Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ТЕРЕЩЕНКІВСЬКА, 9 (кол.Олексіївська, 9)

Про історію виникнення забудови на новопрокладеній напроти університету св. Володимира вулиці, коли 1860 р. місто продало приватним особам частину пустиря під утворення двох нових вулиць, розповідалося вище (див.: Пушкінська, 34).

Отож, у вересні 1874 р. ділянка землі, на якій стоїть тепер цей будинок, площею 673 кв. саж. (0,31 га), була придбана інже-нером-архітектором Владиславом Ромуальдовичем Чаплинським. У червні 1877 р. його дружина, Марія Владиславівна Чаплинська подала до міської управи проект двоповерхового будинку, складений архітектором В. Ніколаєвим. Симетричний за 11 ланово-просторовою структурою об'єм з двома псевдоризалітами по краях дев'ятивіконного фасаду став основою для подальших добудов - уже іншими власниками.

Після смерті чоловіка у травні 1880 p. М. Чаплинська продала садибу Федору Артемійовичу Терещенку - відомому цукропромисловцю і меценату, братові Николи Артемійовича Терещенка, чиє ім'я від 1992 р. знову названо вулицю (у 1861 - 1900 pp. - Олексіївська, у 1900-1919 pp. - Терещенківська; у лютому 1919 р. більшовицька влада перейменувала її на пул. Герцена, далі - Чудновського (1919-1955), Рєпіна (1955- 1992 pp.), і вже в незалежній Україні повернулася назва, що увічнює ім'я родини Терещенків, і є даниною шани і вдячності киян за славні доброчинні діяння на благо Києва і України, тим паче, що на цій вулиці стоять особняки й будинки, які належали Терещенкам, де містяться музеї, у яких зберігаються експонати також пов'язані з цією родиною.

Ф. А. Терещенко

Придбавши садибу, Ф. Терещенко заходився розбудовувати існуючий, щойно зведений особняк Чаплинських. Новий проект було замовлено академіку архітектури Андрію Леонтійовичу Гуну, майбутньому авторові родинного Терещенківського храму - Три-Анастасіївського собору в Глухові (1885-1886 pp.).

Особняк Ф. А. Терещенка.
Поч. XX ст.

Добудова особняка, здійснювана під наглядом архітектора В. Ніколаєва у 1882 p., передбачала розкішні палацові інтер'єри. Новий об'єм, розвинутий праворуч наявного будинку, поглинув його правий ризаліт і максимально використав можливості ділянки забудови. Вздовж правого торця було влаштовано наскрізний проїзд на подвір'я, де у двоповерховому флігелі розмістилися служби - екіпажна, стайня, льодовня, комори та помешкання для прислуги.

Історію спорудження особняка Ф. Терещенка докладно дослідила мистецтвознавець М. Кадомська.

Чоловий фасад у перебудованому вигляді одержав декор у дусі неогрек та тридільне асиметричне членування, в якому з належною майстерністю виділено нову, праву частину, зорово підтриману відповідно піднятим та декорованим фронтоном лівого псевдоризаліту. Згідно з традиціями класичної архітектури фасад було оздоблено рустом у тинькуванні, а другий, вищий і парадний поверх - пілястрами, що тримають розвинутий антаблемент. Між пілястрами, над вікнами, вміщено ліпні фільонки, де рапортно йдуть два сюжети з античних алегорій. Первісна п'ятивіконна частина особняка декорована стрічками з пальмет. Над карнизом великого виносу з медальйонами та лев'ячими маскарончиками раніше височіли, відповідаючи ритму пілястр, тумби з пальмет.

Залишивши первісний вхід по первісному ж центру симетрії чолового фасаду - з пристінним портиком доричного ордера, архітектор зробив акцент на новому ґанку, де пара античних каріатид (скульптор Шварц) тримала балкон з парапетом так само античного зразка. На жаль, цей декор ґанку втрачено.

Музейний будинок по вул. Терещенківській, 9.
1993 р.

Збереглися ренесансного малюнку стулки воріт, виконані за ескізами А. Гуна. За його ж малюнками та шаблонами виконано оздоби в інтер'єрах: ліпні прикраси, каміни, дзеркала, огородження парадних сходів, вітражі. Петербурзька мебльова фірма Ф. Мельцера виконала дерев'яні деталі камінів, панелі, портали тощо. Панно для парадних сходів і розписи робив художник Садиков.

Ворота.
1993 р.

В анфіладі другого, парадного, поверху присутня класична цілісність та належна палацова урочистість, в якій так легко забувається зовнішнє оточення. Будуар оздоблено в дусі необароко, парадну білу залу - в неоренесансі, кабінет - у мавританському стилі.

Для розміщення картинної галереї (Ф. Терещенко, як відомо, був пристрасним колекціонером тогочасного вітчизняного живопису) 1884 р. до існуючого об'єму з дворового боку добудовано за проектом і під наглядом В. Ніколаєва спеціальне приміщення з верхнім, крізь скляний дах, освітленням.

Життю й діяльності Ф. Терещенка присвятив окремий розділ своєї монографії "Меценаты Киева" В. Ковалинський. Не переповідаючи її змісту, нагадаємо, що з ім'ям Федора Ар-гемійовича Терещенка у Києві, куди він переїхав 1875 p., пов'язана й опіка над Рубежівською колонією неповнолітніх злочинців, спорудження нічліжного та пологового притулків на Подолі (Нижній вал, 49). Його ж коштом було побудовано Введенську церкву (вул. Ярославська, 44) та Іорданську церкву (вул. Кирилівська, 51). Обидва храми зруйновано у 1930-і pp.

Коли в Києві виникла ідея створення міського музею старовини й мистецтв, Ф. Терещенко передав на спорудження будинку музею 25 тис. руб. Це була його остання благодійницька акція: через два дні, 15 червня 1894 р. Федір Артемійович Терещенко, почесний громадянин Києва, кавалер багатьох російських та іноземних орденів, включно з французьким - Почесного легіона, одійшов у вічність. Його поховали у Глухові, в родинній усипальні Три-Анастасіївського собору.

Ф. А. Терещенко був одружений (вдруге) з Надією Володимирівною Хлоповою, донькою дійсного статського радника, виконуючого обов'язки ревізора Київського губернського акцизного управління В. Хлопова. Вони мали трьох дітей: Надію (1887 p.), Федора (1888 р.) та Наталю (1890 p.).

Н. Ф. Муравйова-Апостол.
Фото Т. Надара. Поч. XX ст.

У спадок сім'ї, крім цукрових заводів, що належали Ф. Тере-щенку, і частини паїв у "Товаристві братів Терещенків" та цього особняка по вул. Олексіївській, 9, відійшли також будинок і садиба по вул. Рейтарській, 13, 3 десятини 1036 кв. саж. (3,7 га) при с Врублівка Новоград-Волинського повіту, 40 десятин землі у маєтку Любки Глухівського повіту, третина садиби з будівлями у м. Глухові та зворотний капітал у Київському товаристві взаємного кредиту - 2800 руб. Опікуном над майном малолітніх дітей Терещенків був призначений гвардії корнет у відставці, їхній двоюрідний брат - Олександр Николович Терещенко, що мешкав на Бібіковському бульварі, 12. Опікунами також стали дворянин Сергій Семенович Терещенко та полковник у відставці Олексій Вікторович Іващенко, що мешкали по вул. Прорізній, 18.

Н. Ф. Муравйова-Апостол. Фото Ф. Віззанова.
1911 р.

Згодом дітям Ф. Терещенка належали у Києві особняки: Федору - по вул. Олександрівській (див.: Грушевського, 10), Наталі - по вул. Лепській, 16 (див.).

А по вул. Терещенківській, 9 сусідами були професори медицини - Віктор Андрійович Субботін (ліворуч - № 7/13) та Євген Іванович Афанасьев (№ 11).

Згодом Терещенки придбали у Субботіних наріжний двоповерховий будинок № 7/13, що став належати Надії Володимирівні, а потім синові - Федору Федоровичу Терещенкам. Під час Першої світової війни вони обладнали тут військовий шпиталь, названий іменем Ф. А. Терещенка. За даними на 29 червня 1918 р. в чотирьох кімнатах першого поверху містилась головна контора Ф. Ф. Терещенка, а решта - 11 кімнат та весь другий поверх (15 кімнат) - були надані шпиталю. З архівних паперів, датованих 22 грудня 1918 p., видно, що на першому поверсі є та сама контора, а замість шпиталю - клінічний інститут ім. Ф. А. Терещенка; другий поверх віддано під Міністерство закордонних справ Директорії УНР. Це ж міністерство перебувало is самому особняку по вул. Терещенківській, 9 з кінця 1917 р.

Надія Суровцева пише (жовтень 1917 p.):

"Я сиділа в невеличкому кабінеті (колишньому будуарі жінки Терещенка), гарній кімнаті з гобеленами, білим мармуровим каміном та широкими дверима, що вели до колишньої спальні, а тоді - до кабінету міністра. Звідти був іще хід до внутрішніх кімнат. До Оренчука (Василь Оренчук - заступник міністра. - Авт.) заходили через широку арку з великого залу, білого, з позолоченими стільцями і двома величезними дзеркалами на всю стіну між вікнами та дверима на балкон".

О. Я. Шульгин

І далі, про міністра закордонних справ УНР: "Найвищим нашим начальством був Олександр Якович Шульгин, людина високої культури і, мабуть, душі. Походив він з старовинної української родини, батько був громадським діячем, мав ще двох братів, студента - Володимира і Миколу, молодшого".

Змінювалася українська влада, а міністерство закордонних справ залишалося у тому ж особняку: "Отже, життя в міністерстві продовжувалося, міністром було призначено Дмитра Дорошенка. Він був історик за освітою, соціаліст-федераліст за партійною приналежністю, здається, педагог за фахом" - продовжує Н. Суровцева. - "Обставини мінялися, кабінет і я лишалися ті самі... Мабуть, тому, що в міністерстві не залишилося старих діячів, мені доручили дипломатичний департамент. Я перейшла до величезної зали, різьбленої дубової їдальні Терещенків, з розсувними дверима до парадної білої зали".

Такі-от імена з української історії пов'язані з цим особняком.

За даними міської управи від 6 січня 1918 р., в особняку по вул. Терещенківській, 9 помешкання з 10 кімнат, трьох передпокоїв, кухні і двох кімнат для прислуги були реквізовані для розміщення Генерального Українського Секретаріату національних справ.

Ще чотири кімнати на другому поверсі займала канцелярія обласного комітету постачання протезів для поранених. Дев'ять кімнат було реквізовано для санітарів лазарету Червоного Хреста. Ніяких угод для зайняття приміщень не укладалося. Надії Володимирівні Терещенко з родиною залишилось 17 кімнат з передпокоями та кухнею на другому і третьому поверхах. У кімнатах першого поверху розмістилася контора спадкоємців Ф. А. Тере-щенка. Загальна оцінка всього помешкання становила 16 тис. руб.

В останній період влади Гетьманату, як пише Н. Суровцена, "міністром закордонних справ було призначено Афанасьева, професора всесвітньої історії, вченого, вже дуже літню людину. Мене призначили директором та начальником відділу преси, що давав інформацію пресі та видавав два місячники: "Ukrainische Nachrichten" (німецькою мовою) та "Ukraine" (французькою)".

Йдеться про Г. Афанасьева, який мешкав певний час в особняку по вул. Садовій, 3 (див.). У роки визвольних змагань в особняку по вул. Терещенківській, 9, коли там вже не було Терещенків, містилися послідовно штаби Червоної армії Київського напрямку, Добро-польчеської армії, Польської кулеметної роти, знов Червоної армії, нарешті, Ревтрибунал 14-го корпусу Червоної армії.

Ще 9 травня 1919 р. картинній галереї по вул. Терещенківській, 9 був наданий охоронний лист. 1922 р. з націоналізованих колекцій творів мистецтва, які десятиріччями збирали Федір Артемійович, Никола Артемійович та Іван Николович Терещенки, а також - з порцеляни, скла, книг із збірні Оскара Германовича Ґансена та мистецьких творів з деяких понищених маєтків і склалася колекція Київської картинної галереї, що розмістилася в цьому особняку. Від 1936 р. галерея стала називатись Київським музеєм російського мистецтва.

З початком війни 1941 р. частина музейної колекції була евакуйована в тил. Те, що залишилося, експонувалося і під час німецької окупації Києва; директором музею на той час була Поліна Аркадіївна Кульженко, вдова відомого київського видавця В. Кульженка. Коли німці, відступаючи восени 1943 p., вивозили з Києва культурні цінності, що ще залишилися, П. Кульженко, не в змозі покинути напризволяще експонати музею, поїхала з ними на Захід. Так у січні 1944 р. 78 ящиків з експонатами двох київських музеїв - російського мистецтва та західного і східного мистецтва опинилися разом з директоркою у Східній Прусії. Там, у замку Вільденхоф, усе й загинуло в полум'ї на початку 1945 р. П. Кульженко, повернувшись в Україну, зазнала репресій, і лише через багато років була реабілітована.

А в особняку по вул. Терещенківській, 9 продовжує діяти Київський музей російського мистецтва. 2001 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку на честь О. Я. Шульгина.

К началу страницы
Зміст