Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

САДОВА, 5 (втрачено)

Величезний будинок, споруджений у 1933-1935 pp. за проектом архітектора Й. Каракіса на Інститутській, 15-17, єднає дві наріжні ділянки - по Шовковичній та Садовій вулицях. У середині XIX ст. це теж була єдина садиба, площею 814 кв. саж. (0,37 га), що належала місту. Там розташовувалися склади, казарми, певний час - канцелярія генерал-губернатора. Міська управа вирішила продати цю садибу з вигодою для міської казни. Оголошення про торги трьох ділянок по Інститутській оприлюднено у міських газетах 1886 р. Ці торги тривали десяті, років і завершились у квітні 1896 р. А у вересні Олександр Иосифович Бродський подав до міської управи прохання про дозвіл спорудити будинок на його садибі по Садовій, 5. Особняк О. Бродського збудовано за проектом архітектора Михайла Григоровича Артинова (див.: Б. Хмельницького, 60) у 1896- 1897 pp. Садибу цю О. Бродський придбав через підставну особу. Справа полягала ось у чому.

Ще 1886 p., пропонуючи цю велику садибу на продаж, міська управа розбила її на три менші: дві наріжні (Інститутська, ріг Садової, 15/5; Інститутська, ріг Шовковичної, 17/8) та одну середню (без номера). Торги тривали так довго, тому що місто намагалося продати всі три ділянки якнайдорожче, але попит був лише на наріжні. 6 лютого 1896 р. в оголошених торгах взяв участь і О. Бродський, який дав найвищу ціну за всі три ділянки - по 50 руб. за кв. саж. Але міська дума визнала торги такими, що не відбулися, і доручила міській управі не вносити на розгляд цю справу, доки ціна за кв. саж. не сягне 60 руб.

20 лютого 1896 р. до міської управи надійшло прохання вдови генерал-майора Анастасії Михайлівни Демидовської (див.: Інститутська, 25/8) провести торги знову, а серед причин -"Маю бажання придбати ділянку землі. Недостатньо було гласної публікації, мало з'явилося людей на торги, Олександр Бродський призначив ціну, що є низькою для цих садибних місць. Крім того, у зв'язку з центральним розташуванням цих ділянок, притримати їх для російського елемента".

Особняк О. Й. Бродського по вул. Садовій, 5.
1900-і pp.

На торгах 24 квітня 1896 р. заявили свою участь: А. Демидовська - на ділянку ріг Інститутської та Садової, О. Барбан - на обидві наріжні ділянки, О. Бродський - на всі три ділянки.

Особливо жорстка конкуренція на торгах випала на ділянку по Садовій, 5/15. Ціни швидко йшли вгору: розпочали з 51 руб. за кв. саж., Барбан зняв свою кандидатуру на 56 руб., Бродський на 70 руб., і ділянку купила Демидовська по 70 руб. 15 кон.; але потім Барбан запропонував купити всю садибу по 61 руб. за кв. саж. І 30 квітня міська дума затвердила за О. Барбаном усю садибу по Інститутській, 15-17, за яку він сплатив 50 тис руб.

Зі спогадів дружини О. Бродського, Євгенії Веніамінівни: "Садиба була поставлена на торги. Проти були жителі вулиці, зокрема генеральша Демидовська, мовляв, жиди не можуть жити біля церкви і як раз напроти будинку генерал-губернатора... Вона була нашою конкуренткою, розраховуючи нам потім перепродати місце з вигодою. Підставна особа купила, а потім перепродала нам. Обійшлася ця історія у зайві 20 тис руб., але отримало їх місто, а не шантажистка-генеральша".

Лише один з численної родини київських Бродських зумів збудувати власний особняк на свій смак і розсуд. Це - двоюрідний брат "цукрових королів" Лазаря та Лева Бродських Олександр Иосифович Бродський (1857-1923). Він закінчив юридичний факультет університету св. Володимира, займався промисловою діяльністю у Південно-Західному краї. У 1872 р. його батько, Иосиф Маркович Бродський придбав у Івана Андрійовича Толлі велику садибу (3100 кв. саж., або 1,41 га) по вул. Жилянській, 47 з триповерховим з мезоніном будинком, пивоварним та горілчаним заводами. У будинку мешкала родина Бродських: Иосиф Маркович з Євою Захарівною та їхні діти - Олександр, Арон та Клара. 1882 р. батько помер, і за духівницею садиба перейшла до сім'ї небіжчика.

1895 р. було засноване Південноросійське товариство пивоварних заводів, і серед фундаторів - надвірний радник Володимир Іванович Толлі, потомствений почесний громадянин, купець 1-ї гільдії Лев Ізраїлович Бродський, титулярний радник Олександр Иосифович Бродський. До товариства відійшли заводи спадкоємців Й. Бродського (Одеса, Миколаїв, Київ). Київський пивоварний завод існував з 1872 p., його вартість сягала 300 тис руб., продуктивність (1895 р.) - 100 тис руб. на рік. Директором-розпорядником товариства став О. Бродський, а контора правління містилася в його особняку на Садовій, 5.

О. Й. Бродський

Особняк мав пишний, на сім великих вікон чоловий фасад з рустованими краями й важким карнизом великого виносу. Центр симетрії акцентував масивний, з бічними балконами еркер над дверима парадного входу, увінчаний опуклим, на чотири скати, шатром. Гарні вікна було облямовано важкими лиштвами. Все було дуже респектабельно й поважно, відповідно до соціального статусу господарів. Активний згодом проповідник російської архітектури в Києві, М. Артинов тоді ще на Садовій, 5 подав зразок неоренесансної архітектури, особливо поширеної в особняках.

Ліворуч особняка були ворота - в'їзд у двір, з хвірткою поруч. І там, знадвору був окремий вхід до контори правління - на першому поверсі ліворуч, далі - передпокій, праворуч - кімната бухгалтера, поруч гарно обставлений затишний кабінет господаря - із старовинними важкими палісандровими меблями, привезеними із Златополя (придбані у князя Лопухіна).

За спогадами Євгенії Веніамінівни, новий будинок був величезний, на два поверхи, з кухнею у підвалі. Були незначні невідповідності щодо умеблювання особняка: Олександр Иосифович вирішив спочатку обставити більярдну, залу, вітальню, а в житлових кімнатах не було найнеобхіднішого.
Сара Семенівна Бродська, дружина Лазаря Ізраїловича, вважала, що не слід кожній дитині надавати окрему кімнату. А батьки вирішили інакше: на другому поверсі було п'ять дитячих кімнат, спальня, будуар, кімнати покоївки, гувернантки, класна, велика зала. Веранда виходила на Інститутську вулицю, а балкон - у сад.

План 1-го поверху

Вітальня на першому поверсі була оздоблена у стилі рококо. "Чудово обладнали японський куточок між залою та їдальнею, - пише Євгенія Веніамінівна, - цей куточок був вигаданий для ізоляції під час музичення (від шуму з їдальні під час накриванні столу до вечері). Принагідно Олександр Бродський закупив дешево в Одесі всякої японщини - циновок, ліхтариків, шифон'єрок, картинок, порцеляни тощо, чим і обставив темний проходик, де особливо вечорами всі залюбки сиділи".

План 2-го поверху

Весь вільний час господар з двірником Андрієм проводив у саду. Вийшов чудовий садочок за незначних затрат. "У цьому нам допомагав колишній директор Ржищівського заводу Симиренко, брат якого мав відомий у Київській губернії розсадник, звідки ми виписали всі дерева" (йдеться про Мліївські сади Левка Платоновича Симиренка). Вся родина Бродських любовно й самовіддано працювала над облаштуванням свого особняка, прагнучи зробити його теплим, домашнім й затишним. Олександр Иосифович, приймаючи вітання "з власним новосіллям", на запитання, чи задоволений він новою квартирою, відповів:

- Радості моїй заважає, що зала занадто велика.
- Як так - занадто велика?! Це ж дуже приємно.
- Так, але я не знаю, чи зможуть завжди мої пожертви відповідати величині цієї зали, і ось ці побоювання псують мені задоволення.

Євгенія Веніамінівна писала, що її теж "пригнічували розміри будинку, де можна було розмістити цілий полк, що пізніше довели більшовики". Але про це - далі.

Як і всі представники родинного клану Бродських, Олександр Иосифович активно працював у благодійницьких товариствах: почесний член Губернського попечительства дитячих притулків, член ревізійної комісії Товариства надання допомоги хворим дітям, незмінний скарбничий Товариства для боротьби з заразними хворобами.

Його дружина, Євгенія Веніамінівна очолювала благодійне товариство "Єврейська дешева їдальня", де О. Бродський теж виконував обов'язки скарбничого. Контора та правління Товариства містилися також на Садовій, 5.

Особняк постраждав під час єврейських погромів 1905 p., а через три роки у Києві пройшов процес Бродських, пов'язаний з тими подіями. Два сини О. Й. Бродського, Григорій та Йосиф постали перед судом. Як згадувалося в попередній статті (див.: Садова, 4), на захист Володимира Ґінцбурга став його сусіда - Григорій Бродський, від його пострілу в натовп загинула людина, а життя Ґінцбурга було врятовано. Але ж опинився в небезпеці сам Григорій. Погромщики кинили трощити особняк по вул. Садовій, 5 і накинулися на Григорія. На допомогу братові вибіг з рушницею Иосиф. Кількома пострілами натовп вдалося розсіяти, наспіла поліція, яка остаточно розігнала погромщиків, і в цій метушні був поранений помічник пристава.

Київський суд виправдав братів Бродських: "у злочині" братів "мав місце випадок необхідного захисту".

1918 р. родина емігрувала.

А особняку судилося стати місцем не одної трагедії: 1919 р. тут розмістилася канцелярія "ЧК", де в підвалах мучили й вбивали людей. Із спогадів Олекси Кобця: "Ще в закривавлених льохах Чеки на Садовій та Катєрининській вулицях (у найпоєтичнішій частині Києва - Липках) дострілювали оскаженілі прибалтійці Лацис та Петерс сотні жертв - юний цвіт українського народу; чи захоплених із зброєю в руках на полі бою, в одвертій боротьбі проти чужинців-насильників, чи "амністованих" і підступно винищуваних українських лісовиків... У похмурому підземеллі на Садовій розстрілювали: голову п'ятірки Всеукраїнповстанкому Чекалка, білоцерківського кооператора Присяжнюка, голову Правобережної Козачої Ради, одного з перших організаторів Української дивізії Сірожупанників у таборі полонених у Фрайнштадті в Австрії, Миколу Лозовика...". А ось рядки з мемуарів Сержа Лифаря - тоді юнака, а згодом - відомого артиста французького балету, балетмейстера, чий дід був заарештований вдома чекістами та перебував під тортурами саме на Садовій, у підвалах. С. Лифар пише: "...Те, що я побачив, ніколи в житті не забуду: на дворі чекісти безпристрасно діловито, ніби поліна дров, складали на вантажівку скривавлені тіла своїх жертв".

Зі встановленням радянської влади особняк обладнали під комунальні квартири, з серпня 1928 р. тут був колектор-розподільник для 60 розумово відсталих дітей.

А на початку 30-х pp. особняк, за яким все одно трималася надто сумна слава, пішов на злам заради спорудження п'ятиповерхового шестисекційного житлового будинку для командного складу штабу У ВО.

Про подальшу долю Бродських - останніх мешканців особняка - докладно пише В. Ковалинський у другому виданні своєї монографії "Меценаты Києва".

К началу страницы
Зміст