Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ВОЛОДИМИРСЬКА, 85 (кол. Нижньо-Володимирська, 27/40)

На розі вулиць Володимирської та Саксаганського розташована садиба, де ще збереглася, хоч і з втратами, стара характерна забудова. Вона остаточно сформувалася наприкінці XIX ст. зі спорудженням по фронту Маріїнсько-Благовіщенської (нині - Саксаганського) чотириповерхового прибуткового будинку під № 40. Найстарішим на садибі був наріжний двоповерховий (низ - кам'яний, верх - дерев'яний) будинок з двома крамницями, зведений не пізніше 1879 p., коли садиба належала титулярному раднику Василю Андрійовичу Харебову.

У 1890-х pp. власницею садиби стала швейцарська громадянка Амалія Адольфівна Бонадурер, з дому Шедель. То була знана у Києві родина. Мати Амалії Адольфівни - Амалія Федорівна Шедель мала будинки на Хрещатику, Фундуклеївській, Маріїнсько-Благовіщенській. У Києві того часу ще пам'ятали історію з "шеделівськими" грошима, описану О. Паталєєвим у спогадах про місто 1860-1880-х pp. Йдеться про батька Амалії Адольфівни Бонадурер - Адольфа Карловича Шеделя: "На березі Дніпра стояв млин ПІ., що нині належить Бродським. Недаремно кажуть, що "німець мавпу вигадав". Наш Ш. вигадав дещо краще за мавпу. Отримавши, де слід, дозвіл, Ш., користуючись відсутністю дрібної розмінної монети (після Севастопольської війни вона кудись без сліду зникла), почав випускати свої паперові шеделівські банкноти у 5, 10, 15, 20, 25, 30, 40, 50 і 75 коп. Обивателі залюбки приймали ці банкноти на здачу та навіть платежі за квартиру, товари у жалування тощо. Користуючись з цього, ПІ. став випускати їх без усякої міри і затопив ними увесь Київ. На виручені в такий роб кошти він накупив на ім'я своєї молодої дружини вільні ділянки землі на Хрещатику та Фундуклеївській вулиці і спорудив великі будинки. Коли ж уряд накарбував і пустив в обіг дрібну срібну монету, було оголошено, що банкноти Ш. вилучені з обігу і підлягають викупу та знищенню. Всі кинулися до ПІ., а того й слід пропав. Все майно виявилося на ім'я дружини. Згодом, коли, за давністю, Ш. повернувся і став вимагати від своєї дружини ліквідації майна та видачі йому його коштів, одержав, як кажуть, таку відповідь: "Що? Ти обдурив уряд і тепер хочеш, щоби я тобі в цьому допомогла, тобто була б твоєю спільницею? Зараз же забирайся геть від мене!" ПІ. дожив віку як двірник у домі власної дружини".

Колишній особняк А. Бонадурер по вул. Володимирській, 85.

2000 р.

А. А. Бонадурер мала у власності кілька будинків, передусім, садибу по Олександрівській, 47, придбану родиною Бонадурер ще у 1870-і pp. Чоловік Амалії Адольфівни, Іван Петрович Бонадурер, швейцарський громадянин, очолював фірму, засновану 1865 p., яка згодом займалася влаштуванням водоводів, каналізації, парового та водяного опалення.

Фрагмент фасаду.
2000 р.

У 1889 р. I. П. Бонадурер помер. За духівницею, садиба по Олександрівській, 47 перейшла у спадок дружині та дітям - трьом синам і доньці. Справу батька продовжили сини, і сімейну фірму очолив Петро Іванович Бонадурер. Навесні 1893 р. Амалія Адольфівна подала до міської управи прохання про дозвіл спорудити у своїй садибі на Нижньо-Володимирській, 27 двоповерховий з напівповерхом будинок з флігелем. Проект, складений архітектором Олександром Степановичем Кривошеєвим, здійснено під його ж наглядом.

На двох поверхах цього будинку було 12 кімнат, дві кухні, чотири передпокої, два ватерклозети та одна ванна. У напівповерсі, ще у двох помешканнях - шість кімнат, дві кухні та три передпокої. Кількість передпокоїв і тут зумовлювалась виходами на парадні (гранітні) та "чорні" (дерев'яні) сходи.

Фасадний будинок сполучався затишними балконами з триповерховим, з підвалом, флігелем, де на першому поверсі були дров'яні сараї, а на другому й третьому - по чотирикімнатній квартирі.

Таким чином, враховуючи ще й фронтальний чотириповерховий прибутковий будинок по Маріїнсько-Благовіщенській, 40 (чотири шестикімнатні квартири), із невеличкої садиби наприкінці XIX ст. власниця дістала все можливе. Будинок А. Бонадурер можна віднести до особняків дещо умовно, лише як помітну, доволі оригінальну кам'яницю. Радше то був приклад одержання максимального зиску з нерухомості, аніж розкішного "палацику" в місті.

П. Бонадурер торгував під фірмою "Південноросійське книговидавництво Ф. А. Йогансона", головна контора й друкарня містилася по вул. Татарській, 35-37, а відділення - у Санкт-Петербурзі та Одесі. Крім того, технічна контора і склад газоводопровідних, каналізаційних труб і частин містилися на Хрещатику, 5. Там-таки мешкав і П. Бонадурер. 1914 р. він викупив у інженера-технолога О. Титаренка садибу по М. Васильківській (нині - Ш. Руставелі), 33 і спорудив шестиповерховий з двома новітньо обладнаними флігелями прибутковий будинок.

Зі встановленням радянської влади нерухомість Бонадурерів була націоналізована. З 1919 р. по 1925 р. в особняку містилася чоловіча гімназія Товариства Єврейської культурної ліги, що діяла в Україні у 1918-1925 pp.

К началу страницы
Зміст