Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

САДОВА, 3 (втрачено)

У короткому кварталі між сучасними вулицями М. Грушевського та Інститутською раніше на непарній стороні стояло два особняки.

Садиба по вул. Садовій, 3 сформувалася у першій половині XIX ст., коли вулиця мала назву Посадної, а ця ділянка по-життєво належала поміщиці Генрієтті Сорочинській. її чоловік, титулярний радник Сорочинський володів садибою біля Кловського палацу - тоді 1-ї гімназії.

Садибне місце № 3, площею 440 кв. саж. (0,2 га) за купчою від 28 квітня 1877 р. вже належало дружині потомственого почесного громадянина Надії Василівні Григорович-Барській. А за купчою від 25 листопада 1888 р. маєтність перейшла до колезького асесора Василя Васильовича Сергеева. Сусідами були: ліворуч - потомствений почесний громадянин Гессель Розенберг, позаду - штабс-ротмістр Аполон Гаврилович Григор'єв, праворуч - міська земля, зайнята канцелярією генерал-губернатора.

Новий господар 30 березня 1891 р. подав до міської управи прохання про дозвіл зламати старі будівлі і спорудити новий будинок на два поверхи: "низ кам'яний, верх - дерев'яний" та сараї й льохи. Проект склав архітектор Микола Миколайович Казанський. Він же подав підписку про нагляд і керівництво спорудженням будинку.

Останній прибрав скромний, на 11 віконних осей, 25-метровий фасад, з виділенням розкреповками й рустованими лопатками бічних частин, з входом ліворуч та проїздом повз будинок на двір - праворуч. На кожному поверсі було по сім кімнат, а кухні розміщувалися, за проектом, у "глаголі", що долучався до основного об'єму ліворуч.

Серед споруд архітектора М. Казанського у Києві звернемо увагу на два великі прибуткові будинки на Андріївському узвозі, 2А і 2Б, на В. Житомирській, 13 та особняки по вул. Герцена, 14 (див.).

Доля особняка на Садовій, 3 тісно пов'язана з історією Київського земельного банку, що містився тоді неподалік - на Інститутській, 7. Саме на Садовій, 3 жив 1893 р. голова правління банку Олександр Михайлович Бердяев (батько російського філософа Миколи Бердяева) з родиною. Неподалік мешкали і члени правління: М. Філіппов - на Катерининській, 2 (Липська, 2 - див.), О. Виноградський - на Банковій, 2 (див.).

У 1890 pp. особняк на Садовій, 3 належав вже Івану Васильовичу Сергееву, і одну з квартир у ньому наймала родина архітектора Г. Шлейфера.

А 1896 р. особняк перейшов у власність видатного симфонічного диригента і композитора, колезького асесора Олександра Миколайовича Виноградського. Він народився у Києві, його батько - засновник і член Київського комерційного та земельного банків Микола Костянтинович Виноградський, - був дійсним членом Київського відділення Російського музичного товариства (РМТ). Мати, Наталя Вікторівна, походила зі старовинного українського роду Скоропадських. Родині Виноградських належав чималий маєток у містечку Городок - з млином, племінною фермою великої рогатої худоби "швецької породи" та 8506 десятин (9300 га) землі у чотирьох повітах Подільської губернії. Брати Олександр і Сергій Виноградські навчалися у київській 2-й гімназії, Сергій із сестрою Марією, паралельно, - в музичній школі. У ці ж роки Олександр починає вчитися грі на фортеп'яно у відомого київського педагога Домініка Гнатовича Галями. 1876 р. брати закінчили курс в університеті св. Володимира.

Композитор О. М. Виноградський

С. Виноградський став видатним мікробіологом, засновником вітчизняної мікробіології; був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук 1891 р. Виїхавши 1922 р. до Франції, завідував агро-бактеріологічною лабораторією Пастерівського інституту в Парижі.

Та повернемось у молодість братів. 1877 р. тяжко захворій батько, і родина Виноградських переїхала у маєток до Городка.

У київських газетах з'явилися об'яви про "продаж або здачу в найм" будинку Виноградських на Старому місті, напроти присутствених місць (Володимирська, 14/8). Там також продавалися "розкішні меблі з суцільного дерева для зали й вітальні, дубові меблі для їдальні, м'які кабінетні та інше, а також ландо на чотири місця (петербурзької роботи Нелліса), фаетон, прольотка (московської роботи) та сани".

30 червня 1877 p., після тяжкої хвороби, у власному маєтку в Городку помер М. Виноградський.

На той час Олександр навчався у Московській консерваторії по класу фортепіано у видатного піаніста М. Рубінштейна. Провчившись рік (1876-1877), О. Виноградський переїздить до Петербурга, де вступає на державну службу по міністерству фінансів. Як зазначає дослідник В. Беляков, на це рішення радше вплинула смерть батька і його остання воля: син мав продовжувати справу батька. Втім, одночасно зі службою О. Виноградський вступає до Петербурзької консерваторії, де вивчає історію музики у М. Соловйова, згодом певний час працює під керівництвом М. Балакірєва. 1882 р. він закінчує курс навчання в консерваторії, а 1886 р. переїздіть до Києва, де стає акціонером Земельного банку, займається фінансовою діяльністю.

У жовтні 1888 р. О. Виноградського обирають головою київського відділення РМТ.

21 жовтня 1889 р. відбувся диригентський дебют О. Виноградського, і це стало святом для киян. Відтоді почалося найяскравіше десятиріччя диригентської слави Олександра Миколайовича у Києві. У лютому 1891 р. до Києва з інспекторською перевіркою прибув засновник РМТ, директор Петербурзької консерваторії Антон Григорович Рубінштейн. На зустрічах з ним йшлося і про відкриття у Києві консерваторії - на базі музичного училища. Музичні критики писали, що О. М. Виноградський "у порівняно короткий строк встиг прищепити київській публіці почуття вишуканого смаку і потребу в більш серйозних художніх ідеалах... Його симфонічні зібрання підносяться в Києві на щабель подій екстраординарних; ними всі цікавляться, до них ґрунтовно готуються і успіх їхній дивовижний".

Згодом слава талановитого диригента сягнула за межі імперії, і від 1894 р. починаються гастрольні поїздки О. Виноградського до Парижа, Антверпена, Берліна, Відня. О. Виноградський вперше 8 лютого 1897 р. в київському театрі Бергонье виконав 1-у симфонію В. Каліннікова, завоювавши загальне визнання таланту цього рано померлого композитора. Виноградський фактично відкрив цей прекрасний, тріумфальний (за його словами) твір. Як писав київський музичний критик В. Чечотт, "москвичу Каліннікову" довелось шукати в матері міст руських "притулку для свого музичного первістка, який менше ніш за два роки встиг завдяки Виноградському прокласти собі шлях навіть за кордон". Окрема розмова має бути про дружбу й матеріальну і моральну підтримку молодого композитора Виноградським.

Особняк на Садовій, 3. 1920-і pp.

Не легким було особисте життя Олександра Миколайовича і Лідії Михайлівни, його дружини: у грудні 1903 р. померла їхня 21-річна донька Марія, яку вдома називали з дитинства Арочкою. У січні 1904 р. головна дирекція РМТ ініціювала перед Міністерством внутрішніх справ проект положення про стипендію при Київському музичному училищі - імені Арочки Виноградської. У травні 1904 р. таку стипендію було затверджено.

За час перебування у Києві О. М. Виноградський обіймав посаду члена правління Земельного банку, був директором правління товариства цукрових заводів "Городок" та товариства Борівського цукрового заводу. Як знавець банківської справи та досвідчений підприємець, О. Виноградський вправно вів і фінансові справи київського відділення РМТ.

Восени 1906 p., після бурхливих дебатів з питання нової угоди між РМТ та антрепренером Міського театру, міська дума ввела до проекту контракту такі неприйнятні положення, які фактично унеможливили симфонічні зібрання на довгі п'ять років. В одному з листів Виноградський писав, що стався надзвичайно безглуздий конфлікт з міською думою, в якій засіли нові гласні. "Вони повели себе як папуаси і придушили симфонію, позбавивши київське відділення РМТ театру й оркестру". Додалося ще й загострення хвороби серця Олександра Миколайовича і заборона лікарів братися за диригентську паличку. У цей період особняк О. М. Виноградського відвідували видатні артисти і музиканти, що гастролювали в Києві, - співаки Ф. Шаляпін і Типа Руффо, Ж. Лассаль; клавесиністка В. Ландовська; піаністи Л. Годовська, В. Лютні, В. Скрябіна; скрипалі А. Мец, А. Серато; композитори С. Рахманінов, Р. Глієр; диригенти В. Сафонов, А. Бодянський, С. Кусевинький. 17 квітня 1912 р. з нагоди 10-річчя оркестру міського театру відбувся симфонічний концерт, диригувати на якому запросили "чистого симфоніста" О. Виноградського. Концерт мав великий успіх, але то був останній виступ Олександра Миколайовича. Хвороба серця прогресувала і 3 жовтня 1912 р. видатного диригента не стало.

Похорон О. Виноградського вилився у багатолюдний громадський акт жалоби. Труну з тілом померлого несли на руках до Олександро-Невської церкви викладачі й службовці музичного училища, а віко - учениці. Катафалк, що рухався за труною, було всуціль уряджено вінками з білих квітів. Дирекція київського відділення РМТ поклала срібний вінок. Незважаючи на сльоту, за труною йшла вся інтелігенція міста, проводжаючи в останню путь людину, яка зуміла "привести в музичний рух увесь Київ", як писали тогочасні газети.

Олександр Миколайович Виноградський упокоївся на Аскольдовій могилі.

О. Виноградський заповів Київському музичному училищу значні кошти. Про їх розподіл дирекцію училища сповістила вдова покійного - Лідія Михайлівна Виноградська. В її заяві говорилося: "Згідно останньої волі мого покійного чоловіка, училищу завіщаний капітал готівкою в сумі 40 тис руб. З них 25 тис руб. - для створення недоторканного капіталу імені О. Виноградського, для видачі грошової допомоги найбіднішим учням музичного училища і 15 тис руб. для заснування трьох стипендій в музичному училищі імені Арочки Виноградської". Лідія Михайлівна принесла в дар обстановку кабінету в приміщенні музичного училища та бібліотеку книг і нот, що залишилися після покійного, з умовою, щоб вона вважалася бібліотекою імені Олександра Миколайовича Виноградського.

Деякий час в особняку на Садовій, 3, у квартирі № 2 мешкав Георгій Омелянович Афанасьев, доктор історії, приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету. 1890 pp. тодішній міністр фінансів О. Вите влаштував Г. О. Афанасьева керуючим київською которою Державного банку; характеризував його як поміркованого, легального ліберала. Це довелось робити, коли над Афанасьєвим нависла загроза звільнення з казенної посади, бо він, читаючи лекції з історії Франції, торкався, ясна річ, і подій великої Французької революції. Захистив його той самий генерал-губернатор М. Драгомиров, який знав Афанасьева, бував на його лекціях. За Гетьманату Г. Афанасьев - державний контролер, пізніше - міністр закордонних справ. Помер на еміграції в Белграді.

А особняк на Садовій, 3 простояв до 1960-х pp. Потім на цьому місці була автостоянка, а наприкінці 1990-х pp. тут виросла величезна, агресивно немасштабна до оточення, адміністративна будівля.

К началу страницы
Зміст