Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ВОЛОДИМИРСЬКА, 35/18

Один з найстаріших і найвідоміших київських особняків спорудив 1848 р. для себе архітектор Олександр Вікентійович Беретті, академік Імператорської академії мистецтв (з 1840 p.), продовжувач творчості батька, В. Беретті, у Києві. Олександр Вікентійович викладав історію архітектури в Університеті св. Володимира. Він є автором відомих київських пам'яток: 1-ї гімназії (1850-1852 pp.) на бульварі Т. Шевченка, 14, анатомічного театру (1853 р.) на вул. Б. Хмельницького, 37, пансіону графині Левашової (1850-і pp.) на Володимирській, 54, реального училища (1878 р.) на Михайлівській площі, а також співавтором проекту Володимирського собору тощо. Перші три з названих споруд було спроектовано саме в цьому особняку, історія якого за півтора століття увібрала чимало подій та видатних імен.

Цю садибу на розі Володимирської О. Беретті придбав у січні 1846 р. у дружини підпоручика колишніх польських військ Є. Маковської, і 1848 р. побудував двоповерховий особняк з флігелем та службами, що розташовувалися в глиб ділянки, вздовж вул. Мало-Підвальної.

У грудні 1858 р. О. Беретті продав садибу колезькому асесору В. Протопопову, а в квітні 1870 р. її придбала дружина київського тимчасового 1-ї гільдії купця дворянка Ізабела Юліанівна Михайловська. У купчій було записано, що В. Протопопов "продав ...київського 1-ї гільдії купця дружині, дворянці Ізабелі Юліанівні Михайловській власний мій кам'яний двоповерховий з мезоніном будинок з флігелем і службами... А взяв я, Протопопов під покупщиці Михайловської за той проданий їй будинок грошей 26 тисяч рублів сріблом".

Колишній особняк на вул. Вородимирській, 35/18.
1930 р.

І. Щітківський у ґрунтовному дослідженні про будинок О. Беретті пише про чоловіка І. Михайловської: "Поляк, великий землевласник, був акціонером Київського комерційного банку; крім того, маючи великі гроші, давав їх під заставу, купував і продавав папери".

Така його діяльність пояснює, через що у купчій Михайловська назвала себе "дружиною 1-ї гільдії купця, дворянкою". Тобто її чоловік, дворянин, вибирав для торгівлі гільдійське свідоцтво. Провадженням грошових операцій можна пояснити, як пише І. Щітківський, існування в підвальному приміщенні, так званої "вогнетривкої каси".

Нова власниця почала перебудовувати особняк, по-своєму прикрашати: з'явилися важкі ліплені плафони, 1871 р. де-сюдепорти у великій залі та вітальні на другому поверсі розписав італійський художник Каміль Аліауді, який приблизно в той же час розписував і Марийський палац; на фасаді було вміщено герб господаря - "Єліта". З опису герба: "Щит: у червоному полі три золоті списи в зірку. Нашоломник: козел, що виникає".

Герб "Єліта"

Фасади особняка відбивають характерні риси архітектури пізнього класицизму. Стіни потиньковано й оздоблено рустом, па горизонтальному пояску під профільованим карнизом вміщено ліплені розетки. Тристоронні сходи ведуть до порталу парадних дверей, розміщених з боку вулиці Володимирської.

Архітектор В. Г. Кричевський.
1928 р.

Інтер'єри було розплановано однаково: велика зала і три суміжні кімнати на кожному поверсі, включаючи мезонін. Поверхи сполучаються чавунними литими сходами, які робили у середині XIX ст. в усіх визначних київських громадських будинках (університет, 1-ша гімназія, споруди Київської фортеці тощо). Приміщення особняка опалювалися грубами, а в трьох кімнатах збереглися каміни з білого й чорного мармуру. У напівпідвальному приміщенні (вікна на вулицю тепер замуро-вано) містилися кухня, буфетна, комори та ін.

Ліворуч особняка, з боку Володимирської розташовувався садочок з альтанкою вглибині, далі - двір з криницею (поки в Кисні ще не було водогону) і службами.

1884 р. власник - Тит Михайловський - подає в міську управу дані про садибу площею 470 кв. саж. (0,21 га). Садочок займав 135 кв. саж., подвір'я - 140 кв. саж. Решта - під будовами: двоповерховим особняком, двома флігелями, каретною, стайнями, сараями. На довідці стоїть розгонистий напис рукою Т. Михайловського - "Все зайнято домовласником".

Панно в інтерв`рі особняк.

Після спорудження на сусідній садибі по Володимирській, 33 величезного будинку Київської земської управи (1913-1914 pp.) особняк не втратив певної містобудівної ролі, гідно вирізняючись на цьому відтинку вулиці. Власник особняка зібрав гарну мистецьку колекцію. У березні 1919 p. М. Біляшівський робив спроби розшукати надзвичайно цінні предмети старовини й мистецтва, що належали Михайловському, - про це свідчать архівні документи.

Зі встановленням радянської влади тут розміщувалися штаб міліції (1921 p.), відділ карного розшуку, інспекція з праці, а з 1927 р., за постановою Окрвиконкому, будинок передано Історичній секції ВУАН, очолюваній академіком М. С. Грушевським. Коштом секції будинок відремонтовано й наново оформлено згідно з дизайном професора В. Кричевського, за участю його учня, художника О. Саєнка. Інтер'єри набули нового, відповідно до архітектурної моди 20-х pp., вигляду - цілими ансамблями, разом з оздобленням стін та меблями. Тоді ж В. Кричевський виконав для відділу старого Києва цієї секції ряд панно - "Золоті ворота", "Фонтан Самсон на Подолі", "Київська Академія", "Поштова станція на Подолі", "Брама Рафаїла Заборовського" та інші архітектурні краєвиди старого Києва. Дизайн меблів та вибійок на стінах Історичної секції, виконані 1928-1929 pp., вражали сміливістю поєднання засад конструктивізму і українських народних традицій. Так само був оздоблений і кабінет голови секції - професора М. Грушевського.

В. Кричевський. Оформлення кабінету М. Грушевського.
1929 р.

Історик Світлана Михайлівна Панькова надала архівні матеріали, що свідчать про обстеження особняка 1928 р. членами Київської крайової інспектури охорони пам'яток культури Ф. Ернстом і В. Базилевичем. Вони намагалися зберегти розписи К. Аліауді. Виявилося, що це неможливо. Тому зробили фо-тофіксацію і зняли шматок тиньку з написом "1872. К. Аліауді". На численні пропозиції зняти герб власників з особняка Ф. Ернст і В. Базилевич доводили, що цього робити не слід. Вони писали восени 1928 p.: "...щодо герба на зовнішньому фасаді. Герб цей майже не видно, краще його не знімати. Треба, щоб піп лишився, оскільки він дуже рідкісний для Києва".

Доки особняк займала історична секція ВУАН, герб прикрашав будинок, а вже з приходом наступних господарів був збитий.

М. С. Грушевський.
1926 р.

На жаль, коли почався похід проти української культури після процесу СВУ, все старе й нове оздоблення разом з меблями знищили. Лишилися тільки світлини...

До 1934 р. тут містилися: на першому поверсі - бібліотека, кабінет примітивної культури і народної творчості, редакція часопису "Україна"; на другому поверсі - зала засідань, приміщення комісій - культурно-історичної, історичної пісенності, Києва й Правобережної України, старого Києва, козацтва й козацького часу; кабінет М. Грушевського та кафедра історії України.

В. Кричевський, О. Саєнко. Оформлення кабінету Культурно-історичної комісії ВУАН.
1929 р.

До ради Історичної секції входили також М. Грушевський, Й. Гермайзе, І. Щітківський, Ф. Савченко, М. Ткаченко, В. Юркевич. У 1928 р. в секції працювало 28 дійсних і ЗО постійних позаштатних співробітників, діяла аспірантура.

У цей період М. Грушевський провів велику роботу з підготовки та видання 9-10-го томів "Історії України-Руси", 6-го тому "Історії української літератури". Зумів перетворити Історичну секцію, її кафедри й комісії на велику наукову школу європейського масштабу. Після розгрому Історичної секції будинок 1934 р. перейшов у власність ЦК КП(б)У, а 1936 р. - до НКВС УРСР.

Садочок, що так і залишався ліворуч особняка, було відокремлено від вулиці муром. За спогадами старожилів, під час німецької окупації, коли в будинку на Володимирській, 33 містилася поліція безпеки та СД, за цим муром есесівці якось розстріляли велику групу циган, що їх пригнали сюди цілим табором.

Десь 1942 р. за проектом, як вважається, когось із старих київських архітекторів, далі за муром і деревами, було побудовано гараж для автомобілів поліції безпеки та СД. Зодчий блискуче виконав фасад цієї споруди, повторивши арковий мотив першого поверху будівлі колишнього земства. Решта подвір'я старої садиби В. Беретті згодом також була забудована згідно і погребами нових власників - органів держбезпеки.

У вересні 1991 р. з нагоди 125-річчя від дня народження М. Грушевського на фасаді особняка встановлено меморіальну дошку (скульптор Г. Пустовійт, архітектор В. Дормідонтов).

К началу страницы
Зміст