Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЗОЛОТОВОРІТСЬКА, 2

Сьогодні лише досвідчене око фахівця може розпізнати в чотириповерховій будівлі під номером 2 колишній особняк. Та й пересвідчитися в цьому можна, лише обійшовши будинок зусібіч. Адже добудова, надбудова й тинькування фасадів повністю змінили його первісний вигляд.

...Яків Васильович Тарновський за купчою від 1870 р. придбав садибу на розі Золотоворітської та Рейтарської вулиць у дружини поручика, поміщиці Варвари Парафієвської. У березні 1871 р. він подав до міської управи прохання про довіл звести на садибі двоповерховий кам'яний будинок, двоповерховий кам'яний флігель та кам'яні служби. Проектував будинок архітектор О. Беретті.

30 серпня 1885 р. Яків Тарновський подав до міської управи дані про свою садибою мірою в 1182 кв. саж. (0,52), на якій стояв двоповерховий кам'яний будинок. Рукою Тарновського записано, що квартир немає, будинок займає сам власник. На утримання двірника витрачалося 170 руб. на рік, сажотруса - 16 руб.

У фронтоні особняка красувався в картуші дворянський герб Тарновських; такий же картуш повторювався на рівні першого поверху. Фото особняка 1935 р. дає уявлення про цю ошатну будівлю 70-х pp. XIX ст. Тут на першому поверсі було 7 кімнат, передпокої, кухня та дві кімнати для прислуги. На другому поверсі - 9 кімнат та передпокій.

Я. Тарновський на той час вважався одним з найбагатших київських домовласникі та землевласників Південно-Західного краю. Він народився у дворянській родині Полтавської губернії.

Особняк по Золотоворітський, 2.
1935 р.

У двадцять років закінчив Головне військове інженерне училище і був випущений офіцером на дійсну службу: послідовно у С.-Петербурзькій, Брест-Литовській та Тифліській інженерних командах. У 1850 р. Я. В. Тарновського відправлено у розпорядження начальника Чорноморської берегової лінії, де він брав участь у перестрілці з "горцями" і був поранений. 1854 р. через хворобу, за проханням, вийшов у відставку в чині поручика і оселився "в межах Південно-Західного краю".

Проживаючи в Київській губернії, Я. Тарновський як мировий посередник брав участь у впровадженні селянської реформи 1861 р.

У 1868-1873 pp. - предводитель дворянства Таращанського та Канівського повітів. Від 1889 р. і до останніх днів - член ради Колегії Павла Ґалаґана. Внучатий небіж, Михайло Володимирович Тарновський, пише, що Яків Васильович був людиною міцного здоров'я, енергійний, з абсолютно ясною головою і пам'яттю, незважаючи на свої повні 88 років. Він був багатий, але мав славу скнари. Лише по його смерті з листів до вдови родина дізналася про величезну благодійність, яку практикував Яків Васильович.

Я. Я. Тарновський. Леопольдвіль.
1933 р.

За життя Я. Тарновський - член засновник Київського комерційного банку, голова ради і засновник Товариства взаємного страхування від вогню майна землевласників Київської, Волинської та Поділької губерній. Він вкладав капітал не лише у нерухомість, а й у розвиток цукрової промисловості у краї. Тривалий час головував у товаристві Юзефівського-Миколаївського цукрового заводу. Близько сорока років брав участь у діяльності селянського "присутствия" як член у чиншових справах. До останніх днів був почесним мировим суддею Київської губернії по Васильківському та Канівському повітах.

В особняку Тарновських у 1884-1889 pp. часто бував художник М. О. Врубель. Про це пише М. А. Прахов: "Під час життя в Києві Врубель тісно зійшовся з родиною Я. В. Тарновсько-го, брата відомого колекціонера В. В. Тарновського. М. О. Врубель не тільки гостював улітку в їхньому маєтку Мотовилівка, але навіть оселився в місті у квартирі неодруженого сина Тарновських - Миколи Яковича, поки той не поїхав за кордон і свою квартиру ліквідував". М. Врубель переїхав потім до мебльованих кімнат по Володимирській, 16. У листі до сестри 11 січня 1888 р. він пише, що у нього в Києві дві майстерні: у Мурашка та у старих Тарновських. Тобто у приміщенні школи М. І. Мурашка та в особняку по вул. Золотоворітській, 2.

М. О. Врубель. Автопортрет.
1905 р.

Влітку 1887 р. в маєтку Тарновських у Мотовилівці М. Врубель працював над ескізами до розписів Володимирського собору.

З листа до сестри 7 червня 1887 p.: "Тепер я енергійно зайнятий ескізами до Володимирського собору. "Надгробний плач" готовий, "Воскресіння" та "Вознесіння" - майже. Не думай, що це шаблони, а не чиста творчість. Умови найчудовіші: в маєтку Тарновських під Києвом. Чудовий дім і чудовий сад, і тілький один старий Тарновський, котрий з великою цікавістю ставиться до моєї роботи".

У родині Прахових М. Врубель познайомився з Наталією Яківною Мацнєвою, з дому Тарновських, донькою Якова Васильовича, дружиною потомственого дворянина Орловської губернії, камер-юнкера С. Мацнєва, великого землевласника Південно-Західного краю, чиновника з особливих доручень при генерал-губернаторові. С. Мацнєв свого часу закінчив правниче училище в С.-Петербурзі. Як пише М. Прахов, через Н. Я. Мацнєву М. Врубель познайомився з Є. П. Бунге - дружиною відомого професора Миколи Андрійовича Бунге. Цитуємо: "Обидві вони були "світськими дамами". Н. Я. Мацнєва у когось вчилася живопису олійними фарбами і непогано, дещо сухувато писала квіти". Вона попросила Михайла Олександровича навчити її працювати аквареллю. Забажала вчитися і Бунге. Для Врубеля ці уроки стали одночасно й невеликою матеріальною підтримкою, й тяжким випробуванням. Педагогічного досвіду він не мав. Відчуваючи, що теоретичні пояснення й розмови про форму й колорит не досягають мети, Михайло Олександрович просто розпочинав сам писати квіти зі своїми ученицями. Дивлячись на його роботу, учениці підсвідомо наслідували його манеру, а потім дещо з набутого застосовували у своїй роботі. М. Врубель залишив власні етюди своїм ученицям на згадку. Євгенія Порфирівна Бунге десять акварелей і малюнків подарувала міському музею, і нині вони зберігаються у Київському музеї російського мистецтва.

Маєток Тарновських Мотовилівка. Акварель Н. Орди.
1870-і pp.

Ще однією згадкою про літо, проведене в Мотовилівці у маєтку Тарновських, залишився чудовий малюнок, що зображує старих Тарновських під час гри в карти за ломберним столом. Збереглося у фондах Київського музею російського мистецтва полотно "Моління про чашу", написане М. Врубелем для Мотовилівської церкви. Однак сам маєток у Мотовилівці знищено ще в роки революції.

О. С. Мацнєва

У листі 16 грудня 1888 р. М. Врубель писав: "Нічого не читаю; буваю тільки в цирку та інколи у Мацнєвих і Тарновських". Н. Я. Мацнєва брала уроки також у Василя Євменовича Савінського.

У листі до останнього М. Врубель пише, що в Наталі Яківни "вірне, рисувально поставлене око та сміливий простий погляд на колір. 3-4 години на день вона може віддати серйозній та уважній праці. Про її здібність засвоювати можеш суднти за великим кроком уперед, котрий вона зробила в самостійних роботах влітку, після кількох лише уроків, взятих у мене навесні. Нічого й казати, як я був би радий за неї, якби вона саме з тобою поштудіювала цієї зими і саме античну голову".

В одному з листів до В. Савінського Мацнєва писала: "Моїми успіхами всі вражені, навіть мій суворий двоюрідний брат, на що я ніяк не сподівалась. Врубель навіть поздоровляв мене з несподіваним успіхом".

Микола Андрійович Прахов у спогадах про М. Врубеля пише, що в родині Тарновських художник закохався в молодшу доньку Людмилу (так у сім'ї Тарновських називали Ольгу Яківну). Збирався освідчитись їй, незважаючи на те, що для такої далекої від мистецтва, гарної, але суто буржуазної родини художник, який розпочинає свою кар'єру, не міг бути принадним женихом. Врубеля, як особу виховану, талановиту, котра добре володіла французькою, трималася з гідністю у світському товаристві, приймали у Тарновських як рівного, але йти далі - родичатися з ним - не могли. Знайшовся інший, більш відповідний жених: 1886 р. О. Я. Тарновська вийшла заміж за Григорія Миколайовича Глібова - кандидата права.

Старший син Тарновського, Микола Якович, народився у с Потоках Канівського повіту. Освіту отримав у Колегії Павла Ґалаґана. Корнет лейб-гвардійського полку у відставці, він захоплювався археологією. У власному маєтку в с Тростянці Канівського повіту щоліта проводив розкопки - від 1895 до весни 1898 р.

Знахідки передавав у Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії. По смерті М. Я. Тарновського (1898 р.) більшу частину його колекції розкупили торгівці старожитностями, і незначна частина потрапила до приватних зібрань.

У липні 1901 p. Н. Мацнєва передала до нумізматичного відділу Міського музею старожитностей і мистецтв численну колекцію М. Я. Тарновського, що складалася з монет - від східних і давньокласичних до російських.

Яків Васильович Тарновський помер у ніч на 6 листопада 1913 р. і був похований на Аскольдовій могилі. У пам'ять про чоловіка Берта Густавівна Тарновська, його друга дружина, пожертвувала товариству боротьби з дитячою смертністю 105 тис. руб.; з них 45 тис. рублів використали на спорудження будинку станції "Крапля молока" ім. Я. В. Тарновського і лікарні на 20 ліжок у садибі по вул. В. Васильківській, 93.

Берта Густавівна Тарновська померла 1917 р. і була похована теж на Аскольдовій могилі.

Власником особняка по вул. Золотоворітській, 2 став Яків Якович Тарновський, старший з чотирьох дітей від другого шлюбу Я. В. Тарновського з Бертою Густавівною, студент університету св. Володимира. За архівними документами на 1918 p., перший поверх особняка займав господар, а кімнати другого було реквізовано під Продовольче бюро Південно-Західної залізниці.

Я. Я. Тарновському належав також будинок по вул. Золотоворітській, 17, де теж весь другий поверх займало те саме бюро.

Того ж 1918 р. родина Тарновських емігрувала. У Києві залишилася тільки Н. Мацнєва (померла 1940 р.) з дочкою Ольгою Сергіївною (померла 1942 р.)

Після націоналізації особняк по вул. Золотоворітській, 2 зайняла у 1925 р. комендатура міста та Окрвійськкомат. У 1927 р. весь будинок орендувала 46-а стрілецька дивізія.

Наприкінці 30-х pp. особняк зазнав цілковитої перебудови.

К началу страницы
Зміст