Главная
Новости сайта
Анатомия профессии
Основные даты
Жилые дома
Общественные здания
Градостроительство
Архитектурные конкурсы
Недостоверные объекты
Карта Киева
Архив
Персоналии
Библиотека об Алешине
* Диссертация
* Публикации
* Журналы, газеты, блоги
* Видеоматериалы
Глоссарий
Книжная полка
Ссылки
Автора!
Гостевая книга
 
Поиск







Copyright © 2000—
Вадим Алешин
  Публикації
Ольга Друг і Дмитро Малаков
Особняки Києва
 

ЛИПСЬКА, 2 (кол. Катерининська, 2)

На розі вулиць М. Грушевського та Липської край садочка стоїть невеликий затишний будинок ренесансної архітектури.

Це - колишній особняк родини Івенсенів.

Федір Васильович Івенсен разом із дружиною Тетяною Петрівною 1861 р. придбали у Наталі Михайлівни Канєвської велику садибу, що займала теперішні 2, 4 і 6 номери по Липській і по нинішній М. Грушевського, 20, 22 (див.: Грушевського, 20/1, 22) та Шовковичній, 3. На час купівлі садиби підполковник Ф. Івенсен обіймав посаду київського старшого поліцмейстера.

Він розпочав службу 1833 р. у чині корнета і поступово дослужився у 1859 р. до підполковника. Був нагороджений: орденом св. Володимира 4-го ступеня з бантом (1858 р.), св. Анни 2-го і 3-го ст. (1845 р., 1854 р.), св. Станіслава 3-го ст. (1842 р.). 1859 р. за рішенням київського дворянського зібрання підполковнику Ф. Івенсену було надано право потомственого дворянина, він і його сини Федір, Микола, Володимир були занесені до другої частини книги дворян Київської губернії, а рід Івенсенів одержав герб "Лодзя".

1875 р. Ф. Івенсена обрали гласним міської думи, у лютому він став членом міської управи, відаючи квартирною, військовою та поліційною повинністю; а в травні його затвердили на посаді заступника міського голови, відповідно до вимог "городового положення".

Навесні 1877 р. Ф. Івенсен помер, і вдова розпродала велику садибу по частинах. 1883 р. вона продала київському 1-ї гільдії купцю Маркусу Рафаловичу Заксу частину садиби по Липській, а на решті, по Липській, 2, того ж року розпочала будівництво одноповерхового цегляного будинку, замість дерев'яного з мезоніном. Проект виконав військовий інженер-підполковник В. Катеринич, автор проекту особняка В. Пухальського на Банковій, 8 (див.), спорудженого, щоправда, згодом. Катеринич був сусідою Івенсенів, мав садибу й будинок на Катерининській, ріг Інститутської (тепер на тому місці стоїть готель "Національний").

Колишній особняк Т. Івенсен.
1993 р.

Особняк Т. Івенсен, закінчений будівництвом 1884 р., поставлено видовженим у глиб садиби фасадом та торцем до вулиці, трактованим як чоловий, вуличний фасад.

Незважаючи на військово-інженерний фах, автор проекту вирішив фасади особняка цілком артистично, надавши їм солідних форм, оздоблених у модному стилі неоренесанс. Центральну вісь заакцентував тригранний ризаліт з боку двору. Можна припустити, що ця деталь була запозичена чи то господинею, чи то архітектором з недалекого звідси особняка М. Леопардова (вул. Липська, 10 - див.) - на той час вже побудованого. Але особняк Т. Івенсен, оздоблено набагато пишніше. Над головним фасадом, належно підкреслюючи його роль у містобудівній ситуації, піднісся складної форми дах з ажурними кованими решітками та декоративними вежечками на кутах. Обидва парадні фасади об'єднала орнаментальна тяга, що переходить в обрамування великих вікон. Все оздоблення виконано в жовтій київській цеглі. Значно скромніше декоровано видовжений фасад, звернений у бік вул. М. Грушевського. Тут розбито садок, відокремлений від вулиці ґратчастою огорожею.

Внутрішнє планування особняка - коридорне. В кількох приміщеннях збереглися ліпні деталі декору стель та карнизів, виконані так само в дусі неоренесанс.

У власності І. Івенсен перебував ще будинок по вул. Трьохсвятительській, 3. Садиба була закладена у міському кредитному товаристві, а за несплату боргів виставлена на торги у квітні 1892 р. Цю нерухомість купив на торгах генерал-лейтенант Володимир Семенович Саранчов. Крім того, Івенсени мали ще будинок на Володимирській, 53, який належав синові Т Івенсен - підполковнику В. Івенсену з дружиною.

1899 року садибу на Липській, 2 придбав статський радник, голова правління Київського земельного банку Михайло Геогрійович Філіппов. Свого часу він закінчив курс юридичного факультету С.-Петербурзького університету, працював у С.-Петербурзькому окружному суді. 1884 р. одержав призначення у Київ - старшим нотаріусом окружного суду, але пішов у відставку і 1885 р. був обраний членом правління Земельного банку. Завдяки природному обдарованню, знанню справи і невтомній енергії 1895 р. М. Філіппов став головою правління і набув репутації обережного, енергійного і досвідченого фінансиста. Він також був членом облікових комітетів філіалів петербурзьких банків у Києві: Волзько-Камського комерційного, Міжнародного комерційного, Облікового і позичкового.

Сфера діяльності Київського земельного банку обмежувалась видачею позик під заставу земель та міського майна, що належало заставникам на правах повної власності, а також під заставу міських садиб із будівлями. Позики надавалися як на короткий (до трьох років), так і на тривалий термін (до 66 років і двох місяців під заставу землі та до 38 років і чотирьох місяців під заставу майна).

Очолюваний М. Філіпповим банк діяв у перше десятиріччя XX ст. досить успішно, він щасливо пережив кризу і 1910 р. його баланс становив 113053797 руб.

М. Філіппов був не лише банкіром, користуючись неабияким авторитетом у колі фінансистів, а й брав активну участь у цукровому бізнесі Південно-Західного краю. Він був директором правління Киселівського та Топорівського цукрових заводів, ще в двох товариствах Корюківського та Томашпільського цукрових заводів - членом ревізійної комісії, а також кандидатом у директори правління в товаристві Бугаївського цукрового заводу.

Яскравою ілюстрацією ставлення до М. Філіппова може бути опис урочистого святкування 25-річної служби його у Земельному банку, що відбулося 17 лютого 1910 р. Вшанування почалося зранку в його особняку на Липській, 2, де зібралися товариші, члени правління, які принесли перші привітання. На початку 10-ї години ювіляра чекали в банку на Інститутській, 7, де першим зустрів його протоієрей Олександро-Невської церкви о. Климентій (Фоменко), котрий відслужив у приміщенні банку молебень, побажав ювілярові ще 25 років такої ж корисної та плідної діяльності.

Потім від товаришів, членів правління ювіляра вітав О. Виноградський, завершивши свою теплу й щиру промову піднесенням Михайлу Георгійовичу "Рога достатку" з карбованого срібла, художньої роботи фабрики К. Фаберже. Далі вітали Філіппова службовці банку, які відзначили видатні риси свого начальника як діяча, його світлий розум, невтомну енергію, глибокі знання в галузі цивільних правовідносин, неабияку працездатність та завжди серйозне ставлення до будь-якої справи. Наголошувалося на доброму щирому серці при начебто суворій зовнішності, а також чуйності й готовності прийти на допомогу кожному в скрутну хвилину. Службовці піднесли ювілярові срібний столовий годинник з рельєфним, також срібним, зображенням фасаду банку на постаменті з онікса. Це підношення відзначалося вишуканістю та витонченістю роботи київського ювеліра Й. Маршака. У відповідь М. Філіппов гаряче подякував колег, зазначивши, що успіх банку і його керівника має бути розділений з найближчими колегами. На пропозицію акціонера банку Р. Столенверка, загальні збори ухвалили утворити фонд імені М. Філіппова, асигнувавши для цього 5000 руб. для видачі відсотків на виховання дітей службовців банку, а також видати службовцям одноразову винагороду у сумі 2500 руб. А сам ювіляр, згідно з ювілейними правилами, одержав одноразово 6000 руб. М. Філіппов помер у травні 1914 р. і був похований на Аскольдовій могилі.

Родина Філіппова мешкала в особняку на Липській, 2 до 1918 р., а потім особняк був націоналізований і зданий в оренду комунвідділом міста на три роки Першій відбудовчій організації Комісаріату шляхів сполучення - до 1922 р. У період денаціоналізації (1922-1929) особняк спочатку був зданий в оренду колишнім власникам - донькам М. Філіппова - Анні Філіпповій та Тетяні Філіпповій-Прекул - терміном 1923-1928 рр. А наприкінці 1923 р. комісія з денаціоналізації разом з членами міськради на підставі чинного тоді законодавства повернула цей будинок у власність колишнім господарям. Управління національного майна не заперечувало з тих міркувань, що будинок цей "малоцінний з експлуатаційного боку". Це був єдиний особняк на Липках, який під час денаціоналізації повернули колишнім власникам.

Пізніше у різні часи в особняку мешкали радянські та партійні керівники, зокрема, В. Затонський, Д. Коротченко. А потім особняк використовували як резиденцію для офіційних осіб, які відвідують Україну.

К началу страницы
Зміст