Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ВОЛОДИМИРСЬКА, 44

Старезні каштани затуляють верхню частину фасаду цього чотириповерхового будинку. Та досить пильніше придивитися, щоб помітити різницю: два нижні поверхи належать старому особняку. Так воно і є: будинок зведено у 1870-х pp. як приватний особняк Густава Івановича Ейсмана, професора університету св. Володимира, громадського діяча і підприємця. Йому належав великий цегельний завод на лівому березі річки Либідь, поблизу сучасної станції метро "Либідська". Густав Іванович був гласним міської думи, міським головою, керуючим Київським товариством взаємного кредиту (1871 - 1879). Цю посаду Г. Ейсман обіймав безоплатно, і на відзнаку його безко-рисливості члени товариства 1877 р. рішенням загальних зборів встановили стипендію ім. Г. Ейсмана в розмірі 10 тисяч руб. Стипендія нараховувалася з прибутку товариства і розподілялася з розрахунку: 6 тис. руб. - юридичному факультету університета св. Володимира, та 4 тис. руб. - київській 2-й гімназії. На садибі, що належала Ейсманам на Михайлівській площі, 1877 р. було відкрито реальне училище (будинок зберігся).

Після смерті Г. Ейсмана (1884 р.) спадкоємцями стали дружина Елеонора Карлівна, дочка Емілія Густавівна Субботіна - дружина професора медицини університету св. Володимира В. Субботіна, онука - малолітня дочка штабс-капітана Ольга Леонтіївна Смородінова та син - Володимир Густавович Ейсман.

За роздільним актом від 8 грудня 1884 р. особняк дістався сину, колезькому секретарю В. Ейсману, який мешкав у цьому особняку до 1903 p., коли придбав особняк професора В. Пухальського на Банковій, 8 (див.).

Колишній особняк Г. І. Ейсмана по вул. Володимирській, 44.
2000 р.

Дочка успадкувала цегельний завод, де на кожну цеглину ставилося клеймо "ЭС" (Эмилия Субботина).

З опису особняка видно, що на першому поверсі розташо-вувалися вісім кімнат, кухня, пральня і двірницька. У трьох кімнатах стіни було поклеєно шпалерами, а в інших - пофарбовано; підлога з липових та соснових дощок також пофарбо-вана; стеля у цих же трьох кімнатах (фасадних) - з алебастровими карнизами. На другий поверх вели парадні мармурові та двоє дерев'яних сходів. Там було 14 кімнат та коридор, вії кімнатах - шпалери, в 6 - дубовий паркет, у 5 - стеля з ліпними прикрасами, у 2 - з алебастровими карнизами. Особняк опалювався 19-ма грубами, з них: 8 - під шпалерами, решта - кахляні. На садибі, площею 352 кв. саж. (0,16 га), були ще дво-поверхові цегляні служби - з сараями для екіпажів, стайнею, дров'яником, сінником та окремо кам'яна льодовня.

1885 р. Ейсмани підписали дарчу на землю площею 784 кв. саж. (0,36 га), під парафіяльну Благовіщенську церкву, що мала буду-ватися па вул. Жандармській (нині - Саксаганського, 64). Церкву зруйновано у 1930-х р.

Наступним власником садиби на Володимирській, 44 став дворянин Іван Федорович Моссаковський - особистість, у старому Києві добре відома. Як видно з відомостей про прибутки доовласників, 1918 р. І. Моссаковський займав десять кімнат на другому поверсі, і разом з ним там мешкало 26 осіб. Сім кімнат на першому поверсі наймав генерал у відставці А. Ковалевський, а три - пенсіонерка М. Баран, сестра домовласника.

1919 року І. Моссаковський "за відвідування клубу "Російський націоналіст" засуджений до розстрілу київською ЧК. Посмертно реабілітований.

Близько 1920 р. націоналізований особняк перейшов у відання Транспортово-споживчого товариства Південно-Західної залізниці.

1926 р. зорганізувався Український науково-дослідний інститут геології ВУАН, очолюваний академіком П. Тутковським. Новий науковий заклад став домагатися цього особняка, тяганина тривала два роки, і 21 квітня 1928 р. вчені взяли гору. З того часу особняк займали наукові інститути АН України. 1961 р. надбудовано два поверхи, і від 1982 р. тут міститься Інститут географії НАН України.

Надбудову було здійснено без заміни перекриття над другим поверхом, що уможливило збереження первісного оздоблення стель: ліпних карнизів, плафонів, розеток, а в кабінеті - кутового каміна з білим кахляним дзеркалом. Частково збереглося огородження парадних сходів - візерунчасті, гарного тонкого чавунного литва балясини.

Первісне планування особняка ще можна простежити за оздобленням стель. На чоловий фасад виходили вікна парадних приміщень другого поверху - кабінету та великої, на п'ять вікон, зали, поділеної навпіл кулісами. Такий прийом мав поширення у багатьох особняках заможних киян.

Чоловий же фасад розроблено в стриманих формах пізнього класицизму, за традиційною ордерною схемою, з високими прямокутними вікнами першого поверху та з півциркульними перемичками - другого, з бічним входом.

При спорудженні наземного вестибюля станції метро "Золоті ворота" надвірні служби старої садиби було зруйновано.

На фасаді встановлено меморіальну дошку на честь українського вченого О. В. Топачевського, який тривалий час працював у цьому будинку (скульптор М. Білик, 2000 p.).

К началу страницы
Зміст