Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ШОВКОВИЧНА, 9 та 11 (кол. Левашовська, 9 та 11)

Влітку на цьому розі Липського провулка асфальт вкривають чорні плями: то сиплеться стигла шовковиця: вулиця ж - Шовковична! Будинок № 11 на тому розі нічим не примітний, а от сусідній, № 9, може привернути увагу гарною ґратчастою огорожею палісадника, ліпним декором (гірлянди, фестони), енергійно поданим ризалітом, в якому вгадується колишній парадний вхід. Та й третій поверх явно пізнішого походження.

На плані Липок 40-х pp. XIX ст. садиба на розі Шовковичної та Липського провулка позначена як така, що належить генеральші Судимі.

Від 1857 р. власницею садиби стає дочка генерала від кавалерії Олександра Степанівна Репнінська. На її замовлення шляхова й будівельна комісії склали план садиби, площею понад 0,5 га. де стояв тоді кам'яний одноповерховий фасадний будинок з мезоніном та флігель і служби. Батько власниці садиби - Степан Якович Репнінський, герой війни 1812 p., походив із дворян Київської губернії. У 1830-х pp. очолював у Києві військовий суд, створений для розгляду справ щодо зловживання чиновників колишнього Малоросійського ополчення. Перебуваючи у розпорядженні Київського військового, Подільського і Волинського генерал-губернатора, С Репнінський до самої смерті виконував обов'язки голови військово-судових комісій з особливо-важливих справ. Тож зрозуміло, що родині такої високоповажної особи була надана можливість оселитися на Липках, напроти садиби генерал-губернатора. На початку 80-х pp. XIX ст. О. Репнінська придбала наріжну садибу по Інститутській, 15 та Садовій, 4-6, а нерухомість на Левашовській, 9-11 продала.

Губернатор М. П. Гессе

1882 р. ця велика наріжна садиба перейшла у власність Катерини Михайлівни Гессе - дружини гофмейстера, таємного радника М. Гессе. Його батько, Павло Гнатович Гессе, генерал-лейтенант, у 1855-1864 pp. був київським губернатором. А син, Микола Павлович Гессе, закінчив Ніжинський ліцей кн. О. Безбородька (1849 p.), служив, був одружений з дочкою колезького радника Судченка - Катериною Михайлівною. Подружжю належало 5222 десятини (бл. 5700 га) землі у Київській, Подільській, Чернігівській губерніях, а дружині - також успадковане від батьків нерухоме майно у Києві: садиби на Олександрівській (продана 1873 р. Лазарю Ізраїловичу Бродському) та на Лютеранській. Коли ж М. Гессе, по десяти роках служби київським губернатором (12. 03. 1871 - 18. 11. 1881) пішов з посади, тоді й придбано садибу в тилах губернаторського дому - на Шовковичній, ріг Липського. Проект перебудови фасадного особняка було замовлено художньо-будівельній майстерні архітектора В. Сичугова та інженера В. Катеринича. Перший склав проект перебудови, другий керував будівництвом. У 1882-1883 pp., К. М. Гессе тричі брала кредит у Київському товаристві взаємного кредиту, перші два бралися під заставу недобудованого особняка та флігеля, а майно оцінювалося в рахунок матеріальних витрат на будівельні матеріали та оцінки вільної землі на садибі - по 80 рублів за кв. сажень. Отож загалом 1882 p., - 14800 руб., а після закінчення робіт - 28 тис руб. Особняк мав два поверхи й сімнадцять кімнат, що становили одну квартиру господарів. Стелі були ліпної роботи, у парадних кімнатах - дубовий паркет, опалення - пічне: кахляні груби з теракотовими прикрасами, каміни з чорного мармуру. На садибі стояв флігель з кухнею, пральнею та п'ятьма кімнатами для прислуги. Окремо - льох завглибшки майже чотири метри, стайня на шестеро коней, корівник па дві корови, комора для вівса тощо. Звичайно ж, і садочок. Такий от класичний зразок садибно-особнякової забудови Липок 80-х pp.

Колишній особняк Гессе по вул. Шовковичній, 9. 2000 р.

Як зазначено в документах кредитного товариства, "будинок займає сама домовласниця, але якщо здавати його в найм, то особняк може давати прибуток, за цінами сусідніх квартир, - 5000 рублів на рік".

26 січня 1884 p. М. К. Гессе продала наріжну частину садиби камер-юнкеру, надвірному раднику Павлу Порфировичу Ісаєвичу. Новий власник одразу ж зводить за проектом техніка П. Воронцова двоповерховий особняк, флігель (Шовковична, 11), служби (1884-1885 pp.), які давали 4500 руб. валового прибутку на рік згідно з контрактами, укладеними з пожильцями. А сам власник жив поруч - на розі Шовковичної та Єлизаветинської (будинок не зберігся).

Проект особняка П. Ісаєвича з автографом техніка П. Воронцова

Родина Гессе прожила у своєму особняку до 1894 р. Микола Павлович після посади губернатора виконував обов'язки почесного мирового судді, був членом правління Земельного банку, певний час очолював правління II товариства пароплавства на Дніпрі та його притоках. Катерина Михайлівна майже двадцять років була почесним опікуном жіночої гімназії В. Ващенко-Захарченко (див.: Пушкінська, 36). У подружжя Гессе було два сини і три доньки. Старший син, Олександр (нар. 1861 p.), здобув юридичну освіту, обіймав прокурорські посади в Києві, Вільно, у Варшавському окрузі (1913-1914 pp.). 1894 р. К. М. Гессе продала особняк дружині підполковника генерального штабу Ользі Миколаївні Баскаковій, а сама, вже овдовівши, жила у родині старшого сина. Померла 1911 р. у Варшаві і була похована на Аскольдовій могилі, поруч з чоловіком.

Веніамін Іванович Баскаков був одружений з донькою одного з найбагатших купців Києва - Миколи Фадійовича Попова.

Родина купців Попових переселилася в Київ із північної Росії. М. Ф. Попов походив із заможної патріархальної старовірчої родини. Разом з братами М. Попов солідно вів свої крупні комерційні справи. Придбав великі маєтки у чорноземній смузі, влаштував цукрові заводи і з них ще більше багатів. Микола Фадійович зайнявся і чайною торгівлею. Його магазин у власному будинку на Хрещатику вважався найкращим чайним магазином у краї. Першу в Києві безкоштовну очну лікарню подарував громадянам саме М. Ф. Попов. Вона містилася на вул. Микільській, 10 (не збереглася). На його ім'я була оформлена старовірча молельня на Набережно-Микільській вулиці. Після смерті М. Ф. Попова майно перейшло у спадок до його доньки - Ольги Миколаївни, за чоловіком Баскакової. Сам Баскаков теж був старообрядцем, кадровим військовим. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу. У 1886-1890 pp. він - старший ад'ютант штабу 1-го армійського корпусу, а згодом - штабу Київського військового округу. У 1892-1895 pp. - у запасі, з 1898 р. до 1904 р. - професор Миколаївської академії Генерального штабу. В. Баскаков викладав курс історії наполеонівських війн. Брав участь у російсько-японській війні. З 1905 р. - генерал-майор Генштабу - "за боевые отличия". Після російсько-японської війни В. Баскаков вийшов у відставку. Але 1920 р. він - представник терського козачого війська на Верховному крузі в Катеринодарі.

Після евакуації з Новоросійська у березні 1920 р. емігрував. Помер у Белграді взимку 1941 р.

Новий господар особняка В. І. Баскаков улітку 1894 р. за проектом архітектора М. Горденіна добудував флігель. Згодом вкладав капітал в іншу нерухомість. На початку XX ст., вже генерал-майором, мав кілька прибуткових будинків, зокрема на Миколаївській, 4 - 6. У цей час в особняку на Шовковичній, 9 мешкав уже купець 1-ї гільдії Яків Борисович Епштейн, власник однієї з найбільших київських банкірських контор.

Далі в особняку мешкав цукропромисловець Сергій Андрійович Кандиба, дворянин, з давнього українського старшинського роду, землевласник і почесний мировий суддя Конотопського повіту, засновник 1889 р. цукрового заводу з основним капіталом 400 тис руб.

С. А. Кандиба

Та повернемось до наріжного особняка № 11 П. Ісаєвича.

Ісаєвичі - старовинний український козацький рід, з баришівських сотників. Ісаєвичі служили за гетьмана Данила Апостола, мали землі в с Волошинівка Переяславського повіту та герб: на щиті по червоному полю зображені лук і дві стріти, наконечниками вгору.

П. Ісаєвич був одружений з Ганною Олександрівною з дому Черепових, яка мала 300 десятин землі у Путивльському повіті. У них було двоє синів і донька. 1888 р. П. Ісаєвич продав особняк на Шовковичній, 11 і придбав маєток Пилипи Олександрівські на Поділлі, а через три роки - велику наріжну садибу в Києві - по вул. В. Васильківській, 15/1, ріг Рогнідинської. Нагла смерть Павла Порфировича на ст. Деражня поставила Ганну Олександрівну та трьох малолітніх дітей у скрутне становище.

Дітям померлого було призначено опікуна в особі Павла Віттовича Рузького -- керуючого Волзько-Камським банком у Києві. Щоб вийти з фінансової скрути, вдова продала подільський маєток та будинок на Єлизаветинській, ріг Шовковичної, 1/15, а новоспоруджений будинок на В. Васильківській, 15/1 став давати прибутки. На початку XX ст. Г. Ісаєвич мала будинок на Круглоуніверситетській, 4, а дочка, Ганна Павлівна Ісаєвич вийшла заміж за М. Ковалевського (див.: П. Орлика. 1/15).

Ініціали К. Гессе в огорожі балкона.
1999 р.

Нові власники й мешканці особняка на Шовковичній, 11 - Мясоєдови - здавали флігелі та крамничку, де відкрив торгівлю булками власник кількох київських булочних А. Кірхгейм. У січні 1899 р. останній подав таку об'яву в газетах: "Важливо для Липок. Маю честь повідомити, що для зручності панів покупців виробів моєї булочної, я відкриваю відділення на Липках, між Левашовською і Катерининською вулицями, у Виноградному провулку № 1. Сподіваюсь, мій товар користуватиметься й надалі тим же схваленням шановної публіки, що й раніш. Залишаюсь з цілковитим шануванням, А. Кірхгейм".

Згодом власником особняка стає видатний діяч цукропромисловості Яким Васильович Сироткін, випускник Петербурзького технологічного інституту, директор Олександрівського, Григорівського, Киселівського цукрових заводів, де він запровадив чимало конструктивних нововведень. У 1910 pp. Я. Сироткін - директор-розпорядник Левашовського, Лютівського та інших товариств цукрових заводів, член правління Всеросійського товариства цукропромисловців, голова комісії з участі цукропромисловців на Всеросійській виставці 1913 р. в Києві, почесний мировий суддя Звенигородського повіту.

Я. В. Сироткін

В особняках на Шовковичній, 9 та 11 родини Кандиби та Сироткіна мешкали до початку революції.

1918 р. у квартирі № 2 на Шовковичній, 11 мешкала Феліція Змієвська, якій ВУКОПМИСом була видана охоронна грамота на меблі червоного дерева доби 1820-1830 pp. У травні 1919 р. у квартирі розмістився загін червоноармійців, а на початку 1920 р. Ф. Ернст зробив запис: "Увесь будинок зайнятий під казарми і пограбований дочиста. Меблів майже ніяких немає". Незабаром у 20-х pp. особняк згорів. А у 1926-1927 pp. на старому фундаменті було зведено двоповерховий житловий будинок.

1939 р. за рішенням міськради, почалася надбудова обох споруд на Шовковичній, 9 та 11. Перший надбудували одним поверхом за проектом інженера-архітектора Жукова для працівників Київського окружного військово-будівельного управління (КОВБУ), другий - двома поверхами - за проектом архітектора М. Яновського та інженера А. Кучарова для працівників київського "Холодпрому". Відтоді обидва будинки стали багатоквартирними, а особняк № 9 позбувся парадного входу з вулиці. І лише вишукано закручений вензель "ЕГ" (Єкатерина Гессе), артистично вплетений у мереживо балконної огорожі на дворовому фасаді, нагадує про колишніх власників колишнього особняка. А наріжний будинок № 11 дістав "пролетарські" прості фасади з відчутними ознаками конструктивізму.

К началу страницы
Зміст