Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ВОЛОДИМИРСЬКА, 49

Свою історію ця садиба веде від середини XIX ст., а від 1868 р. власниками її стала родина Томар. Томари - старовинний козацький старшинський рід, що вів свій початок від Івана Томару, виходця з Греції, та двох його синів - Степана й Василя. С. І. Томара - колишній переяславський полковник. Один з його правнуків, Василь Степанович, був посланником у Константинополі (1802-1809), потім сенатором. У фондах Музею історії м. Києва зберігається частина родинного архіву Василя Степановича Томари. Дослідниця цього архіву Маргарита Чорнобук згадує і про небожа В. С Томари - Євгена Павловича Томару, відставного корнета, батька Варвари Євгенівни Ілляшенко, власниці садиби на Володимирській, 49, що дісталася їй за роздільним актом 1889 р.

Раніше садиба мала площу 1264 кв. саж. (0,6 га), на ній стояв двоповерховий будинок з підвальним приміщенням та мезоніном знадвору. На першому й другому поверхах було по 12 кімнат, оббитих французькими шпалерами; парадний вхід, стелі, стіни прикрашала ліпнина. На садибі ще був флігель, служби, фруктовий сад 464 кв. саж. (0,2 га) зі ста деревами, що плодоносили.

Ілляшенки прожили в цьому "панському маєтку" до 90-х pp. XIX ст., а потім будинок здали в оренду, а самі перебралися на Липки, на Виноградну, 8 (нині - вул. Богомольця).

Влітку 1896 р. П. О. Ілляшенко уклав контракт на 6 років на оренду будинку Києво-Подільським управлінням державного майна з оплатою 3 тис. рублів щорічно. Восени того ж року будинок дав тріщини від підмурків до даху. Незважаючи на ремонти й прибудови, Управління розірвало контракт і перебралося в інше приміщення. Цей будинок не зберігся, а особняк, зведений Володимиром Патрикійовичем Ілляшенком, стоїть і нині.

Колишній особняк В. П. Ілляшенка по вул. Володимирській, 49.
1993 р.

Патрикій Олександрович Ілляшенко, чоловік Варвари Євгенівни, з дому Томар, теж походив із старовинного роду козацької старшини. Старійшина роду, Іван Ілляшенко, у 1710 р. був переяславським полковим підскарбієм, пізніше - переяславським полковим сотником. Батько Патрикія - Олександр Костянтинович - ротмістр у відставці, поміщик села Зоріна, Радомишльського повіту, мати - з дому Іскра. П. О. Ілляшенко закінчив київську 1-у гімназію, курс Ніжинського ліцею кн. О. Безбородька і 1855 р. фізико-математичний факультет університету св. Володимира дійсним студентом. На межі XIX- XX ст. П. Ілляшенко - повітовий предводитель дворянства Радомишльського повіту. Ілляшенки володіли майже 4 тис. десятин землі у Київській губернії, кількома будинками в Києві. Вони мали сина Володимира та трьох дочок: Зінаїду, Марію та Олександру. Садибу на Володимирській, 49 успадкував син, будинок на Виноградній, 8 - дочка Олександра.

Ґанок.
1993 p.

Володимир Патрикійович Ілляшенко народився 1868 р. Освіту, як і батько, здобув у київській 1-й гімназії та в університеті св. Володимира, на юридичному факультеті (зак. 1897 p.). Від 1899 р. обраний Васильківським повітовим предводителем дворянства та почесним опікуном Васильківського двокласного парафіяльного училища. У 1910 р. удостоївся звання "камер-юнкер Высочайшего Двора". Приблизно на цей же час припадає і спорудження особняка на Володимирській, 49. Крім того, тоді ж В. Ілляшенку належало 6070 десятин землі у Київській, Полтавській та Волинській губерніях та ще один будинок у Києві - на Рейтарській, 11. За довідником на 1916 p., В. Ілляшенко був головою цінової комісії Київського земельного банку.

Ризаліт.

1993 p.

Особняк на Володимирській, 49 одержав асиметричний Г-по-дібний план, зумовлений, певно, міркуваннями раціоналістичного штабу. Він цікавий, передусім, деталями оздоблення, виконаними бездоганно чисто й стильно у той короткий проміжок розвитку архітектури, коли відхід від модерну позначився ностальгічним захопленням ампіром. Ґанок, огороджений бетонним парапетом у давньогрецькому стилі, розміщено праворуч по фасаду, при порталі парадних дверей. Ліворуч рішучо висунуто наперед вузенький ризаліт, декорований з торця ліпленням у дусі ампір. За усталеним звичаєм, праворуч ґанку - кабінет, ліворуч - вітальня, у ризаліті - спальня.

План 1-го поверху.

На тильний фасад виходили вікна дитячої кімнати, їдальні та поруч - тераси зі сходами до невеличкого садка на мальовничому крутосхилі. Нижній напівповерх, розкритий вікнами так само на схил, містив, як і всюди, кухню, комори та кімнати для прислуги.

Наведений план 1-го поверху - пізнішого походження - з перегородками, кухнею та туалетами радянської доби.

Можна припустити, що розташування особняка в глибині ділянки забудови передбачало згодом спорудження по фронту вулиці великого прибуткового будинку, що й сталося б, якби не війна, революція та подальші події. Звичайно, потім особняк було націоналізовано й передано під різні установи. Тут у 1924-1927 pp. мешкав український поет і перекладач Валер'ян Підмогильний, збиралося літературне угрупування "Ланка", яке 1926 р. перейменовано на МАРС (майстерня революційного слова). До складу цього об'єднання входила группа українських письменників, що намагалися обстоювати непідлеглість літературної творчості офіційній політиці більшовицької партії. То були: Б. Антоненко-Давидович, М. Галич, Є. Плужник, В. Підмогильний, Г. Косинка, Т. Ось-мачка та інші. Члени МАРСу належали до основного складу часопису "Життя й Революція". Разом з неокласиками вони найдовше чинили опір партійній політизації літератури, але потім зазнали репресій.

1934 р. В. Підмогильний був заарештований за вигаданим звинуваченням в участі у терористичній організації. 1935 р. засуджений до 10 років позбавлення волі. Відбував ув'язнення на Соловках, де 1937 р. розстріляний. Реабілітований 1956 р.

У подальшому тут містилися різні установи.

К началу страницы
Зміст