Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПУШКІНСЬКА, 22А (кол. Ново-Єлизаветинська, 20)

Серед багатоповерхової суцільної забудови центру міста досить дивний вигляд має цей будиночок, споруджений, за "зразковим" проектом, пропонованим по всій імперії ще з початку XIX ст. Неодмінні сім вікон по фасаду високо піднято над цокольним поверхом; праворуч - бічний вхід зі скляними сінями; дуже характерний великий карниз, зашитий дошками спереду й знизу - від усього віє старосвітською архаїкою.

Знадвору будинок має два симетричні ризаліти по краях, що утворюють П-подібний план. Збереглися, хоч і переплановані, колишні служби, розставлені по периметру садиби, та невеличкий традиційний, але по-новому впорядкований садочок. А праворуч височать колишні прибуткові п'ятиповерхові будинки, поставлені один за одним на тій самій садибі.

Сучасникові ніщо не нагадує про велич і багатство колишніх власників просторої садиби, де особняк споруджено у 70-х pp. XIX ст., а тридцять-сорок років по тому - великі будинки. Тим часом, якихось сто років тому садиба площею 1104 кв. саж. (0,5 га) належала представникам однієї з найдавніших дворянських родин - Дуніним-Борковським.

За визначенням палати кримінального і цивільного суду від 13 грудня 1872 р. і за вводним листом від 5 березня 1874 p., садиба по Ново-Єлизаветинській, (20) 22 належала доньці поручика Ользі Семенівні Іваненко. Вже 8 березня 1874 р. за бажанням власниці міський землемір О. Терський склав план садиби з поясненням будов, що на ній знаходилися: два кам'яні одноповерхові будинки фасадом на вулицю, дерев'яні одноповерхові флігелі, сад фруктовий, господарчі служби.

Колишній особняк на Пушкінській, 22-а.
1994 р.

Недовго О. Іваненко володіла садибою; вже влітку цього ж року продала її Олександрі Олександрівні Дуніній-Борковській. Повіреним останньої у справі купівлі нерухомості виступив її брат - Леонід Олександрович Милорадович. О. О. Дуніна-Борковська (1835-1906) походила з родини Милорадовичів, які мали сербське коріння, була старшою сестрою Григорія та Леоніда Милорадовичів. Г. Милорадович у 1871-1878 pp. - флігель-ад'ютант імператора, з 1873 р. - граф Російської імперії, 1890-1896 pp. - чернігівський губернський предводитель дворянства; історик і генеалог.

Леонід Олександрович Милорадович закінчив 1860 р. курс наук в Олександрівському ліцеї і як казенний вихованець зобов'язаний був пробути на державній службі не менше 6 років. З 1868 р. він очолював Київський мировий з'їзд, у 1878-1879 pp. - київський віце-губернатор.

Олександра Олександрівна вийшла заміж за старшого від неї вдівця з двома дітьми, Василя Дмитровича Дуніна-Бор-ковського. Рід Дуніних-Борковських не поступався Милорадовичам у іменитості й заможності. Це була найдавніша родина XII століття, походила від датського знаменитого шляхетства.

Маєток Милорадовичів "Христовське".
1901 р. (с. Жоржівка Зінківського повіту Полтавської губернії)

Василь Касперович (Карпович) Дунін-Барковський був генеральним обозним (1687-1702); відновив Чернігівський Спасо-Преображенський собор, дав великі кошти на відновлення Єлецького монастиря, де і був похований у 1702 р. Дуніни-Борковські мали родинні зв'язки з багатьма старовинними шляхетними родинами України, такими як Волконські, Ґалаґани, Лизогуби, Марковичі, Міклашевські, Милорадовичі, Полуботки, Скоропадські.

Василь Дмитрович Дунін-Борковський (1819-1892) закінчив курс Олександрівського ліцею зі срібною медаллю і чином титулярного радника 1836 р. У 1849-1852 pp. був попечителем Чернігівських богоугодних закладів, у 1865 р. - Катеринославський, а потім Могильовський губернатор. Одружившись з Олександрою Милорадович, В. Дунін-Борковський у 70-ті pp. переїхав до Києва. На час придбання садиби на Пушкінській, 22 у сім'ї Дуніних-Борковських було шестеро малолітніх дітей - два сини й чотири дочки, та двоє дорослих синів від першого шлюбу Василя Дмитровича. Придбана садиба дозволяла вільно розміститися всій численній родині разом з няньками, гувернантками та прислугою.

В. Д. Дунін-Борковський

На садибі стояв півтораповерховий кам'яний особняк. У нижньому поверсі були льохи, а на першому - 10 великих кімнат, кухня, 3 передпокої, кімнати для кухарки та прислуги. Із кімнат 9 -поклеєні шпалерами, а решта - кухня, ванна, клозет - пофарбовані. У будинку було 17 дубових двостулкових дверей, 9 груб і один камін. У п'яти кімнатах блищала навощена паркетна підлога.

Поруч з особняком по вулиці стояв півтораповерховий флігель на сім кімнат та два передпокої, з клозетом, ванною і кухнею з кімнатою для прислуги. При будинкові була велика скляна веранда, що виходила в сад. Чудовий фруктовий сад займав 390 кв. саж. У глибині садиби стояло ще два одноповерхових флігелі (дерев'яний і кам'яний), а також екіпажна, стайня, льдовня, дров'яники. Ось такий собі ще один невеличкий маєток у центрі міста!

О. О. Дуніна-Борковська із сином Сашею

Велика родина Дуніних-Борковських вибиралася на літо у маєток Милорадовичів на Полтавщину. От де було роздолля для дітей!

В особняк Дуніних-Борковських часто навідувалися у гості: брати господині - Леонід та Григорій Милорадовичі з родинами, рідня з боку Василя Дмитровича. На всіх вистачало сімейного столового срібла (цей комплект виконав петербурзький майстер Садиков) з гравірованими літерами "А. М." (Александра Милорадович). Роботи того ж відомого майстра був і срібний туалетний набір Олександри Милорадович з тими ж літерами "А. М." на кожній речі: овальне дзеркало, два підсвічники на два ріжки кожен - все це у стилі рококо. Рукомийник і миска визолочені тощо. За цей срібний набір майстрові було заплачено 1600 рублів. З переліченого зрозуміло, що це частина приданого Олександри Олександрівни; дуже гарний був і чайний срібний сервіз, котрий складався з самовара із конфоркою, чайника, кавника, цукорниці, корзинки для хліба, великого підносу, щипців для цукру і 12 визолочених ложечок. Це срібло було куплене а Англійському магазині у Петербурзі, мало вензель "А. Д. Б." (Александра Дуніна-Борковская).

О. В. Дунін-Борковський з дружиною Матильдою та дітьми.
28 жовтня 1907 р.

У сім'ї Дуніних-Борковських зберігалися дві ікони у срібних визолочених ризах роботи того ж Садикова (благословення батька з матір'ю Милорадовичів).

В особливо урочисті хвилини, на свята, Олександра Олександрівна вдягала свої прикраси: чотири нитки перлин з фермуаром з сапфіра, прикрашеного діамантами; діамантові сережки, кожна у чотири діаманти, підвіски до них із двох усипаних діамантами листків з перлиною у вигляді груші у кожній.

Взимку господиня одягала шубу чорно-бурої лисиці з таким же коміром, покритим синім оксамитом. Тут, в особняку на Пушкінській, виросли діти Дуніних-Борковських, створивши свої сім'ї. Тут 1892 р. помер глава сім'ї, Василь Дмитрович, поховали його у родинному склепі, у каплиці біля церкви (Городищенський повіт Чернігівської губернії).

О. В. Дунін-Борковський з сином Андрієм

Перша дружина старшого сина, Олександра Васильовича, походила з дому Волконських, її брат, князь Петро Миколайович Волконський, став чоловіком Олександри Василівни Дуніної-Борковської. Взяли шлюб у 1893 р., жили тут, на Пушкінській.

Після смерті матері вся нерухомість у Києві перейшла у спадок старшому сину - Олександру Васильовичу Дуніну-Борковському.

Уже в 1911 р. він змушений був заставити садибу на Пушкінській, 22 в кредитному товаристві за 205 тис. рублів. У лютому 1912 р. О. Дунін-Борковський частину садиби (467 кв. саж.) продав французькому громадянину Емілю Августовичу Бергоньє (Пушкінська, 22), синові відомого підприємця Огюста Бергоньє, що заснував цирк, потім - театр на розі Фундуклеївської та Пушкінської (нині - Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки). Особняк з флігелем залишився за власником, а на покупщика Бергоньє була переведена частина кредиту, відкритого Дуніну-Борковському, в сумі 80 тис. руб. Новий власник цієї частини садиби і почав зведення двох п'яти-, шестиповерхових прибуткових будинків.

Г. В. Дунін-Борковський. 1887 р. Фото В. Висоцького

Фасадний шестиповерховий з підвалом будинок був зведений для здачі в найм семи-, шести- і чотирикімнатних квартир, що розмістили на другому і вищих поверхах. Перший поверх був зайнятий під магазини. Флігель - п'ятиповерховий, а в середній частині - шестиповерховий, весь будинок мав 60 кімнат, був зданий за контрактом під приватну лікарню строком на 10 років з 17 липня 1913 р. за оплату 16 тис. руб. на рік. Умови договору були закріплені 19 квітня 1912 p., коли ще тільки розпочиналося будівництво на садибі. Уже на початку вересня 1913 р. фасадний і флігельний будинки були зведені й готові під здачу.

Повернемося до садиби на Пушкінській, 22А. У власності Дуніних-Борковських вона пробула до літа 1912 р. і була продана 9 липня 1912 р. цукропромисловцю Карлу Йосиповичу Ярошинському за 168 116 рублів (640 кв. саж.).

Оля і Коля Волконські. Київ. Поч. XX ст.

Ось так розпалось родове гніздо Дуніних-Борковських, які володіли садибою 38 років. За півроку 1912 р. із однієї садиби стало дві: 22 і 22А. Ярошинський ніяких будівель не зводив, от і залишився особняк будови 70-х pp. XIX ст. в центрі міста. Власник застрахував свою нерухомість у 1919 р. до 1920 p., потім все було націоналізовано.

Представники родини Дуніних-Борковських живуть в різних країнах світу, в нащадки Григорія Васильовича Дуніна-Борковського - до цього часу живуть у своєму рідному місті і люб'язно надали Музею історії міста Києва родинні світлини.

К началу страницы
Зміст