Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ВОРОВСЬКОГО, 27 (кол. Бульварно-Кудрявська, 25)

Садиба площею 3280 кв. саж. (1,5 га) на початку 70-х pp. XIX ст. належала родині Сетгофер. За купчою від 28 серпня 1872 р. Олена Львівна Сетгофер продала садибу княгині Софії Кудашевій. Тоді ж князь Олександр Сергійович Кудашев, за довіреністю своєї дружини, заставив садибу в київському товаристві взаємного кредиту. На той час на садибі знаходився двоповерховий кам'яний з підвальним поверхом будинок.

На першому поверсі було 9 кімнат, коридор, розділений скляними дверима на дві половини, великий парадний передпокій, звідки на другий поверх вели дубові сходи, а також два малі передпокої - в одному з них були другі дерев'яні сходи на верхній і у підвальний поверхи. Підлога в семи кімнатах та парадному передпокої - з дубового паркету. На другому поверсі - 8 кімнат, в одній з них влаштовані сходи в кімнатку в мезоніні. У підвальному поверсі - 2 кухні, пральна кімната, дві комори і льох. У всьому будинку - 52 вікна, при великих вікнах на першому і другому поверхах є внутрішні полаковані дубові віконниці. Дверей всього - 43, з них - 4 дубові полаковані. Обігрівали великий особняк 16 груб та три каміни.

На садибі стояла також кам'яна споруда, в описі за 1872 р. названа як "пруський мур". Там містилися сарай для екіпажів і стайня на шестеро коней, два сараї для дров, корівник на три стійла.

Сад простягався на 2900 кв. саж. (1,3 га), де росло близько 220 фруктових дерев, що родили, а також різні кущі та інші дерева.

Садиба барона Р. В. Штейнгейля по вул. Бульварно-Кудрявській, 25.
Бл. 1880 р.

Такий собі самостійний маєток у місті!

Складаючи опис усього майна, кредитне товариство наголошувало, що це майно може здаватися з вигодою лише багатому сімейству, яке в змозі заплатити на рік 4500 руб., а віддавши на ремонт, страхування тощо 900 руб., чистий прибуток визначили у 3600 руб. Князю Кудашеву відкрили кредит на 25 тис. руб., а 1875 р. він сплатив весь борг кредитному товариству і вибув із його членів.

Князь Олександр Сергійович Кудашев був директором Земельного і Приватного комерційного банків Києва, помер від сухот 5 вересня 1877 p., поховали його на цвинтарі церкви Скорботної Божої Матері, тобто Стрітенської.

29 січня 1877 р. газета "Киевлянин" повідомляла, що ця садиба продається. Невдовзі її придбав інженер шляхів сполучення барон Рудольф Васильович Штейнгейль (1841 - 1892), уродженець м. Ревеля (нині - Таллінн).

Парадний виїзд. Бл.
1880 p.

Його предок, генерал Штейнгейль, був при Катерині І вихідцем з Німеччини, а герб Штейнгейлів (точніше, Штайнгайль, хоча в Росії, де ніколи не утруднювали себе точним відтворенням чужомовних слів і прізвищ, писали часом Штейнгель і Штенгель), баронів Римської імперії, красувався у таллінському Ріттер Хаузі та в Домі на Вишгороді. Батько Рудольфа, Вільгельм (Василій), поміщик Естляндської губернії (Естонії), був військовим, одружений з баронесою Пауліною фон Шиллінг.

Партерна частина парку.
Бл. 1880 р.

Блискуче й по-німецьки методичне домашнє виховання дозволило Рудольфу Штейнгейлю вже в двадцять років закінчити першим Інститут інженерів шляхів сполучення і бути занесеним на мармурову дошку пошани в актовій залі Інституту.

З початку служби в московському окрузі шляхів сполучень Р. В. Штейнгейль відзначився блискучими інженерними здібностями на спорудженні шосейних шляхів, а згодом - залізниць, мостів по всій європейській частині Російської імперії. 1872 p., користуючись довірою й авторитетом у міністра шляхів сполучення графа О. П. Бобринського, дістав концесію на спорудження дуже важливої й вигідної Ростово-Владикавказької залізниці з Новоросійським портом та залізничною віткою. Р. Штейнгейль створив акціонерне товариство, керував роботами. Як пише у спогадах відомий державний діяч старої Росії, з власного досвіду також добре обізнаний у залізничних справах, граф С Ю. Вітте, ця концесія дісталася Р. Штейнгейлю через придворні інтриги, як "маленькому залізничному королю", і "таким чином інженер Штенгель побудував цю залізницю, наживши при цьому велике багатство (не мільйони, але кілька сот тисяч рублів)".

По закінченні робіт Рудольфа Васильовича обрано головою правління Товариства пожиттєво, а зала засідань Товариства прикрасилася його портретом. За проектом Р. Штейнгейля було прокладено водогін у Владикавказі. 1880 р. він придбав неподалік Армавіру майже 6 тис. дес. землі, поблизу станції Кубанська, де завів зразкове господарство "Хуторок" з виноробним заводом та фермою, звідки щороку постачав до Петербурга до 10 тис. голів худоби. Р. Штейнгейль уперше запровадив раціональне виноробство на Кубані. Як всебічно обдарований, талановитий інженер, барон Р. Штейнгейль обладнав свій маєток вітряними двигунами, займався відцентровими насосами, хліботоргівлею, друкував свої праці з цих галузей.

Панорама Афанасіївського яру - з даху особняка барона Р. В. Штейнгейля.
Бл. 1880 р.

З архівної справи довідуємось, що 9 липня 1877 р. Максим Васильович Штейнгейль, за довіреністю брата, інженера шляхів сполучень, статського радника барона Рудольфа Васильовича Штейнгейля, звернувся до Київської міської управи по дозвіл на прибудову до будинку на садибі, придбаній братом у княгині Кудашевої. До цього додавався проект, складений архітектором В. Ніколаєвим. Останній дав також підписку про нагляд і керівництво будівельними роботами. Однак через два тижні Ніколаєв подав заяву про припинення нагляду, і за цю справу взявся академік архітектури В. Сичугов. (До речі, автор проекту чавунного хреста й огорожі на могилі Т. Г. Шевченка у Каневі). Отже, перебудова і нова чолова ("лицьова прибудова") були здійснені хоч і за проектом Ніколаєва, але із суттєвими змінами, особливо в деталях. Вже 16 лютого 1879 р. В. Сичугов прохав зняти з нього обов'язки нагляду у зв'язку із завершенням робіт. Особняк набув остаточного вигляду.


Панорама долини р. Либідь, залізниці та Кадетського гаю - з балкона особняка барона Р. В. Штейнгеля.
Бл. 1880 р.

Це був великий панський будинок-особняк, майже замок у псевдоґотичному стилі. Чоловий фасад виходив на Бульварно-Кудрявську вулицю, вздовж якої тягнувся ґратчастий паркан, з наріжними по межі садиби вежечками та сторожкою садівника біля воріт.

Як видно на старих світлинах, особняк мав справді вигляд романтичного замку з такою, певно, милою німецькому серцю готикою.

Невдовзі по закінченні впорядкування й умеблювання особняка, було замовлено альбом світлин, які увічнили екстер'єри, панорами довкілля та інтер'єри родинного маєтку просто посеред Києва.

Від воріт широкий дугоподібний під'їзд вів під важкий мурований ґанок-терасу. На розі височіла вежа, де, за давнім лицарським звичаєм, мав майоріти прапор на знак присутності в замку господаря. Замість карнизів фасади оперізувалися зубцями, як у замку, а вікна й двері прикрашено характерними, запозиченими з англійської "тюдорівської" готики, сандриками.

Місток у парку.
Бл. 1880 р.

Металева огорожа вітражованої лоджії й досі зберігає в Готичному візерунку ініціали подружжя Штейнгейлів - Рудольфа ("RS") та Марії ("MS").

З вікон, балконів і терас особняка-замку вільно відкривалися панорами: на долину Афанасіївського яру й забудову Фундуклеївської вулиці, де над дахами височіли бані Володимирського собору; на долину Либеді; "залізну" Золотоустівську церкву на Галицькому майдані; на таку ж готичну будівлю залізничного вокзалу; на залізничні майстерні й колії, що так багато значили в життєвій долі барона Рудольфа; на громаддя Володимирського кадетського корпусу на отороченому пірамідальними тополями Кадетському шосе; на тоді ще голу Обсерваторну гору, де чималий шмат землі із садом також належав Штейнгейлю.

А поруч, біля підніжжя особняка розкинувся мальовничий краєвидний "англійський" парк-сад - з доріжками, алеями, клумбами, рабатками, фонтаном, альтанками, містками, перго-лою і ставком з чорними лебедями.

Позаду особняка, на господарському дворі височів триповерховий корпус служб, з'єднаний з основним об'ємом переходом.

План 1-го поверху збереженої частини особняка.
Праворуч - вітальня.

У службах на першому поверсі були стайні, екіпажні, вище мешкала численна прислуга цього розкішного маєтку, радше схожого, повторимо, на заміську резиденцію, ніж на садибу в місті.

Інтер'єри особняка було декоровано в стилі неоренесанс, який щойно входив у моду. Художнє ліплення стін і стель відзначалося ретельністю опрацювання. Окрасою помешкань були також каміни, обличковані поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром. Парадні сходи мали огорожу з кованого металу й чавунного литва - і це збереглося.

Старі світлини дають уявлення про біле умеблювання салону-вітальні, до речі, тотожне з інтер'єрами особняка Н. Тереіценка на бульварі Т. Шевченка, 12 (див.).

Традиційно Штейнгейлі займалися благодійництвом: їхнім коштом було обладнано окреме відділення в університетській клініці - "імені барона Р. В. Штейнгейля", а на пожертви дружини, баронеси Марії Федорівни Штейнгейль заново споруджено парафіяльну Стрітенську церкву, неподалік Львівської площі (зруйновано у 1930-х pp.).

Вул. Житомирська, праворуч - Стрітенська церква.
Поштівка поч. XX ст.

Восени 1890 р. померла баронеса М. Ф. Штейнгейль, з дому Каменська. 2 листопада 1890 р. ЇЇ поховали на Аскольдовій могилі.

Вітальня на 1-му поверсі.
Бл. 1880 р.

А через два роки, 20 листопада 1892 р. раптово помер і баром Рудольф Васильович Штейнгейль. Його як лютеранина відспівали в лютеранській євангелічній кірсі св. Катерини і поховали поруч дружини на Аскольдовій могилі. Згодом там утворився родинний некрополь, архітектурно сформований архітектором В. Городецьким.

Вітальня на 1-му поверсі.
Бл. 1880 р.

У вміщеному в газеті "Киевлянин" некролозі зазначалося, що барон Р. Штейнгейль блискуче закінчив курс в Інституті інженерів шляхів сполучень, 25 років брав участь у спорудженні залізниць. Особливо наголошувалося, що "розкішна його садиба на Бульварно-Кудрявській вулиці відома усім киянам", і що "у Києві небіжчик бував тільки інколи, проводячи більшу частину часу в Петербурзі та в інших місцях, куди його кликали справи".

Фрагмент фасаду флігеля.
1992 р.

З часом садиба ставала дедалі менш цікавою для родини, передусім, через вартість утримання. 18 жовтня 1897 р. "Киевлянин" подав оголошення, що по вул. Бульварно-Кудрявській, 27 и особняку здаються дві панські квартири по десять кімнат, великий сад та усі служби.

Адресний довідник на 1900 р. вказує, що за цією адресою мешкали сини барона Р. В. Штейнгейля: Іван, Володимир, Сергій та Федір, їм належав також великий сад навпроти - на Бульварно-Кудрявській, 22.

Сприймаючи Україну як свою другу батьківщину, Штейн-гейлі щиро переймалися українськими справами й життям українського народу. Так, барон Федір Рудольфович Штейнгейль, власник великих земельних маєтностей на Волині, заснував у м. Городку краєзнавчий музей з цінними археологічними, історичними та етнографічними збірками з Волині. Випускник університету св. Володимира у досить поважному, як для студента, віці - 32 роки (1902), був обраний 1906 р. депутатом 1-ї державної думи від м. Києва, був членом партії поступовців, товаришем (заступником) голови Українського наукового товариства в Києві. Збереглася архівна справа, з якої видно, що 1911 р. барон Ф. Р. Штейнгейль звертався до директора київської 5-ї гімназії про іспити, на свідоцтво за три класи гімназії свого сина Володимира, що перед тим, як пише батько, "... навчався вдома разом з братом своїм Миколою. Перед самими іспитами син мій Микола помер. Смерть брата справила страшне враження на мого сина Володимира, тепер він залишився самотнім, без товариша. Я вважаю, за теперішніх обставин вкрай шкідливим виховувати його одного вдома і вирішив віддати його до гімназії".

Господарське подвір'я та служби.
Бл. 1880 р.

Причиною звернення саме до 5-ї гімназії, що містилася на Печорську (вул. Суворівська, 1), було й те, що барон Ф. Р. Штейнгейль мешкав тоді на Липках, по вул. Інститутській, 34 (нині - 14).

Ініціали "RS" (Рудольф Штейнгейль) в огорожі тераси 1-го поверху.
1999 р.

Але директор гімназії відмовив, бо в "...IV-му класі передбачається 46 учнів, і тому рада не в праві клопотати про прийняття туди вихованців понад цей комплект".

За часів Гетьманату 1918 р. барон Ф. Р. Штейнгейль став першим послом Української держави в Німеччині. Він не повернувся в Україну, пережив і Другу світову війну, помер у Німеччині.

А доля його сина Бориса склалася трагічно; 13 жовтня 1919 р. газета "Киевская жизнь" оповістила, що барон Борис Федорович Штейнгейль "замучений більшовиками в Одесі".

Садибу на Бульварно-Кудрявській, 27 придбав 1901 р. професор медицини університету св. Володимира Михайло Микитович Лапинський. Він заснував і обладнав тут фізіотерапевтичний санаторій з водолікуванням, світлолікуванням, електротерапією - новітніми досягненнями. Заклад діяв до 1919 р. Доктор медицини (1897 p.), завідувач кафедрою неврології та психіатрії (19031918 pp.) університету св. Володимира, М. Лапинський закінчив той самий університет 1891 р., вчився у професора І. Сікорського, вдосконалювався у Парижі та Берліні; розробив учення про вісцерорефлекторні патології нервової системи. Його праці перекладено німецькою та французькою мовами. М. Лапинський - один із засновників київської неврологічної школи.

Професор М. М. Лапинський

Крім суто медичної, професор М. Лапинський розвинув діяльну підприємницьку роботу на садибі: розбудував лікувальний корпус, а з боку Мало-Володимирської вулиці (нині - О. Гончара) звів багатоповерховий прибутковий будинок, за № 60 (1908 p.), надавши архітектурі цього садибного комплексу вигляду романтичного готичного замку - як перегук з фасадами особняка.

Відтоді впродовж усього XX ст. у садибі розміщувалися різні лікувальні заклади: з 1924 р. - Всеукраїнський державний дитячий ортопедичний інститут з пологовим відділенням, де, до речі, 1926 р. народилися й представниці славетних українських родин: Тетяна Володимирівна Симирепко-Торп (дочка професора В. Л. Симиренка) та Катерина Василівна Кричевська-Росандіч (дочка художників Василя Васильовича та Олени Євгенівни Кричевських, онука В. Г. Кричевського). Адресний довідник на 1926 р. подає також: IV радянський санаторій. Від 1927 р. тут діяв психоневрологічний інститут, в роки Другої світової війни - шпиталь; по війні - знову санаторій, де зокрема, на лікуванні перебував український поет Володимир Сосюра. Від 1952 р. тут функціонує Київський науково-дослідний інститут ортопедії.

В. М. Сосюра

У 1976-1981 pp. найдавнішу частину особняка, незважаючи на протести громадськості, знищено, але вдалося домогтися збереження "чолової прибудови", реставрованої у 1980-х pp. за проектом архітектора В. Корнєєвої. Проте ззаду, виріс недоречний, з огляду композиційності, - багатоповерховий лікувальний корпус індустріальної архітектури.

Не знайшовши відповідного використання, рештки старого особняка, хоч були наміри віддати його під музей, чудові приміщення здали в оренду 1993 р. всесвітньовідомому німецькому концернові "Сіменс". А на другому дворі садиби залишилися романтична вежечка й деталі оздоб старої архітектури.

К началу страницы
Зміст