Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ФРАНКА, 4 (кол. Несторівська)

У цьому чотириповерховому будинку важко впізнати колишній двоповерховий особнячок, що так мальовничо височів над Афанасіївським яром, край давнього "міста Ярослава". Сто років тому звідси чудово проглядалися бані Володимирського собору, та й уся вулиця була, як на долоні. А коли випадав м'який київський сніг, узвіз дзвенів од дитячих голосів, і санчата летіли на долину весело й безпечно.

Особняк було споруджено 1897 р. за проектом відомого київського техніка-архітектора А. К. Краусса для дворянки Ганни Феофанівни Кащенко.

Вона походила з багатодітної родини з півдня України, мала п'ятьох братів і трьох сестер. Батько, Феофан Гаврилович Кащенко, був почесним мировим суддею. Назвемо декого з його дітеіі - свідомих українців.

Микола Феофанович Кащенко (1855-1935), біолог, ембріолог, селекціонер, народився на хуторі Веселому на Херсонщині. По закінченні Харківського університету (1880 р.) шість років працював там само, а потім поїхав до Сибіру, де вивчав місцеву флору й фауну, провадив досліди з акліматизації плодових і декоративних рослин, став одним із основоположників наукового плодівництва в Сибіру. Працював у Томському університеті, професорував (з 1888 p.), а потім - був ректором (1895-1912). У Томську згуртував українських садівників, організував українську громаду. 1912 р. переїхав до Києва, де став професором КПІ. У Києві М. Кащенко продовжив наукові праці з акліматизації таких південних культур, як бросквина (персик), жарделя (абрикос), айва, виноград тощо. З ім'ям М. Кащенка повязано зародження науки патологічної ембріології. Він організував і був першим директором Зоологічного музею НАН України (1919-1926 pp.) та Акліматизаційного саду (1919-1931 pp.), що існував на Лук'янівці - на розі вул. Дорогожицької та Макарівської (рештки саду було знищено заради спорудження на його місці Вищої партійної школи ЦК КПУ). М. Кащенко був одним з перших українських академіків, кого відзначили цим званням ще за часів Гетьманату - 14 листопада 1918 р. Але у 20-і pp. його дуже ображала більшовицька влада, не даючи змоги працювати, через це довелося кинути напризволяще заснований ним при КПІ сад і перебратися на Лук'янівку. Там він почав з площі 0,5 га у 1922 р. і розширив сад до майже 6 га. У 1930 р. тут вирощувалося 500 видів рослин з усього світу, був облаштований ставок, тераси; і помешкання академік мав поруч - по вул. Мельника, 45. Микола Феофанович Кащенко похований на Лук'янівському кладовищі, на могилі - стела з чорного граніту.

Вид на собор св. Володимира.
Поштівка XX ст.
Праворуч - особняк Г. Кащенко
Його брат, Андріян Феофанович Кащенко (1858-1921) - український письменник, автор численних прозових творів для юнацтва з історії козаччини й Запорожжя, що свого часу мали велике патріотично-виховне значення, особливо після 1905 p., коли послабли заборони українського слова. Ось деяки з них: "У запалі боротьби", "Славні побратими", "Під Корсунем", "Борці за правду", "Запорозька слава", "Зруйноване гніздо", "З Дніпра на Дунай", "На руїнах Січі", "Про гетьмана козацького Самійла Кішку", "Великий Луг Запорізький" та ін.

Проект будинку Г. Кащенко з автографом техніка А. Краусса.
1897 р.

Третій з братів - Арсен Феофанович Кащенко був військовим, мав чин генерала.

Особняк Ганни Феофанівни Кащенко мав досить незвичне об'ємно-планувальне вирішення. Умови ділянки забудови з крутосхилом до яру та й склад родини замовниці змусили влаштувати особняк з двох нерівнозначних помешкань, з окремими входами з вулиці та наскрізною аркою проїзду на двір. Помешкання лівої частини будинку, що містилося на першому поверсі, складалося з п'яти кімнат, передпокою, кухні, ванни й тераси. Окремий вхід праворуч вів до великого, у двох рівнях помешкання, що на першому поверсі мало дві кімнати, передпокій та кімнатку для прислуги чи двірника, а на другому поверсі - ще сім кімнат, два передпокої, кухню, напну, кімнату для прислуги та терасу. Цікаво, що обидві тераси сполучалися між собою сходами і були влаштовані спеціально для милування панорамою, чаювання та споглядання долини. По центру чолового фасаду, тримаючи вісь симетрії, підносилося шатро, крите цинковою "лускою" та прикрашене люкарнами. Особняк було видно здалеку, з Фундуклеївської.

За радянської влади милуватися особливо не доводилося, бо дефіцит житла суттєво дошкуляв киянам. Тож 1940 р. було здійснено надбудову двох поверхів і на цьому особняку - за проектом інженера Б. Тоубкіна. Архітектура надбудови повторила лише ритм віконних отворів з нижніх поверхів, проїзд у двір було закладено й перетворено на додаткові приміщення. Відтоді будинок втратив первісний вигляд особняка і став звичайним житловим, з комунальними квартирами. І лише декор у характерному для кінця XIX ст. дусі неоренесанс двох нижніх поверхів все ще нагадує минуле призначення цієї споруди.

К началу страницы
Зміст