Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

Історія цієї садиби бере свій початок з 1800-1803 рр., коли тільки-но починали розбудовуватися Липки. Земельну ділянку неподалік Царського палацу по Липській одержав купець Т. О. Бухтєєв (за свідченням сучасників, доволі крупний ділок). Йому виставили умови: побудувати будинок із цегли, причому за два роки. Такої вимоги не ставили" представникам інших, але аристократичних родин, як-от графові М. Рум'янцеву, цивільним губернаторам В. Милащевичу, М. Короб'їну та іншим. Не віднімали у великого панства на Липках і садиб, якщо власник не встиг забудувати її у встановлений термін - два роки. У купця Бухтєєва садибу відібрали, щоправда, надавши відстрочку, але "із взятою підпискою, щоби він, Бухтєєв, впродовж 1803 року неодмінно спорудив кам'яний будинок". Цегляний будинок був зведений і в 1812 р. - готовий. Родина Бухтєєва жила в ньому до середини XIX ст.

Тимофій Опанасович Бухтєєв мав також будинок на Печерську. Але за великі борги на його нерухомість 1815 р. була призначена опіка, і будинок по Липській, 9 знаходився під опікою мешканця М. Чернігова, підполковника у відставці Захарія Самойловича. Останній здавав будинок у найм, а одержані прибутки покривали кредит. По смерті купця Т. Бухтєєва (1841 р.) опіка й найм тривали. Донька купця, Олександра Тимофіївна, здала будинок казеннокоштним студентам університету св. Володимира (1842 р.). У міському архіві зберігся документ, датований 20 лютого 1852 р., де зазначено, що "Будинок Бухтєєва на Кловській (нині вул. Липська) - під опікою Самойловича, спадкоємці вивезли всі меблі й срібло".

1869 р. садибу по вул. Липській, 9, площею 785,5 кв. саж. (0,36 га) придбав поміщик, титулярний радник Анатолій Вікторович Гудим-Левкович, один із засновників у Києві Приватного банку (1868). Він працював у Київському земельному банку, очолював Промисловий банк.

Креслення фасаду будинку А. В. Гудим-Левковича з автографом арх. О. Я. Шіле.
1872 р.

Ненаріжна садиба мала у плані вигляд літери "Г", виходячи на дві вулиці: Липську, 9 та Інститутську, 46. А власне наріжна - Липська, 7/44 - належала в 40-х рр. XIX ст. поміщику, штабс-капітану у відставці Ф. Г. Іваненку та його дружині.

А. В. Гудим-Левкович походив з давнього українського дворянського роду. Петро Левкович 1692 р. був уславленим київським дворянином. Павло Гудима та інші нащадки Гудим-Левковичів служили у "різних Малоросійських чинах", володіли селами. Все це підтверджувалося універсалами українських гетьманів, а указом Правлячого Сенату від 16 вересня 1854 р. по Київській губернії до шостої частини родовідної книги були занесені Анатолій, Микола, Володимир і Олексій, сини Віктора, онуки Якима, правнуки Івана.

Ставши власником садиби по вул. Липській, 9, А. Гудим-Левкович добудував флігель по Інститутській, 46, збудував дерев'яні служби, зробив дві прибудови до будинку, а потім замовив проект особняка архітектору Олександру Яковичу Шіле, під керівництвом якого й був споруджений 1872 р. той представницький будинок.

Фрагмент фасаду будинку по вул. Липський, 9.
1993 р.

Архітектор О. Шіле навчався у Імператорській академії мистецтв, у Берліні та Парижі. Від 1869 р. працював у Києві, де за його проектами було споруджено Колегію Павла Ґалаґана (1871 р.), біржу (1873 р.) на Інститутській, 7, Музичне училище РМТ (1874 р.), міську думу (1876 р.), водогінні вежі, чавунні фонтани тощо.

Двоповерховий особняк по вул. Липській, 9 був дійсно чудовим ренесансним палацом на 42 кімнати, з мармуровими сходами. У 30-и кімнатах стіни було поклеєно шпалерами, у 15-и - паркетна підлога, підлоги мармурової - 13 сажнів. Опис особняка від 2 грудня 1884 р. подає й такі дані: всіх дверей 75, з них сім дубові, при дверях всі замки закордонні й прибори на верхньому поверсі бронзові позолочені, а на нижньому - прості. Вікон подвійних дубових натуральних з бемським склом - 66, мармурових підвіконь - 40, камінів чавунних - 5, груб - 42, з них кахляних полив'яних - 3, решта - прості, поклеєні шпалерами. Стеля у п'яти, а стіни у трьох кімнатах - ліпної роботи. На садибі знаходився двоповерховий флігель - низ кам'яний, верх дерев'яний. Флігель сполучався з особняком "висячим коридором". У флігелі було три кухні, 8 людських, шість кімнат, три коридори. Крім того, на садибі стояла дерев'яна одноповерхова споруда на кам'яному підмурку, де було три сіновали, два відділення для сушіння білизни, три екіпажні сараї, по 4 комори й льодовні, три кучерські кімнати. Подвір'я було забруковано.

Того ж 1884 р. міський статистичний відділ зафіксував прибуток від нерухомого майна у 3450 руб. Витрати на його утримання сягали суми 1700 руб., з них на оцінюючий збір йшло 200 руб., на ремонт щороку 700 руб. Двірнику платили 180 руб. на рік.

Анатолій Гудим-Левкович був заядлим театралом, часто відвідував вистави Київського драматичного товариства. Якось після спектаклю "Горе от ума" всі театрали зібралися у дворянському клубі на вечерю. Центром загальної уваги був Павло Андрієвський, завжди жеттєрадісний і веселий, а особливо в цей вечір, коли він з успіхом зіграв роль Чацького. Знаючи напам'ять все "Горе от ума", з пафосом прочитав роль Репетилова. Зміст віршів Павло Аркадійович тут же експромтом переробив, відповідно до кожного, хто сидів поряд у дворянському клубі.

Что за люди! мон шер - без дальних я историй
Скажу, Гудим, во-первых, Анатолий -
Век с знатью возится.
С чертовкой обо всем свободно говорит и в ложе
У нея бывает, для порядка.
Ты не знаком? О, познакомься с ним.
А вот еще Алешенька Гудим;
Итак два этих брата поистине, чудесные ребята!
О них не знаю что еще сказать;
Но если гения прикажете назвать:
Так это Андриевский Павел.
Он самых честных правил
И никогда не врал...

Анатолій Вікторович і Варвара Петрівна Гудим-Левковичі мали трьох дітей: Юлію, Kipy і Анатолія. Анатолій закінчив Володимирський кадетський корпус. Сам А. Гудим-Левкович був відомим київським фінансистом. Помер 1 грудня 1905 р., похований на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря.

Ще у лютому 1885 р. А. Гудим-Левкович продав садибу по вул. Катерининській, 9 купчисі 1-ї гільдії Берті Самуйлівні Бродській. Вона й переїхала у цей чудовий особняк. На той час нова власниця була вдовою - 1883 р. помер її чоловік - купець 1-ї гільдії Зельман Маркович Бродський, брат цукропромисловця Ізраїля Бродського, крупний домовласник Києва. У них було п'ятеро дітей: доньки на той час одружені, сини жили з матір'ю, і там само, на Катерининській, 9 оселилася середня дочка Марія, одружена з Мойсеєм Ісааковичем Бродським (див:. Інститутська, 26).

1887 р. Берта Самуйлівна померла, і за роздільним актом 1888 р. садиба на Катерининській, 9, оцінена в 75 тис руб., перейшла у власність трьох доньок Бродських: Ревекки, Марії та Єви. З часом власником садиби став їхній двоюрідний брат - Лев Ізраїлович Бродський, а Марія Зельманівна придбала сусідню садибу по Інститутській, 48 (нині - 26). 1896 р. київські газети повідомили про продаж будинку по Катерининській, 7/44. Ця наріжна садиба ще на початку XIX ст. належана поміщикам Іваненкам, а їхня спадкоємиця Єлизавета Іваненко продала її вдові генерал-майора Демидовського. На початку XX ст. Лев Бродський купує у Демидовської цю садибу і, таким чином, стає власником просторішої ділянки - Інститутська, 44-46 та Катерининська, 7-9.

Старі путівники по Києву писали, що в ренесансному палаці Льва Бродського зберігається чудова колекція картин та різних мистецьких творів. Проте, великі прибутки з цукрового бізнесу йшли не лише на придбання предметів мистецтва, але, головно, вкладалися у нерухомість, а значна частина йшла і на благодійництво.

Лев Ізраїлович Бродський, син "цукрового короля" Ізраїля Марковича Бродського, вдруге одружений з Флорою Гнатівною, з дому Бернштейн, після смерті батька та брата Лазаря, став власником понад двох десятків цукрових заводів та 17 тисяч десятин землі у Херсонській та Тверській губерніях. У Києві йому належали готель "Континенталь" (Миколаївська, 5), театр "Солонцов", будинки по Пушкінській, 1-3, Ярославів вал, 1. Його донькам належали будинки на Інститутській, 36, 38.

Лев I. Бродський

За даними Київської казенної палати, тільки за 1909 р. Л. І. Бродський отримав плату 69053 руб. як член облікового комітету Волзько-Камського комерційного банку, як директор-розпорядник та член правління ряду цукрових заводів.

Флора Бродська

Як і Лазар Бродський, Лев Ізраїлович своїм коштом підтримував комерційну освіту (був членом опікунської ради Київського комерційного інституту та І комерційного училища), народну освіту (почесний опікун Києво-Подільської жіночої гімназії, Фундукліївської жіночої гімназії). За поданням, міністра фінансів, Л. І. Бродський за корисну діяльність "на ниві вітчизняної торгівлі та промисловості... вшанований званням комерції радника" 1898 р. Разом з іншими цукропромисловцями краю він вклав значні кошти у будівництво Київського політехнічного інституту, активно діяв як член будівельного комітету КПІ. Мав нагороди, - крім російських, перський орден Лева і Сонця II ступеня, французький орденський знак Почесного легіону кавалерійського хреста.

1912 р. у Парижі була укладена угода на суму 100 млн франків на продаж цукрових підприємств Л. Бродського. Він залишив за собою 20 відсотків акцій. Покупку здійснив консорціум банків, серед яких були - Російський для зовнішньої торгівлі, С.-Петербурзький - позичково-обліковий, Волзько-Камський, Російсько-Китайський, паризький "Уніон" і Паризько-Нідерландський. До консорціуму банків приєдналися і приватні особи, зокрема київський цукропромисловець М. Гальперін, який вже володів частиною акцій цукрових підприємств Л. Бродського.

Особняк Л. Бродського зазнав руйнації під час єврейського погрому восени 1905 р., щоправда, не настільки драматичного, як на Садовій, 4 та 5 (див.).

1918 р., з приходом до Києва німецьких військ, особняк був реквізований і зайнятий штабом 437-ї команди у складі 40 вояків. Стайню і каретний сарай німці перетворили на житлові приміщення.

За спогадами П. Скоропадського, у квітні 1918 р. "ввечері я відправився у дім Бродського на Катерининській вулиці, де розміщувалось "Оберкомандо" (Німецьке верховне командування)". Там же проживав генерал В. Гренер, начальник штабу групи армії "Київ".

Сучасного вигляду будинок набув після 1940 р., коли архітектурна майстерня при Київському державному художньому інституті під керівництвом професора В. М. Рикова за авторством Т. Тандаріна виконала проект надбудови. Замовником виступив Український музичний фонд. Призначення - житловий будинок.

При надбудові перші два поверхи залишилися незмінними: тягнутий руст, два в'їзди, обрамовані великими кам'яними тумбами для захисту стін від матиць коліс екіпажів. На жаль, втрачено ажурні ковані стулки воріт. Другий поверх потинькованого фасаду так само прикрашають пілястри з корінфськими капітелями, класичне обрамування високих вікон та каріатиди у міжвіконнях подвійних вікон.

Праворуч на подвір'ї стоїть чотириповерховий колишній прибутковий будинок, споруджений на початку XX ст. у досить стриманих позастильових формах.

К началу страницы
Зміст