Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЗОЛОТОВОРІТСЬКА, 6

Цей двоповерховий особняк стоїть на одній з найстаріших київських вулиць, що вела від Золотих воріт "міста Ярослава" до Софійського собору.

На початку 80-х pp. XIX ст. садиба по Золотоворітській, 6 належала священику Олександру Васильовичу Василевському. У серпні 1885 р. власники садиби подали до міської управи основні дані про свою нерухомість. Садиба мала площу 420 кв. сажнів (0,19 га), сад займав половину - 200 кв. саж.

На садибі стояв двоповерховий особняк: перший поверх кам'яний, а другий - дерев'яний. У будинку нараховувалося 11 кімнат: чотири - на першому поверсі та сім - на другому. Василевські здавали особняк за 1440 руб. сріблом на рік, а самі мешкали у двоповерховому флігелі на першому поверсі, кімнати другого поверху теж здавалися. Щорічні витрати на утримання садиби становили 683 руб. (щорічний ремонт особняка і флігеля, утримання двірника і. т. ін.). Один із синів священика - Федір Олександрович - був практикуючим лікарем-хірургом і приймав пацієнтів у себе вдома.

Наприкінці XIX ст. власником садиби був надвірний радник Євген Васильович Іваницький, який викладав латину, російську та церковно-слов'янську мови у Києво-Софійському чоловічому духовному училищі.

Іваницькі - давній українсько-польський рід. Предок їхній, Богдан із Іваниць, провів у 1341 р. князя Любарта, оточеного поляками у Володимир-Волинському, через воржий стан. Рід Іваницьких занесений до родовідних книг Волинської, Київської, Мінської та Подільської губернії.

Особняк по вул. Золотоворітській, 6.
1993 р.

1894 р. за проектом техніка А. Краусса існуючий двоповерховий будинок було обкладено цеглою та зроблено кам'яну прибудову з боку двору. На садибі також було зведено триповерховий з підвалом флігель.

Фасад особняка декоровано в дусі еклектики, із застосуванням елементів пізнього бароко та класицизму - все те, на чому так знався А. Краусс, автор численних київських прибуткових будинків у дусі неоренесанс. Центр п'ятидільної симетрії підкреслено балконом з характерною кованою огорожею та подвійними півколонками корінфського ордера, що тримають розвинений антаблемент, над яким підноситься фронтончик, у свою чергу фланкований волютами обабіч круглого дахового вікна. Бічні розкреповки також акцентовано півколонками та трикутними фронтонами з парапетом. У фільонках, сандриках та простінках другого, найпишніше декорованого поверху, дано ще ліпні прикраси у вигляді квітів, гірлянд та картушів. У декорі - ініціали "Е. И." (Евгений Иваницкий), дата "1894".

Ліворуч по фасаду - парадні двері, праворуч, край торця - візерунчасті ворота.

План 2-го поверху

Син Євгена Васильовича, Борис, отримав ґрунтовну інженерну освіту і з часом зробив блискучу кар'єру. 1904 р. Б. Іва-ницький виконував обов'язки начальника управління внутрішніх водних шляхів та шосейних доріг. Згодом став товаришем міністра шляхів сполучення. Від 1907 р. - сенатор, того ж року призначений товаришем головного управляючого землеустрою та землеволодіння. З 1912 р. Борис Євгенійович - присутній член Державної Ради. Під час Першої світової війни Б. Іва-ницький інспектував російські залізниці, був головним уповноваженим Червоного Хреста.

В особняку мешкала родина власника, а флігель було обладнано під мебльовані кімнати. Там 49 кімнат утримувалися у зразковому порядку, і цей заклад вважався одним з кращих у Києві. Мебльовані кімнати Іваницького рекламувалися в усіх путівниках та адресних довідниках міста. Так, у виданні на 1913 р. читаємо: "Якщо Ви приїхали до Києва на тривалий час, краще зупинятися у мебльованих кімнатах, де можна за 40-50 рублів на місяць мати цілком пристойну кімнату з самоваром і обідами (кімната 25-30 руб., обід 10-15 руб.)". Отже, серед кращих у центрі міста - мебльовані кімнати Іваницького.

Репутації закладу додавало ваги, псино, суспільне становище власника викладача духовного училища. У 1918 р. мебльовані кімнати на Золотоворітській, 6 належали вже Ізраїлю Брилю та Науму Гершману.

За часів Гетьманату тут приймав відвідувачів товариш міністра фінансів Української держави Борис Вікентійович Мату-севич. У флігелі містився Департамент посередніх податків Міністерства фінансів. Потім, до 1925 р. тут було Губземуправ-ління, далі - фінінспекція та різні установи.

У повоєнний час в особняку містилося Товариство "Україна" і редакція газети "Вісті з України" та ін.

Флігельний триповерховий будинок 1941 р. надбудовано четвертим поверхом. Нині тут міститься Держкомгідромет України.

К началу страницы
Зміст