Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

РЕЙТАРСЬКА, 19

Ця садиба відома з 30-х pp. XIX ст., коли її власником за двома купчими (1892 та 1830 pp.) став титулярний радник Павло Степанович Чернявський. На садибі, площею 815 кв. саж. (0,37 га), стояло два дерев'яних будинки та сарай. По смерті власника (1847 р.) на садибі господарювали його сини - Юрій і Федір. 1868 р. вони продали за 2 тис. руб. сріблом це домоволодіння титулярному раднику Віктору Вікентійовичу та його дружині Наталі Сергіївні Келюсам.

Келюси - дворяни, записані до VI книги родовідника Київської губернії. Указом Правлячого сенату від ЗО квітня 1835 р. вони затверджені в правах потомственого дворянства, включно з Вікентієм Людвиговичем Келюсом. 1873 р. до книги дворян Київської губернії занесено його сина Віктора Вікентійовича Келюса.

В Історичному архіві України зберігаються "Книги Киевской палаты Гражданского суда о записи купчих крепостей", де за 60-70-i pp. XIX ст. фігурує підпис чиновника Віктора Келюса, який тривалий час служив у Київській палаті скарбником.

Отже, цей одноповерховий на напівповерсі цегляний будинок спорудив 1868 р. саме В. В. Келюс. Як видно із статистичних даних про домоволодіння Рейтарської вулиці за 1884 p., хазяїн мешкав у трьох кімнатах з передпокоєм, а чотири кімнати з двома передпокоями здавав у найм за 400 руб. сріблом. На нижньому поверсі три кімнати з передпокоєм і кухнею оцінювалися у 300 руб. сріблом. Невеличкий флігель також здавався: дві кімнати з передпокоєм коштували 180 руб. сріблом - нагорі, та такі ж самі внизу - 120 руб. сріблом. Витрати по садибі складалися з податку (20 руб. 94 коп.), оціночного збору (35 руб.), страхування від вогню (45 руб.), плати за воду (47 руб. 61 коп.) та вивіз нечистот з ретирадних місць (туалети - 40 руб., з вигрібних ям - 25 руб.). Щороку на ремонт витрачалося 200 руб., двірнику платили 150 руб., за очистку коминів - 10 руб., за дрова - 100 руб. Таким чином, дві третини із суми, що її господар мав одержувати від квартиронаймачів, йшло на утримання надто скромних будиночків садиби.

Особняк по вул. Рейтарській, 19.
1993 р.

У 1888-1894 pp. тут мешкав з родиною український композитор Микола Віталійович Лисенко (1842-1912), про що нині нагадує меморіальна дошка на фасаді, встановлена 1955 р.

М. В. Лисенко

Остап Лисенко, син композитора, пише: "Слухаючи "Руслана" (опера "Руслан і Людмила" М. І. Глінки - Авт.) я кожний раз переносився згадками в далеке дитинство, в нашу вітальню на Рейтарській вулиці, № 19. Зал тьмяно освітлений висячою гасовою лампою. Батько коло рояля. Ллються повні вогню й пристрасті східні танці з "Руслана". Музика така, що хоч-не-хоч, а пустишся в танок. Мої сестрички - Катря, Галя, Мар'яна підхоплюють мене. І от ми, сплітаючи й розплітаючи руки, крутимося в такт музики, ловлячи на собі задоволений погляд матері".

Остап Лисенко згадує, що в їхньому домі часто бували люди із різних куточків Лівобережної та Правобережної України. Частіше за всіх то були початківці - композитори, музиканти, письменники, актори, вчителі.

За свідченнями сучасників, помешкання Миколи Віталійовича у 80-90-і pp. являла собою своєрідну Мекку - серце, центр, куди сходилися гілки українського культурного життя. В цьому особняку радо вітали Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Марка Кропивницького, Миколу Садовського.

1891 р. у М. В. Лисенка гостював композитор П. І. Чайковський і знайомився з оперою "Тарас Бульба". Тут було вперше поставлено дитячу оперу "Коза-дереза", і в постановці брала участь Леся Українка, яка мешкала тоді поруч, за рогом - по вул. Стрілецькій, 15 (див.).

Остап Лисенко згадує "невелику залу і кабінет, що правив за сцену для домашніх вистав". І ще: "Мої перші згадки про Лесю Українку відносяться до дитячих років. Сім'я наша мешкала в часи мого дитинства по вул. Рейтарськіі, 19, а за рогом, по пул. Стрілецькій у будинку Григоровича-Барського, мешкала з сестрою Ольгою Леся (у мезоніні). Лесі було, мабуть, років з 18. Була вона завжди жвава, енергійна, дуже любила нас, дітей, і, пам'ятаю, брала активну участь у наших розвагах".

Фрагмент фасаду будинку № 19.
1993 р.

Навесні 1894 р. садиба перейшла у власність дворянки Францишки Казимирівни Кондрацької. Ще через три роки, 1897 p., ліворуч особняка за проектом та під наглядом техніка А. К. Краусса було зведено двоповерховий на півповерсі цегляний будинок. Цікаво, що за архітектонікою та декором він майже повторював попередній будиночок. Особливо гарними були підвіконні гіпсові фільонки - рослинно-квітчастого виду.

Будинок по вул. Рейтарській, 19А.
1993 р.

Садиба залишалась власністю Кондрацьких до кінця 1912 p., а потім належала Якову Петровичу Сіткіну, поручику 166-го піхотного Рівненського полку. Від 1915 р. власниками садиби стали Р. А. Ергардт та Д. М. Григорович-Барський.

Дмитро Миколайович Григорович-Барський належав до відомої істинно київської родини. Він народився 1872 p., навчався в київській 4-й гімназії, закінчив юридичний факультет університету св. Володимира (1896 р.) і вступив кандидатом на судові посади при Київській судовій палаті. Прослуживши понад десять років, 1907 р. вийшов у відставку з посади товариша прокурора окружного суду. Далі займався адвокатурою. 1910 р. був обраний гласним міської думи від Старокиївської дільниці. Брав участь як захисник у справі М. Бейліса. На початку XX ст. він, Д. М. Григорович-Барський, - голова міського ломбарду, член Комітету міської публічної бібліотеки. У березні 1916 р. колеги-адвокати обрали його головою першої ради присяжних повірених.

Зі встановленням радянської влади особняк було націоналізовано, згодом тут містилися різні установи.

К началу страницы
Зміст