Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

САКСАГАНСЬКОГО, 97 (кол. Маріїнсько-Благовіщенська, 97)

Ця адреса добре відома як Літературно-меморіальний музей Лесі Українки, що діє в Києві від 1962 р. Експозицію розміщено у десяти кімнатах другого поверху цього старовинного особняка, де геніальна українська поетеса мешкала (з перервами) від 1899 по 1910 pp. Тут експонуються матеріали про життя і творчість письменниці, рукописи й особисті речі, перші видання її творів тощо.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка (1871 - 1913) за різних обставин життя мешкала у Києві за багатьма адресами, і майже всюди там встановлено меморіальні дошки. Вони допомагають простежити її біографію і творчість, що тісно пов'язані з Києвом.

Народившись у Новоград-Волинську, Леся провела дитинство на Волині - у Луцьку, в с. Колодяжному, де пізнавала побут і звичаї українського села, слухаючи народні пісні та казки, спостерігаючи красу рідної природи. Через невиліковну (на той час) хворобу здобула різнобічну домашню освіту, перебуваючи весь час під опікою й наукою матері - української письменниці Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач). На формування літературно-естетичних поглядів Лесі Українки значний вплив мав її дядько - старший материн брат Михайло Петрович Драгоманов. Вже 13-річною, Леся почала друкуватися у львівському часописі "Зоря". Вперше до Києва Лесю Українку привезли батьки, коли їй було п'ять років, вдруге - коли у жовтні 1883 р. її оперували в університетській клініці. А далі приїзди до Києва тривали протягом усього життя. І щонайбільше - до матері, Олени Пчілки, яка мешкала у 1899-1910 pp. на Маріїнсько-Благовіщенській, 97 (нині - П. Саксаганського) - у цьому особняку.

П. А. Косач

Будинок було зведено 1889 р. за проектом архітектора Миколи Миколайовича Гордені на замовлення відставного інженер-капітана дворянина Миколи Сергійовича Хитрово, який володів цією садибою за купчою від 4 січня 1889 р.

Авторству М. Горденіна належить будинок М. Літошенко па Андріївському узвозі, 13, споруджений за рік перед тим (1888 р.) і відомий нині як "будинок Булгакових-Турбіних", а також кілька більших прибуткових будинків по вул. Мало-Житомирській, 13 та 18; Мало-Підвальній, 15; Кудрявській, 10.

А замовник походив із давнього дворянського роду - від Еду-хана на прізвисько Сильно Хитрий, - який прибув із Золотої Орди у другій половині XIV ст. до великого князя рязанського Олега Іоановича й дістав у православному хрещенні ім'я Андрій. Його нащадки спершу писалися Хитров, а далі - Хитрово. Рід мав герб, і його зображення вміщено на фасаді особняка під декоративною вежею-шатром.

Колишній особняк М. С. Хитрово.
2000 p.

Власник особняка, М. С. Хитрово, у Києві був гласним міської думи (1894-1898 pp.), членом будівельної комісії по спорудженню київської гавані; 1894 р. очолив підкомісію водогінної комісії.

Як великий землевласник, М. С. Хитрово входив до складу ради Товариства взаємного страхування від вогню майна землевласників Київської, Волинської та Подільської губерній. Серед членів ради були, зокрема, Я. В. Тарновський, А. М. Бубнов, М. Ф. Мерінг, М. П. Шестаков.

26 вересня 1903 p. М. С. Хитрово помер і був похований на Аскольдовій могилі, про що з сумом сповістили дружина, син, донька, невістка і онуки.

За описом будинку, складеним 1913 р., тут був напівпідвал, перший поверх - з цегли, другий - дерев'яний, обкладений цеглою. Внизу - три кімнати, сіни, коридор, чотири кухні і льох, а на першому та другому поверхах, відповідно по 10 та 11 кімнат. На садибі, площею 392,45 кв. саж. (0,18 га) по периметру стояли два двоповерхові флігелі, сараї, льодовня та був невеличкий садочок.

Після смерті вдови капітана, Ганни Федорівни Хитрово (1908 p.) садиба перейшла у спадок за духівницею до її неповнолітніх онуків - Ганни, Олени, Ірини та доньки Віри Миколаївни, за чоловіком Стеллецької.

Та повернемось до Лесиної родини. Наведемо дещо з маловідомого.

Фрагмент фасаду.
2000 р.

Як випливає зі справи охоронного відділення "про родину української письменниці Косач Лариси Петрівни", датованої 1905-м революційним роком, "у будинку № 97, кв. З по вул. Маріїнсько-Благовіщенській мешкає Косач Петро Антонович, дійсний статський радник, чиновник з особливих доручень при Київському, Подільському і Волинському генерал-губернаторі; мешкає з 19 серпня 1902 р. Має дачу в Гадячі Полтавської губернії... Родина Косачів складається з дружини Ольги Петрівни, 56 років, доньок Лариси 34 років, Оксани 19 років, Ісидори 16 років та Ольги 18 років, котра виховується у С.-Петербурзькому медичному інституті, сина Миколи - виховується в Політехнічному інституті; родичка Косачів - Олександра Євгенівна Косач, вдова, живе у Харкові. Петро Косач середнього зросту, має бороду з сивиною, носить цивільний одяг, має 64 роки". (Зауважимо, що вік перелічених осіб тут дано не завжди точно).

Батька, Петра Антоновича Косача не стало 2 квітня 1909 р. Його відспівали у сусідній парафіяльній Благовіщенській церкві і поховали на Старому Байковому кладовищі. У некролозі, вміщеному в "Киевской мысли", зазначалося, що помер один із старіших представників Старої громади, соратник В. Антоновича, М. Драгоманова, П. Чубинського, видатний знавець свого краю, якому була присвячена вся його службова діяльність.

Леся Українка.
1886 p. Фото Ф. де Мезера

Нагадаємо також, що пам'ять про перебування Лесі Українки в Києві відзначено меморіальними дошками на фасадах будинків по вул. Вєтрова, 21; Саксаганського, 97, 101, 115; Стрілецькій, 15; Тарасівській, 14; Ярославовому Валу, 32. її ім'ям названо бульвар та площу, де у 1973 p., встановлено пам'ятник поетесі (скульптор Г. Кальченко, архітектор А. Ігнащенко), а також - на могилі на старому Байковому кладовищі (скульптор Г. Петрашевич, 1939 p.).

А родина Хитрово володіла садибою по вул. Маріїнсько-Благовіщенській, 97 до 1919 р. Поновлений страховий поліс на особняк сестри Ганна, Олена та Ірина Хитрово оформили 23 жовтня 1919 p., тобто за денікінців, на суму 34840 руб. Термін страхування добігав кінця через рік. Але тоді вже настала націоналізація. Інші відомості про життя Лесі Українки за цією адресою містяться в експозиції Музею та в численній літературі.

К началу страницы
Зміст