Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЛЮТЕРАНСЬКА, 23

Цей двоповерховий будинок не залишає байдужим жодного з тих, кому довелося його бачити. Він має виразне натхненне обличчя, властиве творам раннього модерну. Майже у кожного особняка на Липках є своя власна назва - "будинок з каріатидами" (вул. П. Орлика, 3), "шоколадний будинок" (вул. Шовковична, 17), тощо. Особняк по вул. Лютеранській, 23 теж має свою назву - "будинок вдови, що плаче". Так його називають, мабуть, через те, що фасад будинку прикрашає голова медузи. Сумне жіноче обличчя з каштановим листям на чолі, здається, плаче, коли йде дощ і вода стікає по його кам'яних щоках.

Наріжну садибу по Лютеранській і Банковій за купчою від 2 липня 1882 р. придбав колезький радник Андрій Михайлович Гербаневський. Він зводить одноповерховий дерев'яний на кам'яному фундаменті будинок на вісім кімнат. У кожній кімнаті стояла кахляна груба, стелю прикрашала ліпнина. Власник будинку у 1884 р. подав дані про свою садибу до міської управи: "8 кімнат у будинку займає власник; квартира, яка займається мною, ніколи не здавалася в найм. Вважаю, що ціна їй 1300 рублів на рік". На садибі, крім будинку, знаходилися одноповерхові служби, в них розмістилися каретна, стайня, комора, а під низом - льодовня і льох. У невеличкому саду був фонтан, квітник, фруктові дерева.

У 1902 р. за духівницею садиба переходить у власність підпоручика Льва Михайловича Гербаневського, поміщика Полтавської губернії Пирятинського повіту, котрий у 1905 р. продав її полтавському 2-ї гільдії купцю Сергію Олександровичу Аршавському. Саме на замовлення останнього і був збудований цей особняк 1907 р. за проектом архітектора Е. Брадтмана в стилі раннього модерну. Весь особняк задуманий архітектором як єдиний витвір мистецтва: від фундаменту до найдрібніших деталей внутрішнього декору. Композиція особняка живописна, симетрія фасаду порушена розміщенням входу збоку. Тектоніку фасаду підкреслює декоративний характер гранітного обличкування. Цементні наличники вікон та овальний фронтон з головою медузи - характерні прийоми модерну. Кожен із чотирьох фасадів будинку має своє вирішення: звернені до сусідніх ділянок - у цеглі, парадні, які виходять на перехрестя, оздоблені дорогими матеріалами. В оздобленні використані лабрадорит, сірий граніт, оброблені під грубий руст блоки штучного каменю, ліпні прикраси із цементу, жовта цегла, оливкова керамічна плитка і кований метал. Фланги фасаду будинку по Лютеранській вулиці виділені невеликими псевдоризалітами, із них східний - з французьким балконом, над входом увінчаний картушем з монограмою власника "АС" у замковому камені над вікном. З цього боку до фасаду примикають ковані ворота з вишуканим геометризованим малюнком у стилі модерн, а з протилежного - подібна огорожа на кам'яному цоколі, який ніби "збігає" з фасаду особняка. Раніше огорожа й ворота були просвітчастими.

Колишній особняк С. Аршавського.
1999 р.

На початку 1908 р. особняк був збудований, і С. Аршавський заставив його у київському товаристві взаємного кредиту. Оцінка комісії товариства всієї нерухомості становила 74400 руб., а кредит під нього правління товариства відкрило у розмірі шістдесяти відсотків від цієї суми, тобто 45 тис руб.

На першому поверсі було 10 кімнат, буфетна, передпокій, крита тепла веранда і коридор. Три кімнати були обклеєні шпалерами, інші - пофарбовані масляними фарбами. У двох кімнатах були дубові панелі, а в одній - з липи. На другому поверсі - теж 10 кімнат і таке ж точно планування та оздоблення, як і на першому. Опалення в будинку було водяне. Стеля в десяти кімнатах, вестибюлі та на парадних сходах - з ліпними прикрасами, в решті кімнат - побілена з падугами, підлога в усіх кімнатах паркетна. В підвальному поверсі було 4 кімнати, 2 пральні, два винних льохи, котельня водяного опалення, коридор. Парадні сходи в особняку - масивні мармурові, "чорні" - гранітні. Особняк на час завершення будівництва був телефонізований.

Фрагмент фасаду.
1994 р.

Крім особняка, на садибі стояли кам'яні двоповерхові служби. Там розміщувалися: два сараї для автомобілів, одна кімната для водія, одна кімната для двірника та дві комори, а знизу - дві льодовні і два холодних льохи. Під двором вимурували склепінчасті склади - дров'яні та один вугільний. Сад займав площу 125 кв. саж. У двір були проведені каналізація і водогін. Подвір'я з боку сусідніх садиб мало кам'яну огорожу, а по Банковій і Лютеранській вулицях - металеві ґрати на гранітному полірованому цоколі з гранітними ж пілонами.

С. Аршавському дорого коштувало будівництво і обладнання особняка. У 1908 р. взявши позику в кредитному товаристві на суму 45 тис руб., через рік він заставляє своє майно приватним особам на таку ж суму на 2,5 роки з десятьма відсотками річних. Кредиторами стали сусіди - власники прибуткового будинку по Лютеранській, 33 - брати Мухіни: Семен, Василь та Никон. Щоб сплатити ці займи, С Аршавський здав на три роки (1908-1911) у найм весь другий поверх В. Слатвінському по 3600 руб. за рік.

Маскарон на головному фасаді.
1994 р.

У Сергія Олександровича та Антоніни Степанівни Аршавських було четверо дітей: Олександр, Микола (1896 р. н.), Володимир (1901 р. н.), Лідія. Відомо, що у 1911 - 1913 рр. Володимир навчався у Київському реальному училищі св. Катерини (Лютеранська, 20), а потім продовжив навчання у французькому реальному училищі в Москві. С Аршавський на початку 1918 р. подає прохання до Київського реального училища, щоб його сина Володимира зарахували до VI класу, оскільки "прекращение пассажирского движения и отсутствие продовольствия в Москве пинает его возможности продолжить там учение".

Володимир Аршавський провчився в училищі з 13 січня 1918 р. по 1 червня 1919 р. Старший син Аршавського - Олександр - 1918 р. закінчив Московське реальне училище і з жовтня став студентом історико-філософського факультету Київського університету, провчившись там 3 роки (1918-1921), він 1923 р. став студентом Політехнікуму.

У серпні 1913 р. С. Аршавський продав свій чудовий особняк київському 1-ї гільдії купцеві Т. Апштейну, а в листопаді того ж року він купує незабудовану ділянку землі по Крутому Університетському узвозу, 3 у вдови колезького асесора Олени Олексіївни Коломийцевої та два прибуткових будинки по вул Басейній, 11 - на 24 квартири та № 13 - на 37 квартир (колишні будинки В. Спегальського). Сам С. Аршавський з 1915 р. по 1918 р. проживав у комфортабельному прибутковому будинку Л. Гінзбурга по Інститутській, 16-18.

Ворота особняка.
1994.

С. Аршавський згадується у довідкових книгах Києва за 1927 р. як директор-розпорядник будівельної контори інженерів Стукаленка, Шабліовського і т-ва (Золотоворітська, 1). На той час Аршавський проживав по вул. Воровського, 3.

Тев'є Мойсейович Апштейн - багатий домовласник Києва, крупний підприємець Південно-Західного краю. Багаточисельна родина Апштейнів з 80-х років XIX ст. жила на Подолі. На початку XX ст. Т. Апштейн з сім'єю мешкав у власному особняку по Спаській, 12 (див.). Йому в цьому кварталі належали ще два будинки: Спаська, 8, Набережно-Микільська, 3. На час придбання особняка на Липках (1913 р.) Т. Апштейн був головою правління акціонерного товариства "Т. Апштейн і сини", власником лісопильних заводів (Микільська слобідка), очолював Південно-Російське товариство "Арматур", а також перебував членом правління акціонерного товариства Дніпровського машинобудівного заводу, акціонерного товариства Києво-Броварського мототрамваю. Отже, Т. Апштейн міг собі дозволити придбати дорогий особняк на престижних Липках. У особняку на Спаській, 12 розмістилися контора і правління акціонерних товариств Апштейна, склади - на Спаській, 8; магазин - на Хрещатику, 2.

Тев'є Апштейн помер у липні 1917 р. в оточенні родини у власному особняку по вул. Лютеранській, 23.

За даними міської управи, від березня 1918 р. цей будинок займали: перший поверх - власниця будинку, вдова купця Труня Иосифівна Апштейн; другий поверх - сім'я сина власниці - Якова-Мойсея Тев'євича Апштейна.

У 1918 р. особняк був націоналізований. У березні - серпні 1919 р. тут містилася Федерація іноземних груп при ЦК РКП(б). До її складу входили комуністи Австрії, Болгарії, Німеччини, Угорщини, Румунії, Чехословаччини та грецька група.

У 1921 р. - "Особый отдел XII Армии", а у 1922-1925 рр. особняк належав профспілці Південно-Західної залізниці.

Надалі особняк мав "спецпризначення". У повоєнний час належав Управлінню справами ЦК КПУ. Як пише В. Врублевський, "в особняку останнім мешкав М. В. Підгорний. Відтоді приміщення використовувалось як резиденція для іменитих гостей. Часом тут розміщувались і робочі групи, які готували матеріали для доповідей, коли необхідно було ізолюватися. Це було зручно, тому що садочок особняка через хвіртку в огорожі сполучається з територією основного будинку. Але цей особняк теж мас свій секрет. В його підвалі обладнана чарівна сауна. Кажуть, сюди часто приходив П. Ю. Шелест, великий любитель масажу. Любитель настільки, що персональній масажистці дав чудову квартиру в комфортабельному будинку ЦК".

К началу страницы
Зміст