Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ДЕСЯТИННИЙ провулок, 5

Одноповерховий будиночок належав дружині протоієрея Сусанні Іванівні Підвисоцькій, з дому Шабатовичів. Там само мешкав і протоієрей Андріївської церкви Павло Федорович Підвисоцький, благочинний Печерських і Старокиївських церков. Син священика, він народився в с. Кичкирах Радомишльського повіту Київської губернії. Закінчив курс у Київській духовній семінарії, потім - у Київській духовній академії (1848 р). Був інспектором та вчителем вищого відділення Шаргородських духовних училищ, став кандидатом богослов'я. З 1854 р. викладав Святе письмо, загальну цивільну історію, грецьку й латину в Подільській духовній семінарії, а рік по тому був рукоположений у сан священика Браїлівського Благовіщенського жіночого монастиря. Певно, мав успіхи, бо швидко просувався по сходинках службової кар'єри, і вже 1858 р. переведений на вакантну посаду священика Києво-Подільського Успенського собору й призначений законовчителем київської 2-ї гімназії, а в липні 1860 р. переведений на вакантну священицьку посаду в Андріївській церкві, де й прослужив тридцять п'ять років, одночасно викладаючи, крім 2-ї гімназії, і в Подільській жіночій, а з 1870 р. - в Міністерській жіночій гімназіях. Лише за два роки до смерті, Павло Підвисоцький залишив службу за станом здоров'я. Як священик - нагороджений скуфією, камілавкою, наперсним Хрестом, палицею; мав цивільні ордени св. Анни 3-го та 2-го ступеня та св. Володимира 4-го ступеня.

Найстаріший план садиби датований 1857 р, це була власність протоієрея Івана Шабатовича, а з 1864 р. її успадкувала дочка власника - Сусанна Іванівна Підвисоцька.

Особняк по Десятинному провулку, 5.
1993 р.

На експлікаційному плані Киева 1866 р. позначений "Підвисоцького священика на кам'яному фундаменті будинок" у Десятинному провулку. Сусідами були: ліворуч - священик Лукашевич, праворуч - учитель музики Український, з тилу - чиновник Стародубцов.

З опису нерухомого майна, складеного 14 грудня 1875 p., видно, що садиба мала площу 198 кв. саж. (0,09 га), а в будинку, критому залізом, з кам'яним півповерхом, було шість кімнат, передпокій, коридор і кам'яні сіни; чотири кімнати було оббито французькими шпалерами, а дві - пофарбовані олійною фарбою, підлоги соснові - у двох кімнатах пофарбовані олійною фарбою під паркет, а в решті - всуціль. З коридора дерев'яні сходи вели у двокімнатний мезонін. Ще одні сходи вели у нижній поверх, де було дві житлові кімнати та кухня з варистою та духовою печами, льох і комора. На основному поверсі було п'ять груб, з них три обличковані білими кахлями. Стелі не мали прикрас.

У дворі були дерев'яні служби, стайня, корівник, комора з льодовнею та дров'яний склад. Невеличке подвір'ячко прикрашали десять дерев та альтанка.

Ґанок.
1993 р.

Нерухоме майно оцінювалося у 5500 рублів та було застраховане в С.-Петербурзькому страховому товаристві від вогню на суму 6 тис. руб. У травні 1884 р. борги за векселем, взятим у кредитному товаристві, було сплачено. За статистичними даними 1884 р. про будинок на Десятинному провулку, 5 стоїть запис - "квартира одна, займається домовласниками; 10 кімнат з кухнею і людськими".

За тридцять п'ять років (1860-1895), коли протоієреєм Андріївської церкви був о. Павло Підвисоцький, храм зазнав чимало випробувань. Споруді, зведеній на високому виокремленому пагорбі, постійно загрожували й загрожують ґрунтові води та зсуви гори. Внаслідок весняних злив 1861 р. біля фундаментів будівлі утворилися провалля. Як пише О. Мироненко, аварійний стан Андріївської церкви не міг залишити байдужими до її долі шанувальників творчості Б. Растреллі. За ініціативою одного з них, Андрія Миколайовича Муравйова, відомого письменника-філософа, завдяки саме його зусиллям, на зібрані пожертви та держанні кошти 1865 р. закріпили зсуви гори, влаштували водостічні труби, по лагодили металеву огорожу, а майданчик вимостили чавунними плитами. Навесні 1866 р. на виділені казною 10 тис. руб. розпочато великий ремонт храму під орудою А. Муравйова. Восени 1867 р. роботи було завершено. Коли Андрій Миколайович Муравйов номер, вдячні нащадки поховали його в підвалинах Андріївської церкви. Поховання збереглося. А причетність П. Підвисоцького до цього імені незаперечна.

Нове лихо спіткало Андріївську церкву 25 квітня 1892 p., коли и баню вдарила блискавка. Це призвело до значних пошкоджень, а новий ремонт, виконаний далекими під реставраційної науки "майстрами", зіпсував вигляд храму. Довелося робити це заново, і 1900 р. баням надали попередніх форм. Чергова реставрація - 1978-1979 pp. - повернула баням Андріївської церкви первісний, за авторськими кресленнями вигляд.

П. Підвисоцький та його дружина були засновниками Київського релігійно-освітнього товариства. Перше засідання його відбулося 14 жовтня 1893 р. саме в особняку Підвисоцьких. На рубежі століть товариство активно працювало, а 1903 р. для нього була зведена триповерхова будівля за проектом архітектора Є. Єрмакова (В. Житомирська, 9). У 1916 р. Сергій Павлович Підвисоцький пожевував у видавничий фонд товариства 3 тис. рублів з тим, щоб фонду було присвоєне найменування "видавничий фонд протоієрея Павла Федоровича і Сусанни Іванівни Підвисоцьких". Крім цього, щедрий пожертву вач пообіцяв щорічно вносити товариству по 150 руб. для того, щоб відсотки з капіталу і ці внески призначалися на гонорари авторам виданих товариством брошур і книг релігійно-морального змісту.

Фільонка парадних дверей.

Та повернемось до особняка Підвисоцьких, де після смерті протоієрея мешкали його вдова, Сусанна Іванівна, та родина їхньої доньки.

П. Підвисоцький за 38-річну службу законоучителем у київській 2-й гімназії отримував пенсію 400 руб. на рік. Після його смерті пенсія була нарахована його вдові - Сусанні Іванівні по 200 руб. на рік із Київського казначейства (з дня смерті Підвисоцького - 28 липня 1897 p.).

Зять, Леонід Петрович Дружинін, помер 9 травня 1899 p., відспівали його в Десятинній церкві. Сусанна Іванівна стала опікуном дітей Дружиніна: Павла і Катерини. Садиба офіційно належала спадкоємцям Дружиніних.

У листопаді 1899 р. поряд з їхньою садибою почалося будівництво чотириповерхового будинку № 7 за проектом архітектора М. Казанського для інженера О. Тихонова - сусіди Підвисоцької. Вона звертається до міського голови з проханням призначити комісію для огляду будівництва. Серед причин, які змусили писати прохання, були: а) будинок ставлять впритул до оселі Підвисоцької; раніше був сухий будинок - нині спостерігається вологість, треба стік відвести від будинку; б) із сусідньої стіни будинку, що зводиться, вікна звернені в садибу Підвисоцької. Це все непорядок.

Подвір'я та торець будинку № 7.
1993 р.

На заяві резолюція: "Казанському для рішення згідно з будівельним статутом". Довелось переробляти дах на особняку - замість чотирисхилого він став трисхилим, і гребінь даху вперся в торець новобудови.

За радянської влади будинок Підвисоцьких було націоналізовано, і тут містилися різні установи. Збереглися парадні двері з різьбленими фільонками, оригінальні комини на даху, мезонін, певно, пізнішого походження.

Особняк цей лишився найстарожитнішим у Десятинному провулку, а обриси підвалин давнього, часів Київської Русі палацу, виведені на сучасну денну поверхню рожевими каменями кварциту, нагадують про тисячолітню історію життя в цьому куточку Києва.

К началу страницы
Зміст