Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ТЕРЕЩЕНКІВСЬКА, 15

Земельну ділянку, площею 673 кв. саж. (0,31 га), на якій сьогодні містяться садиби № 15 і № 17, купила на торгах 24 березня 1875 р. дружина капітана Аделаїда Іванівна Сулимовська, заявивши найвищу ціну - по 9 руб. 10 коп., за квадратний сажень. Того ж року вона подала до міської управи проект будинку, складений архітектором В. Ніколаєвим, і 1878 р. цей будинок і флігель при ньому були зведені (нині - Терещенківська, 17). Будинок зайняв не весь фронт садиби - ліва частина поки що залишалася вільною.

Свою садибу з новобудовами господиня заставила в Київському товаристві взаємного кредиту, але борги сплатити не змогла і 1882 р. змушена була продати цю нерухомість. її придбав цукропромисловець Никола Артемійович Терещенко за 95 тис. руб. сріблом, прийнявши на себе в рахунок ціни сплату боргу в розмірі 36400 руб.

Згодом Н. Терещенко придбав і сусідню садибу (нині № 13), заповівши її дочці Ользі. Садибу № 17 з особняком він подарував дочці Євфросинії, за чоловіком Сахновській, а садибу №15 дочці Варварі, за чоловіком - Ханенко.

Богдан Іванович Ханенко походив із старовинного українського шляхетного роду. Жалувана грамота короля Яна-Ка-зиміра Степанові Ханенку датована 1661 р. Його син, Михайло Ханенко, уманський полковник, був у 1670-1674 pp. гетьманом Правобережної України. Онук Данило - лубенський полковник, правнук Микола - генеральний хорунжий, сподвижник гетьмана Павла Полуботка. І ще не один Ханенко зробив гідний ннесок в українську історію та культуру.

Б. І. Ханенко

Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1849 р. у родовому маєтку с. Лотоки Суразького повіту на Чернігівщині. Він закінчив московську 1-у гімназію та юридичний факультет Московського університету. Був призначений на роботу до Петербурга, де займався адвокатською діяльністю. Тоді ж узяв шлюб з Варварою Николівною Терещенко. У той самий період захопився колекціонуванням творів мистецтва, а в молодій дружині знайшов прихильницю цієї справи. Далі була служба у Варшавському окружному суді (1876-1880) і водночас поповнення колекції. Останньому сприяли і коло спілкування, і близькість до центрів європейської культури та до давніх мистецьких осередків, знайомства з європейськими колекціонерами, мистецтвознавцями.

1881 р. Б. І. Ханенко вийшов у відставку, і подружжя (дітей у них не було) оселилося в Києві. Молодий, енергійний, підприємливий і заможний, Богдан Іванович швидко зажив авторитету серед місцевих фінансових та промислових кіл. Він очолив Південноросійське товариство заохочення землеробства, був членом правління Всеросійського товариства цукропромисловців, Київського біржового комітету, кількох київських банків, традиційно опікувався благодійницькими закладами.

Будинки № 15 та № 17 по вул. Терещенківській.
Поч. XX ст.

Навесні 1887 р. на вільній ділянці подарованої Н. Терещенком землі Ханенки розпочали будувати особняк. На жаль, досі не виявлено в архівах проект будинку, і авторство молодого архітектора Роберта-Фрідріха Мельцера, випускника Імператорської академії мистецтв, залишається припущенням. Так само, як і подальша його робота для родини Терещенків (див.: Шовковична, 14).

Особняк дістав чоловий фасад у дусі італійських ренесансних палаццо. Нижній поверх оброблено традиційним рустом, а верхній - значно вищий - прикрасився венеціанськими так званими вікнами "Сансовіно", тобто арковим отвором, в обрамленні архівольта та імпостів, що спираються на маленькі колони, приставлені до одвірка. У тому ж дусі подано пілястри у міжвіконнях, Б. І. Ханенко. Портрет роботи І. Макарова. 1872 р. високий фриз з гірляндами та масивний карниз, над яким край даху поставлено парапет-балюстраду.

Первісно фасад мав лише сім віконних осей, а парадний вхід з невеличким ґанком та брама в'їзду у двір розташовувалися по краях, акцентованих у рівні другого поверху парованими пілястрами.

Надзвичайним багатством оздоблення вражали інтер'єри особняка-палацу, оформлені одразу ж під розміщення величезної колекції творів західноєвропейського, російського та східного мистецтва - картин, скульптур, меблів, ужиткових старо-житностей, призначених для милування й користування господарями. І все це - найвищого ґатунку й мистецької вартості!

У просторому вестибюлі, оздобленому дубовими панелями, відвідувача зустрічали середньовічні лицарі у сталевих обладунках, з мечами та ... особлива атмосфера багатого мистецького музею. Крізь широкий портал проглядали парадні барокові дерев'яні сходи, освітлені з середини крізь скляну стелю, а попід сходами, ніби чатуючи разом з тими лицарями вхід до мистецької збірки, виблискувала обладунками постать середньовічного лицаря на баскому але дерев'яному коні. Стіни парадних сходів, так само як і стіни всіх парадних приміщень другого поверху особняка, були всуціль завішані картинами, оправленими у важкі золочені рами. Все було підібрано з неабияким смаком та знанням історії мистецтва, на суто професійному рівні.

В. І. Ханенко. Портрет роботи У. Чека

На першому поверсі праворуч містився робочий кабінет господаря, де свого часу Варвара Николівна, за відсутності Богдана Івановича в Києві, встановила велику кахляну грубу з придбаних старовинних полив'яних кахлів. Забігаючи наперед, зазначимо, що за радянської влади грубу розібрали, бо "заважала розміщенню експозиції".

На другому поверсі вздовж чолового фасаду розміщувалися анфіладно зали, архітектурно оздоблені під відповідну збірку мистецьких творів, належно й умебльовані. Все це створювало певний настрій, необхідний для сприйняття експозиції.

Вестибюль.
Поч. XX ст.

Від темної дубової різьбленої стелі, дубових панелей, оздоблених у Готичному стилі, "Готична" зала здається дещо похмурою, справді середньовічною. Одною з численних окрас цієї зали є величезний італійський камін XV ст.

Сусідня "червона" вітальня, названа так за колір тканинних шпалер, знайомила з мистецтвом європейського відродження, а розписи стелі й карнизів виконав художник В. Котарбіньський.

Парадні сходи.
Поч. XX ст.

Третя, кутова кімната, за пишне, насичене золотом оздоблення в дусі французького рококо, дістала назву "золотого кабінету". Чотири шпалери цього приміщення, присвячені мотивам роману М. Сервантеса "Дон Кіхот Ламанчський", були виготовлені наприкінці XVIII ст. на брюсельській мануфактурі за картонами Ш. Куапеля. Аналогічний сюжет присутній у розписі плафона.

"Готична" зала.
Поч. XX ст.

Далі, в глиб другого поверху, йде центральна, освітлена згори зала з периметральною відкритою галереєю в рівні горішнього поверху, де у стінних шафах зберігалося зібрання книжок з мистецтва.

"Готична" зала.
Поч. XX ст.

Вітражними вікнами на двір виходила їдальня, всі дубові панелі, буфет, полиці, обличкування комину, дверей і вікон якої було виконано з різьбленого дерева у стилістичній єдності, включно з розписом стелі, а в центральному плафоні зображено герб Ханенків, тобто: "Щит: у блакитному полі три вежі (червона фортеця з трьома вежами і трьома брамами), супроводжувані згори (шестипроменевою) зіркою. Нашоломник: три страусових пера". їдальню прикрашали фаянсові вироби Дельфтської мануфактури XVII ст., китайська порцеляна XVIII-XIX ст. - розставлені в буфеті, на полицях та розвішані на стінах. "Готична" зала. Поч. XX ст.

Колекція Ханенків поповнювалася з року в рік і за півстоліття налічувала вже 1200 художніх творів, а в бібліотеці зберігалося близько 3 тис. видань. Опис цього набутку було видано двома каталогами (1896, 1899 pp.).

"Готична" зала.
Поч. XX ст.

Як і в кожній, навіть найбагатшій колекції, була й у Ханенків своя "родзинка", своєрідна художня візитівка й теперішнього музею. Це - "Портрет інфанти Маргарити", пензля Д. Веласкеса де Сільва (бл. 1658 p.), придбаний Б. Ханенком 1912 р. на розпродажу в Берліні.

Червона вітальня.
Поч. XX ст.

Демократичні устремління в житті тогочасного суспільства, усвідомлення виховної, освітньої ролі мистецтва, потяг до історії, культури спонукали свідомішу частину громадськості до конкретної справи - створення у Києві музею старовини й мистецтв. До цієї благородної мети долучилися можновладці з адміністрації краю та міста, а також заможні меценати.

Червона вітальня.
Поч. XX ст.

Величезною заслугою Богдана Івановича Ханенка перед Києвом є фактичне головування його в Товаристві старовини й мистецтв, що мало конкретним вислідом спорудження будинку міського музею, здійснене у 1898-1900 pp. за проектом архітектора В. Городецького на основі конкурсного ескізу П. Бойцова. У ході робіт Б. Ханенко не тільки надавав фінансову підтримку, а й опікувався усіма дрібницями, про що свідчать численні листи, що збереглися в архівах.

Діяльність колекціонера була гідно поцінована тогочасною громадськістю, а Імператорська академія мистецтв 1910 р. обрала його своїм почесним членом.

Ще 1891 p. Н. Терещенко подарував Варварі Николівні вузьку ділянку землі, що залишилася незабудованою між торцями будинків № 13 та № 15 по Терещенківській вулиці. Цей проміжок було заповнено за проектом архітектора О. Кривошеєва двоповерховою вставкою, що повторила пропорції та декор чолового фасаду особняка рівно на два вікна. Саме в проміжку між ними, під карнизом було закомпоновано ліпний дворянський герб дому Ханенків.

Червона вітальня.
Поч. XX ст.

Червона вітальня.
Поч. XX ст.

Хоч ця вставка дещо збільшила експозиційну площу, проте особняк надалі ставав затісним для збірки. Тому вже 1913 р. Б. Ханенко відкупив садибу по вул. Терещенківській, 13, що належала Ользі Николівні Терещенко. Розкішний будинок пішов на злам, а на його місці того ж року виріс шестиповерховий прибутковий будинок - у плані - каре, за проектом архітектора П. Андреева. При цьому Б. Ханенко сполучив особняк з новим будинком на рівні другого поверху, щоб розширити приміщення музею, влаштувати там бібліотеку, лекторій та кімнати для науковців музею. Адже з часом подружжя Ханенків мало намір зробити свою збірку загальнодоступним громадським музеєм. Та на заваді цих намірів стала Перша світова війна й подальший перебіг історичних подій.

"Золотий" кабінет.
Поч. XX ст.

Центральна зала.
Поч. XX ст.

Коли 1915 р. виникла загроза окупації Києва німецькими військами, Б. І. Ханенко евакуював частину збірки до Москви, де здав її на зберігання у Історичний музей, а частину - до своєї петроградської квартири.

Їдальня. Поч. XX ст.

А 26 травня 1917 р. Богдан Іванович Ханенко помер і був похований на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря. Подарувати збірку Києву не встиг.

Їдальня.
Поч. XX ст.

Спадкоємиця, Варвара Николівна, зуміла повернути до Киева петроградську частину колекції, намагалася все впорядкувати й підтримувати в належному стані. Вона категорично відхилила пропозицію німецького командування вивезти 1918 р. музей до Німеччини, незважаючи на вигідні умови. На другий день вступу до Києва військ Директорії, 15 грудня 1918 p., вона передала Українській академії наук, керованій Агатангелом Кримським, дарчі документи на будинок, колекцію та бібліотеку. Дарча містила, до речі, кілька умов, і перша з них - надання музею імені Богдана та Варвари Ханенків; передбачалася й неподільність колекції. Замість того, вже 11 лютого 1919 p., з новим приходом до Києва більшовицької влади, було взято на облік колекцію ("Музей ім. Б. І. Ханенка", Терещенківська, 15 знаходиться під охороною комісаріату). 1 квітня 1919 р. видано "Удостоверение. Дано сие в том, что предъявитель сего Варвара Николаевна Ханенко, как член комиссии по устройству Музея, собранного ею и завещанного ею народу, и как лицо, взятое на поруки Комиссией по устройству Музея в информационном отношении при составлении инвентаря, имеет право на жительство при Музее в антресольном этаже № 15 в 3 комнатах общей площадью не свыше 20 кв. саж. Все остальные комнаты 1 и 2 этажей, а также подвалы, чердаки, сараи, кои заключают музейные коллекции и отдельные предметы, к тому же еще не зарегистрированные, являются музейным помещением и никакой реквизиции и обыску не подлежат без ведома ВУКОПИСа". А 27 квітня 1919 р. був виданий декрет УСРР про націоналізацію збірки та перетворення на II Державний музей, підпорядкований Всеукраїнському комітету охорони пам'яток мистецтва й старовини. Було введено посаду політичного керівника, який заходився встановлювати більшовицькі порядки, вкрай образливі й принизливі для вчорашньої власниці, господині, дарительки. її було поселено у двох маленьких кімнатках разом з покоївкою на третьому, антресольному поверсі, позбавлено всіх речей, крім особистих. 1921 р. було створено раду для керування роботою музею, і Варвара Николівна увійшла до її складу. А очолив музей професор М. Макаренко, якому вдалося повернути з Московського історичного музею лише частку з того, що там зберігалося з волі Б. Ханенка з 1915 р. Після 1917 р. чимало цінних творів було вилучено і передано без згоди Києва іншим музеям РРФСР.

Герби роду Ханенків

7 травня 1922 р. Варвара Николівна Ханенко померла, і та сама покоївка Дуся (Євдокія Мартинівна Шерстюкова) поховала її на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря, поруч з Богданом Івановичем. Було вже не до пам'ятників...

Будинки № 13 та № 15 по вул. Терещенківській.
1930-і pp.

1923 р. імена засновників зняли з назви музею, як такі, що "не мали заслуг перед революцією", і за весь час існування радянської влади могили Ханенків не лише не удостоїлися надгробків чи огорожі, а навіть не доглядалися. Всупереч їхньому бажанню зберегти колекцію неподільною, нові господарі розпорядилися нею на свій розсуд: продали за кордон (США, Велика Британія) через Держторг, занижуючи ціну в п'ять разів, поділили й роздали "за тематикою" іншим музеям, а те, що лишилося в особняку, використовували для паплюження "панівної кляси" - над полотнами всесвітньовідомих майстрів розвішувалися гасла типу: "Іспанія XVII ст. Мистецтво на послугах коронованих дегенератів та церкви" тощо.

Печатка та штамп Музею мистецтв імені Б. І. та В. Н. Ханенків.
Поч. 1920-х pp.

Під час Другої світової війни і окупації Києва колекція зазнала втрат: знищено або зникло 718 картин, 20695 гравюр, 59 ксилографій, 42 акварелі і малюнки, 3200 предметів художніх промислів, 10 скульптур. По війні Музей західного і східного мистецтва відновив діяльність. Але збігали роки, і вже сам будинок вимагав уваги.

Фрагмент реставрованого фасаду особняка Ханенків, з відтвореним родовим гербом.
1999 p.

Лише у 1989 р. почалися обстеження, дослідження й реставрація, виконані під керівництвом архітектора Ірини Малако-вої. Крім величезного обсягу суто реставраційно-консерваційних робіт, було замінено перекриття - із збереженням та реставрацією декору стель, було відтворено родинний герб Ханенків на чоловому фасаді, знищений новими "господарями", знов зібрано старовинну грубу в тепер уже меморіальному кабінеті Б. Ханенка (колись розібрану працівниками музею але, на щастя, збережену у фондах). Ще під час спорудження прибуткового будинку по вул. Терещенківській, 13 профіль вулиці було спрямлено, відтак особняк № 15 став настільки вищим, що довелося зробити при парадних дверях двосторонні сходи та опустити стулки воріт. При цьому нове огородження сходів не гармоніювало з архітектурою чолового фасаду, а простір між стулками воріт і склепінням брами був заповнений також неоковирними ґратами. Реставратори запропонували й виконали ці деталі коректно: парадні сходи дістали огорожу у вигляді балюстради, тотожну встановленій край даху особняка, а над стулками воріт було зроблено нові ґрати, так само тотожні візерункам стулок воріт. Залам повернуто первісний декор, включно з тканинними шпалерами - за зразками первісних.

Повернуто назву Музею мистецтв.
2000 р.

А на невеличкому подвір'ї за особняком збереглися колишні двоповерхові цегляні служби, де й сьогодні легко впізнати за вікнами, дверима й перемичками колишні екіпажний сарай, стайню, комори, кімнати для прислуги.

Груба в колишньому кабінеті Б. І. Ханенка.
1999 р.

30 травня 1998 р. оновлений особняк зустрів перших відвідувачів теж оновленого Музею західного та східного мистецтва, якому 1999 р. було повернуто імена засновників - "Київський музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханєнків".

К началу страницы
Зміст