Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ШОВКОВИЧНА, 12 (кол. Левашовська, 10)

В обрисах цього триповерхового будинку, з його чіткими прямокутниками цілком сучасних вікон і відсутністю декору важко впізнати колишній особняк. Проте це саме так, і два ризаліти з бічним парадним входом зберігають саме той первісний обсяг і план.

Ще якихось сто двадцять років тому на цьому місці був Кловський гай, точніше, те, що від нього залишилося. Велика садиба, сусідня з генерал-губернаторською, займала у 80-і pp. XIX ст. сучасні № 12-18 по Шовковичній і виходила на вулицю Банкову, належала дружині колезького секретаря Уляні Григорівні Санковській. Площа садиби становила 3860 кв. саж. землі (1,76 га). На Липках тоді ще існували величезні земельні ділянки, що радше нагадували панські маєтки в місті.

У статзвіті за 1884 р. рукою домовласниці перераховано всі будівлі, що знаходилися на садибі: одноповерховий дерев'яний на кам'яному підвальному поверсі будинок, де було 12 кімнат; два дерев'яні флігелі, каретні, стайні, оранжерея. У графі "прибутки" записано, що садиба прибутків не приносить, магазинів і квартир немає, а зайнято все під житло домовласницею.

За дарчим записом 19 квітня 1885 р. садиба перейшла у власність колезькому асесору, доктору медицини Леоніду Івановичу Куцевол-Артемовському. Він працював у хірургічній клініці Київського університету св. Володимира, був автором декількох статей з історії медицини, а також дослідження "Хирургическая клиника Императорского Киевского университета с 1.XI.1844 по май 1884 г. под редакцией В. Караваева", виданого в Києві 1884 р.

У 1893 р. Л. Куцевол-Артемовський бере позичку у міському товаристві взаємного кредиту під заставу своєї нерухомості. В описі садиби за цей рік подано 8 будівель, різних за призначенням: тут і згадуваний вже будинок, і флігелі, оранжерея з подвійними заскленими рамами на 14 просвітів. Серед саду стояв невеличкий "теремок" - дерев'яний одноповерховий на кам'яному фундаменті, рублений із балок (4 x 6), критий залізом, з балконом і фасадом у російському стилі. Сад займав площу 3000 кв. саж., у ньому росло до 500 фруктових дерев, що родили, багато кущів і до 6 столітніх лип. На садибі було два фонтани, з яких один мав резервуар місткістю 10 тисяч відер. На 1893 р. був проведений водогін з водоміром, з оплатою за воду від 120 до 150 руб. на рік. Подвір'я з усіх сторін було обнесене парканом, причому на вулицю виходили кам'яні стовпи і на відстані 14 саж., металева (висотою 1,7 м) решітка з такими ж воротами (25 пуд. - 409 кг) і двома хвіртками. Все майно було оцінено прибутковістю у 21600 руб. Окремо була врахована й оцінена земля: "маючи на увазі, що під садибою перебуває 3860 кв. саж. землі, рівної та зручної для забудови і в найкращій частині міста, комісія вважає за можливе збільшити оцінку на 12 тисяч рублів, так що кредит під описане майно без ризику може бути відкритим у сумі 33600 рублів".

Цей опис поданий з метою наближення читача до розуміння не лише існуючого на той час поняття "міський особняк", а й "міський маєток", що було характерно саме для Липок кінця XIX століття, оскільки вже на початку XX ст. ця картина докорінно змінюється.

Вже на початку січня 1900 р. Л. Куцевол-Артемовський виділяє 510 кв. саж. садиби і продає Катерині Вікторівні Шталь (Левашовська, 10).

У 1903 р. Л. Куцевол-Артемовський сплатив кредит і вийшов із членів кредитного товариства, а 1906 р. за роздільним актом між спадкоємцями Леоніда Івановича була поділена й розпродана решта садиби. Так, виокремленою часткою утворилася і сусідня ділянка - Левашовська, 12 (див.).

Отже, незабудовану ділянку по Левашовській, 10 площею 510 кв. саж. (0,23 га) придбала онука колишнього міського голови Г. Ейсмана, донька професора медицини В. Субботіна - Катерина Вікторівна Шталь.

Колишній особняк по вул. Шовковичній, 12.
1930 р.

У 1900 р. під наглядом архітектора Е. Брадтмана розпочато спорудження кам'яного будинку. То був двоповерховий з напівпідвалом розкішний особняк. Житлова площа будинку становила 150 кв. саж. (728 кв. м). Тут було 20 кімнат, три ванні кімнати, центральне та пічне опалення (8 камінів та 21 голландська груба), електрика, телефон. Подвір'я площею ЗО кв. саж. заасфальтували, далі розбили невеличкий сквер з фонтаном. Був гараж для автомобіля, стайня, кам'яний флігель на три кімнати та два дров'яні сараї.

Катерина Вікторівна Шталь із сестрою - Софією Вікторівною Шавровою після смерті матері, Емілії Густавівни (1898 p.), успадкували батьківський будинок по вул. Терещенківській, 7/13, який продали Н. Терещенку.

Чоловік Катерини Вікторівни, Віктор Олександрович Шталь, був сином інженера шляхів сполучень Олександра Карловича Шталя, який наприкінці XIX ст. обіймав посаду начальника київського відділення Київського округу шляхів сполучення. В. Шталь закінчив київську 1-у гімназію, мав також інженерну освіту. На час спорудження особняка виконував обов'язки почесного мирового судді, був скарбником школи глухонімих.

Колишній особняк по вул. Шовковичній, 12.
2000 р.

Родина Шталь користувалась особняком до 1908 p., потім власником був цукропромисловець Ш. Г. Ширман, а з 1911 p. - Іовель Гершкович Гепнер. Останній походив з міщан міста Бялостока Гродненської губернії, з кінця XIX ст. - київський 1-ї гільдії купець.

Крім житлових приміщень, в особняку Гепнера містилися контора правління Могилянських та Осипівських цукрових заводів, а також головна контора Рибницького заводу. Три цукрові заводи з виробництва цукру-піску були в Подільській губернії, один - в Курській, а ще - рафінадний завод в Одесі. Заводи Гепнера давали на добу 2,6 млн пудів цукру.

І. Гепнер мешкав в особняку разом з дружиною Перлою Борухівною та дітьми Соломоном, Фанею та Софією. Соломон Гепнер закінчив зі срібною медаллю Києво-Печерську гімназію 1912 р. та юридичний факультет університету св. Володимира - у 1917 р.

Власник особняка мав велику книгозбірню єврейської літератури, яка, незважаючи на всі пертурбації доби української революції, збереглася. Так, у квітні 1919 р. до музейного відділу ВУКОПМИСу надійшло повідомлення про те, що єврейську бібліотеку Гепнера взято на облік і найближчим часом буде переведено у надійне місце. За часів Директорії тут містилося консульство Румунії.

У самому ж особняку 1922 р. розмістилися єврейські педагогічні курси Київської губнаросвіти, які уклали орендну угоду з комунвідділом на 5 років. Тоді ж було складено анкету з характеристикою домоволодінь колишнього власника Гепнера. За даними міської управи 1917 p., садиба оцінювалася у 92460 руб. і тепер потребувала ремонту - вже для потреб згаданих курсів.

У 1926 р. при ВУАН створено спеціальну кафедру єврейської культури; від 1929 р. вона перетворилася на інститут. Розміщувався він у цьому ж особняку, мав шість відділів (історичний, філологічний, етнографічний, літературний, соціально-економічний та педагогічний), кілька допоміжних установ, з-поміж них: Центральний архів єврейської преси, який передплачував 400 видань з царини євреєзнавства з цілого світу; єврейська наукова бібліотека, що налічувала понад 60 тисяч томів (включно з рідкісними та цінними виданнями); музей єврейської сучасності (соціально-економічного характеру) та кабінети - педологічний, діалектологічний та музичний.

Але 1937 р. особняк був зайнятий Істпартом, і ця установа, крім двох років окупації (1941-1943), до 1991 p.- містилася тут до заборони КПУ. За цей час будинок надбудований, перепланований, обличкований по фасаду плиткою і вже не схожий на споруду сторічної давнини.

Нині тут розміщено Інститут соціологічних досліджень.

К началу страницы
Зміст