Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПИЛИПА ОРЛИКА, З (кол. Єлизаветинська, 8А, потім - 10)

"Будинок з каріатидами" - саме за такою власною назвою знають кияни цей особняк на Липках. Зведений він був на замовлення інженера шляхів сполучень Всеволода Яковича Демченка у 1911-1912 pp.

Садибу по Єлизаветинській, 8А (пізніше - 10) Демченко придбав у спадкоємців цукрового магната Лазаря Бродського, якому наприкінці XIX - на початку XX ст. належав цілий квартал між нинішніми вулицями Липською, П. Орлика, Шовковичною та Липським провулком. На початку 1911 р. садиба була розпродана частинами, і сусідами Демченка стали надвірний радник М. Ковалевський та графиня Н. Уварова. Майже одночасно будувалися й сусідні особняки (Липська, 16 - див. та П. Орлика, 1/15 - див.).

У лютому 1911 р. архітектор І. Бєляєв склав проект двоповерхового особняка для Демченка, а керівництво будівництвом здійснював архітектор О. Гілевич.

Варто ще раз зазначити, що перед тим, за проектами Івана Івановича Беляева, випускника Імператорської академії мистецтв (1902 p.), вже було споруджено у Києві, і саме для В. Демченка, впродовж 1908-1909 pp. три прибуткові житлові будинки на В. Житомирській, 25/2, Миколаївській, 17/1, Ольгінській, 3. Особняк на Липках став четвертим.

Особняк В. Я. Демченка.
1914 р.

Автор проекту вправно скористався з центрального розташування особняка на короткому, на три садиби кварталі, надавши фасаду симетричного членування, з виділенням середньої частини. Виконаний в натурі фасад дещо відрізняється від проектного, де над дверима передбачалося велике півциркульне вікно. Але й зроблена ніша наявного порталу не позбавила чоловий фасад шляхетної виразності і належної величі. Декор виконано в дусі стилю ампір, яким знову так захопилися у Європі тої доби і який залишив у Києві кілька гарних зразків. Отож центральну частину чітко виділено парою канелюрованих пілястр з оригінально закрученими іонійськими капітелями, що тримають високий фриз. У фризі дано соковите ампірне ліплення з неодмінними урною, вінками й смолоскипами. Парадні двері "втоплено" в гранітний цоколь, на який спирається пара гладких доричних колон, що тримають відповідно менший фриз, де пара стилізованих ліпних пегасів фланкує віночок з вправленою в нього символічною гексаграмою: два накладені один на одного рівнобічні трикутники - "подвійність, зібрана разом". А вище, на рівні другого поверху, центральне вікно, у свою чергу, фланкують тонко й гарно модельовані грецькі каріатиди. Великі прямокутні вікна, згруповані по три обабіч центральної частини, та пара легких балкончиків, огороджених тонкими балясинками, врівноважували гарні пропорції фасаду, завершеного карнизом на консолях та глухим парапетом.

Внутрішнє планування особняка підпорядковувалось звичній схемі: допоміжні приміщення у цокольному поверсі, парадні - в бельетажі, житло - на верхньому. На невеличкому подвір'ї - екіпажна, стайня, сараї.

Для виконання будівельних робіт В. Демченко взяв у міському кредитному товаристві позичку в 51900 руб. терміном на 36 років і 4 місяці. За рік будинок був зведений, а опоряджувальні роботи закінчено 1912 р.

На час спорудження особняка В. Демченко вже був особою відомою. Він народився в сім'ї письменника і етнографа, українофіла Якова Григоровича Демченка. Всеволод Якович 1893 р. закінчив київську 4-у гімназію, потім здобув освіту інженера. Починав кар'єру 1899 р. молодшим інженером будівельної контори Києво-Полтавської лінії залізниці. Земський діяч, активний гласний міської думи, - він упродовж кількох років очолював "мостову" комісію, яка опікувалася станом київських вулиць. Саме з його ім'ям пов'язана перебудова доріг у Києві та брукування з кубиків у центрі міста. У 1908-1909 pp. Київ одержав мільйонну позику для брукування вулиць, і тоді ж Хрещатик, Олександрівська, Миколаївська, частково Фундуклеївська, Велика Васильківська та Володимирська вулиці були забруковані гранітними кубиками на бетонній основі. Відтак Київ став першим містом в імперії, де 1909 р. з'явилися такі гарні бруковані вулиці - в Одесі та Москві лише згодом. Граніт для бруківки завозився зі Швеції, для мозаїкових бруківок - з Волині.

Інженер В. Я. Демченко.

Спорудження особняка В. Демченка тривало саме в той час, коли тільки-но вщух скандал навколо його імені. Адже гласного звинувачували в розкраданні мільйонного займу в корисливих цілях, мовляв, на гроші, призначені для брукування, Демченко будує собі висотні будинки в центрі міста. Кожен його крок зазнавав дошкульної критики. Ось характерні рядки з газети "Киевская мысль" за 1909 p.: "Виїхав за кордон голова мостової комісії В. Я. Демченко, передавши свої обов'язки П. Буковинському. Скатертю дорога!"

Звіт, поданий головою мостової комісії за 1909-1910 pp., не дуже влаштовував міську думу - через безліч неточностей та розбіжностей. Хоч Демченко згодом дав пояснення і переробив звіт, відгомін скандалів та "історій" з будівництвом кубикових бруківок ще довго з'являвся у міській пресі. Навіть влітку 1917 p., перед виборами до міської думи, газети агітували не голосувати за старих гласних; зокрема, досить різкій критиці піддавали В. Демченка, який "безконтрольно використав один мільйон рублів на мостові. Він був повним власником справи, не підпускав до роботи ніякого громадського контролю, не рахуючись ні з думою, ні з комісіями". Родичі-підрядчики, закладка одночасно в різних частинах міста "хмарочосів" пана Демченка - ось не повний перелік всіх звинувачень. У 1910-і pp. кияни дали Демченкові прізвисько будівельника-"американця". Відповідаючи на критику, той казав 1917 р.: "...кубикова мостова стоїть уже дев'ять років, і всі кияни можуть наочно впевнитися, чи добре вона побудована, чи погано".

Справді, в цьому можна пересвідчитися й сьогодні, особливо на вулиці Архітектора Городецького, де бруківка зроблена віялами у два кольори і збереглася навіть у суцільній пожежі 1941 р.

На час спорудження особняка В. Демченко був не тільки багатим домовласником, але й землевласником: мав у Київському повіті, при хуторі Бабки 1158 десятин (1262 га) землі, успадкував від батька маєток Василівка на Херсонщині. Очолював Київську повітову земську управу. Крім перелічених вище будинків, родині Демченків - Клавдії Євстигніївні (померла 1909 р.) та Всеволоду Яковичу - належали ще в Києві будинки по Лютеранській, 9, Мерінгівській, 7 (тепер - Заньковецької). А контора з управління прибутковими будинками містилася якраз у цокольному поверсі особняка на Єлизаветинській, 8А. Прибуткові будинки Демченка були обладнані за всіма новітніми вимогами - з ліфтами, центральним опаленням, телефоном тощо. Так, шестикімнатна, "барська", як вони називалися, квартира на Миколаївській, 17/1 здавалася в найм з річною попередньою платою в 5000 руб.

У Державному архіві Київської області зберігається особистий фонд В. Демченка. Серед різних документів є проект побудови палацу Демченка в Сочі, як зазначено на плані, - "обіцяного". Невідомо, чи був споруджений цей двоповерховий, схожий на давньогрецькі храми, палац.

А от особняк на Липках приймав гостей вже 1912 р. Особливо багато було їх у жовтні - по обранні Демченка депутатом Державної думи. Його кандидатуру висунули від Київського клубу російських націоналістів, членом ради клубу яких він був декілька років, по І курії від міста Києва. Суперником Демченка у передвиборчій кампанії був кандидат від демократичних сил адвокат Дмитро Миколайович Григорович-Барський, відомий завдяки активному захисту М. Бейліса під час попередніх слухань цієї справи. Шовіністичні газети вели шалену пропаганду за російських націоналістів В. Демченка (І курія) та А. Савенка (II курія). "Російські люди, голосуйте за Демченка - світла голова, може багато дати розумних і докладних вказівок до будь-якої роботи" - писала газета "Двуглавый орел". Результати виборів виявилися приголомшуючими: Демченко переміг по І курії, демократ С Іванов, колишній професор КІН, - по II.

Алє саме на своїй, Двірцевій дільниці, на Демченка чекав перший сюрприз: вій провалився на виборах. Двірцева дільниця відмовилася визнати його своїм представником у Державній думі. Цікаво, що виборча дільниця містилася у сусідньому з особняком будинку - 5-му міському двокласному училищі ім. М. X. Бунге (Єлизаветинська, 8Б, нині - П. Орлика, 5), а головою виборчої дільниці був сусіда Всеволода Яковича - Микола Вікторович Ковалевський (Єлизаветинська, 10 - П. Орлика, 1/15). Із 127 поданих записок: за Д. М. Григоровича-Барського - 122, за В. Демченка - 3, та 2 - недійсні. Але, зазнавши на своїй дільниці жорстокої поразки, Демченко набрав більшість голосів у інших районах і з перевагою над Григоровичем-Барським у 30 голосів став депутатом IV Державної думи.

Із донесення начальника Київського губернського жандармського управління директору департаменту поліції від 26 жовтня 1912 р.: "Демченко Всеволод Якович, 38 років, православний, колишній інженер шляхів сполучення, багатий домо- і землевласник. Голова Київської повітової земської управи, видатний за енергією земський діяч, цілком благонадійний у політичному відношенні, націоналіст".

Можна додати: староста Олександро-Невської церкви, почесний попечитель київської 4-ї гімназії, член правління КПІ тощо.

А особняк пам'ятає "мале засідання" IV Державної думи, коли на початку вересня 1913 р. до Києва на урочистості з нагоди освячення пам'ятника П. Столипіну з'їхалися члени Сенату, міністри, майже всі члени Держдуми. У Демченка зупинився сам голова IV Державної думи М. В. Родзянко. А 6 вересня 1913 p., в день відкриття пам'ятника П. Столипіну, в особняку на Єлизаветинській, 8А В. Демченко давав обід, на якому були присутні 45 осіб, разом з М. В. Родзянко, а серед них - 25 націоналістів, 15 октябристів і 5 - з партії центру.

1916 р. В. Я. Демченко разом з родиною переїхав до одного з своїх прибуткових будинків - на Ольгинську, 3, а особняк продав київському 1-ї гільдії купцю 3. Рабінерсону.

Подальша доля В. Демченка складалася так, що він весь час був у вирі політичного життя міста, після Лютневої революції Всеволод Якович виконував обов'язки Київського повітового комісара Тимчасового уряду.

Його ім'я наводить М. Могилянський у спогадах про події 1918 р. у Києві, коли місто захопили більшовики: "Почались повальні грабунки в домах "буржуїв", обшуки та здирства, з побиттям недостатньо поступливих та покірних долі. Так піддано побиттю відомого міського діяча В. Демченка. Хто й коли ще розповість про все цинічне паскудство цієї рознузданої вакханалії свавілля, насилля, глуму та знущання над особистістю мирного обивателя?!".

Під час Гетьманату В. Демченко - активний член Протофісу (спілки промисловців, комерсантів, фінансистів та землевласників), входить до складу Ради Протофісу, підтримує уряд П. Скоропадського. В особистому фонді В. Демченка останні документи датуються квітнем 1919 p., а далі невідомо...

Повернемося в особняк на Єлизаветинській, 8А, до нових його господарів.

Сігізмунд Львович Рабінерсон, цукропромисловець, був зятем цукрового магната М. Гальперіна, а його дружина, Клара Мойсеївна Рабінерсон, брала активну участь у роботі єврейського благодійного товариства. Так, ще 1911 p., з нагоди одужання свого батька, Клара Мойсеївна вирішила пожертвувати певний капітал на благодійництво, і родина Рабінерсонів мала намір влаштувати у Києві дешеві квартири для бідних, незалежно від віровизнання. С. Рабінерсон подав прохання до міської управи на дозвіл продати їм ділянку міської землі.

С. Л. Рабінерсон

Перший будинок планувалося звести в Либідській частині на 60 квартир - дво- і трикімнатних із зручностями, дитячим садочком та великою залою на першому поверсі для лекцій і концертів. Такий план почала вже розробляти будівельна контора Л. Гінзбурга. Але міська управа могла запропонувати Рабінерсонам лише одну ділянку землі на Прозорівській, 7 безкоштовно на той час, поки будинок буде існувати для зазначеної мети. За таких умов Рабінерсони не погодилися вести будівництво.

Подружжя Рабінерсонів разом із сином Раулем та донькою Гізеллою у 1916 р. оселилося на Єлизаветинській. Рауль Рабінерсон 1911 р. із золотою медаллю закінчив київську приватну гімназію В. П. Науменка і 9 вересня того ж року був зарахований студентом юридичного факультету університету св. Володимира.

З 1915 p. Р. Рабінерсон перебував на службі при канцелярії Уповноваженого Червоного Хреста по місту Києву. У жовтні 1915 р. Рауль Рабінерсон подає прохання ректору університету падати йому відпустку до січня 1916 p., щоб потім продовжити навчання. Цікавим є той факт, що уповноваженим по Києву та евакуаційної комісії був відомий вже нам В. Я. Демченко.

Згодом Рауль Сігізмундович Рабінерсон успішно закінчив університет.

Колишній особняк В. Я. Демченка.
1994 р.

Особняк належав Рабінерсонам до 1918 p., а згодом був націоналізований. У родини була гарна колекція творів мистецтва, що частково залишилася в особняку. Ці речі було взято на облік Комісією охорони предметів мистецтва і старовини. Збереглися архівні документи за підписом голови музейної секції М. Біляшівського, датовані 17 квітня 1919 p., зокрема у переліку: чотири картини олійними фарбами "Пори року", п'ять ксилографій (знаходилися на сходах), три гравюри та один триптих олійними фарбами (в скарбничій кімнаті), одна акварель Маврина, чотири гравюри (французькі та англійські).

Після націоналізації особняк займали різні установи та заклади. А 24 листопада 1928 р. тут відкрився нічліжний будинок № 3 (вул. Гната Михайличенка, 10 - Пилипа Орлика, 3). У цокольному поверсі було виділено 60 місць безкоштовно, на першому поверсі - 80 місць по 10 копійок за ніч, на другому поверсі - 60 місць по 25 коп. за ніч.

1946 р. особняк займало Господарче управління ("ХОЗУ") МВС, ще стояв на вулиці перед газончиком металевий паркан - такий самий, як перед музеєм на вул. Грушевського, 6. Від 1950 pp. в особняку містилося Генеральне консульство Німецької Демократичної Республіки. Певно, символічна гексаграма над дверима комусь здалася схожою на "щит Давида", можливо, вона й справді була зроблена, коли особняк належав Рабінерсонам, отож, щойно консульство НДР зайняло особняк, кінчики нижнього трикутника було ретельно обрубано, і відтоді над порталом красується просто трикутничок - ніби "всевидяче око"... Від німецького консульства залишились ліхтарі обабіч порталу - за модою 50-х pp., а саме консульство у 1973 pp. переїхало на Ярославів вал.

На початку 1990-х pp. тут містилося Консульське управління МЗС України, а від 1995 р. - Академія правових наук України.

К началу страницы
Зміст