК КП(б)У та редактор "Коммуниста". З 1922 р. працював у Комінтерні, в 1928-1943 pp. його секретар, відповідальний за проведення сталінських чисток і терору в апараті Комінтерну та в закордонних компартіях. Протягом 1944-1950 pp. - міністр закордонних справ УССР, голова делегації УССР в ООН, де виступав із промовами проти української еміграції. Після 1950 р. попав у неласку; знову почали згадувати Мануїльського по смерті Сталіна, але до активної політичної діяльності він вже не повернувся".

За часів хрущовської "відлиги" особняк по вул. Франка, 28 був переданий під дитячий садок: глухі паркани замінено легким просвітчастим огородженням, в садочку з'явилися дитячі розважал ьні знаряддя.

Власне особняк зовні мало позначений ефектним фасадом чи декором, та ще й притулений глухою тильною стіною до сусідньої садиби № 26. Обмежені умови затісної ділянки дозволили зробити єдино можливе: видовжити будівлю на межі, розкривши кімнати на південний, тут - чоловий, хоч і дворовий фасад. Та й декор подано досить скромно: тягнутий руст на першому поверсі, прості лиштви вікон, фільонки та міжповерхові тяги.

К началу страницы
Зміст