Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

M. КОЦЮБИНСЬКОГО, 3 (кол. Тимофіївська, 3)

Коли наприкінці 40-х pp. XIX ст. у Києві почали споруджувати будинок губернських "присутствених місць" між Софійським та Михайлівським майданами, наявна забудова цієї частини міста пішла під злам, а тамтешнім мешканцям надавалися інші ділянки.

Так садиба по вул. Тимофіївській, 3 дісталася київському міщанинові Кіндрату Омеляновичу Котляревському. У вересні 1849 р. на його замовлення міський землемір Л. Шмигельський склав план незабудованої ділянки, де передбачалося звести дерев'яний на кам'яних підмурках будинок та дерев'яний флігель.

1850 року К. Котляревський одержав тимчасову данну на землю, за підписами генерал-губернатора Д. Бібікова та губернатора І. Фундуклея. Лише через 22 роки, у 1872 p. К. Котляревський звернувся до міської управи з проханням про довічну данну і одержав її на цю садибу, площею 450 кв. саж. (0,2 га), якою й володіли його спадкоємці до 1910 р.

А цей респектабельний особняк збудовано за проектом цивільного інженера В. Осьмака вже на замовлення доктора медицини Михайла Михайловича Дітеріхса, який тоді ж, 1912 р. став професором університету св. Володимира і восени того ж року переїхав на Тимофіївську, 3, як про це сповістила газета "Киевлянин".

М. Дітеріхс, закінчивши Військово-медичну академію в С.-Петербурзі 1898 p., переїхав до Києва, де став знаним лікарем-хі-рургом. Коли на початку вересня 1911 р., у клініці по вул. Ма-ловолодимирській, 33 (див.: О. Гончара, ЗЗБ), лежав тяжко поранений П. Столипін, одним з консультантів або, як тоді казали, медичних світил, був і приват-доцент М. М. Дітеріхс. Його перу належать 130 наукових праць, у тому числі шість монографій, присвячених хворобам суглобів, військово-польовій хірургії, травматології, аневризмам, грижам, базедовій хворобі, легеневій хірургії, а також історії медицини. 1932 р. запропонував так звану шину Дітеріхса - спеціальний пристрій, призначений для транспортної іммобілізації при ушкодженнях кульшового суглоба й стегна. Ця шина широко використовувалася під час Другої світової війни. Серед вдало оперованих та врятованих хірургом М. Дітеріхсом був зокрема його хрещеник Платон Левкович Си-миренко, тяжко поранений в голову під час війни 1914 р.

Професор М. М. Дітеріхс

М. Дітеріхс, крім викладання в університеті та приватної практики вдома (прийом пацієнтів щодня, крім неділі й свят, з 15-ї до 16-ї години), був також головним лікарем Київської Марийської громади сестер-жалібниць Російського товариства Червоного Хреста, головним лікарем Подільської лікарні Маріїнської громади та ін.

Архітектор В. О. Осьмак. 3 портрета роботи І. Селезньова

У той час, коли будувався цей особняк, університетський архітектор В. Осьмак саме проектував нове клінічне містечко для Медичного факультету - на Байковій горі. Можна припустити, що хірург М. Дітеріхс мав би консультувати В. Осьмака із суто фахових питань. Так само, мабуть, сталося, коли медик міг скористатися вже порадами будівничого, автора проекту особняка по вул. Тимофіївській, 3.

Будинок набув Г-подібного плану з глухими торцями, що зумовлено затісною ділянкою, та асиметричним фасадом. Останнє відповідало духові раціоналізму, на якому так добре розумівся архітектор В. Осьмак, так само як і на використанні історичних архітектурних стилів, віддаючи перевагу класицизму та ампіру. Ці елементи втілено у чвертьротонді бічної двоярусної тераси з характерною, художньої роботи кованою огорожею, у високому, загостреному фронтоні, прорізаному півкруг-лим потрійним вікном та прикрашеному виразним ліпленням рослинного характеру. Улюблені елементи ампіру - перевиті стрічками віночки, гірлянди й смолоскипи вміщено у фризі. За традицією стилю, перший поверх прокреслено тягнутим рустом, а весь фасад пофарбовано вохрою з виділенням деталей білим кольором.

Особняк по вул. М. Коцюбинського, 3.
1993 р.

Інтер'єри розроблено з тією ж шляхетною простотою, зручністю та єдністю загального архітектурного задуму. Скляна стеля освітлює внутрішні приміщення другого поверху.

Власне особняк має три поверхи з підвалом і, за описом, що зберігся в архіві, складався з таких приміщень:

  • підвал: чотири кімнати, дві кухні, пральня та сараї й за гальний клозет;
  • перший поверх: сім кімнат, два передпокої, два коридори, кухня, кімната для прислуги, ванна й клозет;
  • другий поверх: дев'ять кімнат, передпокій, коридор, кімната для прислуги, ванна й клозет;
  • третій поверх: кухня, кімната для прислуги, комора та комірчина.

Особняк опалювався грубами, у двох кімнатах були каміни. Лише три кімнати мали ліплені прикраси на стелях.

План 2-го поверху

Третина ділянки - 150 кв. саж. із 450 - була віддана під сад, що відокремлював особняк від лінії забудови вулиці. Вздовж; правого краю садиби йшов під'їзд, який, прорізаючи аркою крило особняка, виводив на господарський двір.

У червні 1917 p., коли дружина професора, Єлизавета Іванівна, за довіреністю чоловіка брала кредит у 70 тис. руб., все нерухоме майно оцінювалося у 115 тис. руб.

За радянської влади особняк було націоналізовано. На початку 1920 р. у складених ВУКОМПИСом списках будинків, де передбачалося обстеження на предмет виявлення і збереження мистецьких цінностей, значиться і адреса: Тимофіїв-ська, 3, кв. 2.

У 1922-1923 pp. в особняку розмістився начальник Управління штабу КВО. За довідником на 1930 р. тут була окружна військово-бактеріологічна лабораторія № З КВО.

Після другої світової війни садибу відокремлено від вулиці й очей перехожих глухим металевим парканом. Тут містилося Консульство ФНР Югославії, потім - Посольство Монголії.

К началу страницы
Зміст