Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ПИЛИПА ОРЛИКА, 1/15 (кол. Єлизаветинська, 10)

На розі вулиць Шовковичної та П. Орлика височить один з кращих зразків київських особняків початку XX ст., що відзначається цілісністю садибного ансамблю, яскравістю архітектурного задуму, високою якістю будівельних робіт та досконалістю інженерного обладнання.

Особняк споруджено у 1911 - 1913 pp. за проектом цивільного інженера (згодом - архітектора) Павла Федотовича Альошина на замовлення дворянина Миколи Вікторовича Ковалевського.

Архітектор П. Ф. Альошин

Рід Ковалевських указом Сенату від 1841 р. був занесений до VI частини книги дворян Гродненської губернії, а визначенням дворянського зібрання від 2 травня 1866 р. Віктор-Іван син Ігнатія-Урбана Францева-Діонізієва занесений до списків дворян Київської губернії. 29 грудня 1895 р. до нього ж занесено дітей його: Софію-Зеферину, Миколу, Антона-Івана, Георгія-Ігнатія.

Отже, Микола Вікторович Ковалевський почав службову кар'єру в Києві 1900 р. молодшим чиновником з особливих доручень при генерал-губернаторі. Мешкав у цей час на вул. Лютеранській, 25 у прибутковому будинку Рудольфа Пфалера.

У 1904-1908 pp. домашня адреса М. В. Ковалевського - вул. Левашоська, 15Б (прибутковий будинок барона В. Ікскюль-Гільдебанда). На цей час він уже був одружений з Ганною Павлівною з дому Ісаєвичів. Останнім належав особняк на теперішній Шовковичній, 11 (див.). У січні 1906 р. після тяжкої хвороби помер їхній первісток, Анатолій (похований на Аскольдовій могилі). Влітку 1908 р. Ковалевські купили у Ольги Василівни Толлі особняк на Олександрівській, 25 (нині - вул. М. Грушевського, 10 - див.). Ще через три роки трапилася нагода збудувати на свій смак власний особняк - спадкоємці Лазаря Бродського продавали велику садибу на Липках. 8 червня 1911 p. М. Ковалевський оформив купчу на наріжну ділянку землі по Левашовській - Єлизаветинській (нині - Шовковична - П. Орлика), а особняк на Олександрівській, 25 продав Ф. Ф. Терещенку. М. В. Ковалевський одразу ж подає прохання до Київського товариства взаємного кредиту про надання позички, зазначаючи, що на придбаній ділянці ніяких будов немає, тільки сад. Кредит відкрили 1 липня 1911 р. на суму 20600 руб. Тим часом, сама родина мешкала в особняку Лібермана на Інститутській, 28 (нині - 8 - див.), тобто знов-таки неподалік від генерал-губернаторського дому - місця служби.

На час замовлення проекту особняка Ковалевський цивільний інженер П. Альошин вже мав у своєму київському доробку такі видатні споруди, як педагогічний музей (Володимирська, 57; 1909 р.- 1912 р.), жіноча Ольгинська гімназія (Володимирська, 55; 1909 р. - початок будівництва), прибутковий будинок на М. Володимирській, 74 (1910 р.). Тобто, був досвідченим і шанованим зодчим.

Деталь фасаду з котячою мордочкою.
1999 р.

Згідно із договором, укладеним з підрядчиком П. Скультом, до Великодня - 25 березня 1912 р. - мали бути виконані земляні роботи, а до 15 червня - мурування стін. Імовірно, через недотримання умов договору, вже 3 травня замовник уклав новий договір - з відомим київським підрядчиком Федотом Олександровичем Альошиним, батьком автора проекту. Для керівництва будівництвом утворили контору на чолі з II. Альошиним. У роботах брали участь двадцять субпідрядчиків та постачальників.

Так, цеглу надавав завод А. Гітеса - 1 млн шт., причому розбитих надвоє цеглин могло бути не більше 10 %. Камінь постачав каменярський заклад лабрадорових та гранітних виробів В. Длоуги з Житомира. Штучний камінь та залізобетонні склепіння - фірма "Брати Аксеріо", ліпні прикраси та деталі фасадів - скульптори Л. Дітріх та В. Козлов, ліпні роботи в інтер'єрах - Перша санкт-петербурзька артіль скульптурно-ліпного виробництва. Білив та фарбував стіни й стелі малярний заклад Ф. Шмідта у Києві. Шпалери постачав торговий дім Д. Павлухіна із С.-Петербурга. Орнаменти з бронзи для парадних сходів виконала фабрика художніх металевих робіт Г. Кросса із С.-Петербурга, а шпингалета надійшли з дроб'яного заводу С Растєряєва звідти ж. Скло й дзеркала надав торговий дім "М. Франк і син" з Москви. Електроосвітлення (395 ламп розжарювання), дзвінкову сигналізацію та телефон виконала Загальна компанія електрики (AEG). Водяне опалення, вентиляція, ручна парова пральня й прасувальня - технічної контори торгового дому "В. Залєскій та В. Чаплін). Водогони й каналізацію проектували технічні контори II. Бонадурера з Києва.

Особняк М. Ковалевського.

Наріжна ділянка забудови зумовила й відповідне планування, а непрямий кут перетину вулиць архітектор вправно приховав гранчасті їм вежоподібним об'ємом на розі будівлі.

Двоповерховий, з цокольним напівповерхом особняк отримав Г-подібний план і ретельно опрацьовані фасади; останні розроблено в сміливо-творчій інтерпретації форм романської архітектури. Вишуканість кожної деталі свідчить про так само вишуканий смак автора проекту - П. Альошина.

Фасад з боку вул. Шовковичної. 1914 р.

Цікаве асиметричне вирішення фасадів уможливило різне художнє сприйняття з різних точок огляду. Мотиви романської архітектури надали особняку рис старовинного феодального замку, що посилюється аркатурними пасками, глухою циліндричною вежею, увінчаною шоломовидною банею. А ще - аскетично-суворими сірими, під бучарду, площинами стін, ніби вимурованих з брил граніту. "Ніби", тому що нижня частина фасадів справді обличкована сірим гранітом, а вище - непомітно для ока - йде штучний камінь, на основі цементу. Цей прийом, започаткований у Києві італійським скульптором Е. Сала у співдружності з архітектором В. Городецьким на зламі століть, згодом набув великого поширення.

З боку Шовковичної вулиці фасад особняка оформлено двома ризалітами, а в проміжку влаштовано мініатюрний палісадничок, огороджений артистично виконаною металевою решіткою - за авторськими кресленнями П. Альошина - майстром Недашківським. З непорушністю каменю й металу контрастує ніжна зелень затінколюбивої папороті, що пожвавлює палісадник.

Портал парадних дверей.
1914 р.

На цьому ж фасаді впадають в око подані рапортно під карнизом і - окремо - в імпості вікон першого поверху кумедні котячі морди з штучного каменю. Легко впізнати портретну схожість тих котів з ...архітектором Павлом Федотовичем Альошиним. Якщо зважити на, м'яко кажучи, непрості стосунки його із замовником, можна припуститися думки про невипадковість цієї деталі. Але про це - далі.

У зв'язку з цим можна нагадати, що ялтинський архітектор М. Краснов, споруджуючи в Лівадії палац для царя Миколи II (до речі, кілька років перед тим, як П. Альошин будував особняк для М. Ковалевського), встановив у лоджії північного фасаду дві мармурові лави, де в підлокіття закомпоновано лев'ячу морду, що явно має портретну схожість з ... Миколою II. Фасад з боку вул. Пилипа Орлика має ознаки головного - з порталом - парадного входу, виїзною брамою та гарною лоджією другого поверху. І тут кожна деталь ретельно продумана й поставлена на єдино можливе для неї місце. Над дверима - римськими "MDCCCCXII" - "1912 p.".

Дзеркальна зала.
1913 р.

Але дворові фасади вирішено у звичайному цегляному муруванні, де лише легкими акцентами дано натяки на стилістичну єдність усіх фасадів.

Відчинивши важкі, масивні двері, окуті художньо кованим металом, відвідувач потрапляє до короткого прямого маршу парадних сходів. З просторого холу (на авторських кресленнях дано англійською: "hall") потрапляли до дзеркальної зали з хорами для оркестру. Музики діставалися хорів з горища - внутрішніми сходами. На хорах був туалет для музик. За залою, так само з боку вул. Шовковичної, - вітальня та будуар (вікнами у двір). На розі, в тій частині, що відповідає вежоподібному об'єму, містився кабінет із восьмигранним склепінням, ліпними орнаментами та майоліковим каміном. Двері з кабінету ведуть до крихітної кімнатки - імітації купе залізничного вагону: вузьке вікно, полиці, плафон освітлення, "такий самий" лінкруст на стінах. Купе зроблено як особисту забаганку господаря, - на згадку про першу зустріч і знайомство з майбутньою дружиною, що відбулося саме в поїзді.

Дзеркальна зала. Під хорами - Г. П. Ковалевська з сином.
1913 р.

Три вікна по фасаду з боку вул. П. Орлика давали світло до парадної їдальні. Там збереглася дерев'яна кесонована стеля. Поруч містилася буфетна кімната та лакейська. Буфетна сполучалася з горішньою кухнею електричним ліфтом. Інші приміщення - більярдна та бібліотека з верандою - виходили вікнами у двір.

З парадного першого поверху врочисті й затишні мармурові сходи, з невисокими колонками, прикрашеними бронзовими капітелями, ведуть на другий, житловий поверх. У наріжному круглому приміщенні був теж кабінет, поруч, за п'ятиарковою лоджією - мала, сімейна їдальня. Над залою було чотири невеличкі кімнати: для господаря, господині, брата та гувернантки. У бік двору виходили вікна класної кімнати та дитячої (сина). У торці: гардеробна господині - вікнами на Шовковичну; поруч вапна, і - вікнами у двір - спальня, що сполучалася з дитячою. У спальні було панельне водяне опалення: нагрівалася вмонтована в торцеву стіну бетонна панель зі змійовиком. Були й запасні кімнати для гостей. Був і ліфт, що з'єднував усі три поверхи. Але в особняку не було головного: затишку. Величезні порожні кімнати 1-го поверху, суворі меблі, продумана раціоналістичність та вишуканий дизайн, запропоновані архітектором, не знайшли розуміння в замовників, а затим вже - мешканців особняка; можливо, цього простору було й забагато.

Ковалевські на веранді.
1913 р.
Аналогічне (й ненове) протиріччя між естетично-вишукано вихованим дизайнером і споживачем-мешканцем, до того ж, особою іншої вдачі, іншої підготовленості, радше - неготовності сприймати передові урбаністично-теоретичні засади організації житла, призвело до природних конфліктів. Подібна ситуація склалася цілком закономірно, і через чверть століття, й далеко від Києва, коли американський архітектор Френк Ллойд Райт спорудив, як тепер, визнано геніальний витвір XX ст. - особняк родини Кауфман у лісі над водоспадом у штаті Пенсильванія (1936) не знайшовши, як він не намагався, порозуміння із замовниками-мешканцями, мільйонерами, для яких прагнув організувати зручне й раціональне, але незатишне для них помешкання. Проте "Дім над водоспадом" став своєрідним взірцем для архітекторів усього світу.

Вітальня. Вглибині - будуар.
1913 р.

Та продовжимо огляд особняка. Торець біля брами має чотири невисокі поверхи: тут містилися кухня, комора, буфетна, посудомийна, пральня, сушаря. Зі сходів у цій частині особняка був окремий хід до голуб'ятні: господар полюбляв голубиний спорт (у Києві на той час видавався навіть спеціальний часопис під назвою "Наша птицеводная жизнь").

Цокольний поверх містив: з боку вул. П. Орлика - опалювальну котельню, склад вугілля, вентиляційну камеру (припливна механічна вентиляція з підігрівом та зволоженням повітря - прообраз сучасних кондиціонерів) та винний погріб; а з боку вул. Шовковичної - кімнати, призначені для швейцара, шофера, кучера, пралі, жіночої прислуги, економки, кухаря, кочегара. Все це - обабіч коридора, який впирався у торці в "людський клуб" (вітальню для прислуги). Тут-таки були ще комори, туалет, "людська" ванна, комори з одягом.

Не залишилися поза увагою автора проекту і об'єми просторого горища: там було обладнано сушарки для сухофруктів та коптильні для обробки риби й ковбас. А в склепінчастому об'ємі наріжної вежі репетирував домашній оркестр - звуки звідти не долинали до покоїв.

Не менш раціонально було використано й площу, розташовану вздовж ділянки, що межувала з садибою В. Демченка (II. Орлика, 3 - див.).

По лінії забудови між особняком і торцем служб містилися брама і хвіртка. І тут позначився артистичний смак П. Альошина - в обрисах самої брами, накладних завісів, масивних гранітних обмежувальних тумб, у фасоні ліхтаря-номерного знака, навіть у фарбуванні стулок воріт у сірий колір, а металу - в чорний.

Служби складалися зі стайні на три стійла, екіпажної (над ними, відповідно, - фуражна та збруйна), гаража, корівника (парне молоко для дитини - цим захоплювалися).

Використано навіть простір під двором, як це робилося у Києві і на садибах багатоповерхових прибуткових будинків: склад дров, вугілля, льодовня.

За господарським двором, відокремлений парканом, розмістився крихітний садочок з альтанкою-вежєю та фонтаном, з декоративними насадженнями й квітами.

Колишній особняк Ковалєвських.
2000 р.

Отже, у липні 1913 р. родина Ковалєвських переїхала до власного помешкання. Ще тривали завершальні роботи: оздоблення деяких кімнат, спорудження надвірних служб, планування садка, влаштування огорожі - до кінця року. Судячи зі змісту окремих, що збереглися в архівах, документів, напружені стосунки між архітектором і замовником тривали. Ось чернетка листа П. Альошина до М. Ковалевського, датована 21 серпня 1913 p.:

"Вельмишановний Миколо Вікторовичу! Невже у Вас не знайшлося інших висловів і порівнянь, щоб передати Ваше враження про Ваш особняк? Невже я, незважаючи на надзвичайно несприятливі обставини, під безперервним дощем, що підтягнув усе оздоблення особняка до такої ступені, щоб була хоч якась можливість в'їхати до нього, - заслужив цілу низку Ваших несправедливих різкостей та дотепів? Невже Ви й досі не бажаєте зрозуміти, що зроблене мною для спорудження Вашого будинку не є мій обов'язок, що край моїх обов'язків стосовно Вас далеко мною перейдений виключно тому, що мені дорогий Ваш особняк як моє творіння і якщо я, віддавшися цілковито справі, не шукаю у Вас ні похвал, ні нагород, то в той же час я не вважаю за можливе вислуховувати Ваші колкості і абсолютно несправедливі нападки".

Збереглися також інтер'єрні світлини, на яких можна бачити і декор, і умеблювання помешкань, і їхніх власників, і архітектора.

У грудні 1913 p. М. Ковалевський знов бере позичку на суму 39400 рублів, і загальний розмір кредиту склав уже 60 тис руб.

Ковалєвських у Києві на початку XX ст. знали. Микола Вікторович обирався гласним від Двірцевої частини до міської думи, активно працював у садовій, мостовій, училищній комісіях управи, був членом комісії з питань влаштування у Києві школи садоводів та городників; у 1907-1910 pp. очолював товариство есперантистів "Зелена зірка", був почесним мировим суддею, почесним попечителем від 1909 р. Церковно-вчительської школи, що містилася на Лук'янівці, на Багговутівській, 2.

Цей заклад було відкрито у вересні 1903 р., у будинку, спорудженому за проектом єпархіального архітектора Є. Єрмакова. А коли при домовій церкві св. Кирила і Мефодія влітку 1910 р. споруджувалася дзвіниця, М. В. Ковалевський дав разом з учнями й лук'янівцями певні кошти на 15-пудовий дзвін. У брошурі, виданій до 10-річчя школи, її начальник, священик Олександр Дивногорський зазначав, що від почесного попечителя М. Ковалевського на розвиток закладу надійшло 1060 руб.

Микола Вікторович також цікавився життям сусіднього з його особняком 5-го двокласного училища ім. М. X. Бунге, допомагав матеріально; за його сприяння 1912 р. було проведено електрику для освітлення класів.

Благодійництвом займалася і його дружина, Ганна Павлівна Ковалевська: 1913 р. - член правління товариства допомоги солдатам та їхнім сім'ям, що постраждали на війні. Вона брала участь у товаристві боротьби з дитячою смертністю, очолюваному міським головою І. Дьяковим (1916 р. вона - заступник голови товариства).

Але тихе сімейне життя недовго тривало в розкішному особняку. З початком Першої світової війни М. Ковалевський як військовозобов'язаний бере в ній участь. Ще 24 липня 1914 р. він видав дружині довіреність на право займатися виплатами за позичкою кредитного товариства. З листа, надісланого ним до страхового товариства 21 листопада 1916 p., видно, що він - прапорщик у діючій армії при царській ставці.

У лютому 1918 p., заповнюючи анкету міської управи, М. Ковалевський вказав, що його сім'я з прислугою займає вісім кімнат другого поверху, а на першому, у шести кімнатах, мешкає граф Андрій Олександрович Бобринський з сім'єю і прислугою - голова Всеросійського товариства цукрозаводчиків, онук знаменитого родоначальника цукропромисловості, пам'ятник якому тоді ще стояв на Бібіковському бульварі. Ще чотири кімнати на першому поверсі вже було реквізовано.

Навіть у вирі визвольних змагань, що охопили Україну, Ганна Павлівна знаходить можливість опікуватися нерухомістю - як не дивно, все ще діють кредитні товариства. Отож, 7 вересня 1919 p., коли Київ перебував під владою Добровольчеської армії, вона подає прохання до кредитного товариства, за довіреністю чоловіка, про видачу довідки на залишок боргів, а вже 11 вересня борги було сплачено сповна.

Після вигнання денікінців комісія охорони пам'яток мистецтв і старовини, обстежуючи панські особняки й квартири, завітала і до особняка Ковалевських. Як занотував Ф. Ернст, там на початку 1920 р. "нічого цінного не збереглося". Родина Ковалевських емігрувала.

У 1920-1930 pp. в особняку містився дорожньо-транспортний відділ ДПУ Південпо-Західної залізниці. Кімнати прислуги у цокольному поверсі стали камерами для заарештованих. Згодилися гарні й міцні ґрати на вікнах, а в дверях було прорізано віконечка-"годівнички".

Від 1939 р. і до літа 1941 р. тут містилося Управління в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР, Комітет у справах фізкультури і спорту при РНК УРСР та Укрфізкультурпроект.

У повоєнний час особняк займало Міністерство закордонних справ України.

А через шістдесят років після спорудження, в 1972-1975 pp., в особняку було проведено великі реставраційні роботи під керівництвом архітектора І. Малакової. Нею було виявлено й відтворено первісний декор дзеркальної зали: ліпні прикраси в дусі гротеск, хори - з огородженням, скульптурною вставкою та вазами, а також поновлено паркетну інкрустовану підлогу. Реставрація повернула первісний вигляд більшості приміщень основного парадного поверху.

Але 1987 р. почалася реконструкція особняка із пристосуванням для нових потреб, на жаль, - із втратами.

У 1997 р. на фасаді особняка, біля брами встановлено гранітну анотаційну дошку з бронзовим портретом гетьмана Пилипа Орлика, автора першої української конституції, на честь якого названо 1993 р. цю вулицю.

К началу страницы
Зміст