Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЛИПСЬКА, 4 (кол. Катерининська, 6)

Центральне місце в кварталі між вулицями Грушевського та Інститутською займає на Липській двоповерховий особняк, де впродовж останніх років зупиняються перші особи держав світу, що відвідують з офіційними візитами столицю України.

Первісно це був одноповерховий особняк, споруджений 1873 р. за проектом архітектора В. Ніколаєва для генерал-майора у відставці Ф. Івенсена. Видовжений фасад було потиньковано й оздоблено рустом. Центрально розміщений парадний вхід - з парою вузьких вікон обабіч дверей - було акцентовано розкреповками. Сувора симетрія (по п'ять вікон у крилах) та стриманий декор надавали особнякові дещо казенного вигляду.

Через десять років після спорудження, 1883 р., вдова генерала продала будинок з частиною садиби київському 1-ї гільдії купцю Маркусу Рафаловичу Заксу. У 1884 р. М. Закс придбав ще 200 кв. саж. у сусіди з тилу садиби - архітектора В. Ніколаєва. Таким чином, у 1884 р. остаточно сформувалася садиба М. Закса.

Проект надбудови особняка М. Р. Закса.
1896 р.

У 1874 р. Маркус Закс разом із своїм братом Якобом Заксом заснували в Києві фірму "Рафала Закса сини" для торгівлі російськими і закордонними товарами та продуктами. Кожен із братів вніс по 5 тисяч рублів для спільного капіталу. Управління справами товариства взяв на себе Маркус Закс. Брати Закси були вихідцями із містечка Калиш Царства Польського (нині м. Калиш Познанського воєводства Республіки Польща). Якоб Рафалович Закс став лодзінським купцем, а Маркус приїхав до Києва у 70-і роки XIX ст. Спочатку проживав на Хрещатику у колишньому будинку Міклашевсько-го, допоки у 80-і роки оселився на Липках. У 90-і роки Маркус Рафалович вкладав кошти у цукровий бізнес, мав власний цукровий завод у Люблінській губернії, деякі заводи орендував, став крупним цукропромисловцем. У 1899 р. М. Р. Закс видав брошуру "Доля цукрових заводів з малим та середнім виробництвом", де доводив необхідність введення нових технологій для підвищення розвитку цукрової галузі.

План 1-го поверху.

У міському архіві зберігся опис садиби М. Закса за 1884 р. В одноповерховому будинку з підвальним поверхом 12 кімнат займав сам власник із сім'єю. На садибі був великий сад, каретний сарай, стайні, служби. В садибу було проведено воду і газ.

У 1896 р. на замовлення М. Закса за проектом техніка А. Краусса було надбудовано другий поверх, добудовано бічні сходи й надано фасаду вигляду палацу в стилі ренесанс. Надбудова збагатила архітектуру особняка. В центрі піднісся парапет з трикутним фронтончиком і картушем, з'явилися канелюровані пілястри між великих вікон з півциркульними перемичками, прикрашеними ліпними сандриками з гірляндами. А в капітелях пілястр вміщено горельєфні композиції у дусі "гротеск" з жіночими маскаронами. Праворуч, над бічними сходами, теж піднісся парапет з фронтоном і картушем. Там був ще високий чотирисхилий дашок - шатро. У проекті А. Краусса були й балкони - навіси на чавунних колонках над входами: адже особняк мав окремі входи - для власного помешкання і контор.

Е. Закс.

На другому поверсі в семи кімнатах розміщувалися контори чотирьох цукрових заводів, які об'єднувалися у Товариство Киселівських цукрових заводів. Власниками їх була родина Заксів: батько - Маркус Рафалович і сини - Ілля та Карл. До речі, на кошти старшого сина - Іллі Маркусовича Закса - на Хрещатику, 6 за проектом архітекторів І. Зекцера та Д. Торова в 1911 - 1913 рр. був збудований будинок трестів.

М. Р. Закс.

З часу створення в Києві Всеросійського товариства цукропромисловців (вул. Нова, 1, ріг Мерінгівської, нині - Станіславського, 1) Закс був незмінним членом правління цього Товариства разом із Бродськими, Бобринськими, Гальперіними.

І. М. Закс.

Цукропромисловці Закси матеріально підтримували київське Товариство поширення освіти серед євреїв, були почесними попечителями Єврейської лікарні (Багговутівська, 1, нині Київська обласна лікарня).

Адресна книга "Весь Киев на 1915 год" подає список громадян міста, які представляють єврейське благодійництво. Серед імен цукрових магнатів - Льва Бродського, Мойсея Гальперіна та інших - значиться ім'я Маркуса Закса. Він багато років опікувався справами Ржищевського єврейського благодійного товариства. На його кошти існував притулок для людей похилого віку та безкоштовний нічліжний будинок.

Колишній особняк М. Р. Закса по вул. Липській, 4.
1999 р.

Після тяжкої хвороби на сімдесятому році життя М. Закс помер у Москві 8 вересня 1915 р., поховали його в Києві, на Новоєврейському кладовищі.

До 1918 р. в особняку, як свідчать матеріали міського архіву, мешкала пожиттєва власниця особняка Ернестина Закс разом із синами - Іллею та Карлом - директорами правління Кисслівського товариства цукрових заводів. Після 1918 р. будинок був націоналізований і використовувався переважно для розміщення різних установ. У 1920-х рр. тут містився Київський окрвідділ Державного політичного управління (ДПУ). У 1922 - 1923 рр. - квартира командувача Київського військового округу І. Якіра.

Під час окупації Києва в часи Другої світової війни особняк займав штаб угорської армії.

У повоєнні роки - власність Ради Міністрів УРСР.

У 1980-х рр. будинок реставрований: внутрішнє планування змінено і пристосовано для нових потреб, і тому лише частково збереглися деталі первісного оздоблення стель і карнизів. Так само традиційно київські Т-подібні віконні рами замінено на суцільне скло вікон "вагонного" типу, які так подобаються керуючим справами урядових установ.

Позбавлений старезних каштанів, дбайливо доглянутий, відповідно до нової ролі, особняк виглядає особливо урочисто, коли на фасадному флагштоці майорить державний прапор іншої країни, а вздовж хідника шикуються чорні лімузини та білі мотоцикли почесного ескорту, проте ніщо вже не нагадує про колись вельми шанованих і поважних власників-киян.

К началу страницы
Зміст