Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ТОЛСТОГО, 7/2 (кол. Шулявська, Караваєвська)

На розі вулиць Толстого і Горького (кол. Кузнечна) стоїть оригінальний, здалеку помітний особняк. Нині тут розміщується Науково-медична бібліотека України, а колись садиба належала молодшому сину відомого цукропромисловця Н. А. Терещенка - Олександру Николовичу.

О. Н. Терещенко народився 7 вересня 1856 р. Після закінчення курсу приватної класичної гімназії Креймана у Москві навчався в Московському університеті та в Києві - в університеті св. Володимира. Курс закінчив 19 січня 1897 р. із ступенем кандидата юридичних наук.

24 квітня того ж року Олександр став добровольцем II розряду лейб-гвардії Гродненського гусарського полку; 26 липня удостоєний звання унтер-офіцера, 8 листопада, склавши офіцерський іспит - портупей-юнкер, а 13 грудня - корнет. 25 квітня 1880 p., прослуживши рік, був звільнений у відрядження, до видання правил про перерахування офіцерів у запас, і 6 грудня 1882 р. зарахований у запас гвардійської кавалерії, а 13 грудня виключений зі списків полку. 15 вересня 1891 р. звільнений із запасу у відставку. Такий от перебіг мала військова кар'єра О. Н. Терещенка.

А 7 березня 1883 р. Олександр Николович був затверджений почесним попечителем київської 3-ї гімназії, перебуваючи в цьому статусі до 23 вересня 1895 p., коли став почесним попечителем київської 1-ї гімназії. Понад 25 років він був членом дирекції, а потім товаришем голови Київського відділення Російського музичного товариства.

О. Н. Терещенко

1 січня 1906 р. О. Н. Терещенка удостоєно чину дійсного статського радника, він мав ордени російської імперії до св. Володимира 3-го ст. включно та медаль Червоного Хреста - на згадку про діяльність під час Російсько-японської війни 1904- 1905 pp.

Отже, вийшовши у відставку 1891 р., О. Н. Терещенко мешкав у батьківському будинку на Бібіковському бульварі, 12 (див.: бульв. Т. Шевченка, 12), тож і придбав цю наріжну садибу, на якій розпочав будівництво власного особняка.

Поки зводився особняк, Олександр Николович одружився (1892 p.), народилися діти: Никола (1893 p.), Марія (1894 p.), Ольга (1896 p.). Рішенням Київського дворянського зібрання всі вони були занесені до списків дворян Київської губернії.

Лише 1898 р. було завершено опоряджувальні роботи в особняку на Караваєвській, 7, зведеному за проектом П. Бойцова (автора ескізного проекту на конкурсі міського музею старовини й мистецтв у Києві). Архітектор-москвич відверто проігнорував (як і у випадку з музеєм) наявну містобудівну ситуацію - непрямий кут перетину цих київських вулиць, і відтак бічний фасад особняка пішов навкіс до вулиці Кузнечної, що, звичайно ж, погіршило загальне сприйняття споруди. (Порівняймо, як вправно й коректно вирішив аналогічну ситуацію київський архітектор П. Альошин в особняку М. Ковалевського - див.: П. Орлика, 1/15).

Особняк О. Н. Терещенка.
Поштівка поч. XX ст.

Особняк по вул. Караваєвській, 7 набув асиметричної композиції, підпорядкованої плануванню і виявленої на фасадах відповідним членуванням об'ємів та розкреповками. Згідно з рельєфом вулиць і садиби, фасад з боку Караваєвської одержав півтора поверхи, парадний вхід та бічну браму. На Кузнечну вийшло два поверхи, з окремим входом-ґанком під балконом. Заокруглена наріжна частина завершена сферичним куполом з трьома круглими люкарнами, обставленим масивним облямуванням з фронтончиками. Фасади потиньковано, обрустовано й оздоблено в дусі еклектики: пишний антаблемент, розірваний бароковий фронтон над заглибленим арковим порталом парадного входу, фланкованим півколонками доричного ордера. Над дахом піднісся світловий ліхтар, даючи денне світло у внутрішнє безвіконне приміщення. Вздовж Кузнечної тягнеться ажурна кована огорожа на цегляному цоколі, що відокремлює невеличкий садочок.

Колишній особняк О. Н. Терещенка.
1994 p.

В інтер'єрах збереглося первісне декоративне оздоблення (ліплення, розписи) та частково умеблювання, виконані так само в дусі еклектичних стилізацій, історизму та "панської розкоші".

Особняк мав досконале інженерне обладнання: електричне освітлення, спроектоване інженером-технологом Леоном Петровичем Геркеном, парове опалення (котли виробництва машинобудівного заводу Гретера і Криванека у Києві та компанії Бабкок і Вількок у Глазго - на замовлення торгового дому Джон М. Сумнер і К° у Москві - для О. Н. Терещенка), два ліфти - підйомні машини, як тоді їх називали.

Крім особняка, на садибі був ще двоповерховий цегляний флігель, сарай та розбитий на 100 кв. саж. (0,04 га) садочок з палісадником.

В особняку налічувалось 33 кімнати, з них три кімнати на першому поверсі було відведено під контору (з окремим входом), шість - під служби. На другому поверсі було 15 кімнат та чотири кімнати у мезоніні. Все це, за описом 1908 p., становило одну квартиру. У флігелі мешкала прислуга (8 кімнат), там-таки були пральня, комори, льохи. У другому флігелі - стайні, екіпажна та ще 4 кімнати на другому поверсі - для прислуги.

З часом О. Терещенко придбав сусідні садиби по вул. Куз-нечній, 4 та 6, і по вул. Караваєвській, 9. Загалом йому тут належало 2852 кв. саж. землі (1,2 га). Такий своєрідний, ще один поміщицький маєток посеред міста! На Кузнечній, 4 містилися управлінські контори цукрових заводаів та маєтків О. Терещенка. Його родині належав капітал у 14 млн. руб., два цукрові заводи і землі у Черкаському, Чигиринському, Сквирському повітах Київської губернії та в Житомирському повіті Волинської губернії. Як і всі члени родини Терещенків, Олександр Николович чимало коштів передавав на благодійницькі цілі; допомагав гімназистам, матеріально підтримував Товариство швидкої медичної допомоги тощо. Докладно й цікаво про благодійницьку діяльність О. Терещенка - у монографії В. Ковалинського "Меценаты Киева".

Портал і брама.
1998 p.

Після смерті О. Терещенка (1911 р.), за духівницею, садиба по вул. Караваєвській, 7 перейшла у пожиттєве володіння його вдови Єлизавети Володимирівни Терещенко, а у власність - синові, Николі Олександровичу Терещенку.

Навесні 1918 р. родина власників займала в особняку чотири кімнати на другому поверсі, сюди ж входило чотири кімнати для прислуги, передпокій і кухня. Решта приміщень була реквізована для 12 квартиронаймачів. На другому поверсі, у трикімнатній квартирі № 2, оселився Павло Оникійович Христюк - Генеральний писар Генерального Секретаріату, член Центральної і Малої Ради. Публіцист, літературознавець, політичний і державний діяч України, П. Христюк був призначений Генеральним писарем ще 15 червня 1917 р. Його підпис скріплював найважливіші документи УЦР та Генерального Секретаріату. В січні - лютому 1918 p., він обіймав посаду міністра внутрішніх справ УНР, з лютого 1918 р. - Державний секретар Ради Народних Міністрів УНР. Після гетьманського перевороту був заарештований у Сквирі на Київщині. По звільненні - член Українського національного союзу, брав участь у підготовці повстання проти Гетьмана. За часів Директорії - товариш міністра внутрішніх справ. 1919 р. емігрував до Відня. У 1921-1922 pp. II. Христюк видав фундаментальну працю "Замітки і матеріали до історії української революції 1917-1920 pp.". Повернувся 1923 р. в Україну, де 1925 р. працював в Українбанку, у 1925- 1926 pp. - у Держвидаві України, у 1928-1930 pp. - співробітник Наркомфіну УСРР. У березні 1934 р. П. Христю-к'п заарештували за звинуваченням у причетності до так званого Українського національного центру і засудили на п'ять років ув'язнення, потім - трирічне заслання. У вересні 1937 р. цей термін було збільшено ще на вісім років. Павло Христюк загинув у "Севвостлаге" (Архангельська область РРФСР)...

О. Н. та Є. В. Терещенки та їхні діти: Никола, Марія, Ольга,
Поч. XX ст.

Та повернімось у 1918 рік. У квартирі № 3 з чотирьох кімнат мешкав директор політичного й адміністративного департаменту міністерства внутрішніх справ УНР Юрій Гнатович Гаєвський.

На другому поверсі одна кімната була надана дружині керуючого Полтавським земельним банком Катерині Миколаївні Кремовій.

Наприкінці 1919 р. особняк по вул. Караваєвській, 7 займав головноначальствуючий та командуючий військами Київської області генерал А. М. Драгомиров.

На початку 1920 р. особняк було націоналізовано, він мав назву "київський міський будинок"; тут зберігалися картини, перевезені з розгромлених особняків, зокрема із зібрання О. Мурашка.

Пізніше тут розташувався Рентгенівський інститут, створений у Києві 1920 р. на базі громадської організації "Рентгендопомога".

21 травня 1923 р. будинок було "закріплено за Губздравом". До угоди про оренду додалася анкета на здачу націоналізованого будинку, колишнього власника - Н. О. Терещенка, а "нині керується Київським Рентгенівським інститутом. У будинку водогін, каналізація, освітлення і все справне. У будинку 5 квартир, 26 кімнат, є 2 флігелі". Особняк потребував ремонту. З часом Рентгенінститут розмістився і в сусідньому особняку (вул. Толстого, 9).

Від 1971 р. у колишньому особняку Олександра Миколовича Терещенка міститься, як зазначалося, Науково-медична бібліотека України.

К началу страницы
Зміст