Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПУШКІНСЬКА, 34 (кол.Ново-Єлизаветинська, 34)

По завершенні будівництва університету св. Володимира (1842 p.), тривалий час напроти був величезний пустир, де цар Микола І проводив огляди військ. 1860 р. місто продало приватним особам південно-західну частину цього пустиря під утворення нового кварталу і двох вулиць, а решта, розпланована за проектом садівника К. Хрістіані, стала сквером - нині це Шевченківський парк. Вулиці, паралельні Володимирській та між теперішніми Б. Хмельницького й Толстого, - Терещенківська і продовження Пушкінської (колишня Ново-Єлизавеинська).

1871 р. дано високий дозвіл на забудову кам'яними будинками нововідокремленої частини університетської площі. Міська управа оприлюднила кондиції на продаж "пустопорожніх" земельних ділянок, де зазначалося, що бажаючі можуть торгуватися і для цього повинні з'явитися до міської управи у зазначений день з узаконеним задатком. Куплену землю власник мусив негайно обнести парканом і впродовж п'яти років спорудити за затвердженим планом фасадний кам'яний будинок.

У торгах взяли участь і професори університету св. Володимира. Так, професор хімії Федір Минович Гарнич-Гарницький, внісши задаток у 1200 руб., придбав на початку грудня 1874 р. земельну ділянку площею 471 кв. саж. (0,21 га) за 3391 руб. сріблом.

Не відкладаючи, вже у січні 1875 р. Ф. Гарнич-Гарницький замовив міському землеміру план садиби, а на початку березня подав до міської управи прохання на дозвіл зведення кам'яного одноповерхового з мезоніном будинку.

Проект особняка з автографом О. Хойнацького.
1883 р.

Проект виконав міський архітектор Віктор Олексійович Прохоров.

Особняк мав фасад, оздоблений за тодішніми смаками, - псевдоґотичні стрільчасті вікна, підкреслено потужні лопатки й аркатурний фриз.

У серпні того ж 1875 р. власник подав до міської управи прохання на видачу "вічної данної", яка закріпила за ним право власності.

Ще через вісім років, 1883 p., на прохання Ф. Гарнича-Гар-ницького було зведено другий поверх - так само в Готичному стилі, за проектом архітектора О. Хойнацького.

Опис будинку на той рік свідчить, що на першому поверсі було 13 кімнат, три передпокої, два коридори, ванна і ватерклозет; 12 кімнат було оббито французькими шпалерами, в трьох кімнатах - дубовий паркет, в решті - підлога з соснових дощок.

Є. Ф. Гарнич-Гарницький серед членів Київського атлетичного товариства.
1908 р. (З архіву В. В. Драги)

Сімнадцять вікон мали підвіконня з білого мармуру. На другому поверсі - 16 кімнат, три передпокої, ванна і два ватерклозети, у п'яти кімнатах - дубовий паркет.

1885 р. статистичний відділ міської управи подав головні прибутки й виплати на утримання особняка з чотирьох квартир, деякі з них власник здавав у найм. Оцінка квартир, тобто річна плата, становила 4600 руб. На садибі був ще кам'яний, критий залізом флігель, де здавалася одна квартира за 450 руб. на рік, були два каретні сараї, стайня і три сараї для дров. Родив молодий фруктовий сад.

Федір Минович Гарнич-Гарницький походив з дворян Полтавської губернії. Його дід, Степан Матвійович Гарнич-Гарницький вступив на службу з дворян у Малоросійський Стародубський козачий полк рядовим 17 квітня 1764 p. А 3 березня 1775 р. Малоросійська колегія надала йому чин значкового товариша. 1779 р. за власним бажанням він вийшов у відставку із званням поручика. 1784 р. народився син Мина, записаний у метриці "по-простонародному" Гореником, тож пізніше був переписаний Гарничем-Гарницьким, а Полтавське дворянське зібрання, розглянувши 28 грудня 1842 р. документи, визнало його у "потомственому дворянському достоїнстві" із відповідним записом у дворянській книзі.

Є. Ф. Гарнич-Гарниницький серед членів Київського атлетичного товариства.
1910 р. (З архіву В. В. Драги)

Отож, його син Федір Минович успішно закінчив 1856 р. Харківський університет, потім власним коштом протягом року займався хімією в лабораторії Вюрца в Парижі. 1858 р. обраний почесним членом Паризького хімічного товариства. 1863 р. Міністерство народної освіти відрядило Ф. Гарнича-Гарницького за кордон на два роки з науковою метою. Потому він читав курс органічної хімії в Харківському університеті, успішно захистив докторську дисертацію (1867 р.), став ординарним професором на кафедрі хімії Харківського (1868 р.) та Київського (1870 р.) університетів. Переїхавши до Києва, спочатку мешкав при університеті, а потім - у цьому особняку. Був одружений з Марією Михайлівною, з дому Полякових. Мали п'ятеро дітей: Євген (1862 p.), Павло (1863 p.), Федір (1867 p.), Лариса (1868 р.) та Володимир (1871 р.). Сини навчалися у київській 1-й гімназії.

Перший склад Київського атлетичного товариства.
1899 р. (З архіву В. В. Драги)

Під час російсько-турецької війни 1877-1878 pp. родина Гарничів-Гарницьких виявила активну громадянську позицію: професор створив комітет для збору пожертв на закупівлю хіни. Цей протипропасницький препарат постачався для потреб російської армії, що діяла у придунайських болотах. З одним із транспортів хіни професор особисто подався до Болгарії, де був прийнятий в імператорській головній квартирі в Гірському Студні. За цей вояж Федір Минович був нагороджений рідкісною для цивільної особи нагородою - орденом св. Володимира 3-го ст. з мечами.

Призовий кубок Є. Гарнича-Гарницького.
1914 р. Срібло. (З архіву В. В. Драги).

Марія Михайлівна Гарнич-Гарницька разом з дружинами інших професорів університету - Котляревського, Хандрикова, Ромсра і Томси утворили 1877 р. жіночий гурток для допомоги пораненим, відкрили шпиталь на 16 ліжок для нижніх чинів у найманому помешканні в будинку І. Кирієнка (ріг вул. Шулявської та Тарасівської) з шістьма просторими кімнатами. Медичну допомогу надавали професори О. Шкляревський, Г. Мінх, В. Томса, Е. Мандельштам. Уповноваженою була М. Гарнич-Гарницька.

1884 р. професор Ф. Гарнич-Гарницький заклав нерухомість у Київському земельному банку, оцінку майна робив архітектор Г. Шлейфер. В описі зазначено, що "будинок міцно споруджений і гарно оздоблений" - з гранітними парадними і дерев'яними чорними сходами, з підвалом під половиною будинку. У тому підвалі було дві кухні та дві пральні - до квартир першого та другого поверхів, а ще - двірницька, два льохи і коридор. На першому поверсі - квартира з 11 кімнат, трьох передпокоїв, буфетної, двох комор, лакейської, ванної, ватерклозета і балкона у садок. На другому поверсі квартира не зазнала змін. Будинок опалювався 21 кахляною грубою з теракотовими оздобами та одним мармуровим каміном. На садибі були ще кам'яний флігель з двома льохами й льодовнею у склепінчастих сутеренах, з п'ятикімнатною квартирою та одноповерхові служби - з трьома дров'яниками, двома каретними сараями, стайнею на п'ятеро коней і кучерською кімнатою. Під заставу цього майна Ф. Гарнич-Гарницький одержав з січня 1885 р. позичку від Земельного банку на суму 44 тис. руб. терміном на 27 років і 6 місяців. Згодом професор ще двічі закладав нерухомість під заставу в приватні руки - купцеві І. Бірюкову на три роки на суму 12 тис. руб. (1885-1888 р.) та спадковому почесному громадянинові М. Дегтерьову на суму 15 тис. руб. (1887-1890 pp.). А 14 грудня 1890 р. продав майно київському 1-ї гільдії купцеві спадковому почесному громадянинові Іоіль-Нусіну Кельмановичу Тульчинському, разом із зобов'язанням сплати позички Земельному банку. Наступного року новий власник спорудив повний третій поверх за проектом архітектора Я. Вольмана - дещо нижчий за другий, але так само зі стрільчастими вікнами, з таким само аркатурним пояском та піднятими над краєм даху тумбами, що завершували лопаткове членування фасаду.

Колишній особняк по вул. Пушкінській, 34.
1993 р.

Того ж 1891 р. померла Марія Михайлівна Гарнич-Гарницька, а Федір Минович, по тридцяти роках викладацької праці, залишив університет і переїхав до Петербурга, де посів місце члена ради Міністерства державного майна, брав участь у різних комісіях з сільського господарства, очолював дослідну землеробську станцію в далекому Ташкенті, керував науковими дослідженнями з культури бавовни, винограду та інших рослин у Туркестані. 1901 р. він вийшов у відставку, жив переважно в Петербурзі, навідуючись до дітей у Київ. А 19 листопада 1908 р. помер у далекому Владикавказе.

Є. Ф. Гарнич-Гарницький

Із синів найбільш відомим у Києві був старший - Євген Федорович Гарнич-Гарницький. Він народився 29 січня 1862 p., закінчив київську 1-у гімназію та медичний факультет університету св. Володимира (1889), був учнем професора М. Стуковенкова. 1891 р. його призначено молодшим лікарем Київської фортечної артилерії, мав відрядження у розпорядження саратовського губернатора на боротьбу з холерою восени 1892 р. Згодом служив лікарем для відряджень VI розряду при Київському окружному військово-медичному управлінні КВО. Мав велику практику. Нарешті, 1901 р. звільнився зі служби з присвоєнням чину колезького радника та мундиру. Був одружений з дворянкою Наталею Василівною, з дому Андозьких. У них був син Георгій.

Завдяки невтомній енергії, Євген Федорович, крім занять за фахом, відгукувався на різні потреби громадського життя. Маючи атлетичну статуру й чудове здоров'я, особливо активно сприяв розвиткові спорту в краї. Він заснував і брав активну участь у діяльності Київського яхт-клубу (начальник гавані, віце-командор), атлетичного і гімнастичного товариства, згодом перейменованого на "Русский Сокол" (понад 18 років - незмінний голова), Київського вільнопожежного товариства (перший начальник дружини), що мало своє депо на розі Бульварно-Кудрявської та Обсерваторного провулку. Євген Федорович заснував Київський клуб автомобілістів, куди залучив багатьох представників фінансового і чиновного світу, що, певна річ, сприяло розвиткові клубу. Він був діяльним членом багатьох київських товариств: велосипедного, туристичного, рисистих перегонів, мисливського, рибальства, любителів природи, повітроплавання тощо.

Г. Є. Гарнич-Гарницький.
1910 р.

Є. Гарнич-Гарницький багато зробив для благоустрою Свя-гошина, де мав дачу і де, головуючи в товаристві благоустрою, влаштував парк, звів театр, пожежну охорону, поліцію, пошту, викопав ставок тощо. Майже все це діяло впродовж ста років. У період громадських заворушень 1905 р. Є. Гарнич-Гарницький заснував у Києві партію октябристів і, за вибором партії, став редагувати газету "Новый век", що виходила у січні-березні 1906 p.

I.-H. К. Тульчинський

Залишаючись громадсько-активним, Євген Федорович 1911 р. увійшов до союзу націоналістів, а згодом став одним з організаторів бойскаутського руху в Києві. Ці "юні розвідники" зробили чимало суспільно-корисних справ у роки Першої світової війни. Під час визвольних змагань 4 грудня 1918 р. сформувалася дружина бойскаутів під командуванням Є. Гарнич-Гарницького, зі штабом у будинку Педагогічного музею (вул. Володимирська, 57), з метою несення внутрішньої караульної служби. До дружини приймали гімназистів та кадетів не молодших 17 років. Зі вступом 14 грудня 1918 р. до Києва військ Директорії дружина припинила своє існування.

Л. Еттінгер

Син професора Ф. Гарнича-Гарницького, Федір Федорович, власник картонної фабрики у Петербурзі, почесний член петроградського товариства "Санітас" (київське відділення), голова товариства "Геркулес", загинув восени 1916 р.

Син Є. Гарнича-Гарницького, Георгій Євгенович народився 20 квітня 1892 p., закінчив київську 1-у гімназію (1910 p.), вступив на юридичний факультет університету св. Володимира.

А новий власник особняка на Пушкінській, 34, І. Тульчинський розмістив на першому поверсі контору Жашківського цукрового заводу, що належав йому. Дві квартири на третьому поверсі було об'єднано в одну, дев'ятикімнатну, з кухнею та передпокоєм.

Родина Тульчинських була відома своїм благодійництвом, надаючи кошти на розбудову і утримання Єврейської лікарні.

За духівницею Тульчинського, особняк 1898 р. перейшов у спадок доньці купця Леї (Луїзі) Еттінгер. Вона ж залишалася власницею садиби і 1918 р., про що свідчать страхові поліси товариства "Саламандра", а майно оцінювалося в 100 тис. рублів.

А далі - націоналізація, і в будинку відтоді містяться різні установи.

К началу страницы
Зміст