Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПУШКІНСЬКА, 36 (кол. Ново-Єлизаветинська, 36)

Двоповерхова кам'яниця з двома, далеко виставленими вперед, на лінії забудови вулиці ризалітами та крихітним палісадничком між ними, виглядає дещо дивно - з "вагонними" вікнами й обличкованими інкерманським каменем стінами. Хоч фасад виглядає ніби сучасно, але то давній київський особняк.

Як зазначалося у попередній статті (Пушкінська, 34 - див.), 1871 р. було одержано дозвіл на забудову частини площі за сквером перед університетом. У грудні 1874 р. сусідню з професором Ф. М. Гарничем-Гарницьким ділянку землі купив на торгах професор математики університету св. Володимира Михайло Юрійович Ващенко-Захарченко, внісши задаток 1226 руб. Ділянка площею 481 кв. саж. (0,22 га) обійшлася в 3415 руб. сріблом, восени 1875 р. він уже одержав "вічну данну" на право власності. Крім того, М. Ю. Ващенко-Захарченко купив ще одну земельну ділянку на паралельній, майбутній Терещенківській вулиці, але 1878 р. продав її купцю Д. Ф. Лазареву.

Особняк по вул. Пушкінській, 36 було споруджено 1875 р. за проектом військового інженера Віктора Олексійовича Прохорова. То була одноповерхова кам'яниця з невеличким палісадником перед фасадом. Будинок мав 14 кімнат, 4 передпокої, ванну кімнату і коридори, причому в парадному коридорі - мармурова підлога і мармурові сходи. Всі кімнати поклеєні шпалерами, вікна - з мармуровими підвіконнями. Опалювався будинок сімома грубами з межигірської цегли та двома мармуровими камінами. У підвалі містилися дві пральні і кухня.

Колишній особняк по вул. Пушкінській, 36.
1999 р.

Ще на садибі стояв одноповерховий кам'яний флігель на шість кімнат з кухнею, коморами, льодовнею, льохом, дров'яником; а також сарай, стайня. Все подвір'я вкривала бруківка, 130 кв. саж. займав садочок.

У Михайла Юрійовича було три сини і донька від першого шлюбу та син і донька - від другого. На час спорудження особняка він - дійсний статський радник, ординарний професор на кафедрі чистої математики університету св. Володимира. М. Ю. Ващенко-Захарченко народився 31 жовтня 1825 р. у дворянській сім'ї в с Маліївка Золотоніського повіту Полтавської губернії. То був давній запорозький рід. Прадід Довбня-Ородницький відомий як "славний запорожець, решетилівський сотник"; батько - Юрій Іванович Захарченко, мати - Пелагея Лаврентіївна, з дому Коделець. Початкову освіту Михайло Юрійович отримав у Золотоніському повітовому училищі, а потім у київській 2-й гімназії (1838-1845), яку закінчив із срібною медаллю. Далі - II віділення філософського факуль-тету університету св. Володимира по математичному відділку. Провчившись два роки, поїхав за кордон, де в Парижі слухав лекції з математики. А потім на правах приватної особи успішно склав іспити на ступінь магістра чистої математики при університеті св. Володимира. 1867 р. М. Ю. Ващенко-Захарченко блискуче захистив докторську дисертацію. Він читав лекції з алгебраїчного аналізу, аналітичної геометрії І та III вимірів тощо.

Проект особняка, складений В. О. Прохоровим.
1875 р.

1866 р. виходить друком його праця "Риманнова теория функций составного переменного", його обирають членом Московського математичного товариства; 1883 р. - "История математики", київський вчений стає членом-кореспондентом Математичного товариства в Бордо. На той час М. Ващенко-Захарченко був рідкісним педагогом з широкою математичною освітою, протягом майже шести років у Парижі він слухав лекції видатних математиків: Коші, Ліувілля та інших. 1896 р. М. Ю. Ващенко-Захарченко, кавалера російських орденів, наго-роджено знаком за відмінну службу - 40 років в університеті.

1870 р. Михайло Юрійович овдовів, маючи на руках трьох синів від 15 до 10 років та доню трьох років. У квітні 1871 р. він одружився вдруге - з Вірою Миколаївною Мельницькою, значно молодшою, класною дамою Інституту шляхетних дівчат, випускницею Катерининського інституту в Петербурзі, дочкою поміщика Тверської губернії. Маючи педагогічне покликання й любляче чуйне серце, Віра Миколаївна перейнялася долею дітей Михайла Юрійовича, вбачаючи в цьому для себе цілу педагогічну школу. Коли його сини пройшли шкільний вік, а дочка тільки почала вчитися, двоє вже її власних дітей - хлопчик шести та донька п'яти років - взялися за абетку, у Віри Миколаївни визріла думка відкрити власну середню школу. Таку школу, яка б відповідала найвищим вимогам та гуманістичним ідеалам доби.

М. Ю. Ващенко-Захарченко
1878 p., завдяки широким зв'язкам та підтримці М. Бунге вона домоглася дозволу Міністерства народної освіти заснувати у Києві першу в Російській імперії приватну жіночу гімназію загального типу з пансіоном при ній. 14 вересня 1878 р. гімназія була урочисто відкрита на розі вул. Несторовської та Бібіковського бульвару, 20. Напроти Володимирського собору. Там вона містилася до 1902 p., коли перейшла до нового, спеціально для неї спорудженого приміщення по вул. Тимофіївській, 7 - уже як жіноча гімназія О. Т. Дучинської. Цей будинок зберігся (нині - вул. М. Коцюбинського, 7). Першого року існування гімназії математику у старших класах викладав сам М. Ю. Ващенко-Захарченко, потім - В. П. Єрмаков.

За спогадами Г. Берло, вчительки цієї гімназії, Віра Миколаївна була розумна, добра й дотепна жінка, але надзвичайно тенета - через хворобливе розгладшання. Дочку свою, дуже здібну маленьку дівчинку, Віра Миколаївна помістила до першого класу своєї гімназії. Дівчинка дуже добе вчилася, але застудилася і вмерла, завдавши тяжкого удару матері. В гімназії Віра Миколаївна викладала французьку мову в перших двох класах і керувала гімназією.

М. Ю. Ващенко-Захарченко з сином

Під час уроків вона сиділа в учительській кімнаті у великому кріслі, а після уроків у своєму кабінеті і завжди щось робила - або читала, писала, або плела щось чи вишивала. Всіх зустрічала ласкаво, привітно, і з нею дуже цікаво було розмовляти.

1892 р. В. М. Ващенко-Захарченко відсвяткувала 25-літній ювілей своєї педагогічної праці й вислухала багато зворушливих слів подяки і вшанування своєї діяльності від учениць і вчителів. Але здоров'я її почало підупадати.

Віра Миколаївна Ващенко-Захарченко померла 2 серпня 1895 р. похована на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря. її чоловік у 1880-1896 pp. був членом опікунської ради гімназії, прекрасно обладнаної коштом подружжя. Віра Миколаївна 17 років керувала цим закладом, потім, у 1895-1896 pp. - старша дочка Михайла Юрійовича, а з жовтня 1896 р. гімназію очолила Олександра Тимофіївка Дучинська, - між іншим, активний член студентських організацій, авторка української читанки і хрестоматії для недільних шкіл і шкіл для дорослих.

В. М. Ващенко-Захарченко

А на могилі В. М. Ващенко-Захарченко на зібрані вдячними батьками та ученицями кошти встановили гарний пам'ятник - піраміду з лабрадориту; внизу цієї піраміди дитина-янгол із білого мармуру пише слова поета О. Плещеева: "Блаженны вы, кому дано посеять в юные сердца любви и истины зерно". Пам'ятник відкрито 20 вересня 1897 р. у присутності всього гімназичного персоналу.

Ще до відкриття гімназії вся велика професорська родина переїхала туди ж (Бібіковський бульвар, 20) до службової, як тоді годилося, квартири начальниці закладу. А садибу по вул. Пушкінській, 36 за купчою від 27 травня 1876 р. придбала дружина колезького радника Варвара Ананіївна Стороженко, мати директора київської 1-ї гімназії Миколи Володимировича Стороженка. Його родина прожила в особняку 42 роки.

Килишня гімназія О. Т. Дучинської по вул. М. Коцюбинського, 7.
1994 р.

То був старовинний український старшинський рід: 1610 p. козацький полковник Андрій Стороженко підписувався "древний дворянин Малыя Руси", Михайло Стороженко 1648 р. був сотником тульчинським. Дід Миколи Володимировича, Андрій Якович, таємний радник, сенатор, член ради і головний директор урядової комісії внутрішніх і духовних справ Царства Польського; батько - Володимир Андрійович (нар. 1820 р.) - колезький радник, камер-юнкер (паж випуску 1838 р.) одружений з Варварою Ананіївною Александрович.

Микола Володимирович Стороженко, з потомствених дворян Полтавської губернії, мав у с Велика Круча, Пирятинського повіту 2400 десятин землі (3060 га). Закінчив київську 2-у гімназію 1881 р. із золотою медаллю і вступив до університету с". Володимира, який успішно закінчив 1885 р. Був учнем В. Б. Антоновича, а 1888 р. затверджений у званні приват-доцента но кафедрі російської історії. Наступного року розпочав службу інспектором народних училищ. Був одружений з княгинею Варварою Давидівною Жеваховою, а його сестра Марія вийшла заміж за Андрія Владиславовича Савицького. Микола Володимирович багато й плідно працював на педагогічній ниві.

М. В. Стороженко. Фото В. Висоцького.
1893 р.

У 1895-1909 pp. він - директор київської 4-ї гімназії, і під його орудою за проектом інженер-полковника М. І. Чекмарьова споруджено власний будинок 4-ї гімназії по вул. В. Васильківській, 96. Одночасно М. В. Стороженко був начальником Київської міністерської жіночої гімназії (згодом - гімназія св. кягині Ольги). У 1909-1915 pp. М. В. Стороженко - директор знаменитої київської 1-ї гімназії. 1911 p., коли святкувалося 100-ліття цього закладу, його нагороджено орденом св. Володимира 3-го ст. (вже мав 4-го ст.). А 1910 р., у зв'язку з відвіданням 1-ї гімназії сербським королем Петром І, М. В. Стороженко удостоївся сербського ордена Білого Орла 3-го ст. Ці підвідний яскраво й дотепно описав Костянтин Паустовський, тодішній учень 1-ї гімназії, у відомій автобіографічній "Повести о жизни" (щоправда, змінивши прізвище директора гімназії).

М. В. Стороженко був активним гласним міської думи (1902-1909 pp.), член міської училищної комісії, завідував міською безплатною читальнею ім. М. В. Гоголя; ще від 1893 p. співробітничав у комісії для розбору давніх актів, збирав матеріали з історії України, друкував їх в "Архиве Юго-Западной России", "Киевских университетских известиях", та щонайбільше, - в "Киевской старине". Серед публікацій: монографія "Западнорусские провинциальние сеймики" (1888 р.), "Охочекомонный полковник Илья Федорович Новицкий", "К истории малороссийских Козаков в конце 18 и в начале 19 в." (1897 р.) та ін.

М. В. Стороженко.
1911 р.

Разом з братом Андрієм М. В. Стороженко видав Фамільний Архів Стороженків (ТТ. І-VIII, 1902-1910 pp.). M. В. Стороженко - член Старої Громади, автор українських віршів (М. Царинний, "Літні краси", 1884 р.), і приятелював з М. Кулішем, В. Горленком, братами Іваном та Панасом Рудченками, О. Левинським та ін.

Родина Стороженків. Село В. Круча.
1890-і pp.

Після 1917 p. М. В. Стороженко знову щиро повернувся до українства і опублікував свої праці, написані українською мовою, - "Осада м. Крилова", "Куліш у Києво-Печерській школі", "До біографії П. Куліша", - у 1920-1923 pp.

Емігрувавши до Югославії, М. В. Стороженко написав "Спогади з мого життя", важливі для історії української культури й українського руху в другій половині XIX ст. Рукопис цей зберігався у празькому Музеї визвольної боротьби України.

Націоналізований особняк по вул. Пушкінсвкій, 36 займали різні установи. Початок покладено ще в лютому 1918 p., копі реквізовано дві кімнати. Взагалі станом на 1884 р. тут було гри квартири: господарів - з дев'яти кімнат, трикімнатна зда-налася з меблями й опаленням за 500 руб. на рік, а однокім-патна - за 120. Здавався й кам'яний флігель з каретним сарі к м та стайнею - у 1880-і pp. там мешкав професор математика В. П. Єрмаков.

А в 1922-1923 pp. тут містився Санітарно-педагогічний інститут, мешкав завідувач Клінічним інститутом доктор І. М. Островський, з 1926 р. в особняку був російський дитячий садок № 43, у 1927-1952 pp. - дитячий будинок № 5 на 50 дітей, потім - знов дитячий садок і ясла - до 1941 р.

Патріарх Володимир.

У повоєнний час особняк змінив вигляд, мав уже три поверхи і став резиденцією екзарха України, підпорядкованого Російській православній церкві. З відновленням в Україні Патріархату тут мешкав Святійший Патріарх всієї України-Руси Володимир Романюк. Похований на Софійському майдані 18 липня 1995 р. провокативно.

К началу страницы
Зміст